В латинських, західноєвропейських джерелах “Русь” мала декілька назв, що відрізнялись своїм написанням: “Ruthenia” (Рутенія), “Russia”, “Rusia”, “Rosia”, “Rossia”, “Ruscia”, “Roxolania” (Роксоланія). Латинська назва Русі – “Рутенія” не використовувалась стосовно Північно-Східної Русі (Московії), а вживалась до українських етнічних земель та частково білоруських.
Назва «Руссія» (Russia) блукає географічними картами XII – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря.
Західноєвропейська картографія лише у ХІІ ст. “прописує” Русь на карті світу. Назва стосувалася переважно Середнього Придніпров'я. З часом назва “Русь” починає приживатися по периферії – на заході, а потім на півночі. З'являється вона, в цей період, лише на північноєвропейських картах – в Англії, Ісландії та Нижній Саксонії. На картах XII-XIV ст. містяться форми терміну “Русія” (Русь) з одною літерою і з двома літерами “с” (“Rusia”, “Rucia”, “Russia”). Форма з двома літерами “с” у грецьких текстах зустрічається лише з XIV ст.
У XII-XIV ст. назва «Русь» появляється на картах у різних транскрипціях. Уперше напис «Русь» («ар-Русіййа») з’явився на картах світу (1154, 1192 рр.) арабського географа Мухаммеда аль-Ідрісі (1099-1164), який працював на Сіцілії при дворі норманського короля Рожера ІІ. З кінця ХІІ-ХІІІ ст. ця назва з’являється на картах так званої християнської картографії: у формі «Russia» – Карта світу 1190 р. (Гоноріус Аугустодуненсіс (Гонорій Августодунський); «Russia» – Солійська карта (відома ще як “карта Генріха Майнцського”; кін. ХІІ-поч. ХІІІ ст.); «Rusia» – Ісландська карта (сер. ХІІІ ст.); «Russia» – карта Джона Уоллінґфордського (сер. ХІІІ ст.); «Rucia regio» («Країна Русь») – Ебсторфська карта (ХІІІ ст.); «Rusia» – Герефордська карта (бл. 1300 р.).
Топонім Rossia (українські землі) міститься на ряді карт XIV-XV століть, зокрема в Каталонському атласі (1375).
Для західноєвропейських картографів властивою є наявність двох Русей (Галицької та Новгородської) та окремої від них Московії.
Що цікаво, що назва “Rossia” міститься і на карті Британських островів 1546 р. Георга Лілі.
Для географа чи історика існує суттєва проблема: як перекладати одне й те саме слово у французькій, німецькій, англійській чи будь-якій іншій європейській мові, яке позначає і Русь (в розумінні середньовічної держави Київської Русі чи українських земель в складі Польського королівства чи Великого князівства Литовського) і Росію тобто Московію (в сенсі російської держави)? Для регіонів які знаходяться в Західній Європі й мають таку ж саму назву “Русь”, тут ми просто подавали транслітерацію (Русія, Руссія). Якщо на карті існує у якійсь формі “Московія” паралельно із “Руссія”, “Россія”, то “Руссію” чи “Россію” ми тлумачимо як “Русь”, без обов'язкової прив'язки до Московської держави. Якщо ж “Московія” зникає, і залишається лише “Руссія” або “Россія” з прив'язкою до Російської держави, то ми перекладаємо як “Росія”.
Перші відомі карти не містять зображень жодних політичних кордонів і адміністративних меж. На цих картах спочатку показували просторове розселення народів у вигляді підпису їх назви на відповідній території. Так, на відомій римській дорожній Певтінґеровій карті (Tabula Peutingeriana; ІV ст.) у периферійних місцях розміщені підписи назв сусідніх народів, серед яких значаться венеди-сармати, що їх прийнято вважати предками слов’ян. Локалізацію розселення праслов’янських і слов’янських народів, що населяли українські землі, відображено на численних ранньосередньовічних картах – продуктах християнської та ісламської картографії. Інформація про ці народи є також у текстових матеріалах до окремих карт [Чекин Л.С. Картография христианского средневековья VIII-XIII вв.: тексты, пер., коммент. – М.: Изд. фирма «Восточная литература»; РАН, 1999. – 366 с.; Крюков В.Г. Ал-Ху варізмі про «Сарматію – землю бурджанів» та сусідні з нею «країни»: монографія. – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2009. – 540 с.].
З праці Миколи Кузанського (1460 р.) у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.
Карти 1507 р. Бернарда Ваповського, 1513 р. Мартіна Вальдземюллера та 1522 р. Лоренца Фріза - перші друковані карти із назвами «РУСЬ» (Україна), «Польща» та «Литва» у заголовку. Це також одні з перших джерел, де західноукраїнські землі позначені як «Русь» (Russia). Карта 1507 р. Бернарда Ваповського - «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви).
