ТИПИ ВЕРХНЬОЇ МЕЖІ ЛІСУ В ЛАНДШАФТАХ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ

Верхня межа лісу (ВМЛ) - це сукупний і динамічний організм, що знаходиться на межі лісового поясу і високогір’я. Дослідження проведені у Карпатському регіоні (Чорногора, Свидовець, Ґоргани, Полонина Боржава, Полонина Красна, Бескиди). У високогір’ї Карпат встановлено такі типи верхньої межі лісу (ВМЛ): термічний, вітровий, лавинний, орографічний, біотичний, торфово-болотний, ґреготний, шлейфовий та антропогенний.

Більшість дослідників під ВМЛ розуміють лінію, що з’єднує найвищі пункти проростання лісових угрупувань. Але при цьому виникає запитання: що ж вважати лісом, тобто де проводити межу між лісовими і нелісовими природними комплексами. Багато дослідників в якості критеріїв використовують такі ознаки: зімкнутість крон деревного ярусу, величина острівка лісу, висота і діаметр дерев, форма стовбура.

Залежно від тривалого в часі і просторі впливу природних або антропогенних факторів сформувались такі типи ВМЛ. Ц. Шретер виділив у Альпах природну господарську та біотичну ВМЛ, а внаслідок локальних причин формування - едафічну і орографічну. П. Плеснік [11] виділив у Словацьках Татрах кліматичну. едафічну, орографічну, лавинну і штучну ВМЛ. Найбільший внесок у вивчення ВМЛ Українських Карпат зробив В. Г. Коліщук [6], який встановив 4 її типи: термічну, вітрову, едафічну і господарську. Досліджуючи динаміку ВМЛ у високогір’ї Карпат, П. Д. Ярошенко [10] відзначив велику роль снігових лавин у високогірних ландшафтах, що дало підставу В. І. Комендару [7] виділити лавинний тип ВМЛ. К. А. Малиновський [9] вважав, що на сучасну конфігурацію ВМЛ впливають такі фактори: термічний, вітровий, лавинний, едафічний і антропогенний. С. М. Стойко [9] виділяє сім типів ВМЛ в Українських Карпатах: термічний, вітровий, лавинний, орографічний, едафічний, біотичний (ценотичний), антропогенний.

Ландшафтний підхід забезпечує ефективну комплексну оцінку природних умов території. Висунута в результаті становлення ландшафтознавства концепція природного територіального комплексу дає можливість вивчення будь-якого природного явища у системі прямих і зворотних взаємозв’язків між рівноправними, хоча і не рівносильними компонентами ПТК, де біоелемент винесений на рівень інших елементів систем.

Виходячи з цього твердження, ми розуміємо ВМЛ як явище географічне (ландшафтне). ВМЛ - смуга елементарних природних систем, що формується на контакті гірсько-лісового і субальпійського поясів і до якої належать лісові ПТК, де дерева мають мінімальну висоту 5 м, мінімальну зімкнутість крон 0,3, проходить природне відновлення деревостану і відбувається середовищетвірна роль лісу [1].

У горах на формування ВМЛ вирішальний вплив мають різноманітні екологічні і антропогенні фактори. Виходячи з цього, в Українських Карпатах можна виділити ландшафтну (природну) і антропогенну (господарську) ВМЛ.

У залежності від лімітуючого фактору ландшафтна ВМЛ поділяється на вісім підтипів: термічний, вітровий, лавинний, орографічний, біотичний, торфовоболотний, ґреготний, шлейфовий [1, 2, 3, 4, 5].

Торфово-болотна ВМЛ формується в ПТК, де просуванню деревної рослинності перешкоджають сфагнові болота, торфовища, торфово-болотні ґрунти. Вона зустрічається у Карпатах у нижніх котлах, що утворилися під час плейстоценового зледеніння.

Шлейфова ВМЛ формується на межі конусів виносу уламкового матеріалу (злиття шлейфів) і деревної рослинності. В Українських Карпатах на долю шлейфової ВМЛ припадає лише 0,5 % від загальної протяжності ландшафтної (природної) ВМЛ. Вона представлена головним чином на Чорногорі, в Чивчинах, в Мармароському масиві і в Ґорганах.

Ґреготна ВЛМ характерна лише для ландшафтів Ґорган. Головним лімітуючи фактором є греготи (кам’яні розсипища), що сформувалися на порівняно щільних ямненських, вигодських і скупівських пісковиках, які зруйнувалися в процесі інтенсивного морозного вивітрювання в льодовикову епоху, в умовах сповільненого розвитку рослинності і грунту. Переміщуючись вниз по схилу, ґреготи механічно пошкоджують і знищують лісові природні комплекси. ВМЛ набуває язиковоподібної форми.

Орографічна ВЛМ формується у тих місцях, де просуванню лісу перешкоджають ПТК з дуже крутими (30-45°) або обривистими (45°) схилами. В Українських Карпатах орографічна ВЛМ спостерігається в Чорногорі, Чивчинських горах і в ландшафтах Ґорган. Діапазон висот - 1500-1600 м н. р. м. Характерний різкий перехід лісових ПТК у субальпійські. Смуга рідколісся, як правило, відсутня. В зоні орографічної ВЛМ, крім смереки, зустрічаються сосна гірська, ялівець сибірський і вільха зелена. Світлова повнота смереки на верхній межі проростання становить 0.5-0.6 балів з середнім діаметром стовбура 28-30 см. Вік окремих деревостанів досягає 50-60 років.

Біотична ВМЛ формується у тих ПТК, де відповідні чагарникові угрупування вже зайняли придатні для них екологічні ніші (ще у пізньому голоцені) і тепер створюють нездоланний фітоценотичний бар’єр для підняття деревних вверх.

Лавинна ВМЛ формується в місцях, де просуванню деревної рослинності перешкоджають снігові лавини. В порівнянні з термічною, гіпсометричний рівень лавинної ВМЛ часто знижений на 150-500 м. Лавинна ВМЛ має звичайну лійкоподібну форму, зумовлену лавинною трасою.

Вітрова ВМЛ характерна як для букових, так і смерекових лісів. Формується на вітроударних, навітряних схилах і має фрагментарний характер. Для цієї межі особливо згубними є зимові вітри, які здувають із гребенів сніговий покрив, що захищає підріст, і переносять сніг на протилежні схили. Основними ознаками вітрової ВМЛ є наявність «прапороподібних» крон смерек, а також наявність криволісся бука, явора, горобини.

Термічна ВМЛ зумовлена такими лімітуючими факторами, як нестача тепла потрібного для нормального росту і розвитку деревних порід, коротким вегетаційним періодом і, частково, високим рівнем сонячної радіації.

Антропогенний тип ВМЛ зумовлений впливом різних форм господарської діяльності у високогір’ї, таких, як тривалий інтенсивний випас, випалювання та вирубка лісу, сінокосіння, пожежі, рекреація та ін.

1. Байцар А. Л. Верхня межа лісу в ландшафтних комплексах Українських Карпат: реф. дис. ... канд. географ, наук. - Львів, 1994. - 22 с.

2. Байцар А. Л. Греготи Українських Карпат: генезис, поширення, морфологія / А. Л. Байцар, О. А. Третяк // Географія України (регіональні проблеми). Вісник Львів, ун-ту. Серія географічна. Вип. 21. 1998. - С. 36—40.

3. Байцар А. Л. Кліматична верхня межа лісу в Українських Карпатах І Вісник Львів, ун-ту. Серія географічна. Вип. 35. - Львів, 2008. - С. 3-6.

4. Байцар А. Л. Торфово-болотна верхня межа лісу в Українських Карпатах / А. Л. Байцар, В. П. Матвіїв // Природні комплекси й екосистеми верхів’я ріки Прут: функціонування, моніторинг і охорона. Матеріали наук.-практ. Регіон конф. - Львів: Видавн. центр ЛНУ ім. Івана Френка, 2009. - С. 136-138.

5. Байцар А. Л. Лавинна верхня межа лісу у ландшафті Чорного- ра / А. Л. Байцар, А. С. Манько // Географія і туризм: Європейський досвід. Матеріали IV міжнарод. наук. конф. - Львів: Видавн. центр. ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. - С. 11-14.

6. Коліщук В. Г. Сучасна верхня межа лісу в Українських Карпатах. - К.: Вид-во АН УРСР, 1958. - 47 с.

7. Комендор В. І. Характер верхньої межі лісу на хребті Чорногора в Радянських Карпатах // Ботан. Журн. АН УРСР. - 1955. - 12, №4. - С. 75-83.

8. Малиновський К. А. Сучасний стан верхньої межі лісу та приполонинної рослинності // Праці НТШ. T. XII. Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. - Львів: НТШ, 2003. - С. 66-80.

9. Стойко С. М. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах, її охорона та заходи ренутарілізацїї // Лісівнича академія наук України. Наукові праці - Львів, 2004. - С. 95-101.

10. Ярошенко П. Д. О природной динамике верхней границы леса в Карпатах // Докл. АН СССР. - 1957. - №1. - С. 141-144.

11. Plesnik P. Horna hranica lésa. - Bratislava: Vyd. SAV, 1971. -238 s.

Антропогенна ВМЛ на Боржаві