Андрій Байцар: Україна - від Сяну по Кавказ. 1918 р. Степан Рудницький. Карта нових утворених держав.

Етнічна карта. Етнічна територія.

Етнографічна карта – карта, що показує географічне розміщення й просторові взаємини явищ й об'єктів. Основні види етнографічних карт: етнічні, історико-етнічні (характеризують розселення народів в минулому) та історико-етнографічні (зображають різні сторони життя народів, характерні риси їх традиційної матеріальної й духовної культури).

Етнічна карта — географічна карта на якій зображено особливості розселення різних етнічних груп на певній території. На ній зображуються як суцільні етнічні території певних народів (території, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних мешканців), так й етнічні анклави (порівняно невеликі частини етнічної території певного етносу, оточені іншою етнічною територією). На карті також зображають чисельність етносів, їх приналежність до тієї чи іншої раси, походження (етногенез). Крім того, показують поширення мов (мовних груп), діалектів, релігій та вірувань.

Першою етнографічною картою світу можна вважати карту 1786 р. французької письменниці й натуралістка Марі Ле Масон Ле Гольф (Marie Le Masson Le Golft; 1750—1826) «Esquisse d'un tableau général du genre humain ou l'on apperçoit d'un seul coup d'oeil les religions et les moeurs des différents peuples, les climats sous lesquels ils habitet et les principales varietés de forme et de couleur de chacun d'eux / par Mademoiselle Le Masson le Golft du cercle des Philadelphies & c.» (Ескіз загальної картини людського роду, де ми можемо з одного погляду побачити релігії та звичаї різних народів, клімат, у якому вони живуть, а також основні різновиди форм та кольору кожного з них). На карті українські землі заселені Козаками (Соsaque). Позначені сусіди Козаків – Поляки (Polonois), московити та ін.

Першими етнографічними картами європейських країн можна вважати карти Яа Матея Корабінского 1791 р. та 1804 р. У 1791 р. він у Відні опублікував економічну карту «Novissima Regni Hungariae potamographica et telluris productorum tabula» (Карта водних ресурсів і продукції Угорського королівства), на якій кольоровими лініями, крім іншого, зображено розселення народів Угорського королівства. Українці (у легенді – руснаки «Rusznaken») показані рожевою фарбою. Карти 1804 р. поміщені в його атласі «Atlas Regni Hungariae portatilis: Neue und vollständige Darstellung des Königreichs Ungarn auf LX Tafeln im Taschenformat : ein geographisches Noth- und Hülfsbüchlein fürs gemeine Leben. Wien : In Commission bey Schaumburg und Compagnie, 1804.» (Переносний атлас Угорського королівства: нове і повне зображення Королівства Угорщини).

На початку ХІХ ст. в багатьох країнах Європи було запроваджено регулярні переписи населення, а також значно активізувалися етнографічні дослідження, пов’язані з українським національним відродженням. Це створило об’єктивні передумови для започаткування у 1820-х рр. етнічного картографування. Стало можливим детально, буквально за населеними пунктами, картографувати склад людності, визначати абсолютну і відносну вагу окремої національності на певній території.

В цей період активізувався процес формування слов’янських націй. Слов’янознавство почало розвиватись як окремий напрям науки. На основі результатів етнографічних досліджень вчені отримали можливість картографувати території розселення окремих народів. Перші науково обґрунтовані етногеографічні карти території України з'явилися в першій половині XIX ст. Першими етнографічними мапами слов’ян були карти чеських вчених Яна Чапловича (1829), Павла Шафарика (1842), француза К. Дежардена (1837; на карті вперше подано етнографічні межі розміщення українців) та англійця Г. Комбста (1841), які довший час залишались основою знань про розселення слов’янських народів. У першій половині ХІХ ст. на них опирались інші картографи при укладанні власних етнічних мап (Карл Крістіан Франц Радефельд (1844), І. Гауфер (1846), Г. Берґгаус (1845; 1847; 1848), Й. В. Гойфлер (1849), Ф. Раффельшперґер (1849), Р. Фрьоліх (1849). На карті Й. В. Кучайта “Огляд народів і мов Середньої Європи” (“Völker- u. Sprachen- Übersicht von Mittel-Europa”. – Berlin, [І-а пол. ХІХ ст.]) зображено розселення основних мовних груп на цих теренах: германців, слов’ян, романців. Межі слов’янських земель позначені жовтою фарбою, а території проживання окремих народів – написами. На карті зображені тільки західні українські землі, де живуть “рутенці” (“Ruthenen”)..

