четвер, 23 березня 2017 р.

Короткий топонімічний словник Криму



До топонімії Криму належать назви островів і півостровів, річок, гір, долин, курганів, мисів, міст, селищ і сіл та інших географічних об’єктів.
Топонімічна система Криму формувалась протягом багатьох століть під впливом складних історичних та екстралінгвістичних чинників. Географічні назви виникали через необхідність іменувати географічні об’єкти за їхнього освоєння і є продуктом історії народів, відображенням їхнього світовідчуття та світосприймання.
В утворенні топонімічної системи будь-якої території значну роль відіграють географічні номени. Вони є одним із показників географічних реалій у топонімії. Географічну термінологію породжують географічні умови, природне середовище, історія та специфіка матеріальної куль­тури й господарства. Географічні (топографічні) номени поділяють на орографічні, ландшафтні та гідрографічні. До географічних номенів належать також назви типів селищ та житла й укріплень.
Топонімічна система Криму є багатошаровим утворенням. У ній вирізняють іранський, грецький і тюркських шари, які мають специфічні особливості у взаємовідносинах, кількісному, хронологічному та аре­альному аспектах.
Грецьку (ромейську) топонімію південнобережної, гірської та передгірської частин Криму майже повністю витіснила тюркська, і цей процес заміни однієї топонімічної системи іншою відобразився в одночас­ному існуванні грецької і тюркської назв одного географічного об’єкта та в утворенні гібридних греко-тюркських топонімів, що найчастіше виражається в додаванні тюркського топонімічного терміна до грецької назви географічного об’єкта.
Після депортації 18 травня 1944 р. з Криму кримськотатарського народу всі неросійські (за деякими винятками) назви кримських насе­лених пунктів – ромейські, тюркські, німецькі та єврейські – замінили російськими з радянською семантикою. Необхідність перейменування пояснювали тим, що татарські назви втратили своє значення у зв’язку зі спецпереселенням татарського населення. Безліч нових назв давали довільно, деякі села називали за іменем місцевого колгоспу; велика група ойконімів пов’язана з фізико-географічними ознаками, деякі нові назви калькували татарські або були співзвучні з ними; переселенці з Росії давали кримським селам назви своїх рідних місць; багато назв увічнює пам’ять про війну або їх названо на честь героїв війни, видатних людей (письменників, полководців, учених, представників партійно- державної еліти). Отож нині найбільшу групу в новітній кримській ойконімії становлять імена з ідеологічним навантаженням.
У топонімії Криму найуживанішими географічними номенами є такі: qaya – скеля; qoba – печера;, dere – ущелина, яр; taş – камінь; alan – галявина; burun – мис; boğaz – гірський прохід; oba – курган; qır – узвишшя; töbe – пагорб; ağız ~ avuz – гирло, прохід, роздоріжжя, перехрестя; dağ ~ tav – гора, ліс; bayır – гора, пагорб, узвишшя, косогір; çayır – галявина, пасовище, сінокісне місце; sırt – гребінь, хребет (гори); çoqraq – джерело; suv – вода, річка; çeşme – джерело; özen – ріка; tekne – джерело; cılğa – яр; köl – озеро; quyu – колодязь; el – село; köy – село; qoş – курінь; otar – пасовище, хутір; kermen – фортеця.
Подаємо основні правила вимови кримськотатарської мови:
• вимова літер a, b, d, f, h, m, n, o, p, r, s, t, u, v, z суттєво не відрізняється від вимови українських а, б, д, ф, х, м, н, о, п, р, с, т, у, в, з;
с читають як дж у слові джміль (а також Хаджибей);
з приблизно як українське ч;
g як пом’якшене ґ – ґь;
ğ приблизно як українське г;
ı приблизно як українське и (голосний заднього ряду, неогублене [у]);
i щось середнє між українськими и та і;
j як українське ж;
k як м’яке к – кь;
l може означати і тверде л, і м’яке ль;
с на кшталт англійського ng у слові sing;
ц як німецьке ц (огублене російське [э]);
q залежить від діалекту, в літературній мові схоже на швидко вимовлене сполучення кх;
ş  приблизно як українське ш;
ь як німецьке ь (огублене [і]);
y як українське й.
Зміст багатьох географічних назв досі не зрозумілий. Тлумачення назви дає цінні відомості географам, історикам, археологам, геологам, ботанікам, зоологам.
