Маріївка
Сьогодні
Маріївка (пол. Mariówka) — місцевість у Винниках (територія
навколо Винниківського озера). Розташована вздовж долини р. Марунька. Маріївка
майже з усіх боків оточена лісовими масивами: з півночі, сходу та південного
сходу — Лісом Жупан (частина Винниківського лісопарку), із заходу —
Великим лісом (Wielki Las). На заході межує з Пасіками міськими (Pasieki
miejskie), місцевістю Майорівка (Majerówka), на північному заході – з урочищем
Ялівець (Jalowiec).
Назва
урочища появилася в кінці XIX ст., коли в 1891 р. львівський
підприємець Еміль Браєр збудував у долині річки Маруньки, в урочищі
Млинівці, санаторій «Маріївка». За іншими даними курорт було відкрито в 1885 р.
В 1908 р. появилася залізнична станція
«Маріївка», недалеко від сучасного Винниківського озера. Проіснувала до липня
1944 р. Назва, мабуть, походить від антропоніма «Марія».
Млинівці. Млинівка
1365 р. — перша письмова згадка про с. Млинівці (пол. Mlynowce).
Тепер – територія навколо Винниківського озера. У долині біля шляху між Львовом
і Винниками селяни вирубували ліс, висушили болото і над річкою, що звалася
Марунька, почали освоювати під ріллю землю, будувати хати, млини. Так виникло
село Млинівці. Даремно сьогодні на карті шукати його, воно зникло вже в кінці
ХVІІ ст. Назва поселення пішла від млинів. На карті
1783 р. показано 7 ставків. Між Млинівцями й теперішнім дріжджзаводом –
урочище Млинівка (пол. Mlynowka).
З історії. Ставки
та млини в цьому районі були з давніх-давен, адже назва села Млинівці (від
млинів на річці) зустрічається ще в 1365 р. Ще за Австрії (карти 1861 р.,
1889 р.) озеро складалося з двох частин (основне і «технічне» (поряд
основного). На цих двох ставках були млини (карта 1889 р.). Недалеко від сучасного
озера було два стави в Млинівцях (карта 1889 р.), один став з млином (нижче від
виїзду з Винниківського озера на трасу Львів-Винники; теперішня вул. Б.
Хмельницького), а також став біля сучасного дріжджзаводу. На південний схід від
озера теж був став (початок урочища «Забава») (карта Міга 1783 р.). В кінці
1920-их років тут утворили табір для навчання і відпочинку польських харцерів
(польський варіант «Пласту»). При перших «совітах» (1939-1941 рр.) це вже був
піонертабір. В 1953 р. поновили дамбу, відбудували будинок водної станції. У 1970-их рр.. на околиці озера був військовий спортивний
табір.
За спогадами українського поета, корінного винниківчанина Івана
Врецьони (1930 р. н.): «Колись Винниківське озеро було
ставком п. Станіслава Ліпського, де до недавнього часу були шлюзи – колись був
млин, в мене збереглася світлина тих часів. Ми в молоді роки ходили купатися,
квиток на увесь день коштував 20 грош. Брат Ліпського теж мав ставок (нижче
Винниківського озера), але менший, який пізніше перетворили на гарбарню (цех де
ГАРБУВАЛИ, тобто обробляли сиру шкіру, з якої потім робили взуття та ін.
Гарбарні розташовували біля річки, бо процес вимагає багато води; цех
пластмасових виробів був у приміщенні колишньої гарбарні - прим. А. Б.). В 1947
р. брати Ліпські виїхали до Польщі. За «других большевиків» озеро спробувала
облаштувати тютюнова фабрика, але з того нічого не вийшло».
За спогадами корінного винниківчанина Ігоря Матиса: «До ремонту дамби, десь до 1952 р, на місці
теперішнього шлюзу.ще стояв млин. Не діючий, перший поверх кам'яний на ньому ще
2 дерев'яні. До війни належав п. Ліпському. Ми там бавились у
війну, "штурмували й захищали" поверхи. А публіка, рибалки, човни у
сезон теж були…».
ДЖЕРЕЛА
1861 р.
1889 р. Масштаб 1:75 000
1931 р. Польська карта. Масштаб 1:25 000
Карта поч. 2010-х рр. (чотирикутники - сліди озер, Микола Степанів)