На етнографічних картах іноземних авторів напис «УКРАЇНЦІ» з’являється лише в 1880-их рр.. Одна із перших українських етнографічних карт (1896 р.) де УКРАЇНСЬКИЙ етнос названо УКРАЇНЦЯМИ це - «Народописна карта українсько-руського народу» Григорія Величка. Українці названі – «українці русини».

Етнічна територія (етнічні землі, етнографічна територія) — частина Землі, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних її мешканців, і відрізняється цим від суміжних ділянок земної поверхні.

Етнічна територія змінюється в часі та просторі. Таке розуміння етнічної території дає змогу узгодити різні підходи, тлумачення і критерії виділення етнічних територій. Однорідність етнічного складу мешканців певної частини земної поверхні проявляється як однаковість (ідентичність), схожість, подібність етнічного складу людності поселень та їх сукупностей. Тобто етнічна однорідність певної території може проявлятися у кількісному переважанні людності, що належить до однієї етнічної спільноти, серед мешканців певної групи суміжних поселень, а також — у змішаності в певній пропорції мешканців, що належать до різних етнічних спільнот.

Заселену переважно певною етнічною спільнотою частину земної поверхні називають за етнічною назвою тієї спільноти. Територія, де переважають, наприклад, білоруси називається білоруською етнічною територією, або — етнічною територією білорусів; українці — українською етнічною територією, або — етнічною територією українців. Територія, що вирізняється змішанням двох чи багатьох етнічних спільнот, називається за назвами найчисельніших з них, у порядку спадання їхньої питомої ваги. Так, наприклад, Кримський півострів України сьогодні є російсько—українсько—кримськотатарською етнічною територією, або — етнічною територією росіян, українців і кримських татар. При цьому, корінними етнічними спільнотами на території Кримського півострова є кримські татари, караїми та кримчаки.

Українська етнічна територія (етнічні українські землі, етнічна територія українців, етнографічна територія українців) — території, на яких у різні історичні періоди відбувалося формування українського етносу. Ядро української етнічної території завжди було розташоване в межах сучасної території України.

У XIX столітті й майже до середини XX століття українська етнічна територія виходила далеко за межі сучасної території України, охоплюючи також південно-західну частину сучасної державної території Білорусі, прилеглу до України частину сучасної державної території Російської Федерації, окремі ділянки лівобережжя Дністра сучасної державної території Молдови, прикордонні північні території сучасної Румунії, північно-східні райони сучасної Словаччини, південно-східну частину сучасної Польщі.

Українські етнічні межі визначено за етнічними картами К. Черніґа , О. Ріттіха, С. Томашівського, Т. Д. Флоринського та ін.

Українська етнічна територія на час Української революції, за оцінкою фундатора української географії Степана Рудницького (1877-1937) становила від 905 тис. км² до 1 млн 56 тис. км² з 51,2—53,9 млн мешканців. Питома вага етнічних українців становила на цій території (за його обчисленнями) 71,3—71,7 %.

С. Рудницький належить до численної когорти тих видатних вчених-географів (поряд з Г. Величком та В. Ґериновичем), котрі науково обґрунтували можливість утворення Української держави з географічного погляду, визначивши межі етнічної території українців. Свої наукові дослідження ці українські географи підтверджували наочно, укладаючи етнічні карти України та українських історико-географічних земель.

За доктором Мироном Кордубою (1876–1947) «до суцільної української території» належать лише ті повіти, у яких частка українців перевищує 50% від усього населення або ж коли українці у цих повітах кількісно переважають, є першими серед інших націй [Кордуба Мирон. Територія і населення України. Відень. Вид-во «Вістника політики, літератури й життя». 1918. 24 с.].

1918 р. фундаментальна географічна праця Мирона Кордуби «Територія і населеннє України» де висвітлюються обґрунтовані та чітко визначені етнографічні межі території України як єдиного цілого, як основи для встановлення політичних кордонів майбутньої Української держави.

Мирон Кордуба визначив етнографічні межі України та розрахував її площу чи «простір» у 739,162 тис. км². Майже 9/10 з оціненої «поверхні» припадало на «російську Україну», близько 8% - на «австрійську», менше 2% - на «угорську Україну». Коли б на цій населеній українцями території постала Українська держава, вона «була б щодо великости другою в Европі», - стверджував учений. За його даними населення України в її етнографічних межах станом на січень 1914 р. сягало 46 мільйонів 12 тисяч душ, з них 86% проживало в межах царської Росії, близько 13% - в «австрійській Україні», більше 1% - в «угорській Україні». Отже, Українська держава в разі її становлення могла б бути п'ятою за населенням серед країн Европи.

За оцінками одного із засновників вітчизняної соціології Микити Шаповала (1882-1932) території, на якій українці чисельно переважали всі ін. національності, разом узяті, була дещо меншою: 1914 р. вона становила 739 тис. км² (у Росії – 665 тис. км², в Австро-Угорщині – 74 тис. км²). На цих землях у той час проживало 46 млн осіб (в Росії – 39,6 млн, в Австро-Угорщині – 6,4 млн), з них 32,662 тис. (71,0 %) – українців, 5,379 тис. – росіян (11,7 %), 3,796 тис. (8,2 %) – євреїв, 2,079 тис. (4,5 %) – поляків, 871 тис. (1,9 %) – німців.

За оцінками Володимира Кубійовича, зробленими в 1930-х рр., перед I світовою війною суцільна територія, на якій українці складали абсолютну більшість, становила 718,3 тис. км², з яких 89,5 % – у складі Росії, 10,5 % – Австро-Угорщини.

Володимир Кубійович зробив оцінку площі української етнічної території на 1933 р. — 932 тис. км², у тому числі: 728,5 тис. км² становила суцільна українська етнічна територія, 203,6 — мішана.

Поза Україною проживає майже п'ята частина українців, значна частка яких припадає на прилеглі райони, котрі є, власне, етнічною територією українського народу. З приводу етнічних меж і досі точаться наукові дискусії. Започатковані вони ще у ХХ ст. А. Петровим і пізніше продовжені Ф. Максименком, С. Рудницьким, П. Кушніром. У більшості концепцій превалюють, як правило, суто формальні характеристики міжетнічності - кількісні, зокрема такі, як компактність етнічного масиву. При цьому одні дослідники вважають, що компактим етнічним масивом є території, заселені представниками одного етносу на 30% (В. Кологий, М. Кордуба), інші - на 50% (А. Білімович), треті визнають лише абсолютну більшість (О. Русов).

1918 р. Карта [нових] утворених держав на колишніх російських землях (Die Staatenbildung in dem bisherigen russischen Gebiete). 1918 р. Літографія. Карта опублікована віденським видавництвом “G. Freitag & Bernd” у серії “Етнографічні карти Європи”. Карта видавалась також українською мовою та входила до великих та шкільних атласів.

Степан Рудницький (1877–1937) – творець географічної науки в Україні, визначний український географ і картограф, засновник і директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, вчений, який заклав фундамент географічної науки в Україні, розробив українську географічну термінологію. Його вважають основоположником сучасної української географії. Учений першим комплексно описав територію України.

1908–1919 рр. — період праці Степана Рудницького на посаді приват-доцента на філософському факультеті Львівського університету. Вчений викладає загальну географію українською мовою, активно розробляє основи географії України. Найголовнішою подією в житті вченого і в українській географії цього періоду стало написання і публікація двотомної праці «Коротка географія України» (1910 і 1914 pp.).

