Вайнберґен (Винники) (Винні гори, нім. Weinbergen) — німецька колонія у Винниках (поблизу Львова), закладена у 1785 році. Проіснувала до квітня 1940 року. Перші німецькі поселенці з’явились у Винниках ще за часів короля Лева Даниловича у XIII столітті.
1785 року у Вайнберґені було закладено 32 німецьких будинки. 1938 року тут мешкало 367 колоністів. Разом із колонією Унтерберґен творили одну громаду (ґміну).
Свого храму тривалий час винниківські німці не мали і ходили на богослужіння до львівської євангелістської церкви. Там же відбувались вінчання. Хрещення проводили німці у винниківському римо-католицькому костелі, а похорони відправляв місцевий німецький учитель.
Євангельська лютеранська громада у Львові була створена 1778 р. 1785 р. громаді передали будівлю – костел святої Урсули (тепер вул.Зелена, 11 Б). 1878 р. проведено реконструкцію в класицистичних формах за проєктом Йозефа Енґеля. 1929 р. на споруді була поміщена таблиця в пам'ять про 400-річчя протестантського руху і в пам'ять про організацію.4 грудня 1939 р. в лютеранській кірсі на вул. Зеленій у Львові відправили останню службу.
Траплялося, що колоністи із лютеранського віросповідання переходили на католицьке: у Винниках 1904 р. німець Йоган Вагеман офіційно перейшов у католицизм.
Лютеранська кірха збудована у Винниках у 1930-их рр. 1933 р. німецька громада розпочала будову своєї церкви й завершила у 1936 р. Головними натхненниками були винниківські німці: Міллер Польді, Бредій Кароль, Гартман, Вольфи, Шнайдери, Манци та інші. Від 1946 р. споруда використовувалася як склад, а пізніше як господарський магазин. З 1998 р., після освячення її 4 січня, вона стала церквою Івана Хрестителя греко-католицької громади.
Грудень 1939 року — початок репатріації винниківських німців до Німеччини.
З історії. Про німецьку протестантську громаду Львова і Галичини (Олена Серпень, 2024).
Після того як у 1772 році Галичина відійшла до Австрії, в цей край стали переселятися німці протестантського віросповідання. Для тих охочих там оселитися, які мали протестантську віру, були призначені міста Львів, Ярослав, Замостя і Заліщики, а пізніше їм дозволили селитися ще й у Бродах і Казимежі (частина Кракова).
Протестантські переселенці об’єднувалися так швидко, як тільки могли, і вже в 1778 році створили спільну парафію з кафедрою у Львові. Колишній домініканський храм св. Урсули на вулиці Зеленій у Львові був збудований в 17 столітті у 1685 році, і сто років тут правили службу католицькі священники.
Але вже у 1778 храм був проданий лютеранській німецькій громаді. Раніше ця будівля була конфіскована австрійською державою і деякий час церква була порожньою. Наступні 160 років до Другої світової війни тут була німецька євангельська церква. В кінці 19 ст. будівля була реконструйована німецьким архітектором Йозефом Енгель і церква набула сучасного вигляду/ Сьогодні – це молитовний дім євангельських християн баптистів.
Радянська влада ретельно приховувала факт існування німецької етнічної громади у Львові до 1939 року, і тому історія німецького періоду церкви є дещо маловідомою широкому колу львів'ян.
Утворенню лютеранської парафії у Львові 16.10 1778 року сприяв купець та промисловець Йохан Фрідріх Прешель. Він походив з німецької родини протестантів міста Каргова в Польщі й оселився у Львові. Багатий парафіянин пан Прешель викупляє у держави церкву св. Урсули на вулиці Зеленій і передає в користування своїй релігійній громаді. Раніше служба та інші релігійні дійства (хрестини, вінчання, та інше) відбувалися в будинку і в саду пастора львівської громади.
Перший пастор львівської парафії, на ім'я Хоффман Ефраім Готтлоб народився біля Познані, в повіті де жили німці.
Протестантська німецька галицька церква була поділена на 4 сеньорати і налічувала 21 парафію. Парафія Львова належала до центрального сеньорату. Крім того був ще східний, західний і кальвіністський сеньорати. На території центрального сеньйорату утворилася самостійна менонітська парафія Львів-Керниця.
З 1784 по 1803 рік галицькі та буковинські общини перебували у спільному Моравсько-Сілезькому суперінтендантстві аугсбурзького віросповідання, а з 1803 по 1918 рік – у спільній Лемберзькій – чи Галицько-Буковинській суперінтендатурі аугсбурзького і гельвецького віросповідання, яка, була частиною євангельської церкви аугсбурзького і гельвецького віросповідання Австрії.
За роки свого існування львівська церковна парафія німецької діаспори зазнала різні етапи розвитку. Довгий час положення протестантів в австрійських землях, де держаною релігією було католицтво, було невизначеним, і протестанти мали отримувати дозвіл чи згоди на свою діяльність від католицьких священників. Революція 1848/49 років привела до виступів у Відні, Празі, Будапешті і Львові проти абсолютистської системи. Протестувальники вимагали повної свободи віросповідання, громадянського, політичного і церковного рівноправ’я, і це призвело до зміни габсбурзької релігійної політики.
3-11 серпня 1848 року під головуванням львівського суперінтенданта Адольфа Хаазе у Відні вдалося провести «конференцію протестантського духівництва і мирян», вимоги якої були покласти край статусу терпимості до протестантів і надати їм повноцінний релігійний статус.
29/30 січня 1849 року після того, як зайшов на трон Франца Йосиф, вийшли «Тимчасові розпорядження щодо некатоликів», які поклали край двозначному юридичному положенню протестантів у Галичині й на Буковині.
В канцелярському мовленні відтепер слово “некатолики” замінило визначення “протестанти аугсбурзького віросповідання”, або “протестанти гельвецького віросповідання”, пасторам дали право на ведення матрикулів, які мають юридичну силу, всі внески (плату за треби) католицькій церкві скасували, молодята протестантського віросповідання оголошували про шлюб у протестантських церквах.
8 квітня 1861 року в протестантському патенті ця релігійна група була нарешті визнана повноправними громадянами на території усієї Австрії та позбавилася залежності від католицьких церковників.
Роль Консисторії як вищого церковного органу виконувала вища рада протестантських церков, яку очолював президент лютеранського віросповідання. Інтереси лютеранських громад захищали пресвітери, представники общин і общинні збори. Пасторів обирали на общинних зборах, а вчителів призначав пресвітеріум.
З розпадом Австрії в листопаді 1918 року становище німців і німецької протестантської церкви в Галичині змінилося. Зв’язок із церковною адміністрацією в Австрії припинився під тиском чиновників новоствореної польської держави.
На зборах представників лютеранських общин, які відбулися 11 і 12 грудня 1919 року під керівництвом пастора доктора Теодора Цеклера, постановили про об’єднання громад в одну самостійну протестантську церкву лютеранського і гельвецького віросповідання. Керівництво церквою було ввірене суперінтендантській комісії під проводом доктора Цеклера.
1903 р. Львів, вул. Зелена. Головна парафія всіх протестантських церков Галичини (суперінтендатура). Винниківські німці сюди приїжджали на богослужіння (поки в 1936 р. не збудували своєї кірхи). Церковний архів був в будинку поруч. В 1939 році архів і парафіяни переїхали звідси. За матеріалами Олени Серпень.
Немає коментарів:
Дописати коментар