Андрій Байцар: З історії польської общини у Винниках (Львівщина)

Відомо, що в давнину поляки проживали на окраїнах Київської держави, у Галичині, Волині, Холмщині та Підляшші. Найбільше польський елемент зміцнився у Галицько-Волинському королівстві за часів правління Юрія-Болеслава ІІ. До 1340 р. першими поляками в Україні були купці, які займалися транзитною торгівлею з Заходу на Схід через Польщу та Україну. У 1340 р. поляки з’явилися в Галичині як загарбники (король Казимир ІІІ). 1349 р. Казимир ІІІ напав на Галичину вдруге, зайняв знову Львів, присвоїв собі титул «Пана Руської землі» і вже сильно утвердився в новій займанщині. З метою укріпити панування поляків на українських землях король Казимир ІІІ і його наступники щедро роздавали польським панам великі маєтки. Поодинокі села надавалися у володіння зайшлій польській шляхті з вимогою військової служби.

Землі в Галичині й на Поділлі роздавали знатним польським родам. Становище поляків зміцнило створення 1375 р. римо-католицької єпархії з архієпископом у Галичі (з 1412 р. у Львові) та єпископствами у Перемишлі, Холмі, Володимир-Волинському (з 1428 р. у Луцьку) та у Кам'янці-Подільському. Відбувається обдарування латинського духівництва та чернечих чиновників земельними наділами. Поляки прибували до Львова не лише з польської етнічної території. Їх було багато також у складі мігрантів з міст Руського та Белзького воєводств.

Завоювання західноукраїнських земель супроводжувалося активною полонізацією: у Галичині було утворено три воєводства — Руське, Белзьке та Подільське. З 1434 р. на українських землях було запроваджено польське право, нав'язано польський адміністративний апарат, створено шляхетське самоуправління.

За О. Пасіцькою: «Вже у ХV ст. поляки проживали у львівських селах, заснованих на німецькому праві, зокрема, у Зимній Воді, Сокільниках, Чишках. Чимало поляків було також у Збоїщах і Малехові. Порівняно компактне розміщення цих поселень поблизу Львова, відмінності населення у правовому та віросповідному статусі, а також колонізаційний вплив Львова сприяли збереженню цих польських поселень упродовж століть».

Українські Винники в останній чверті XVI ст. в етнічному складі населення зазнали змін. Впродовж XVII–XVIII ст. чисельність поляків та їхня вагомість постійно збільшувалися.

Активізувалася польська громада в 1756 р. (липень) коли С. Ґловінський передав Винники у тимчасове користування ордену піарів (піари з'явилися у Львові у 1718 р.). Отці-піари почали обслуговували новостворену римо-католицьку парафію (1766 р.) у Винниках. До парафії було прилучено латинників з Лисинич, Підборець, Миклашева й Винничок.

Процес олатинення та сполячення винниківських українців пришвидшився з 1779 р., коли австрійський уряд заснував у місті тютюнову фабрику.

1830 р. у Винниках проживало 799 римо-католиків.

Після поразки революції 1848–1849 рр. в австрійській монархії та подальшої ліквідації Віднем здобутків «весни народів» було відновлено союз австрійського уряду з польською й угорською політичними верхівками, що призвело до обмеження національних прав інших народів імперії, у тому числі галицьких українців.

Після поразки Австрії у війні з Пруссією (1866 р.), в результаті внутрішньополітичних змін, відбулося перетворення Австрійської імперії на дуалістичну державу і фактичне запровадження польської автономії у Галичині. На цей період припадає активізація польської громади у Винниках.

Згідно з переписом 1910 р. римо-католиків (поляків) у Галичині було 47%. У Західній Галичині поляки переважали (89%), а Східна була краєм з мішаним населенням: українська більшість (62%) жила разом з польською та єврейською меншинами (відповідно 25% та 12%). З 890 тис. поляків Східної Галичини у 1910 р. 68% були селянами, 16% працювали у промисловості, 8,5% займалися торгівлею та транспортними перевезеннями, 7,5% працювали у сфері послуг та адміністрації.

Поляки не лише домінували в адміністративному й економічному житті Галичини, а й перетворили її міста на центри польської культури. Так у Львові, який у 1910 р. був ще відносно невеликим містом з населенням 207 тис. осіб, понад 80 % населення було поляками або євреями.

На поч. XX ст. Винники інтенсивно розвивалися. Населення Винник за 1900–1910 рр. зросло на 21%. Під час перепису населення 1910 р. майже всіх трудових мігрантів було записано римо-католиками. Річ у тім, що на тютюновій фабриці існували обмеження у прийнятті на роботу греко-католиків (тобто українців). Крім того, у 1900–1910 рр. простежувалося зменшення кількості греко-католиків у навколишніх селах, де більшість населення становили римо-католики. Питома вага поляків збільшилася у Винничках, Зимній Воді, Холодновідці, Зубрі, Сокільниках.

1900 р. – римо-католики складають 37% від усього населення; греко-католики (українці) – 53%. 1910 р. – римо-католики складають 45%; греко-католики (українці) теж 45%. Отже, римо-католиків в % відношенні від загальної кількості населення збільшилося на 8%, відповідно греко-католиків (українців) зменшилося на 8% (див. табл.).

1900-ті рр. (початок) — польські товариства у Винниках: «Kolo Towarzystwa Szkoly Ludowej w Winnikach», «Polskie Towarzystwo gimnastyczne «Sokol» w Winnikach obok Lwowa», «Towarzystwo zaliczkowe w Winnikach», «Towarzystwo «Rodzina» w Winnikach», «Grupa w Winnikach Polskiego Zwiaku Chrzescianskich Robotnikow z Siedziba w Krakowie» (наведено дані на 1912 р.) та ін.