У нашому словнику географічні назви розташовані за алфавітом. У межах словникового гнізда порядок такий: сучасна назва, колишня назва або назви, вид назви, мовна належність, український переклад. Різномовні назви передані в словнику засобами української графіки, що в окремих випадках призводить до деякого їхнього фонетичного спотворення. У словнику прийняті скорочення:
араб. – арабська мова
бал. – балка
бух. – бухта
вдсп. – водоспад
вдсх. – водосховище
вірм. – вірменська мова
г. – гора
грец. – грецька мова
дж. – джерело
див. – дивись
дол. – долина
лат. – латинська мова
м. – місто
монг. – монгольська мова
о. – острів
оз. – озеро
паг. – пагорб
пас. – пасовище
пер. – перевал
перс. – перська мова
печ. – печера
п-ів – півострів
пл. – плем’я
плск. – плоскогір’я
р. – ріка
с. – село
сел. – селище
ск. – скеля
смт – селище міського типу
стр. – струмок
тюрк. – тюркські мови
укріп. – укріплення
ур. – урочище
ущ. – ущелина
форт. – фортеця
хр. – хребет
чол. – чоловічий
Агиз-Хир, г., агиз – гирло (прохід, роздоріжжя, перехрестя) + хир (кир) – гребінь, або поверхня височини (горб, гора, пла­то), тюрк.
Адалари (Адалар), о-ви, адалар – острови, тюрк.
Аджигольське (Аджиголь), оз., аджи – солоний (гіркий, кислий) + голь – озеро, тюрк.
Аджи-Су, дж., аджи – солоний (гіркий, кислий) + сув (су) – вода, тюрк.
Азіз (Азіс), частина м. Бахчисарая – святий, араб.
Азовське море – море, в якому погана риболовля. Річ в тому, що море назвали на честь м. Азов, а «азов» з кримськотатарської перекладають як місце, де погана риболовля. У стародавніх греків Майотіс, або Майетіс, лімне – море майотів (майетів) – племені, яке жило на березі Азовського моря; лімне – море, морська затока, озеро. У римлян Палус Меотіс, палус – болото, болото меотів. У тюркських народів Азак Деніз, деніз – море.
Айдарська (Айдар), балка, назва тюркського роду.
Ай-Петрі, ск., ай – святий, грец., святий Петро.
Айя (Айя-Бурун), мис, айя (агіа) – свята, грец. + бурун – мис, тюрк., святий мис.
Ак-Кая, ск., ак – білий + кая – скеля, тюрк., біла скеля.
Ак-Мечеть (Ак Месчіт, Ак Месджіт, Чорноморське), смт, ак – білий, тюрк. + месчіт – невелика мечеть, араб.
Актаське (Ак-Таш), оз., ак – білий + таш – камінь, тюрк.
Ак-Яр (Ахтіар), с., ак – білий + яр – обрив, тюрк.
Алан-Кир, г., алан – поляна (галявина) + кир + гребінь (горб, гора, ви­сочина, плато), тюрк.
Алма-Кермен, укріп., Алма – назва ріки + кермен – фортеця, тюрк., Альмінська фортеця.
Алтин-Тешик, печ., алтин – золота + тешик – діра, нора, тюрк.
Алушта, м., в VI ст. Алустон – непомите (немите, невикупане), грец.
Алчак, г., алчак – низька, тюрк.
Ангар, р., ангар – долина, тюрк.
Альма (Алма, Елма), р., алма – яблуко, тюрк. і монг.
Артна-Дере, бал., арт – спина (задня сторона, задня частина) + дере – улоговина (яр, балка, долина), тюрк.
Арха-Дересі, с., арха – спина (хребет гори) + дересі – ущелина (яр, бал­ка, долина), тюрк.
Ат-Баш, г., ат – кінь + баш – голова, тюрк., кінська голова.
Ат-Баш-Богаз, перевал, ат – кінь + баш – голова (вершина, верхогір’я) + богаз – перевал (гірський прохід), тюрк.
Аузун-Узень (Аузун-Озен), р., авуз – рот (ущелина, гирло) + озен – ріка (потік), тюрк.
Ачи, оз., ачи – солоний (гіркий, кислий), тюрк.
Аюдаг (Буюк-Кастель), г., аю – ведмідь + даг – гора, тюрк., Ведмідь- гора; буюк – велика, тюрк. + кастель – фортеця, грец. з лат.
Бабадаг, г., баба – батько + даг – гора, тюрк.
Бабуган-яйла, хр., бабуган – вид гірської трави + джайляу (джайла, жайлау) – літнє пасовище на гірському плато, тюрк.
Байдарська долина (Байдар), байдар – чудова + ова – рівнина, тюрк.
Бакал, с., бух., оз., бакал – невелике озеро, тюрк.
Бакаташ, ск., баха – жаба + таш – камінь, тюрк.
Бакла, укріп., бакла – квасоля (біб), тюрк.
