З книги «Буття та об'явлення української мови». Київ, 2021. С. 767-769.
Професор Д. Я. Самоквасов [1], посилаючись на ґрецьких авторів, пише про те, що скити були предками слов’ян. «Лев Диякон Калойський, візантійський літописець, на сторіччя давніший від Нестора, Руську землю називає Скитією, шістдесятитисячне руське військо йменує скитами, човни, одяг, озброєння та зброю русів, руські вірування й руську мову називає скитськими [2] та самого Святослава Ігоровича йменує скитом [3]; а за описом битви під Дорістолом каже: «З настанням місячної ночі скити вийшли в поле зібрали трупи своїх до міського муру та спалили їх на складених вогнищах..., поважаючи гелленські таїнства, яким вони навчились від своїх філософів Анахарсіса й Замолксіса, чи від товаришів Ахілла, вони завжди вчиняли над померлими жертви й принесення вина» [4]. Анахарсіс же був мудрець скитів-сколотів, які займали в часи Геродота надпонтійські області (південні райони України. – Ред.), а Замолксіс був убожуваний мудрець скитів-ґетів, які займали придунайські області, – «давню Скитію» Геродота.
Зрештою, ми також знаємо, що ҐРЕКИ ЧИ ВІЗАНТІЙЦІ НАЗИВАЛИ НАШИХ ПРЕДКІВ Й ТАВРОСКИТАМИ. Зокрема, Лев Диякон після слів Святослава, звернених до руського війська, у своїй розповіді називає їх ТАВРОСКИТАМИ а далі пише: «8. Про тавроскитів розповідають ще й те, що вони аж до нинішніх часів ніколи не здаються ворогам навіть переможені... (η’. Λέγεται δὲ καὶ τοῦ περὶ Ταυροσκυϑῶν...)». Він також називає русів (росів) просто СКИТАМИ, розповідаючи про загибель ромейського воєначальника Анемаса: «Анемас же був оточений рядами СКИТІВ, кінь його впав... 9. Загибель Анемаса надихнула РОСІВ, й вони з дикими, пронизливими криками почали тіснити ромеїв. Ті стали поспішно повертати назад, ухиляючись від жахливого натиску СКИТІВ. (Ἀνεμᾶς δὲ, πρὸς τῆς τῶν Σκυϑῶν κυκλωϑεὶς φάλαγγος, τοῦ ἵππου καταβληϑέντος... ϑ. Ἐπὶ τῷ τούτου τοίνυν οἱ Ῥῶς Ἀναϑαῤῥήσαντες πταίσματι, γεγωνόν τι καὶ ἄγριον Ἐπηλάλξαν, καὶ Ῥωμαίος Ἀνώϑησαν. οἱ δὲ προτροπάδην ὑπενόστουν, τὴν Ἀλλόκοτον ὁρμὴν Ἐκκλίνοντες τῶν Σκυϑῶν.)» [4].
Ще сторіччям раніше патріарх Фотій та літописець Ґеорґій Амартол, визначаючи народність ворога, який обложив Константинополь за Михайла III, називають його «руссами, народом скитського походження», а за свідченням єпископа Нікіти, «нарід, скитської мови, на ім’я росси, прийшовши від Евксинського моря, спустошив на своєму шляху всі області та монастирі». Землеписець равенський приблизно в 886 році, перелічуючи европейські країни, називає Скитію прабатьківщиною слов’ян: «Sexta ut ora noctis Scytharum est patria, unde Sclavinorum exorta est» [5].
1. Самоквасов Д. Я. Северянская земля и Северяне по городищам и могилам. СПб. 1908. С. 82.
2 Лев Диакон Калойский. Кн. IV, гл. 6, 10; кн. V, гл. 1; кн. VI, гл. 6, 8, 11; кн. VIII, гл. 5–7; кн. IX, гл. 2, 6, 8–10.
3. Його ж, кн. VI, 7.
4. Лев Диакон Калойский. кн. IX, 6.
4. Leonis Diaconi caloënsis Historiae libri decem et liber de velitatione bellica Nicephori Augusti. Lib IX, 8–9. Bonnae. 1828. С. 153.
5. Шафарик П. Й. Славянские древности. Т. II, кн. IV. Прил. С. 56; Самоквасов Д. Я. Северянская земля и Северяне по городищам и могилам. СПб. 1908. С. 72–73.
Немає коментарів:
Дописати коментар