У передмові до «Короткої географії України» С. Рудницький писав: «Ми українці, земля, де живемо, зветься Україна, чи вона під Російською державою, чи під Австрійською, чи під Угорщиною. Бо хоч і ділять її кордони, хоч розірвана вона на шматки, але ж один народ, що її заселяє, з одною мовою, вдачею та звичаями. Та не тільки народ лучить українську територію в одну цілісність. Україна також з нинішніх оглядів мусить бути вважана за виразно зазначену одноцільну територію серед інших територій Європи. Навіть серед незалежних держав мало таких, що б могли зрівнятись з українською такою географічною особливістю». З виходом у світ двох книг «Короткої географії України» (перший том мав назву «Фізична географія», другий — «Антропогеографія») було покладено початок географічному українознавству і зокрема науковій антропогеографії України, спочатку у її етнічних межах, згодом — у державних.

Задум написання географії України у С. Рудницького виник за декілька років до її видання, щоб заповнити прогалину, яка виникла в українознавстві. Ініціатором написання і видання такої праці був його вчитель, порадник і друг М. Грушевський. Саме за його порадою С. Рудницький розпочинає астрономічні, геологічні та географічні студії. В цій сфері першою великою працею стала монографія «Про плями сонячні», яка лягла в основу габілітації на доктора географії (1901 p.). Професором географії у Львівському університеті був видатний польський фізико-географ і геоботанік А. Реман. 1901 р. С.Рудницький стає дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка і співредактором «Збірника природописно-математично-лікарської секції НТШ».

ЕТНОГРАФІЧНІ КАРТИ Степана Рудницького:

*1914 р. Ethnographische Übersichtskarte [der] Ukraina. – M- b 1: 7 500 000. – Wien: Kartogr. Anstalt G. Freytag & Berndt, Ges. m. b. H., 1915. – (нім., назва в перекладі на укр. мову: “Етнографічна оглядова карта України”). [Додаток до книги: “ Ukraina und die Ukrainer”. Видавалася і перевидавалася разом з книгою у 1914 і 1915 рр. багатьма мовами. Українською мовою під назвою “Оглядова карта українських земель” з’явилася у 1917 і 1921 рр. в книзі “Україна — наш рідний край”].

*1915 р. «Das Wohngebiet der Ukrainer in Europa» (Українська територія у Європі).

*1916 р. Карта-інфографіка «Ukraine Land und Volk» [Видавництво: Wien: Kartogr. Anstalt G. Freytag & Berndt, Ges m. b. H.,1916.].

*1916 р. Ethnographische Übersichtskarte von Osteuropa. – M-b 1:10 000 000. – (нім., назва в перекладі на укр. мову: “Етнографічна оглядова карта Східної Європи”). [Додаток до книги: “Ukraina. Land und Volk”, 1916]. [Видавництво: Wien: Kartogr. Anstalt G. Freytag & Berndt, Ges m. b. H.,1916.].

*1917 р. Оглядова карта українських земель / [С. Рудницький]. – 1 : 7 500 000. – Відень : Картоґр. завод Ґ. Фрейтаґа і Берндта, [1917]. – 1 к. : двоколір. ; 20 × 35 см // Рудницький С. Україна – наш рідний край / написав Степан Рудницький. – Львів : Накладом Загальної Української Культурної Ради, 1917. – 141, [4] с., ілюстр., карта. – (Шкільна серія ; ч. 21).

*1918 р. Стінна фізична карта України / зладив Степан Рудницький. – 1 : 1 000 000. – У Львові : Накладом Наукового Товариства імени Шевченка, 1918 ; У Відні : Картоґр. завод Ґ. Фрейтаґа і Берндта. – 1 к. : багатоколір. ; 150 × 215 см.

*1918 р. Карта України Степана Рудницького (межі України відповідають умовам Берестейського договору).

*1918 р. Народописна карта України. – 1 : 5 000 000. – 1 к. : багатоколір. ; 28,5 × 43,5 см // Рудницький С. Стінна фізична карта України / зладив Степан Рудницький. – 1 : 1 000 000. – У Львові : Накладом Наукового Товариства імени Шевченка, 1918 ; У Відні : Картоґр. завод Ґ. Фрейтаґа і Берндта.

*1918 р. Карта [нових] утворених держав на колишніх російських землях (Die Staatenbildung in dem bisherigen russischen Gebiete). 1918 р. Літографія. Карта опублікована віденським видавництвом “G. Freitag & Bernd” у серії “Етнографічні карти Європи”. Карта видавалась також українською мовою та входила до великих та шкільних атласів.

*1918 р. S. Rudnyćkyj. Карта України (Carte de l’Ukraine), укладена Степаном Рудницьким і видана Інститутом географії “Institut Géograph. de Kummerly & Frey” у Берні. Карта багатоколірна, формат 37,5 × 49,5 см.

*1919 р. Карта (Carte de l’Ukraine) Степана Рудницького була додатком до книги Мирона Кордуби (Kordouba M. Le territoire et la population de l'Ukraine: contribution géographique et statistique – Berne: Imprimerie R. Suter & Cie, 1919. – 111 s., karta), яка вийшла друком в Берні без зазначення автора.

*1919 р. Оглядова карта українських земель / [С. Рудницький] ; Т-во «Вернигора». – 1 : 7 500 000. – У Київі : Вернигора ; У Відни : Картоґр. завод Ґ. Фрейтаґа і Берндта, [1919]. – 1 к. : двоколір. ; 19,5 × 35 cм.

*1919 р. Оглядова карта українських земель / [С. Рудницький]. – 1 : 7 500 000. – У Київі : Т-во «Вернигора» ; У Відни : Картоґр. завод Ґ. Фрейтаґа і Берндта, [1919]. – 1 к. : двоколір. ; 21 × 35,5 cм // Рудницький С. Початкова географія для народних шкіл. – Київ ; Львів ; Відень : Вернигора, 1919. – 192 с., мал., карта.

*1920 р. Україна у своїх етнографічних межах [з Г. Гасенком]. – Київ; Відень: Druck: Christoph Reisser's Söhne.

*1920 р. Українці в світі. – М- б 1:75 000 000. –2 - е вид. – Відень: Вид- во “По світу”.

*1920 р. Україна у своїх етноґрафічних межах / [С. Рудницький] // Гасенко Г. Україна = Die Ukraina / в числах зладив Г. Гасенко ; ІІ. видання при співучасті С. Рудницького. – 2-е вид. – Відень : Христофа Райсера Сини ; Kyїv : Po switu, 1920. – 1 к. : багатоколір. ; 15 × 19 cм.

*1921 р. Оглядова карта українських земель / зладив Степан Рудницький ; накладом Видавництва «Шляхи» у Львові. – 1 : 7 500 000. – Львів : Шляхи ; Відень : Картоґр. завод Ґ. Фрейтаґа і Берндта, [1921]. – 1 к. : двоколір. ; 20 × 35,5 cм.

*1921 р. Оглядова карта українських земель / зладив Степан Рудницький ; накладом Видавництва «Шляхи» у Львові. – 1 : 7 500 000. – У Львові : Шляхи ; У Відні : Картоґр. завод Ґ. Фрейтаґа і Берндта, [1921]. – 1 к. : двоколір. ; 20 × 35,5 см // Рудницький С. Україна – наш рідний край / написав Степан Рудницький. – 2-е вид. – Львів : Накладом фонду «Учітеся, брати мої»; Ч. 4, 1921. – 128 с., карта

*1922 р. Карта слов’янщини // Дорошенко Д. Слов’янський світ. – Берлін,– Т. 3. (Основана на Нідерле, з поправками, особливо на Кубані).

*1922 р. Карта України. Оглядова карта українських земель / після карти Степана Рудницького [дотичнож сумежних територій: білоруської, польської і чехословацької після карти Любора Нідерлє] ; видання «Впереду». – 1 : 7 500 000. – Львів : Вперед, [1922]. – 1 к. : одноколір. ; 23 × 36,5 см.

*1929 р. С. Рудницький, Т. Скрипник. Оглядова політично-економічна карта Західньої України. – М 1: 2 000 000. Видавництво «Західна Україна». Київ. Тираж 8 100 прм.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.