Бернард Ваповський (Bernard Wapowski; 1450-1535) – доктор права, шляхтич Королівства Польського, хроніст, географ, картограф, історик, гуманіст, оратор, астроном, представник роду Ваповських гербу Нечуя. Вважається батьком польської картографії.
На українське походження Бернарда Ваповського вказують Володимир Литвинов (доктор філос. наук, пров. наук. співр. Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України) та український дослідник Святослав Семенюк.
Цит. за: Володимир Литвинов (Нарис про видатних польських учених українського походження — Бернарда Ваповського і Юрія Дрогобича 2015):
«Оріховському (Станіслав Оріховський гербу Окша (пол. Stanisław Orzechowski); 11 листопада 1513, Оріхівці — 1566, Журавиця) — український релігійний діяч та мислитель доби Відродження. Перемишльський римо-католицький канонік. Письменник, оратор, філософ, історик, полеміст, гуманіст. Представник шляхетського роду Оріховських – А. Б.) належать слова: “Я українець, цим пишаюся і про це відверто заявляю" (Ruthenus me esse etglorior et libenter profiteor. Orichoviana, I, 30). Більше того, він перелічує цілі українські родини, представники яких обіймали високі державні посади в Польщі. Їх він називає “цвітом України” (robore Roxolaniae). Серед них бачимо і Ваповських. Ось ці прізвища, цитую поіменно: “Сенявські, Стариховські, Герборти, Тарло, Мелецькі, Держняковські, Требенські, Фрідрони, Ваповські, Броньовські, Вільціконські, Дрогойовські”, а також, додає мислитель, “і мої Оріховські”. Деякі з них були чільними діячами на Сененському соборі (Валентин Герборт, Микола Сенявський, Станіслав Герборт, Станіслав Тарло, Збігнєв Сененський, а Станіслав Ваповський був секретарем польського короля Сигізмунда Августа (Orichoviana, I, 643).
Вже в XVI столітті чимало з цих родин перейшли
у католицьку віру, залишалися патріотами свого народу і краю. Як до, так і в часи Оріховського, і після,
вихідці з України, які виїздили до закордонних навчальних закладів,
записувалися там часто поляками або “народу
українського польської держави” (gente Roxolani, nationevero Poloni). Ось як
пояснює причини цього сам мислитель у листі до італійського гуманіста П.
Рамузіо:“...щороку посилаємо до вас, у Падую, багато юнаків. Серед них є і мої
земляки та родичі: Станіслав Ваповський і Станіслав Дрогойовський, які подають
великі надії. Дуже хочу, щоб ти з ними познайомився, аби зав дяки їм міг спізнати талант нашого народу: вони
нині у Падуї вважаються поляками, оскільки Україна є провінцією, що входить до
складу Польщі” (Orichoviana, I,281)».
Бернард Ваповський народився у селі Радохінці біля Перемишля. Наприкінці 15 століття майже одночасно з польським астрономом Миколаєм Коперником вчився в Ягеллонському університеті у Кракові (у цей час там викладав Юрій Дрогобич).
Пізніше продовжував навчання в Болоньї (1503—1505), де здобув науковий ступінь доктора канонічного права. Згодом виїхав до Риму й перебував там, з перервою, 10 років. Мешкав при дворі папи Юліана ІІ. У 1511 р. отримав, від папи Льва X, посаду двірцевого прелата й апостольського протонотаріуса в Римі, де працював над виданням “Географії” Клавдія Птолемея.
На початку 1515 р. повернувся до Польщі, працював королівським секретарем і установським історіографом Сигізмунда I. Певний час посідав посаду професора Краківської академії.
Бернард Ваповський є автором хроніки «Dzieje Korony Polskiéj i Wielkiego Księstwa Litewskiego od roku 1380 do 1535». При описі подій до 1516 р. автор покладався на історичні праці Я. Длугоша, М. Мєховського, Ю. Деція; для 1517–1535 років створив власний опис подій, де велика увага приділена ординським набігам на Поділля, Галичину, Волинь у 14–16 ст., участі у боротьбі проти них Є. Дашкевича.
Автор перших модерних мап Сх. Європи, в тому числі України.
Він жив переважно не в Кракові, а в Радохінцях біля Перемишля, де працював над цими картами, а також зробив математичне обчислення геліоцентричної системи Миколи Коперника, який був його особистим другом ще з часів навчання в університеті.
На честь Б. Ваповського названо кратер “Ваповський” на Місяці, а також одну з вулиць у Любліні. Вулиця Б. Ваповського є також у мікрорайоні Варшави. За світоглядом і переконаннями був гуманістом.
На початку XVI ст. працював разом із картографом Марко Беневентано над картою Центральної Європи, яка була видана в 1507 р. як «Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie» (Сучасна карта Польщі, Угорщини, Богемії, Німеччини, Русі, Литви). Надрукована ця мапа була в Римських виданнях «Географії» Птолемея 1507 та 1508 рр.. Винесення назви «Русь» у заголовок може свідчити про історичну пам’ять щодо існування раніше потужного державного утворення Русь, тим більше, що після монголо-татарської навали (1239-1240 рр.) центр Русі-України зміщується з Києва до Галицько-Волинського князівства-держави Русь.
Це перша друкована карта із назвами «Польща» та «Литва» у заголовку.
Правобережна Україна позначена як Поділля (Podolia) та Русь (Russia), Лівобережна Україна – Тартарія (Tartaria). Біла Русь або Московія (Rvssia Alba sive Moskovia) міститься на схід від Дніпра, північніше Тартарії. Назва «Русь» (Rvssia) міститься на карті у двох місцях, які розміщені поряд з показаними на ній містами Холм і Стрий.
На території України показано значну кількість не відображуваних раніше населених пунктів, подано топонім «Перекопська Татарія» («Tartaria Precopiensis»). Відтоді на картах території України почали відображати міста (Коломия, Дрогобич, Стрий, Луцьк, Берестя, Жидачів, Перемишль, Хмільник, Острог, Черкаси тощо). Б. Ваповський відобразив також свої рідні села Ваповичі й Радохонці в Перемишльській землі.
Локалізація підписів «Русь» дає всі підстави стверджувати, що автори мали на увазі Руське воєводство у складі Польського королівства (створене 1434 р.), оскільки конфігурація території воєводства з врахуванням вклинення у центральній частині зі сходу території Белзького воєводства (створене 1462 р.) якраз і вимагала такогоподвійного розміщення назви. До того ж, розміщенню одного підпису «Русь» по центру заважав нанесений на карті рисунком великий масив лісу. Підписом «Поділля» відповідно позначено територію Подільського воєводства (створене 1434 р.). Разом з тим слід зазначити, що тоді картографи особливо не переймалися, яким шрифтом підписані ті чи інші назви адміністративних одиниць і державних утворень [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Найвидатнішими картографічними працями Б. Ваповського стали три карти, видані у Кракові, – «Польща» (1526 р.), «Південна Сарматія» (1526, 1528 рр.) і «Північна Сарматія» (1526 р.).
1526 р. видав у Кракові карти «Tabula in qua illustrantur ditiones Regni Poloniae ac Magni Ducatus Lithuaniae pars» (Карта, в якій ілюстровані області Корони Польської та частково Великого князівства Литовського) та «Tabul a Sarmatiae, regna Poloniae et Hungariae utriusque Valachiae, nec non Turciae, Tartariae, Moscoviae et Lithuaniae partem comprehendens» (Мапа Сарматії, королівств Польського та Угорського, обох Волощин, а також Туреччини, Татарії, Московії та Литви частин прилеглих) (складалася з двох аркушів, що представляли відповідно південну та північну Сарматію, відтак у літературі іноді мовиться не про дві, а про три карти Ваповського). Надруковані карти були Унглером. Масштаб мапи «Tabul a Sarmatiae, regna Poloniae et Hungariae utriusque Valachiae, nec non Turciae, Tartariae, Moscoviae et Lithuaniae partem comprehendens» 1:2 900 000. Українські землі – Поділля (Podolia).
Карта «Tabula in qua illustrantur ditiones Regni Poloniae ac Magni Ducatus Lithuaniae pars» була частково втрачена, збереглися два її фрагменти: «Частина Великої Польщі та Померанії» та «Частина Жемайтії та Східної Прусії». Масштаб мапи 1: 1 000 000.
