Винниківське озеро існувало багато століть. Світлини 1950 р. та 1952 р.

 
             Давним-давно в цій місцевості існувало село Млинівці. Першу письмову згадку про Млинівці маємо в джерелах за 1365 р. У центрі села був панський двір, озеро з греблею, млином і корчма.

Ще за Австрії (карта Міґа 1783 р.) озеро складалося з двох частин (основне і «технічне» (поряд основного). Недалеко від сучасного озера був став з млином в Млинівцях (теперішня вул. Б. Хмельницького), а також став біля сучасного дріжджзаводу. На південний схід від озера теж був став (початок урочища «Забава»). 

В кінці 1920-их років тут утворили табір для навчання і відпочинку польських харцерів (польський варіант «Пласту»). При перших «совітах» (1939-1941 рр.) це вже був піонертабір. Озеро облаштували як рекреаційну зону 1953 р., тоді ж були облаштовані водна та човнова станції, пляжі й назвали його "Комсомольським".

За спогадами українського поета, корінного винниківчанина Івана Врецьони (1930 р. н.): «Колись Винниківське озеро було ставком п. Станіслава Ліпського, де до недавнього часу були шлюзи – колись був млин, в мене збереглася світлина тих часів. Ми в молоді роки ходили купатися, квиток на увесь день коштував 20 грош. Брат Ліпського теж мав ставок (нижче Винниківського озера), але менший, який пізніше перетворили на грабарню. В 1947 р. брати Ліпські виїхали до Польщі. За «других большевиків» озеро спробувала облаштувати тютюнова фабрика, але з того нічого не вийшло».

     До кінця 1970-их років до озера ходив дизельний односекційний локомотив (62М) від станції «Личаків». До початку 1990-их років озеро мало назву "Комсомольське озеро". 1950—1980-ті рр. озеро – одне з улюблених місць відпочинку винниківчан. У 1970-их рр.. на околиці озера був військовий спортивний табір.

2 листопада 2017 р. сесія ВМР прийняла рішення про передачу Винниківського озера в суборенду ТзОВ «Академія футболу» (терміном на 5 років). Тепер це залізобетонний басейн.

 

*Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання. Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016, 312 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Грабовецький В. Мої незабутні Винники в літописі та ілюстраціях: За спогадами минулих літ. — Івано-Франківськ, 2011.- 286 с.

1950 р. (справа шлюзи)

1952 р.

 

1952 р. Світлини Івана Врецьони

1936 р. Став на р. Марунька. Фото та карти (Винниківське озеро)

Ставки та млини в цьому районі були з давніх-давен, адже назва села Млинівці (від млинів на річці) зустрічається ще в 1365 р. Ще за Австрії  (карти 1861 р., 1889 р.) озеро складалося з двох частин (основне і «технічне» (поряд основного). На цих двох ставках були млини (карта 1889 р.). Недалеко від сучасного озера було два стави в Млинівцях (карта 1889 р.), один став з млином (нижче від виїзду з Винниківського озера на трасу Львів - Винники; теперішня вул. Б. Хмельницького), а також став біля сучасного дріжджзаводу. На південний схід від озера теж був став (початок урочища «Забава») (карта Міга 1783 р.). В кінці 1920-их років тут утворили табір для навчання і відпочинку польських харцерів (польський варіант «Пласту»). При перших «совітах» (1939-1941 рр.) це вже був піонер табір. В 1953 р. поновили дамбу, відбудували будинок водної станції.

У 1970-их рр.. на околиці озера був військовий спортивний табір.

За спогадами українського поета, корінного винниківчанина Івана Врецьони (1930 р. н.): «Колись Винниківське озеро було ставком п. Станіслава Ліпського, де до недавнього часу були шлюзи – колись був млин, в мене збереглася світлина тих часів. Ми в молоді роки ходили купатися, квиток на увесь день коштував 20 грош. Брат Ліпського теж мав ставок (нижче Винниківського озера), але менший, який пізніше перетворили на гарбарню (цех де ГАРБУВАЛИ, тобто обробляли сиру шкіру, з якої потім робили взуття та ін. Гарбарні розташовували біля річки, бо процес вимагає багато води; цех пластмасових виробів був у приміщенні колишньої гарбарні - прим. А. Б.). В 1947 р. брати Ліпські виїхали до Польщі. За «других большевиків» озеро спробувала облаштувати тютюнова фабрика, але з того нічого не вийшло».

За спогадами корінного винниківчанина Ігоря Матиса:  «До ремонту дамби, десь до 1952 р., на місці теперішнього шлюзу.ще стояв млин.Не діючий,перший поверх кам'яний на ньому ще 2 дерев'яні.До війни належав п. Ліпському. Ми там бавились у війну,"штурмували і захищали " поверхи. А публіка, рибалки, човни у сезон теж були…».

1783 р.

1861 р.