Балаклава, частина міста Севастополя. У стародавніх греків Сюмболон лімне – гавань символів, ознак. Звідси генуезьке Чембало. Балаклава – садок для риб, тюрк.
Балчик, р., ур., балчик – глина (грязюка), тюрк.
Батилиман, сел., батис – глибокий + лимани – гавань, грец.
Бахчисарай, (Бахчесарай, Бакчесарай), м. , бахче – сад + сарай – па­лац, перс.
Бахчи-Елі, с., ур., бахче – сад, перс. + елі (ель) – край (місцевість, жителі), тюрк., край садів.
Бедене-Кир, г., бедене – перепілка + кир – горб (гора, плато, височина), тюрк.
Беш-Бармак-Таш, камінь, беш – п’ять + бармак (пармак) – палець + таш – камінь, тюрк.
Бештекне, г., беш – п’ять + текне – корито, тюрк.
Беш-Терек, р., беш – п’ять + терек – дерево, тюрк.
Бешуйські (Бешуй, Бешев), копальні, беш – п’ять + ев – дім, тюрк.
Білогірськ (Карасу-базар), м., кара – чорний + сув (су) – вода, тюрк. + пазар – ринок, перс., ринок на Карасу.
Бін-Баш-Коба, печ., бін – тисяча + баш – голова (вершина, верхів’я) + коба – печера, тюрк., тисячоголова печера.
Біюк (Буюк)-Ісар, с., буюк – великий, тюрк.+ хісар – фортеця (укріплення), араб., велика фортеця.
Біюк-Карасу (Буюк-Карасу), р., буюк – великий + кара – чорний + сув (су) – вода, тюрк., велика чорна вода.
Біюк-Узень (Буюк-Озен), р., буюк – великий + озен – ріка (потік), тюрк.
Бор-Кая, ур., бор – крейда + кая – скеля, тюрк.
Бот-Еґеч, хр., еґеч гірський хребет, тюрк.
Бузлук-Хоба, печ., бузлук – льодовик (льодовня) + коба – печера, тюрк., льодова печера.
Булганак, Східний і Західний, р., булганук – каламутний (брудний), тюрк.
Бурун-Кая, ск., бурун – мис (гора, ніс) + кая – скеля, тюрк.
Бурунчак, мис – маленький мис (гора), тюрк.
Дарлик, г., дарлик – вузьке місце (тіснина, межигір’я).
Дарсан (Гюзель-Тепе, Дарасан) пагорб, тарсанас – арсенал, грец.; гу­зель – красивий + тепе – вершина (горб), тюрк.
Делікли-Кая, ск., делік – дірка (отвір), делікли – дірява, продірявлена, з дірою + кая – скеля, тюрк.
Демерджі (Демірджі, Фуна), г., р., демірджі – коваль, тюрк.; фуна – та, що димить, грец.
Дерекой (Дерекойка), р., дере – улоговина (яр, балка, долина), тюрк.; дерек – ріка, перс. + кой – село (поселення), тюрк.
Джага, с., джага – край (берег, сторона), тюрк.
Джалман, с., джалман – зубчаста вершина, тюрк.
Джангул, ур., назва тюркського роду.
Джанкой, м., джан – новий + кой – село (поселення), тюрк., нове по­селення.
Джау-Тепе, грязевий вулкан, джав – спиця колеса + тепе – вершина (горб), тюрк.
Джилга, бал., джилга – яр (балка, лощина), тюрк.
Джума-Джамі, мечеть, джума – п’ятниця + джамі – соборна мечеть, араб., п’ятнична соборна мечеть.
Джур-Джур (Кремасто Неро), вдсп., кремасто неро – висяча вода, грец. джур-джур – імітація дзюрчання води, тюрк.
Еклізі-Бурун, г., еклісія – церква, грец. + бурун – мис (гора, ніс), тюрк.
Елі (Ель) – поселення (житло), тюрк.
Ескі-Дюрбе, мавзолей, ескі – старий (давній), тюрк. + тюрбе – мавзо­лей, араб.
Ескі-Кермен, м., ескі – старий (давній), тюрк. + кермен – фортеця, тюрк.
Ескі-Юрт – західний мікрорайон Бахчисарая, ескі – старий (давній) + юрт – родина (житло, дім, земля), тюрк.
Ечкідаг, г., ечкі – коза + даг – гора (ліс), тюрк.
Євпаторія, м., євпаторіс – народжений славним батьком (благород­ний), грец.
Єні-Кале, укріп., єні – новий, тюрк. + кале – фортеця, араб.
Єні-Сала, печ., єні – новий + сала – село (поселення), тюрк., нове по­селення.
Ілурат, м., ймовірно, від назви племені ілурів.
