Андрій Байцар: Парохи м. Винники. Григорій Гірняк - довголітній парох у Винниках (1890

Гірняк Григорій (3 березня 1865 р., с. Мелна, Бібрецький повіт — 1945 р. літо, м. Винники) — видатний представник галицького духівництва, довголітній парох у Винниках (1889 —1945 рр.), заступник Винниківського декана (1906—1921 рр.), декан Винниківський (1921—1935 рр.), член Архиєпархіального церковного суду, парох-консультант Митрополичого Ординаріату, член управи священицького вдово-сиротинського фонду, почесний радник Митрополичої Консисторії (з 1912 р.), почесний крилошанин Митрополичої Капітули (з 1931 р.). У громадському житті — член Громадської ради Винник та Повітової ради, один із засновників та активних діячів винниківської читальні товариства «Просвіта».

Отець Григорій Гірняк був прихильником Юліанського календаря і закликав винниківських українців зберігати традиції Київської церкви. Він старався протистояти процесові полонізації й шукав різні способи, щоб завадити перетягуванню УКРАЇНЦІВ на ЛАТИНСЬКИЙ ОБРЯД! У 1920-х рр. отець Григорій вів непримириму боротьбу з ксьондзом Антонієм Сочинським (активним провідником польської шовіністичної політики у Винниках та навколишніх селах).

Помічником (сотрудником) о. Г. Гірняка був (1935 р. — 1940 р.) катехит о. Василь Богонюк.

Народився Григорій в селянській родині. Батько — Лев Гірняк, мати Пелагія (з Горинів). Молодий хлопчина виявився надзвичайно талановитим, батьки віддали його до гімназії в Бережанах, яку він закінчив в липні 1885 р. з відзнакою. Закінчивши гімназію, молодий Григорій вирішив присвятити життя Богові. Цього ж року (1885) він потрапив у духовну семінарію «Барбареум» у Відні, куди церковна влада посилала найталановитіших студентів. Тут він був членом студентського товариства «Січ». Після закінчення університету (20 липня 1889 р.) з найвищими оцінками, одружився з Ольгою Колянківською. Батько Ольги — статський совітник Іван Іванович Колянковський (1901 р. працював професором гімназії в м. Орел (Росія). Померла 13 квітня 1929 р. (прожила 59 р.). Похована у Винниках (газета «Діло» №84 від 16.04.1929).

15 грудня 1889 р. прийняв висвяту в священики з рук митрополита Сильвестра Сембратовича у соборі св. Юра. Відразу після висвяти, 2 січня 1890 р., о. Григорій Гірняк отримав призначення на посаду приватного сотрудника у Винники. Отець С. Хомінський в цей час вже був сильно хворий. Після смерті о. С. Хомінського (помер 17 січня 1890 р.) 31 січня 1890 р. о. Г. Гірняк став завідувачем цієї парафії, а з 27 січня 1894 р. – парохом і залишався ним аж до смерті. Винники були першим і останнім місцем його душпастирської праці, яка тривала 56 років.

Крім настоятельства, о. Гірняк займав ще й інші церковні посади.

1914 р. був іменований шкільним комісаром на Львівський повіт. І в громадському житті брав о. Г. Гірняк активну участь. Він підтримував очолюваних Юліаном Романчуком народовців у їхній боротьбі за рівноправність українців з поляками, за відповідне українське представництво в Галицькому сеймі і Віденському парламенті, а опісля за реформу виборів до цих установ. Григорій Гірняк разом з Костем Левицьким був організатором і керівником політичного товариства «Селянська рада» (поч. 1890-их – поч. 1900-их рр.), яка об’єднала хліборобів Львівського повіту. Це неабияк допомагало українським кандидатам у парламентських і сеймових виборах.

Отець Г. Гірняк подбав про заснування у Винниках «Просвіти». 14 січня 1896 р. відбулися установчі збори товариства «Просвіта». Першим її головою стає отець Григорій Гірняк (до 1907 р.).

Г. Гірняк організував гуртки «Сільський Господар» і «Сокіл», кооператив «Товариство господарсько-кредитове» (28. 11. 1909 р.), а також «Горожанський клуб» (діяв під час українсько-польської війни).

Отець Григорій Гірняк старався протистояти процесові полонізації і шукав різні способи, щоб завадити перетягуванню українців на латинський обряд. Він був переконаний, що всю солідарну працю священика та батьків найперше слід інвестувати в дітей. І тому постійно провадив у школі науку катехизму. Окрім цього радив батькам віддавати дітей на навчання до гімназій, духовних семінарій, університетів, щоб ті згодом могли зайняти відповідні становища в суспільстві. Отець Григорій Гірняк мав беззаперечний авторитет і українці Винник прислухались до його слів.

Помічниками у своїй праці о. Г. Гірняк мав двох інтелігентів – нотаріуса Володимира Левицького і суддю Антіна Рака. У Львові так і говорилось, що Винники – це «Левицький, Рак і піп Гірняк». Головним чином завдяки їхній праці, українське населення Винник стало свідомою і добре організованою національною спільнотою, а Винниківський судовий повіт став найсвідомішим і найкраще організованим у Львівському повіті.

Саме о. Г. Гірняк запровадив традицію використання української вишивки в церкві Воскресіння Господнього. У його листі до головного Виділу «Просвіти» читаємо: «... я власне тепер веду борбу з фабрикою і поляками о рускі свята. Кожда справа з релігійного церковного життя, котру поляки з якої небудь причини потрафляють некорисно, або сьмішно представити, причиняється до ослаблення нашого обряду, а тим самим і народности (деякі сполячені Русини (а тих у мене не бракує) тільки чекають на яку нагоду, щоби свій перехід на обряд латинський перед сьвітом оправдати). Се у мене дуже важлива справа. ... поляки попре усіх інших штуках передовсім і головно косцьолами і косцюлками наш нарід нищать і на тим поли чекає нас найбільша, але і найтрудніша борба».

