Андрій
Лагодовський (син
Олександра Ванька Лагодовського; ? —1614 р.) — український галицький шляхтич, був львівським поборцею
(1606 р.) і земським писарем (1612 р.), володар Винник.
Андрій Лагодовський та його дружина
Софія (Zofja
z Przezwodow Psasecka) продали за 33 000 флоринів (злотих)
львівському католицькому архієпископу Яну Замойському гербу Ґжимала села
Підгайчики, Погорільці, Станимир, Туркотин, Дворища і Залуку. Акт
купівлі-продажу уклали у Львові 9 січня 1609 р. Помер бездітний. Дружина Софія
померла 1630 р.
Кліан Лагодовський
(син Олександра Ванька Лагодовського) ще жив у 1597 р. (інших фактів про нього
не виявлено).
Іван
(Ян) Лагодовський (син
Олександра Ванька Лагодовського; ? —1622 р.) — український галицький шляхтич, урядник Речі Посполитої, католик, володар Винник у кін. XVI ст. — поч. XVII ст., волинський каштелян (1617—1622 рр.). За
К. Несецьким, мав ім'я Єронім. Був депутатом на
трибунал (1598 р.), послом на Волинському сеймі (1607 р.). Вальний сейм 1607 р.
призначив його комісаром для люстрації королівських маєтків, також для
«заспокоєння» учасників рокошу Зебжидовського.
Збереглися
документи від 1601 р. про оскарження Іваном (Яном) Лагодовським якогось Юрія
Цибульського з Винник за присвоєння шляхетства. Та молдавський господар підтвердив
це шляхетство, бо Грицько Цибульський, батько Юрія, у свій час у нього служив.
На відміну від своїх польських однофамільців — ці Цибульські були
руського роду і залишили цікаві подробиці про спорядження тодішнього лицаря у
писаному кирилицею заповіті. Виходить, що у Винниках вони мали свою оселю.
1613 р. під час перебування на
засіданнях Коронного трибуналу в Любліні Іван (Ян) мав змогу вперше
ознайомитися з діяльністю місцевих Кармелітів Босих. Тоді ж він запропонував
монахам заснувати монастир у Львові. Є згадка про напад Івана на сусіднє село
Чишки: «Ян Лагодовський з Винників: у 1592 р. він набрав собі з лісу, який
належав монахам, деревини на 15 000 гривень, а у 1603 р. вивіз звідти ж 5
000 возів деревини».
Його «рукодайним» (служив у нього за
особистою домовленістю) був угорець Надь Януш, який служив у с. Затурці.
Cкільки разів був одружений —
невідомо. Владсилав Лозинський вказував, що його першою дружиною була вдова
кам'янецького каштеляна Анджея
Потоцького Зофія з
П'ясецьких. Адам Бонецький вважав дане твердження помилковим, оскільки вона
більше заміж не виходила. За іншими даними, першою дружиною була Єва Матвіївна
Єло-Малинська. Другою — княжна Ізабела
Олександра Вишневецька (пом.
після 1612 р.), з якою одружився у 1605 р. Вона була розлучена з
луцьким старостою князем Юрієм Чарторийським. Ізабела Олександра була дочкою Андрія Івановича
Вишневецького (пом. 1584 р.) — старости любецького, луцького та лоївського (1580—1584
рр.), каштеляна волинського (1568—1572 рр.), воєводи брацлавського (1572—1576
рр.) і волинського (1576—1584 рр.).
За Романом Бучко: «Ще одна
розбіжність між генеалогічним деревом Лагодовських, що її наводить М. Влох,
опираючись на твердження Лозинського та інших геральдиків, має відношення до
дружини Яна Лагодовського. Перші вважали її Софією П'ясецькою, а другі вважали,
що вона була дружиною Єлизарія (брат Яна), яка померла бездітною у 1630 р. Її
тітка, також Софія П'ясецька, після смерті свого чоловіка Потоцького вдруге заміж
не виходила. Можливо, що у Яна могла бути ще перша дружина, від якої він мав
свого старшого сина – Станіслава, що став жертвою братовбивства. П'ятьох дітей
він мав з княгинею Олександрою Вишневецькою».
У Винниках Іван (Ян) бував рідко,
основна його діяльність пов’язана з Волинню. На Волині він купує у Гулевича
села Затурці і Жельвів (1607 р.), у Сангушка – села Зимне і Горячів (1612 р.),
також він судиться з Дрогойовським (1610 р.) і з кн. Пузинами (1614 р.),
повертає борг львівських домініканів (1617 р.), стає куратором К. Клуса (1621
р.). У с. Затурцях збудував дерев’яний костел (1620 р.) і створив тут
августинський монастир.
Діти: Станіслав (ротмістр), Олександр (навчався
в Антверпені; його не згадує К. Несецький), Марко, Микола, Андрій, Юрій і Анна.
Після смерті Івана (Яна), між братами
починаються суперечки за поділ залишеного покійним батьком майна.
Станіслав
Лагодовський (син Івана (Яна) Лагодовського; ? — 1626 р., м. Львів) — український галицький шляхтич, королівський ротмістр, володар
Винник у 1620-их рр. Судився у 1618 р., з Заславськими у 1623 р., з
Прибоєвськими у 1625 р. 1626 р. робить напад на Винники, де мешкали його
молодші брати. У відповідь два брати, Олександр та Марко, напали на нього у
Львові і жорстоко замордували цього ж року. За цей вчинок Олександр та Марко були
засуджені у 1629 р., правда ненадовго. Його вдова Гальшка Хриніцька стала
дружиною воєводича мінського Павла Паца.
Генеалог А. Бонецький припускав, що Станіслав
був сином іншої матері.
Олександр Лагодовський (пом. 1631 р.) і Марко Лагодовський (загинув
на війні у 1636 р.) — володарі
Винник у 1620-их рр. Були засуджені 1629 р. за вбивство свого брата
Станіслава Лагодовського, який у 1626 р. зробив розбій на їхнє помешкання у
Винниках.
Юрій Лагодовський — каштелян волинський. Разом з братами,
був банітований, але вже наступного року (1627 р.) навчається у єзуїтській
школі. Генеалог А. Бонецький
вважає, що 1631 р. він вже помер, а краєзнавець М. Влох, наводячи заповіт
Андрія, знаходить у ньому згадку і про Юрія. З цього джерела відомо, що у 1653 р. Юрій ще жив.
Не дуже відрізнявся від братів і Андрій Лагодовський.
Андрій Лагодовський (помер 1653 р., або 1654 р.) —
український галицький шляхтич, староста бібрецький (1649 р.),
дерпіський
підкоморій (1654 р.), володар Винник (1620-ті рр. - 1631 р.),
військовий діяч, дідич, зокрема, Затурців (їх у 1642 р. продав).
Свою молодість провів у воєнних
походах. Служив в іспанській армії Філіпа II, воював у Швейцарських Альпах, був
у Бельгії. Там у м. Лювен написав латинською мовою гучний панегірик (похвальну
промову) на честь Зигмунда III, надрукувавши його у 1620 р. Повернувшись на
батьківщину, продовжує боротися, але вже з родиною, сусідами, монахами,
міщанами, селянами та й з усіма з ким мав тільки якісь стосунки.
Як пише Р. Бучко: "Андрій у Львові чинить
бешкет з приводу визволення з ясиру хлопчика (1624 р.) і нападає на село
Якторів, поблизу Унева, який вважав своєю спадщиною (1627 р.). Під час нападу
він вбив селянина, а худобу забрав до Винник. Не один раз він разом з другим
чоловіком своєї сестри – Боратинським нападав на Унівський монастир, де спочивали
вічним сном його предки. Робив він напад на корчму у Млинівцях. Князь Пронський
звинувачує його за гроші (5 000 злотих), що Андрій узяв на вербування війська
проти шведів і не повернув. А Куропатинський оскаржує його за викрадення
грошового зобов'язання на 3 000 злотих. У 1629 р. він ледь врятувався від
екзекуції, бо вже мав інфамію і беніцію, як і його брати, та добивається
відкладення кари, щоб продати маєтки – Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і
Бартошівку хорунжому Вацлаву Замойському, гербу Єліта".
Сам він купує село
Краківець і там також бешкетує (1631 р.). У 1647 р. король Владислав IV
затверджує село Княже на користь Андрія і Анни Лагодовських, але вони продають
його у 1649 р. Чермінським.
Петрушевич пише,
що після відходу козаків Хмельницького Андрій наказує осліпити священика села
Краківець та відрубати йому голову, а кількох селян повісити. Така жорстока
кара спіткала цих людей за їхню прихильність до козаків. Він також наказав
розібрати церкву. У 1650 р. Андрій мав суперечку з майбутнім польським королем
Яном Собєським за село Порубне (тепер с. Калинівка, Яворівський район). Та останній прогнав його.
У 1650-их рр. володів «Бібрською
державою» (Бібрка із селами Лани, Ланки, П'ятничани і Серники).
1631 р. Андрій Лагодовський за борги
продав Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і Бартошів львівському каштеляну
Вацлаву Замойському,
гербу Єліта. Сам перебирається у Краківець біля Яворова.
Дружина — Анна Даровська (вийшла заміж 1637 р.). Діти (правдоподібно, за даними А.
Бонецького, останні Лагодовські, про яких були згадки в актах):
*
Казимир — дідич
Порудна і Поруденка (Перемиський повіт, тепер Яворівський район);
*
Тереза, її
чоловік — таборівський староста Пйотр Яніцький;
*
Іванна — дружина
Пйотра Снопковського, заставна посесорка Кривого (Сяніцький повіт).
За Романом Бучко: «У заповіті 1653
року Андрій пише: «А моєму сину Казимиру дати таку освіту, яку почав за життя
мого. Після курсу риторики післати в Інгольштат або Грац, потім знову риторику
і на службу до короля, потім на військову службу на три роки. На закордонну
освіту – 100 зл, у короля — 300 зл, а у
війську не більше – 100 зл. Спорядити почет з 6 расових коней, добрий впоряд і
три пари одягу. А якщо не захоче вчитися, то не витрачати на нього грошей, а
віддати на службу в чужий край, аби пізнав нужду, або зробити так, як вирішать
опікуни — кн. Михайло Чорторийський,
Ян Замойський і кн. Пражмовський і брат Юрій Лагодовський, а щодо дочки, То
бажаю, щоб навчилась читати і писати, а також грати на лютні, а коли їй
сповниться 12, віддати її на двір королеві, а її вчительці пані Мотидловській
виплачувати платню... Моє майно на Інфлянтах Дільфарт і Кульчинта всі мої землі
і села, щодо них належать,
хай успадкує
син Казимир, або діти поділяться».
Анна
Лагодовська була така
ж, як її брати, часто вживала насильство та сваволю. Була, мабуть, приваблива,
бо тричі виходила заміж. Її першим чоловіком був – Микола Малинський, другим –
Кіліян Боратинський, а третім – Станіслав Бжоска (Бжуска) — нурський підкоморій (чи каштелян).
12
вересня 2013 р. сесія Винниківської міської ради присвоїла назву вулиці в честь
видатного українського шляхетського роду Лагодовських.
ДЖЕРЕЛА
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
* Boniecki
Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach
szlacheckich. — Lwów, 1912. — Cz. 1. — t. 15.
* Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej
połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2.
Немає коментарів:
Дописати коментар