Ільяс-Кая (Ай-Ілля, Ласпі, Святого Іллі), ск., Ільяс – тюркське чоловіче ім’я + кая – скеля (скеляста гора), тюрк.
Інкерман (Каламіта, Білокам’янськ), м., ін печера + керман – форте­ця, тюрк., печерна фортеця.
Ісар-Кая, ск., хісар – фортеця (укріплення), араб.; ісар – стіна (оборон­на стіна) + кая – скеля (скеляста гора), тюрк., залиш­ки середньовічних укріплень Ісар (кілька назв): Буюк (Біюк)-Ісар, Кучук-Ісар, Гаспра-Ісар, Зіго-Ісар (Ісар- Тепе), Кокія-Ісар і т. д.
Ішунь (Уйшун), с., Ушун – назва тюркського пл.
Кабурга, г., кабурга – ребро, тюрк.
Казантип, п-ів, м., казан – котел + тип – дно (основа), тюрк., дно казана.
Каламіта (Інкерман, Білокам’янськ), м., ймовірно, від каламос – оче­рет, грец.
Калос-Лімен (Ак-Месчіт, Чорноморське), сел., чудова, прекрасна га­вань, грец.
Камишбурунська (Камиш-Бурун), бух., комиш – очерет + бурун – мис (гора, ніс), тюрк.
Канли-Дере, ущ., канли – кривава, тюрк. + дере – ущелина (яр, балка) перс.
Капу-Дере, мис, капу – вхід (неширокий прохід у горах) +дере – уще­лина, (яр, балка), перс.
Кара-Бурун, мис, кара – чорний (темний) + бурун – мис (гора, ніс), тюрк.
Карагач, хр., карагач – буквально чорне дерево (вид в’язу), тюрк.
Караголь, оз., кара – чорний (темний )+ голь – озеро, тюрк.
Карадаг, г., кара – чорний (темний) + даг – гора (ліс), тюрк., чорна гора.
Каракуш, ур., каракуш – орел, тюрк.
Карасу – джерельна вода (ріка, що живиться джерельною водою, дже­рело, стояча вода), тюрк.
Карасу – невелика річка, на якій розташоване місто. Її назву дослівно перекладають українською як чорна вода; в тюркських мовах так називають річки, що починаються з джерел (на відміну від ак сув – білої води – з гірських льодовиків і сніжників).
Карасу-Баши, ур., с., кара – чорний (темний) + сув (су) – вода + баш – голова (вершина, витік), тюрк., витік чорної ріки.
Каратау, г., кара – чорний (темний) + тау – гора, тюрк.
Кара-Тепе, г., кара – чорний (темний) + тепе – вершина (горб), тюрк.
Кара-Тобе, укріп., кара – чорний (темний) + тобе – пагорб, тюрк.
Кара-Чоль, г., с., кара – чорний (темний) + чол (чель) – степ (поле), тюрк.
Караул-Оба (Чикен-Кая), г., караул – караульний + оба – вершина (гора, курган), караульна вершина, тюрк.
Каркінітська затока. У стародавніх греків Тамюраку колпу, або Каркініту колпу (колпос – затока). У римлян Сінус Каркінітес (сінус – затока).
Кастель (Кастельдаг, Кючюк Кастель), г., кастелі – фортеця, грец. з лат. + даг гора, тюрк.; кючюк – маленький, тюрк., маленька фортеця.
Кастрон г., кастрон – фортеця, грец.
Кацівелі, смт, кацівелос – циган, грец.
Кача, р., смт, Кача, Качі – тюркське чоловіче ім’я.
Каш-Оба, паг., каш – брова (брови, вигнута річ) + оба – вершина (гора, курган), тюрк.
Кебір-Джамі, мечеть, кебір – велика (стара) + джамі – соборна мечеть, араб.
Кемаль-Егерек, г., Кемаль – доволі поширене чоловіче ім’я + егерек обгороджене місце для овець (загорода, кошара) або сідловина, тюрк.
Кемер-Хапу, ур., кемер – арка (склепіння, гірський прохід) + хапу – двері (неширокий прохід серед гір), тюрк.
Кермен-Кир, укріп., кермен фортеця + кир – горб (гора, плато, висо­чина), тюрк.
Керменчик, укріп., маленька фортеця, тюрк.
Керченська протока. У стародавніх греків Боспорос Кімерікос, боспо­рос – бичача переправа, кімерійська бичача переправа; в XIX ст. Керч – Єнікальська протока, єні – новий, тюрк. + кале – фортеця, араб.
Керч, м. За час свого існування місто мало багато назв: Пантікапей (VI ст. до н. е.), Боспор (з VI ст. н. е.), Крц, Крх, Крч, Керіш, Корчев, Воспро, Восперо, Аспро-Монте, Васпро, Черкіо – в епоху середньовіччя, з XVIII ст. – Керч.