Отже, на початку 1910-их рр. польська громада почала домінувати у Винниках над українською.

У міжвоєнний період польська влада в Галичині організувала два переписи населення — 1921 р. та 1931 р. Поміж інших критеріїв перепис 1921 р. визначав віровизнання та національність жителів, а перепис 1931 р. – віровизнання та рідну мову, причому, щоб зменшити кількість українців, окремо виділяли українську та руську мови. За цими критеріями матеріали перепису 1921 р. публікували щодо кожного населеного пункту Галичини, перепису 1931 р. – у розрізі повітів із виокремленням сільського і міського населення та найбільших (з населенням понад 20 тис. осіб) міст.

У 1920-их рр. Львівський повіт обіймав навколо м. Львова територію сучасних Пустомитівського району, північно-західну частину Миколаївського району, південно-західну частину Кам’янсько-Бузького району, південь Жовківського та крайню південно-східну частину Яворівського району. Повіт межував: на півночі – з Жовківським і Кам’янсько-Струмилівським, на півдні – Жидачівським, на заході – Городоцьким, на сході – Бібрецьким і Перемишлянським повітами.

На початок 1920-их рр. у Львівському повіті мешкало 149 551 особа, з них 71 644 чоловіків, 77 907 жінок, а у Львові мешкало 219 388 осіб: 99 266 чоловіків і 120 122 жінок. Статус міст, окрім Львова, у Львівському повіті ще з 1896 р. мали Новий Яричів і Щирець.

У містах Львівського повіту в 1921 р. проживало 3 075 осіб, з яких 1 454 чоловіків та 1 621 жінка. За чисельністю міське населення поступалося багатьом приміським селам, наприклад, Замарстинову (8 659 осіб), Клепарову (5 789 осіб), Знесінню (5 551 особа), Білогорщі (4 423 особи), Винникам (3 603 особи; з них — поляків 1 835 осіб (50,9 %), українців – 1 456 осіб (40,4 %), євреїв – 250 осіб (6,9 %), інші – 62 особи (1,7 %). Дані по перепису населення у Львівському повіті були опубліковані у «Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. Województwo Lwowskie. Warszawa, 1924. T. XIII. S. 24–27».

Загальна чисельність сіл Львівського повіту – 131, населення – 143 279 осіб, із них чоловіків – 68 633 особи, жінок – 74 646 осіб. З-поміж сіл, статус містечок мали Кукіжів і Наварія. У Львівському повіті знаходилося 13 сіл з населенням понад 2 тис. осіб (Білогорща, Борщовичі, Винники, Давидів, Знесіння, Клепарів, Кульпарків, Рясна Польська, Сигнівка, Симіанівка, Сокільники, Замарстинів, Чишки), 35 – від 1 000 до 2 000, 58 – від 500 до 1 000 і 25 – від 200 до 500 мешканців. Менш як 200 мешканців проживало у Загородці, Новому Хоросні та Лінденфельді. Загалом, у 131 селі Львівського повіту мешкало 67 409 поляків, 63 495 українців, 9 734 євреї та 2 502 німці. З інших етнічних груп у селах Львівського повіту були росіяни і чехи, зокрема, у Фалькенштайні, Кульпаркові, Клепарові, Скнилові.

У Львівському повіті переважали поляки, зокрема, у селах навколо м. Львова, а також на сході повіту. Понад 90% поляків проживали у таких селах: Білка Шляхетська, Білка Королівська, Давидів, Зубра, Кротошин, Пруси, Семенівка, Сокільники, Чишки, Гончари, Костеїв, Козельники, Пасіки-Зубрицькі, Виннички, Холодновідка.

Демографічна картина чисельної переваги поляків у Львові та зокрема й у Винниках значною мірою була наслідком продуманої політики польської влади. Зокрема, на зменшення непольського населення вплинули осадницька колонізація, еміграційна політика, бойкот українцями перепису 1921 р. та інші фактори. Підтвердженням полонізаційних процесів у Львівському повіті ставали Рішення Львівського повітового староства про зміну віросповідань. У них зафіксовано зміну конфесійної приналежності мешканцями Львівського повіту з греко-католицького обряду на римо-католицький.

Такі процеси значною мірою сприяли загальному збільшенню поляків.
Отже, внаслідок колонізації Винник та навколишніх територій у попередні століття, населення у 20-х — 30-х рр. ХХ ст. характеризувалося етнічною національною строкатістю з перевагою польської етнічної групи. Польське населення переважало також у більшості сусідніх з Винниками селах.

Ситуація змінилася під час і після Другої світової війни. Ще в кінці липня 1944 р. по Львову пройшла чутка про те, що "москалі" закриють кордон, а поляків виселять в Казахстан або Сибір. З ранку до пізнього вечора охочі покинути місто та околиці стали осаджувати бюро репатріації. Ажіотаж тих хто від'їздить досяг піку восени 1945 р.

1945 р. — 1946 р. — виселення польського населення з Винник (перша хвиля).

1957 р. — 1958 р. — виселення польського населення з Винник (друга хвиля).

Згідно з переписами населення: 1959 р. у Винниках проживало поляків – 302 особи (4,2 %); 1989 р. – 127 осіб (1,1%); 2001 р. – 74 особи (0,6%).

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.