Перша карта з регіональними назвами українських земель - це карта 1540 р. Себастьяна Мюнстера “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). На ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян; назву «Русь» вжито один раз на території Руського воєводства.) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.
Джироламо Рушеллі.
Джироламо Рушеллі (Girolamo Ruscelli; 1520-1566) – італійський вчений, фізик, алхімік, географ та картограф.
Джироламо Рушеллі народився і виріс у бідній родині. Бувши самоукою, він вивчив різні мови, як сучасні йому, і давні. У Венеції Д. Рушеллі працював коректором у друкарні Вальгрізі. Рушеллі заснував у Римі Академію Обурення (італ. L'Accademia dello Sdegno). Заохочував перші літературні досліди Тассо. З 1548 р. жив у Венеції. Відомий під псевдонімом Алексіо з П'ємонта (італ. Alessio Piemontese) (лат. Alexius Pedemontanus), під яким написав книгу «De'secreti del reuerendo donno Alessio Piemontese» ([італ.] – Venice, 1555). Рушеллі був ерудитом, написав безліч праць і перекладів, у тому числі випустив у 1553 році «Словник рифм»
1561 р. зробив новий переклад «Географії» Птолемея на італійську мову (La Geograpfia Di Claudio Tolomeo Alessandrino, Nouvamente Tradatta Di Greco in Italiano) безпосередньо з грецького. Цей переклад використовувався у всіх інших Венеціанських виданнях аж до 1600 р., основою для карт як і раніше служили карти Д. Ґастальді (передрук мап Д. Ґастальді з видання 1548 р.). Видавництво – Венеція.
Венеція, «Географії» Птолемея: 1561, 1562, 1564, 1574, 1578, 1588, 1596 (64 карти), 1598 (64 карти), 1599 (69 карт).
1561 р. Карта «EVROPÆ TABVLA VIII» (Восьма карта Європи). Українські землі на карті позначено як Сарматія Європейська (Sarmatia Europaeа). Між Дністром та Дніпром позначено давньоукраїнські племена: CARPIАNI (карпи); PEUCINI (певкіни) та BASTЕRNE (бастарни).
1561 р. Карта «POLONIA ET HUNGARIA NUOVA TAVOLA» (Нова карта Польщі та Угорщини).
Надрукована мапа у Венеції. Мапа цікава тим, що на ній присутні регіональні назви українських історико-географічних земель: Rоssia Rossa (Червона Русь) на схід від Volhinia (Волині), Podolіa (Поділля), Codimia (Кодимія), Potchvze (Покуття). На карті вказаний Вишгород, а Київ – ні. Червона Русь «Rossia Rossa» на мапі – Правобережна Україна.
1561 р. Карта “Moschovia Nuova Tavola” (Нова карта Московії). Як і в інших роботах Рушеллі, тут простежується чітко розмежування назв Русі й Московії. Правобережна Україна традиційно для автора позначено як Rossia Rossa (Червона Русь), а на півночі карти, біля Білого моря, є напис Rossia Bianca (Біла Русь).
1561 р. Карта «Carta Marina Nuova Tavola» (Нова Морська карта). Українські землі – Червона Русь (Rossia Rossa), а московитські – Moscovia (Московія).
1565 р. Джорджіо Сідері Каллапода (Georgio Sideri Calapoda Cretensis), венеціанський картограф. Народився у Кандії (Крит). Відомо про його діяльність у період 1537-1565 рр. Відомі його вісім рукописних збірок портоланів і морських карт.
Європейські картографи, безсумнівно, мали інформацію про васальні відносини Кримського ханства до Османів. Ось які художні прийоми використовували картографи, щоб продемонструвати у своїх роботах цей концепт.
1565 р. Портулан Середземного моря, Чорного моря, Червоного моря та північно-східної ч-ни Атлантичного океану (Туреччина і Чорне море).
На його морській карті (карту він створив у Кандії на Криті) в районі Північного Причорномор'я (Чорноморське й Азовське узбережжя, Кубань) ми бачимо прапори, де на червоному, синьому і коричневому полях зображено золотий півмісяць. Полотнища подібного дизайну він поставив і над столицею османів Стамбулом і на османському узбережжі Чорного моря (сучасна Туреччина).
Така сама ситуація з прапорами міститься і на інших портуланах Джоржіо Сідері.
Українські землі (Правобережжя) – Русь (RUSIA).
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.
*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.
*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.
1561 р. Фрагмент «Carta Marina Nuova Tavola»
Немає коментарів:
Дописати коментар