Кизил-Кая, ск., кизил – червоний + кая – скеля, тюрк.
Кизил-Коба, печ., р., кизил – червоний + коба – печера, тюрк.
Кизил-Таш, г., кизил – червоний + таш – камінь, тюрк., червоний камінь.
Кизилярське (Кизил Яр), оз., + кизил – червоний + яр – обрив, тюрк.
Киїк-Атлама, мис, кийик – дикий + атлама – ходьба, тюрк.
Киїк-Коба (Кийикин-Кобаси), печ., кийик – дикий + коба – печера, тюрк., печера дикуна, дика печера.
Киз-Куле, вежа, киз – дівчина, тюрк. + куле – вежа, араб.
Кипчак, оз., самоназва половців.
Кирим (Крим), кирим – вал (стіна, рів), тюрк.
Кир-Кермен (Киз-Кермен), укріп., кир пагорб (узвишшя; поле, степ, рівнина), тюрк., киз – дівчина + кермен – фортеця, тюрк.
Киркське (Кирк), оз., назва тюркського роду.
Кишлав, с., місце для зимівлі.
Кият, с., оз., назва тюркського роду.
Кічкене, ур., кічкене – маленький, тюрк.
Кічкене-Елі, с., кічкене – маленький + елі (ель) – край (жителі), тюрк.
Коба-Кая, г., коба – печера + кая – скеля, тюрк.
Кой – село, тюрк.
Койташ-Дере, с., кой – вівця + таш – камінь (округлі кам’яні глиби, скупчення яких здалеку нагадують овець на пасовищі), тюрк., + дере – ущелина (яр, балка), перс.
Кокія-Бель, хр., кока – голова, грец.; кок голубий (зелений, небо) + бель – пагорб, тюрк.
Кокія-Кала, г., кока – голова, грец.; кок – голубий (зелений, небо) + кала – фортеця, тюрк.
Кок-Кая, ск., кок – голубий (зелений, небо) + кая – скеля, тюрк.
Кок-Таш, г., кок – голубий (зелений, небо) + таш – камінь, тюрк.
Коктебель (Планерське), смт, кок голубий (зелений, небо) + тебе – вершина + ель – край (жителі), тюрк., край голубих вер­шин.
Кол-Дере, бал., кол – долина (рука; рукав, притока (ріки), тюрк. + дере – ущелина (яр, балка), перс.
Кош-Кую, хр., кош – стійбище пастухів + кую – криниця, тюрк.
Кош-Кая, г., кош – стійбище пастухів + кая – скеля, тюрк., гора пастухів.
Кувуш-Кая, ск., кувуш – заглибина (щілина) + кая – скеля (скеляста гора), тюрк.
Куле-Бурун, мис, куле – вежа, араб + бурун – мис (гора, ніс), тюрк.
Куль-Оба, курган, куль – попел + оба – вершина (гора, курган), тюрк.
Курбан-Байрам, курган, курбанбайрами – мусульманське свято жертво­приношення, араб.
Куру-Узень (Куру Озен, Ксеро Потам), р., куру – сухий (безводний) + озен – ріка, тюрк., ксеро – сухий (безводний) + потамі – ріка, грец.
Кучук-Аю, мис, кючюк – маленький + аю – ведмідь, тюрк., маленький ведмідь, ведмежатко.
Кучук-Карасу (Кючюк Карасу), р., кучук (кічик, кючюк) – маленький + кара – чорний + сув (су) – вода, тюрк., мала чорна вода.
Кучук-Узень (Кючюк Озен, Мікро Потам), р., кучук (кічик, кючюк) – маленький + озен – ріка, тюрк.; мікро – маленький + потамі – ріка, грец.
Куш-Кая, ск., куш – птах + кая – скеля, тюрк., пташина гора.
Кую – колодязь (шахта, яма), тюрк.
Ласпі, сел., ласпі – бруд, грец.
Лівадія, сел., ліваді – луг (пасовище), грец.
Магарач, ур., магара – грот (печера), араб.
Мангуп, форт., ман кап – мати гір (материнська гора), індоєвропейське.
Мартьян (Мартіан), мис, Мартіан – грецьке чоловіче ім’я.
Малий Салгир (Бала Салгир), р., бала – дитина (дитя), тюрк. + Салгир – тюркське чоловіче ім’я, дитина Салгира.
Мамайська (Мамай), бал., назва тюркського племені.
Мар’ям-Дере, балка, Мар’ям – жіноче ім’я + дере – ущелина (яр, бал­ка), перс.
Мейдандаг, г., мейдан – площа (поле), перс. + даг – гора, тюрк.
Мелек-Чесме, р., Мелек-Чесменський курган, Мелек – жіноче ім’я, ан­гел, араб. + чесме – фонтан, перс.
Мірмекій (Мюрмекіон), м., мюрмекіа – мурашник, грец.
Мітрідат, г., за іменем понтійського царя Мітрідата VI Євпатора.
Мойнакське (Мойнаки), оз., мойнак – перешийок, тюрк.
Мурзак-Коба, печ., мірза – дворянин, що належав до правлячого класу, перс. + коба – печера, тюрк.
Муфтій-Джамі, мечеть, мюфті – особа, уповноважена видавати письмо­ве рішення з юридичних питань, джамі – соборна мечеть, араб., мечеть муфтія.
Мухалатка, ур., Мухалі (Михаїл) – грецьке чоловіче ім’я.
Неаполь Скіфський (Неаполіс), м., неос – новий + поліс – місто, грец.
Німфей (Нюмфайу, Нюмфайон), м., німфа – грецьке божество.
Опук, г., оз., опук – одуд, тюрк.
Орду – ханська ставка (військовий табір), тюрк.
Ор-Капу (Перекоп), форт., ор – канава (рів, траншея), вал з ровом + капу – ворота (двері), тюрк., ворота у валі з ровом.
Отар, с., дж., отар – пасовище (луг; хутір), тюрк.
Полікуровський (Палекур), пагорб, палеон – старовинний + хоріон село, грец.
Панагія, ур., Панайа – богоматір, грец.
Перчем, г., перчем – грива (чуб), перс.
Плака, мис, плака – плоский камінь, грец.
Рока, г., рока – прядка, грец.
Савлих-Су, р., савлих – здоровий + сув (су) – вода, тюрк.
Сала – притока (лощина в горах, якою стікає тала чи дощова вода), тюрк.
Сала – село (поселення), тюрк. Кримськотатарське, чуваське sala та марійське сола походять від слов’янського село.
Салачик, частина м. Бахчисарай, тюрк, маленьке село.
Салгир (Баба-Салгир), баба – батько, тюрк.; Салгир – тюркське чоловіче ім’я. Батько Салгир.
Сандик-Кая, ск., сандик – скриня (ящик) + кая – скеля, тюрк.
Сапун-гора, сабун – мило, араб.
Сари-Кая, ск., сари – рудий (жовтий) + кая – скеля, тюрк.
Сари-Су, р., сари – рудий (жовтий) + сув (су) – вода, ріка, тюрк.
Сари-Узень (Сари-Озен), р., сари – рудий (жовтий) + озен – ріка, тюрк.
Сасик-Сиваське (Сасик-Сиваш), оз., сасик – смердючий + сиваш – баг­но, тюрк.
Севастополь, м., себастос – величний (поважний, царський, гідний по­ваги) + поліс – місто, грец. Порт і фортеця засновані 1783 р. на місці татарського поселення Ахтіар і в наступному році названі за модою, яка панувала тоді у державній топонімії Росії, давати давньогрецькі назви. В античну епоху відомо 6 міст з назвами Севастополь (на­приклад, на місці сучасного Сухумі).
Сиваш, оз., сиваш – багно, тюрк.
Сирт-Кая, ск., сирт гребінь, хребет (гори) + кая – скеля, тюрк.
Сімеїз (Сімеіс), смт, ймовірно, від грец. сіміо – знак.
Сімферополь (Ак-Месчіт, Ак-Мечеть), м., сімферо збираю, сімферон – користь, благо + поліс – місто, грец., місто (до) загального блага; Ак-Месчіт – біла мечеть, тюрк.
Сотера (Сотіра), бал., сотірас – рятівник, грец.
Ставрі-Кая, ск., ставрос – хрест, грец. + кая – скеля, тюрк., хрестова скеля.
Старий Крим (Солхат), м. Сол – лівий + хат – сторона, тюрк. Монгольська назва Кирим, звідси Крим. З XVI ст. Ескі-Кирим, ескі – старий + кирим – фортеця, стара фортеця. Вірменська назва Гін-Гріміц, гін – старий + Гріміц – Крим, вірм.
Субаш, р., с., субаш – джерело, тюрк.
Су-Індол (Сувлу-Індал), р., сувлу – рясний водою, повноводний, тюрк.
Судак, м. З 212 р. в алан Сугдея, в генуезців Солдайя, в українських джерелах Сурож, у турків з 1475 р. Судак. Назва похо­дить від Сувдаг, сув – вода + даг – гора, тюрк.
Сулу-Дере, бал., сулу – з водою (водний, соковитий, водяний, рідкий), тюрк. + дере – ущелина (яр, балка), перс.
Сунг-Су (Кутузовський фонтан), сунг – багнет + сув (су) – вода, тюрк.
Сурб-Хач, монастир, сурб – святий + хач – хрест, вірм., святий хрест.
Суук-Коба, печ., суук – холодна + коба – печера, тюрк.
Суук-Су, р., суук – холодна + сув (су) – вода, тюрк.
Сююрю-Кая, ск., сюврю – гостра (загострена) + кая – скеля, тюрк.
Тавель, р., тавелі – горці, тюрк.
Таврика (Таврике) – назва півострова Крим у стародавніх греків, Таврика – у римлян, з XVII ст. в українських джерелах Таврида, від племені таврів, мешкали тут з I тис. до н. е.
Таз-Тау, г., таз – лиса + тау – гора, тюрк.
Тайганське (Тайган), вдсх., тайган – хорт (собака), тюрк.
Тамак, с., тамак – горло (гирло), тюрк.
Тана-Су, р., тана – телятко + сув (су) – вода, тюрк., теляча вода.
Тапшан, пас., тапшан – уступ, тюрк.
Таракташ, хр., р., тарак – гребінь, таш – камінь, тюрк., кам’яний гребінь.
Тарханкут, п-ів, тархан – вільний від повинностей і податків, тюрк.
Тахтали-Джамі, мечеть, тахтали – встелена дошками (з дощок), перс. + джамі – соборна мечеть, араб.
Таш-Аір, ск., таш – камінь + айири – окремий, тюрк.
Таш-Дувар, укріп., таш – камінь + дувар – стіна, тюрк., кам’яна стіна.
Ташли-Оба, г., ташли – кам’янистий + оба – вершина (гора, курган), тюрк.
Ташли-Ґоль, оз., ташли – кам’янистий + ґьоль (кьоль) – озеро (водо­ймище), тюрк.
Таш-Хан, караван-сарай, таш – камінь, тюрк. + хан – караван-сарай, араб.
Текіє – монастир дервішів, тюрк.
Текне, дж., текне – джерело (корито, цебер, чан), тюрк.
Темешська (Темеш), бал., назва тюркського роду.
Тепе-Кермен, г., укріп., тепе – гора (вершина, горб) + кермен – фортеця, тюрк.
Тепе-Оба, хр., тепе – гора (вершина, горб) + оба – вершина (гора, кур­ган), тюрк.
Тепсень, пагорб, тепсі – таця (блюдо), тюрк.
Тесселі, дача, теселлі – втіха, араб.
Тешік-Кая, ск., тешік – діра (отвір, пролом) + кая – скеля, тюрк.
Тешклі-Бурун, мис, тешіклі – дірявий +бурун – мис (гора, ніс), тюрк.
Тирке (Тирке, Куш-Кая), г., тирке – стіл; куш – птах + кая – скеля, тюрк.
Тобечикське (Тобечик), оз., тобечик – горбок (вершинка), тюрк.
Тобе-Чокрак, бал., тобе – пагорб (вершина) + чокрак – джерело, тюрк.
Тузла, коса, тузлу – солений, тюрк.
Узен-Баш, р., озенбаш – верхів’я ріки (витік), тюрк.
Узунджа, печ., узунджа – доволі довга, тюрк.
Узунларське (Узунлар), оз., узунлар – довгі, тюрк.
Узун-Сирт (Клементьєва), г., узун – довгий + сирт – хребет, тюрк.
Улу-Сала, с., улу великий + сала – село (поселення), тюрк.
Улу-Узень (Улу-Озен, Мега-Потам), р., вдсх., улу великий + озен – ріка (потік), тюрк., велика ріка; мега – великий + потамі – ріка, грец.
Учан-Су (Кремасто-Неро), р., вдсп., учан – летюча + сув (су) – вода, тюрк; кремасто неро – висяча вода, грец.
Учан-Су-Ісар, укріп., учан – летюча + сув (су) – вода, тюрк. + хисар – фортеця, укріплення, араб.
Уч-Баш, г., уч – три + баш – голова, тюрк.
Уч-Кош, ущ., уч – три + кош – стійбище пастухів, тюрк.
Уч-Сирим, дол., уч – три + сирим (гребінь, хребет (гори), тюрк.
Фатьма-Коба (Фатма-Коба), печ., Фатма – арабське жіноче ім’я + коба печера, тюрк., печера Фатми.
Феодосія, м., теос – бог + досіс – дар, грец.
Форос, смт, форос – данина, грец.
Хаіту (Кайгу), долина, кайтув (хайтув) – поворот (повернення, відшкодування, захід сонця), тюрк.
Хан-Джамі, мечеть, хан – володар (монарх), тюрк. + джамі – соборна мечеть, араб., соборна ханська мечеть.
Хан-Сарай, палац, хан – володар (монарх), тюрк. + сарай – палац, перс.
Харакс, укріп., харакс – огорожа з колів, грец.
Херсонес, м., мис. У стародавніх греків Херсонесос, Херронес, ос – півострів. У середні століття Херсон, в українських літописах Корсунь. У тюркських народів Сари-Кермен, сари – рудий (жовтий) + кермен – фортеця.
Хоба-Тепе, ск., хоба печера + тепе – вершина (горб), тюрк., вершина з печерою.
Чагир-Хосар, печ., чагир – гірське пасовище + хосар – лійка (провалля, шахта), тюрк.
Чаїр, парк, чайир – гірські луки, тюрк.
Чамни-Бурун, г., чамни – зарослий (покритий соснами) + бурун – мис (гора, ніс), тюрк.
Чатирдаг, Чатир-Тау, г., чатир – шатро + даг – гора; тау – гора, тюрк.
Чатирликська (Чатирлик), балка, чатирлик – заставлена наметами, тюрк.
Челебі, г., челебі – пан (титул глави ордену дервішів), тюрк.
Челтер (Чилтер), печ., чилтер – дерев’яні грати (перегородка), тюрк.
Чердах-Озен, р., чардак – горище (скельний навіс), перс. + озен – ріка, тюрк.
Чешме, дж., чешме – джерело, тюрк.
Чобан-Куле (Чобан-Кале), укріп., чобан – пастух, тюрк. + куле – вежа, араб.; кале – фортеця, араб.
Чобан-Чукрак, дж., чобан – пастух + чокрак – джерело, тюрк.
Чокрацьке (Чокрак), оз., чокрак – джерело, тюрк.
Чокурча, печ., чукур – яма (рів, западина), тюрк., ямиста.
Чонгар, п-ів, чункара – назва тюркського роду.
Чорна (Чоргун, Казикли-Озен), р., казик – кілок + озен – ріка, тюрк., ріка, береги якої укріплені тином (плотом).
Чорне море. У давніх персів Ахшайна – темно-синє. У стародавніх греків Понтос Аксенос – море негостинне, Понтос Евксенос – море гостинне, Мавре Таласса – чорне море. В українських літописах Чорне море. У тюркських народів Кара Деніз, кара – чорний + деніз – море.
Чугур, яр, чугур – яма (заглиблення, котловина, вибоїна, низина, низо­вина, лощина), тюрк.
Чука (Чуку), г., чуку – гострий пагорб (шпиль, пік), тюрк.
Чурук-Су, р., чурук (чюрюк) – гнила (зіпсована, нікуди не придатна) + сув (су) – вода (ріка), тюрк., гнила ріка.
Чуфут-Кале (Кирк-Ор, Кирк-Єр), м., чуфут – іудей; джюфт – пара, тюрк. + кале – фортеця, араб.; іудейська або подвійна фортеця; кирк – сорок + єр – барліг (нора), тюрк.
Чюркюк-Су (Ширин-Су, Бузлик), р., чюрюк (чурук) – гнила (зіпсована, нікуди не придатна) + сув (су) – вода (ріка), тюрк.; ши­рин – солодка, перс.; бузлик – крижана, тюрк.
Шайтан, грот, шейтан – диявол (чорт), араб.
Шайтан-Коба, печ., шейтан – диявол (чорт), араб. + коба – печера, тюрк.
Шайтан-Мердвен, пер., шейтан – диявол (чорт), араб. + мердивен – дра­бина, перс., чортова драбина.
Шан-Кая, ск., шан – слава (популярність), араб. + кая – скеля, тюрк.
Шан-Коба, печ., шан – слава (популярність), араб. + коба – печера, тюрк.
Юз-Оба, група курганів, юз – сто + оба – вершина (гора, курган), тюрк.
Юрт – дім (селище), тюрк.
Яйла, плск., джайляу (джайла, жайлау) – літнє пасовище на гірському плато, тюрк.
Ялта (Яліта), м. В античну епоху Яліта, від ялос – морський берег, грец. Греки, які втікали з Криму від турецьких переслідувачів, принесли назву на північний берег Азовського моря, за­снувавши там с. Ялта.
Яманташ, г., яман – дурний (поганий, злий, жорстокий) + таш – камінь, тюрк.
Ярилгач (Джарилгач), оз., бух., єрилгаш – порятунок (позбавлення, пе­ремога, торжество), тюрк.
Яузлар, ур., суворі (прекрасні), тюрк.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
Байцар Андрій. Географія Криму : навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. - Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2017. - 358 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар