Винниківський цвинтар. Гробівці (фото).

Старий винниківський цвинтар заснований наприкінці XVIII ст. У 1748 р. Галицьке губернаторство опублікувало декрет, котрий постановляв, що «мають бути скасовані всі кладовища біля храмів, а кожна громада має виділити протягом чотирьох тижнів частину ґрунтів за містом, яких би вистачило на поховання покійників без різниці віросповідань (крім євреїв) на 10–20 років». Але видно, що й у ті часи не дуже ретельно виконувалися постанови, бо губернаторство через декілька місяців змушене було опублікувати цей декрет ще раз. Декретом від 11 грудня 1783 р. австрійський імператор Йосиф II, з огляду на небезпеку виникнення епідемій заборонив проводити поховання в церквах та довкола них, вимагаючи закладати нові цвинтарі.
У Винниках вибрали місце під цвинтар, де він знаходиться й досі. Про це свідчать і найдавніші пам’ятники, які тут збереглися. Це скульптури XVIII ст. роботи Шимзерів, дуже відомих на той час майстрів. До того цвинтар знаходився біля теперішньої церкви Воскресіння Господнього (1842 р.), яка була збудована на місці старої дерев’яної церкви (1680 р.). Раніше померлих хоронили біля церкви. Вперше документально зафіксовано існування при церкві цвинтаря у Винниках у 1753 р. Церковний візитор, описуючи парафіяльну церкву Воскресіння Господнього, згадав про церковний місцевий цвинтар. Тоді цвинтар простягався до підніжжя г. Лисівка. Про це свідчать як спогади старожилів міста, так і поодинокі знахідки людей, що згодом забудували цю територію.
У XVIII–XIX ст. кладовище розширювалося і було перенесене на південний схил г. Лисівка, у своєрідне природне урочище. Починався винниківський цвинтар де розміщена стара польська каплиця. Саме там були перші поховання. А оскільки польська громада мала кошти, то, щоб утвердити себе, збудувала каплицю і захоронюючи поблизу неї своїх громадян, таким чином «посувала» можливість поховань українців значно далі. У XIX–XX ст. винниківське кладовище поділилося на польське і українське, яке обслуговувало 2 грабарі.
В акті візитації Винниківської парафії (8 вересня 1895 р.) записано, що в селі мають розширювати цвинтар і вже купили для цього ґрунт, але ще не посвятили.
Протягом багатовікового періоду похоронено не одне покоління жителів, їх могили після ліквідації при церкві цвинтаря австрійським урядом, були забуті і затерлися в пам’яті винниківчан.

Гробівець родини ОбалівГробівець Родини Боровик

                                                             

                                                           Гробівець Родини Бжезицьких

                                                       Гробівець Михалини Вільдгардт

       Гробівець РодиниДомазар

Джерела.

Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016. — 312с.
Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

Влох Михайло. Винники, Звенигород, Унів та довкільні села: історико-краєзнавчий збірник. -  1970, Чикаго (США).