Цікаві спогади, опубліковані у збірнику Михайла Влоха, про отця Г. Гірняка залишив Володимир Левицький («Від національного відродження до визвольної боротьби»): «Перелом у тих відносинах настає з початком 1892 року, коли як сотрудник старенькому парохові св. п. Хомінському присилано молодого, незвичайно енергійного й освіченого о. Григорія Гірняка, абсольвента віденської теології. Він — свідомий українень і то революційного напрямку — зачинає з місця «революцію» передусім на церковному полі. Проповіді виголошує тільки україською мовою, спроваджує на власний кошт велику кількість українських молитовників (тоді були тільки такі видавництва чеського жида Штайбернера!) і починає впливати в першу чергу на дітей і молодь, бо старші не вміли й читати по-українському. А велику поміч дістає о. Гірняк в особі щойно перенесеного з Тернополя до Львова на становище вчителя при школі вправ учительської семінарії у Львові уродженця Винник Григорія Врецьони. Він — брат місцевого дяка, — часто заїжджаючи до Винник і бачачи невідрадні умови нашого життя і змагання о. Гірняка, помагає йому влаштувати доповіді, курси для неграмотних, і нарешті за 10 місяців після приходу до Винник о. Гірняка старанням їх обох закладено читальню «Просвіти».

Про отця Г. Гірняка згадує у своїх споминах (листопад 1993 р.) виходець з Винник отець-канцлер Кияк Роман-Андрій: «Великий знавець обрядів, дуже величаво він відправляв, знаючи деталі наших церковних церемоній. Чудово співав, а ще краще проповідував».

Завдяки зусиллям та старанням отця Григорія у Винниках відбулися важливі події національно-культурного життя, відгомін яких поширився далеко за межі Галичини:

*1903 р. — розмальовано церкву Воскресіння Господнього і встановлено різьблений і позолочений чотириярусний іконостас рядової побудови (роботи Юліяна Макаревича, Модеста Сосенка та Антіна Манастирського);

*3 грудня 1911 р. — посвячення меморіальної дошки М. Шашкевичу в церкві Воскресіння Господнього (це третя меморіальна дошка Маркіяну Шашкевичу в Україні та у світі);

*1913 р.(вересень) — запрацювали у школі українські паралельні класи;

*28 вересня 1913 р. — встановлення і освячення першого на Україні та у світі скульптурного пам'ятника Т. Г. Шевченкові (архітектор Олександр Лушпинський, скульптор Андрій Яворський);

*24 квітня 1921 р. — великий стрілецький похорон, тіла січових стрільців перевезено на місцевий цвинтар і поховано у стрілецькій могилі;

*5 червня 1922 р. — встановлення і освячення першого на Україні пам’ятника воїнам УГА (архітектори — Левко Лепкий та Павло Ковжун; скульптор — винниківчанин Василь Сидурко);

*29 березня 1925 р. — відкриття відновленого пам'ятника Т. Шевченку;

*1925 р. — зведена мурована стінна дзвіниця у церкві Воскресіння Господнього;

*1 жовтня 1927 р. — дитячий садок товариства «Українська захоронка»;

*1938 р. (весна) — до 950-ліття Хрещення Русі-України встановлено та освячено Хрест місійний у церкві Воскресіння перед Пасхою (на урочистостях був Митрополит Андрей Шептицький та єпископ-помічник Митрополита Іван Бучко, це була остання візитація Митрополита до Винник).

У 1919 р. польська влада арештувала о. Григорія та позбавила можливості вільного виїзду за межі парафії.

З кінця 1920-их рр. отець Григорій Гірняк мав доброго помічника о. Йосифа Осташевського (1890–1948 рр.), який з 1927 р. був парохом с. Підберізці. 1931 р. о. Йосифа назначено заступником отця-декана Гірняка, а вже у 1935 р. він приймає відповідальність за Винницький деканат й сповняє цей обов’язок з усією ревністю серця до кінця своїх днів.

З 1931 р. о. Григорій Гірняк був членом консисторії.

1931 р. — крилошанство о. Григорія Гірняка.

Помер отець Григорій Гірняк 1945 р. Похований у капличці спільно з о.Стефаном Хомінським та його родиною на старому Винниківському цвинтарі. 25 та 26 квітня 2015 р. у Винниках відбулися урочистості, присвячені 150-ти літньому ювілею від дня народження о. Григорія Гірняка.

У сім’ї о. Гірняка було п’ятеро дітей — двоє синів і три доньки. Вони отримали добру освіту і всі стали українськими патріотами. Хлопці одружилися. Дочка Оксана вийшла заміж за директора Теодора Мартинця, а дочка Тетяна — за інженера Володимира Богачевського. Їхня людська доля – це доля українських емігрантів у Канаді та США. Наймолодша дочка Ірина Гірняк залишилася з батьком-вдівцем у Винниках. Вона працювала вчителем молодших класів і опікувалася ним до самої смерті. Ірині так і не пощастило вийти заміж і мати свою сім’ю. Вона померла в 1980 р. і похована на старому винниківському цвинтарі поряд із капличкою, де спочиває о. Григорій Гірняк.

На честь о. Гірняка Григорія названа одна з вулиць Винник. 29 вересня 2005 р. сесія ВМР присвоїла назви вулиць: Григорія Гірняка, Лисиницька, Засянська, Принада, В. Обаранця, Мирослави Сопілки.

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.