Жорж Луї Ле Руж (Georges Louis Le Rouge; 1722—1779), французький картограф, географ та видавець. Після 1740 р. отримав титул Королівського інженера-географа.
1746 р. Карта «La Moscovie» (Московія). На карті теперішня Росія це Московія (Moscovie), а українські землі — Zaporousk Cosaques (Запорозькі Козаки).
1769 р. Карта «THÉАTRE DE LA GUERRE ENTRE LES RUSSES, LES TURCS, ET LES POLONOIS» (Театр воєнних дій між росіянами, турками та поляками). Масштаб бл. 1:1 350 000. Мова: французька. Карта опублікована в період російсько-турецької війни 1768—1774 pp., фактично ілюструє воєнні дії російсько-турецької війни 1735-1739 pp. Землі Київського воєводства на Правобережжі та Київської губернії на Лівобережжі аж до Гадяча названі Україною (Ukraine). На території Нової Сербії позначено полковий устрій, зокрема землі полків сербських гусарів (Regiment des Houssards), пандурів (Reg. des Pandours), українського (Reg. des Ukrainiens) та слобідського (Reg. des Slobodiens), a також місце Нової Січі (Setscha ou Retraite des Cosaques Zaporowski).
На карті детально позначені оборонні лінії з редутами та фортецями, місця розташування турецьких та татарських гарнізонів та місця битв. На лівому березі Дніпра від гирла Орілі на схід до Ізюма позначена Українська оборонна лінія (Ligne de 1738), яка існувала у 1730-1760 pp. для оборони від нападів кримських та ногайських татар. Вздовж течії р. Самари позначена чинна російська оборонна лінія (Lignes actuelles des Rufses), a південніше, від гирла річки Кінської верхів’ями річок басейну Азовського моря до Таганрога зображений проєкт Нової лінії (Projet des Nouvelles Portyfications des Russes depuis VEmbouchere de la Saliwa Konskich Wodi jusqu’à l'Embouchere du Pleuve Minz ou Krinska au dessus de Taganrog), спорудження якої розпочалось y зв’язку з просуванням російської армії на південь [Вавричин, 2009].
1770 р. Карти «Cartes des troubles de l'Est contenant l'Empire Turc, la Volhinie, Podolie, la Nouvelle Servie, les Cataractes du Nieper, le Kuban, Circassie, Kabardie, le plan d'Oczakow, Dalmatie, Monténégrins &c. pour suivre les opérations de guerre...» (Карта Східної смути, що містить Турецьку імперію, Волинь, Поділля, Нову Сербію…). Атлас з 9 карт російсько-турецької війни 1768-1774 рр.
На карті Нової Сербії позначено полковий устрій, зокрема землі полків сербських гусарів (Regiment des Houssards de Horbat), пандурів (Regiment des Pandours) українського (Reg. des Ukrainiens) та слобідського (Regiment. des Slobodiens), a також Орди Запорізьких Козаків (Hordes des Cosaques Zaporowiens).
Історична довідка.
У 1752 році, на території теперішньої Кіровоградської області почали селитися переселенці з Балкан. Відтак постала Нова Сербія. А наступного року на території теперішньої Луганщини виникло ще одне схоже утворення – Слов’яносербія. Ці дві територіально-адміністративні одиниці проіснували недовго, і в 1764 році були інкорпоровані до Новоросійської губернії.
Для потреб військових дій у степовій зоні були винайдені специфічні роди військ. Перший – це угорський витвір – гусари. Ця легка кавалерія була потрібна російській армії, бо козацтво, яке було у складі російської кавалерії, то це був все ж таки іррегулярний рід війська, який не повністю задовольняв. Другий – це легка піхота – пандури. У Новій Сербії один полк первісно був гусарський, а другий – пандурський.
Слобідські козацькі полки — військово-територіальні козацькі формування на території Слобідської України у 1651—1765 роках. Полки входили до складу Московського царства, але мали автономне самоврядування. Виникли у XVII сторіччі у наслідку переселення переважно українського населення на вільні землі Дикого поля. Наприкінці XVIII сторіччя військову структуру полків було реформовано у регулярні гусарські полки, а територію включено до складу нової Слобідсько-Української губернії.
Гусарський полк генерал-майора Хорвата – адміністративно-територіальна та військова одиниця Нової Сербії у Російській імперії. Існував у 1751 – 1763 роках. До Нової Сербії і Слов’яносербії це були запорозькі землі. Там були хутори, зимівники і слободи.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
1769 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар