Володарі Винник (XVI ст.). Олександр Ванько Лагодовський — український галицький шляхтич

  Олександр Ванько Лагодовський (1525 р. — 27 січня 1574 р.) — український галицький шляхтич, володар Винник  у 1560-их — поч. 1570-их рр., ктитором Унівського монастиря з 1549 р. по 1574 р.

Батько — Івасько (Івашко) Ванькович Лагодовський зі Станимиру, син Ванька, був звинувачений, але у 1530 році зміг довести безпідставність закиду щодо привласнення скарбу та маєтностей Винників та Підберізців. Після смерті львівської каштелянової Струмилової мав процеси, за якими на нього подали позови щодо вчинення насильств та невиплати десятини. Львівський канонік РКЦ Понятовський відлучив його від церкви, також у Ванька конфіскували маєтності, які повернули після зняття відлучення у 1539 році.

Він був львівським поборцем (1564 р.). Судився з Кухарським (1552 р.), львівськими райцями за повернення підданого (1559 р.) і за повернення Винник (1569 р.), а також зі Станіславом Кам'янецьким за спадок єдиного брата Захарія (за села Погорільці, Станимир, Підгайці, Туркотин, Дворища і Залуку). Усі ці села переписала на себе дружина Захарія — Богданна Сємашко, він був у неї третім чоловіком, а Кам'янецький за чергою — п'ятий. Видається, що Олександрові вдалося повернути цей родинний спадок, бо він передає його одному із трьох своїх синів — Андрієві. 1549 р. Унівський монастир був зруйнований під час татарських набігів. Якби не лицар Олександр Ванько Лагодовський, на цьому б історія монастиря закінчилася. В описах І. Буцманюка («Унів і його монастирі», Жовква, 1904 р., с. 17) зазначено: «Був це лицар побожний, щедрий для церков і монастирів, а для убогих старців, сиріт і калік милосердний. У важких, лютих боях за віру святу і Русь-Україну вік його минався... Та ось занедужав він на ноги, і хоч все робив, щоб одужати, але не ставало йому краще. Слуги переносили його з місця на місце. Втрачаючи надію, лицар став наполегливо молитися і від втоми заснув. У сні йому об'явилася Матір Божа, яка промовила: «Їдь звідси на схід сонця і там знайдеш в глибокому ярі криницю, а коли водою з тої криниці обмиєш ноги, то оздоровишся».

Сон збувся. Лагодовський натрапив на руїни монастиря в Уневі. знайшов джерело, обмився в ньому й одужав (джерело діє і понині, воно обкладене камінням і прикрашене зображенням Богоматері). За народним переказом на згарищі він побачив ікону Божої Матері, що чудом вціліла. «... Межи згарищами – блеск ясний, несьогосвітній. Усі припали до того місця, стали відгребувати згарища і попіл – і очам їх вказується ясна і неушкоджена чудотворна ікона. Надія і сила вступила в серце лицаря побожного». З вдячності своїй Цілительці Лагодовський збудував муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці. Це – унікальна пам’ятка архітектури перехідного періоду від пізньої готики до ренесансу, збережена до сьогодні. До неї було перенесено ікону і поміщено за престолом над цілющим джерелом.

15 червня 1569 р. польський король Сигізмунд Август видав мандат про повернення О. Лагодовському незаконно відібраного маєтку  — с. Винники з прилеглими пасікою і ставком.

Помер 1574 р. Його дружина Барбара з Сенна споруджує для його останків в Унівському монастирі надгробок. До наших днів зберігся цей красивий мармуровий надгробок князя, який виконаний у стилі Ренесанс. Лагодовський зображений у лицарських обладунках. Правою рукою він підпер голову, наче дрімає, ноги схрестив одна на одній. Обрамування нагробника витримане в суворості іонічного стилю й тільки хвилясті волюти причілка вносять деякий бароковий неспокій у цілість цієї ренесансової композиції. Можливо, що як обрамування київського нагробника (над тлінними останками князя Костянтина Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, який був встановлений 7 серпня 1579  р., а зруйнований у 1941 р.), так і завершення причілка в Уневі — пізнішого походження.

За Романом Бучко: «Поміж військових атрибутів бачимо герб, що складається з двох основних гербів — меч і прялка (Корчак і Шалава). Тому можна припустити, що мама Олександра, тобто дружина Іваська (можливо, Ванька) належала до родів, що мали герб Шалава, також руський герб, але менш розповсюджений ніж Корчак... Аналізуючи зміст гербу Олександра Ванька Лагодовського (вміщена «прялка»), можна припустити, що він був із роду Галків або Свіржських, а Варвара з Сієнни (Підляшшя), гербу Дембно. Дружина Олександра на цей час ще була православною».

Надгробок Лагодовського – один із кращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу (подібним був надгробок Катерини Рамултової у Дрогобичі). З 1574 р. до 1950 р. надгробок знаходився у монастирській церкві. Зараз його оригінал зберігається в Олеському замку.

Томіла, сестра Олександра, вийшла заміж за Семена Тура (1570 р.), а друга сестра — Раїна за Антона Єловинського, суддю земського з Крем'янця (1583 р.).

Олександр Ванько Лагодовський і Барбара з Сенна мали трьох синів: Андрія, Івана (Яна) і Кліана.

30 червня 2022 р. —  на сесії ЛМР перейменували вулиці у Винниках, серед них - Олександра Лагодовського (замість Жуковського).

ДЖЕРЕЛА

* Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання. — Львів—Винники, 2012. — 88 с.

* Байцар Андрій. «Винники» (науково-популярне краєзнавче видання). 2015 р. 

*  Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

* Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lwów, 1912. — Cz. 1. — t. 15. — S. 163—165. (пол.)

* Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 33—45. (пол.)

Копія надгробку Олександра Ванька Лагодовського в Свято-Успенській Унівській лаврі, Перемишлянський район. Зараз його оригінал (1573) зберігається в Львівській картинній галереї.