Не останню роль у тому, що більша частина обох карт втрачена, відіграла пожежа у друкарні Флоріана Унглера в 1528 р., яка, імовірно, знищила як непродану частину тиражу обох карт, так і їх дерев’яні кліше [Гедзь Тетяна. Територія України на карті Південної СарматіїБернардаВаповськогоhttps://archive.is/20121225050201/papacoma.narod.ru/articles/wapowski.htm].
Фрагменти карти Сарматії Бернарда Ваповського охоплюють частину території Східної Європи і Туреччини. Вони були знайдені у 1932 і втрачені у 1944 р. К. Бушек (польський дослідник) повідомив про знахідку лише у 1935 р.
Карту уперше було опубліковано для широкого загалу лише в 1966 р. в додатку до книги «The History of Polish Cartography from the 15th to the 18th century by Karol Buczek. Wroclaw–Warszawa–Krakow, 1966, S. 32» [Гедзь Тетяна. Неідентифіковані об'єкти на карті СарматіїБернардаВаповського.Частина1.http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/AuxHistSci/HistGeography/Wapowski1526.html].
Опис карти «Мапа Сарматії, королівств Польського та Угорського, обох Волощин, а також Туреччини, Татарії, Московії та Литви частин прилеглих» (за Ґедзь Тетяною): «Пiвнічна частина карти представляла східну частину Померанії, Східну Прусію, Жемайтію, нинішню територію Литви, Лівонію, північно-східну частину Великого Князівства Московського та, імовірно, південно-східні області Швеції. Жодного екземпляру цієї частини до нашого часу не збереглося. Південна частина представляла південну та центральну Польщу, Угорщину, північ Балканського півострова, значну частину Великого Князівства Литовського, Кримський ханат, частину турецького узбережжя Чорного моря та Московської держави. Загальний розмір обох карт без полів 60 х 90 см, масштаб приблизно 1:2 900 000, для них використана конічна (Птолемеєва) проєкція та нанесена Птолемеєва сітка координат. Південна частина карти була надрукована з чотирьох дерев’яних блоків (мабуть, такий-же висновок можна зробити й щодо північної), її розмір – 60 х 46 см (отже, розмір одного блока 30 х 23 см). Від неї збереглося два фрагменти»
Саме за картою Південної Сарматії Бернарда Ваповського європейські картографи протягом 120 років (до появи карт Г-Л. де Боплана) зображували територію сучасної України.
На карті «Південна Сарматія», як встановив польський вчений С. Петкевич, автор рисунком щільно розміщених в один чи два ряди дерев показав кордони, а подекуди – й адміністративні межі. У випадку проходження кордону по гірським хребтам він зображений умовним позначенням схематичного рисунку гірських вершин. Загалом Корона на карті «Південна Сарматія» досить добре обмежована із сусідніми державами, виділено також політичні одиниці Русь (Червона), Волинь, Поділля. Проте в південно-східній частині карти відмічаємо низку неточностей. Так кордон між Великим князівством Литовським і Московською державою на українських землях проходить по Дніпру (вздовж русла Дніпра на лівому березі з півночі до Запорожжя зображений щільний ряд дерев), хоча в дійсності кордон проходив далеко східніше. Відповідно невірно розмежовано території Московської держави та Кримського ханату – кордон від Дніпра проходить у північно-східному напрямку спочатку по річці Псел, пізніше – по річці Ворскла. Зазначимо відмежовану від Великого князівства Литовського двома рядами дерев, що містять підпис назви «Чорний ліс» («NIGRA SILVA») територію Дикого поля (Запорожжя). Політичне й адміністративне розмежування, показане на карті Б. Ваповського, пізніше Ґ. Меркатор використав для створення своєї карти Європи [Р. Сосса. ПЕРШІ КАРТИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ З ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНИМ ПОДІЛОМ. 2019].
Карту М. Беневентано / Б. Ваповського переопрацював Мартін Вальдзеемюллер (1472/75-1518/22).
В 1533 р. Ваповський був зайнятий створенням карти Північної Європи: Данії, Швеції, Норвегії, Московії й Ліфляндії, але закінчити її не встиг.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар