Історія ландшафтознавчих досліджень Львова та його околиць сягає вже понад чотири десятки років. За цей час складено ландшафтні карти на різних таксономічних рівнях у різних масштабах. Зокрема, на частину Львова в межах Українського Розточчя опубліковані карти у ранзі ландшафтів та ландшафтних місцевостей (масштаб: 1:200 000) - Б.П. Мухою, О.М. Федірком, В.П. Брусаком (1993); у ранзі складних урочищ (масштаб: 1:100 000) - Б.П. Мухою (2001), а також Б.І. Яворським (2010) (масштаб: 1:50 000). Безпосередньо для міста Львова І.С. Круглов склав ландшафтну карту у ранзі складних урочищ (1990).
У рамках виконання «Проекту створення об’єктів природно-заповідного фонду на приміських землях Львівської міської ради» (Мельник, Шушняк, Савка та ін. 2011) проведено детальні ландшафтознавчі дослідження приміської території Львова, на яку складено ландшафтну карту на рівні ландшафтних місцевостей (масштаб 1:50 000). Великомасштабні ландшафтні карти складено на Брюховицьку, Винниківську, Білогорщську тестові ділянки на рівні ландшафтних урочищ (масштаб 1:10 000).
Винниківщина розташована на контакті трьох ландшафтних районів – Давидівського пасма (Лисиницько-Давидівського горбогір’я), Грядового Побужжя (Пасмового Побужжя) і Львівського плато. До кожного з них приурочені певні ландшафтні місцевості. Їх формуванню сприяли відмінності в геологічній історії розвитку, рельєфі, поверхневих та підземних водах, рослинному покриві та ґрунтах.
Давидівське пасмо.
Давидівське пасмо являє собою південно-східне продовження Розточчя. Давидівське пасмо можна вважати специфічним ландшафтом Розточчя. Аргументи, наведені І. Л. Соколовським, М. М. Койновим, К. І. Геренчуком, І. С. Кругловим, Б. П. Мухою дозволяють вважати Львівське плато і Давидівське пасмо окремими як геоморфологічними, так і фізико-географічними районами (ландшафтами).
Давидівське пасмо має такі характерні ознаки:
а) різка асиметричність схилів; північно-східний схил утворює уступ, що круто спускається до Грядового Побужжя, тоді як південно-західний схил непомітно переходить у Львівське Опілля;
б) значні висоти, які перевищують місцями 400 м над рівнем моря;
в) значна лісистість, особливо північно-східного крутого схилу, з поширенням сосново-дубово-букових лісів на сіро-лісових ґрунтах.
Північна і східна межі Давидівського пасма є найчіткішою, представлені 100 метровим уступом над Пасмовим Побужжям і Львівською улоговиною. Західна межа проходить по краю Львівської улоговини, західніше і південніше Погулянки, по Головному європейському вододілу до долини р. Давидівки. Я. Бурачиньский проводить західну межу Давидівського пасма по Давидівці, а не далі на захід, до річки Зубри, оскільки Давидівка має типовий для Розточчя напрям долини, тоді як Зубра — субмеридіональний, характерний для Опілля. Південна межа проходить по широтному відрізку р. Давидівки. Південна межа Давидівського ландшатфу і всього Розточчя є частиною пд-зах. продовження лінії Гологоро-Кременецького кряжу.
Давидівське пасмо місцями сильно розчленоване сучасними і давніми долинами, завдяки чому в межах Львова утворилися відокремлені масиви, такі як Кортумова, Княжа та Піскова гори, Знесіння. Західна околиця Винник займає східну частину Давидівського пасма. За морфологією це ерозійно-тектонічний уступ, який являє собою невисоке узгір’я, що починається з Високого Замку (Княжої гори) у Львові і простягається до Чортової скелі й далі до сіл Гончарі та Під'ярків. Відроги Давидівського пасма включають декілька ерозійних останців.
Гора Високий Замок (413 м н. р. м.) — увінчана штучно насипаним конусоподібним горбом (36 м). Високий Замок має дві яскраво виражені структурні тераси, поверхня яких бронюється пластами твердих тортонських вапняків. Східніше розташована Піскова гора (Гора Лева).
Гора Лева (Лиса гора, Піскова гора, 389 м н. р. м.) — один із пагорбів Давидівського пасма, пам'ятка природи місцевого значення. Пагорб розташований неподалік від центру Львова, між вулицями Опришківською, М. Кривоноса і О. Довбуша. Являє собою денудаційний останець, що стрімко підноситься над навколишньою територією на кілька десятків метрів. Це унікальна геологічна пам’ятка збереглася завдяки тому, що кварцеві та вапнисті піски вкриті шаром щільного пісковику. Складається з пісковиків та піску (звідси й друга назва — Піскова гора). На західному і (частково) північному боці пагорба є невисокі скелі. Його схили стрімкі, особливо північний та західний, місцями з урвищами. Пагорб переважно не заліснений, лише його південний бік порослий деревами та кущами. На вершині встановлено металевий хрест, облаштовано оглядовий майданчик, східним схилом прокладено стежку зі східцями та (місцями) поруччям. Пагорб з прилеглою територією розташований у західній частині Регіонального ландшафтного парку «Знесіння».
У минулому на Горі Лева активно використовувалися піскові кар'єри, через що його висота з роками стала значно меншою.
Наступна за нею Вовча гора, яка височіє над будинком нинішньої обласної дитячої лікарні на вул. Лисенка (її ще називають Змієвою).
На південному сході, біля Винник відрог замикається лісистою Чортовою скелею, увінчаною оригінальними формами звітрювання верхньотортонських пісковиків у вигляді стрімких скель. Висота Чортової скелі – 414 м, це найвища точка Давидівського пасма.
Дальше пасмо повертає на південь до г. Жупан (391,3 м), г. Шипшина (336 м), г. Лисівка (321 м) і далі дугою на схід до сіл Шоломия (Шоломинь) і Звенигород.
У районі Винник північно-східний схил утворює уступ, що круто спускається до Грядового Побужжя.
В межах Давидівського пасма, яке належать до природного регіону Розточчя поширені три типи місцевостей:
1. Уступи височин з псевдо терасованими, ерозійними та гравітогенними формами і комплексом дернових та сірих лісових ґрунтів, переважно заліснені.
2. Полого- і спадисто схилові розчленовані пасма з темно-сірими лісовими ґрунтами і чорноземами опідзоленими поверхнево-оглеєними слабозмитими середньосуглинковими на лесоподібних суглинках, частково розорані.
3. Вузькі днища річкових долин з близьким заляганням ґрунтових і виклинюванням пластових вод з лучно-болотними, лучними і дерновими ґрунтами на алювіально-делювіальних відкладах під осоково-різнотравними луками.
Уступи височин з псевдо терасованими, ерозійними та гравітогенними формами є найстаршими місцевостями на Розточчі. Вони займають підвищені, броньовані вапняками й пісковиками ділянки. Абсолютні висоти цієї місцевості складають 380-400 м. У цих місцевостях чітко виділяються два ландшафтні рівні, які відзначаються структурно-літологічної неоднорідністю.
Перший рівень включає комплекс структурно-літологічних мезоформ (вершинні поверхні, їх відроги, сідловини, поверхні столових плато, останці), переважно складених вапняками та пісковиками. Другий рівень включає комплекс денудаційно-ерозійних мезоформ (схили, водозбори), які переважно складені пісками. Перелічені мезоформи рельєфу відповідають окремим ландшафтним урочищам.
Особливістю Давидівського пасма є наявність лесового покриву, який пластом товщиною 3-4 м покриває бронюючий шар з вапняків і пісковиків, або безпосередньо залягають на пісках. В окремих місцях сформувалися лесові горби, які сягають висоти 15 м. Закономірно тут західні схили стрімкі, без лесового покриву, а східні пологі, погорбовані лесовими горбами.
З наявністю лесовидних суглинків пов’язують тут зростання букових лісів.
У Давидівське пасмо глибоко врізається місцевість вузьких днищ річкових долин з близьким заляганням ґрунтових і виклинюванням пластових вод з лучно-болотними, лучними і дерновими ґрунтами на алювіально-делювіальних відкладах під осоково-різнотравними луками.
В межах Винниківщини їхні фрагменти збереглися лише в долині річки Марунька та її приток.
Історично склалося, що долини річок освоювалися людиною в першу чергу, тому ці місцевості зазнали значних антропогенних перетворень. На особливу увагу заслуговують ще збережені фрагменти їхніх терас та річкових заплав, на яких збереглася природна рослинність - гігрофільні луки, вологі вільшняки та торфовища, особливо ті, що не зазнали меліорації.
Грядове Побужжя.
Грядове Побужжя (інша назва — Пасмове Побужжя) — південно-західна частина Надбужанської котловини (частина Малого Полісся). Розташоване на північ та схід від Львова. Характеризується наявністю ряду підвищень у вигляді пологих гряд. Грядове Побужжя є відносно низинною областю, обмеженою досить урвистим уступом від Розточчя, Львівського плато і (частково) Львівського Опілля. Абсолютні висоти не перевищують 284 м. Грядове Побужжя є цілком оригінальним природним ландшафтом лесового лісостепового типу зі значною участю природних комплексів поліського типу (боліт і лук), які займають тут понад 30% загальної площі ландшафту.
Лесові природні комплекси пов’язані з грядами, що простягаються із заходу на схід паралельними смугами. Їх ширина від 1 до 4 км, а довжина понад 10 км. Вони піднімаються над долинами на 25—30 м, вершини гряд плоскі, злегка хвилясті, іноді круто обриваються до річкових долин. В цілому Грядове Побужжя складається з шести гряд, які простягаються від Розточчя в східному та південно-східному напрямах до долини Західного Бугу.
З півночі на південь йдуть Смереківська, Куликівська (або Дорошівська) з Яричевським валом, Грядецька, Малехівська (або Дублянська), Винниківська і Дмитровецька (або Чижиківська) гряди, абсолютні висоти яких досягають 250—260 м, а відносні 20—30 м. Гряди невеликими річечками й потічками поділені широкими (1—4 км) плоскими, частково заболоченими долинами з невеликими річечками і потічками.
Багато дослідників роблять висновок про постгляціальну природу цих долин, коли талі льодовикові води переливалися через низькі місця у вододілі Розточчя до басейну Західного Бугу. Польський геолог Ян Новак пояснював прямолінійні обриси гряд причинами тектонічного характеру. У підошві гряд залягають верхньокрейдяні породи. Іноді вони відслоняються на поверхні гряд (Куликівска гряда, на північний схід від Куликова). Але, як правило, на розмитій поверхні маастрихтських мергелів залягають четвертинні суглинки й супіски, які подекуди мають потужність понад 10 м.
У широкій долині Полтви (в околицях с. Кам'янополя) виділяється ерозійний останець — невисокий горб, на схилах якого трапляються глиби верхньоміоценового літотамнієвого вапняку і пісковику. Височина Кам'янополя була свого часу з'єднана з г. Чортова скеля і через неї з Львівським плато. Пізніше, під дією невпинної ерозії, вона була відділена й у значній мірі зруйнована. Подібні процеси відбуваються і сьогодні з Чортовою скелею.
На грядах Побужжя залягають нерівномірно шаруваті сірі (іноді до жовтих) піскуваті глини і супіски. Складені вони переважно тонкою псаміто-пелітовою фракцією з домішкою лусочок слюди. У цьому горизонті знайдені зуби і окремі кістки мамонта, а також рештки дрібних ссавців льодовикового періоду (Погулянка, Пасіки, Голоско, Знесіння, Вулька). Вверх за розрізом сірі піскуваті глини поступово переходять у жовтуваті, а у покрівельній частині вони втрачають шаруватість і набувають обрисів типового лесу.
Більшу частину Винник та околиць займають Винниківська і Дмитровецька (Чижиківська) гряди. Дані гряди розділені долиною р. Маруньки (притоки Полтви). Північна частина Винниківської гряди розміщена між Кривчицями (тепер в межах Львова) та Винниками. Її схили асиметричні: південний, місцями крутий, порізаний ярами і балками, спадає до р. Полтви. Чижиківська гряда, що знаходиться між долинами річок Маруньки і Гончарської, розмежована долинами Чижиківського і Коп’ятинського потічків. Північний схил Чижиківської пологий, а південний крутий. В основі цих гряд залягають верхньокрейдові породи, підняття поверхні яких переважно збігається з підняттям гряд. На крейдових мергелях лежать піщано-мулисті відклади й суглинки, потужністю в деяких місцях понад 10 м.
Поверхні гряд зайняті темно-сірими опідзоленими та чорноземами опідзоленими, дещо змитими ґрунтами, видолинки з чорноземно-лучними ґрунтами. Діброви, які були поширені на даних грядах в доагрокультурний період, майже цілком знищені, а на їх місці, як і на місці колишніх лучних степів, простягаються досить родючі орні землі. Гряди переважно покриті мішаними лісами, що складаються з таких деревних порід: бука, дуба, граба з домішкою клена, явора, ясена, липи, берези. На більш при піднятих ділянках переважають бук та граб.
На Грядовому Побужжі поширені два типи місцевостей:
1. Місцевість слабо розчленованих лінійно-витягнутих гряд з сірими і темно-сірими опідзоленими легко суглинковими слабозмитими ґрунтами, сформованими на лесах.
2. Місцевість широких міжпасмових долин з близьким заляганням ґрунтових вод з лучно-болотними, лучними і дерновими ґрунтами на алювіально-делювіальних відкладах під осоково-різнотравними луками.
Місцевість широких міжпасмових долин простягається вздовж низинних частин річок Марунька, Полтва, що протікають на Пасмовому Побужжі. Місцевість виповнена водно-льодовиковими, озерно-болотними, алювіальними пісками-супісками, вкрита лучно-болотними ґрунтами і торфовищами. Основним чинником, який спричинив зміну ландшафтних комплексів долин річок було проведення у 60-80 роках ХХ ст. меліоративних заходів. Це спричинило випадання гігрофільних видів флори.
Спочатку ці долини перетворилися у пасовища, однак, у зв’язку із зменшенням поголів’я худоби в останні десятиліття, пасовища почали деградувати, - починають заростати кропивою, будяком, у багатьох місцях чагарниками. Формується травостій із високих трав, які поряд з густою мережею меліоративних каналів сприяли формуванню тут оселищ багатьох видів птахів.
Найбільшого антропогенного перетворення зазнала долина річки Полтва, особливо в межах міста Львова. Лише біля села Лисиничі збереглися фрагменти природних лісів, в основному дубових, про що свідчить народна назва цих урочищ «Дубина».
Встановлено, що на Пасмовому Побужжі колись значні площі займали дубові ліси, а сама місцевість широких міжпасмових долин була залісненою та заболоченою ще до XVIII ст.
Львівське плато.
Ландшафтний район Львівського плато майже повністю охоплює місцевість слабохвилястих межиріч, складених вапняками, пісковиками і гіпсами бадену, на яких сформувалися темно-сірі ґрунти та чорноземи опідзолені. Значного поширення тут набули ландшафтні комплекси, пов’язані з суфозійними та карстовими процесами. Завдяки вирівняності рельєфу, родючим ґрунтам ця місцевість зазнавала значного селитебного навантаження, саме тому, вона відзначається найменшою лісистістю, найбільшою забудованістю та розораністю з усіх низинних місцевостей приміської зони Львова.
Зокрема, значні за площею фрагменти лісу тут існували ще до середини 15 ст. Вздовж річки Зубра слабохвилясті межиріччя перетинають місцевості вузьких річкових долин, на яких розташовані селаЗубра, Сокільники, а також Львів.
Використано матеріали «ЗВІТ ПРО ВИКОНАННЯ ПОСЛУГИ З ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ РОЗРОБОК У ГАЛУЗІ ПРИРОДНИЧИХ і ТЕХНІЧНИХ НАУК (73.10.1)» (А. Мельник, В. Шушняк, Г. Савка та ін.; 2011).
пластових форм Львівського плато і його останців” . Як доказ приналежності вершин на пасмі від Високого Замку до Чортової Скелі він наводить існування
на їх схилах структурних терас.
ерозійні останці - Високий Замок, Піщана гора, Чортові скелі належать Львівському плато. А. Т. Ващенко і багато інших географів, а також вчені геологічних установ м. Львова схвалили такий поділ, притримувались і ще досі
притримуються його. І. Л. Соколовський також підтримував цю точку зору, однак зауважив, що своєрідною особливістю Львівського плато в його північній
частині є наявність низки ерозійних останців з відмітками поверхні, що значно
перевищують відмітки плато.
*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.
*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар