Видатні винниківчани. Михайло Влох — краєзнавець, поручик австрійської армії, старшина УГА, автор регіонального збірника про Винники «Виники. Звенигород. Унів та довкільні села»

Михайло Влох (15 вересня 1896 р., м. Винники — 15 вересня 1978 р., м. Саут-Баунд-Брук, США) — краєзнавець, поручик австрійської армії, старшина УГА, автор регіонального збірника про Винники «Виники. Звенигород. Унів та довкільні села» (1970 р. Чикаго, США). Батько Олекса і мати Параскевія були середньозаможні селяни. З ранньої молодості брав активну участь у житті українських товариств у Винниках. Після закінчення народної школи у Винниках, у 1915 р. закінчив Українську Академічну гімназію. Закінчивши старшинську школу при телеграфічному полку в Ст. Пельтен, був висланий на російський фронт. Під кінець війни був призначений на сербський фронт, але туди не доїхав через падіння австро-угорської монархії

Михайло Влох, як чотар австрійської армії пішов за покликом Шевченківського Заповіту. Відбувши воєнну кампанію, потрапляє в Одесу. У 1918 р. М. Влох як випускник старшинської  школи в Австрії, в часи відродження України, з 1-го листопада 1918 р. керує службою зв’язків.

Чотар М. Влох був старшиною зв’язків, відповідальним за справу для 2-го корпусу УГА, що оточував Львів. Разом з поручиком  Луцишином, який був у складі теж 2-го корпусу УГА, забезпечили якісний фронтовий зв’язок, що обслуговував армію й допоміжні формації.

Михайло Влох студіював в Українському  Таємному  Університеті. Він пережив страхіття Берези-Картузької. Щоб уникнути переслідувань поліції,  переїхав до Варшави, де працював і проживав разом з сім’єю. Він «моторизував» Варшаву, де його фірма продавала опони.

Коли Червона армія окупувала українські землі, виїхав через Швейцарію, Швецію і Венесуелу до США. Тут працював над збиранням матеріалів для регіонального збірника «Винники, Звенигород і Унів». Власним коштом (пожертв було мінімально) видав книгу на 500 сторінок.

15 вересня 1978 р. перестало битися серце великого патріота. Об’єднання колишніх  вояків Української Армії прощалося з покійним  з прапором відділу у каплиці Василя Музики, а тіло його похоронене в Баунд-Бруку.

Джерела

 *Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.

Видатні винниківчани. Михайло Керницький - вчитель-краєзнавець, дослідник історії м. Винники

Керницький Михайло Васильович (18 листопада 1896 р. — 22 вересня 1979 р., м. Винники) — краєзнавець, вчитель історії, громадський діяч, Почесний громадянин Винник (посмертно, 24 серпня 2014 р.). Під час німецької окупації у Винниківській школі викладав німецьку мову.Один із перших почав на науковому рівні вивчати історію м. Винник.  Разом із Володимиром Грабовецьким (майбутнім академіком, який проживав у Винниках у 1942—1956 рр..) збирав цікаві матеріали з історії Винник. Ними було підготовлено до друку спільну працю, яка з невідомих причин не була опублікована, проте один екземпляр цієї рукописної книги зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки. Назва книги – «Винники. Матеріали до історії нарису».

Не один рік М. Керницький збирав по крупицях відомості про  пам’ятник Т. Шевченкові (в архівах, бібліотеках, опитуючи жителів Винник). Він зазнимкував близько 500 пам’ятників Тарасові на території Галичини і передав цю колекцію у дар музеєві Шевченка у Каневі. Копії фотографій зберігаються у Львівській науковій бібліотеці імені Василя Стефаника. У Винниках М. Керницький організував дві фотовиставки; одна з них була у приміщенні СШ №47 за директора З. Слоти, друга — у клубі тютюнової фабрики. Ще одна виставка фотографій пам’ятників Т. Шевченкові відбулася на Сихові (виставки були короткочасні, бо КДБ переслідував краєзнавця).

М. Керницький зібрав колосальний матеріал, але в умовах тоталітарного режиму не міг його опублікувати. Доля унікального матеріалу з історії Винник не відома. У дуже похилому віці, змушений був заробляти стаж для повної пенсії, викладав у школі у с.Чишки.

З виступу Романа Лубківського на урочистій академії з нагоди 100-річчя пам’ятника Тарасові Шевченку у Винниках:  «Я бачу серед вас, дорогі мешканці й гості Винник, скромну фігуру Михайла Керницького, вчителя-краєзнавця, котрий послідовно й мужньо популяризував винниківський пам’ятник, приводив до нього і літніх, і зовсім юних мешканців Львова і навколишніх сіл. Він створив навколо пам’ятника те, що нині називають аурою; а вона одухотворювала славетний галицький закуток, задовго до того, коли «дозволено» буде заговорити про винниківський період у житті Івана Огієнка, Івана Липи та Юрія Липи…». Помер і похований у Винниках.

На честь Керницького Михайла названа одна з вулиць Винник.

7 лютого 1991 р.  перейменування вулиць (III сесія ВМР): Жовтневої революції – Керницького,  Леніна – Галицька, Ульянова – Соборності, К. Маркса – Винниченка, Калініна – Жупан,  Будьонного – Любич-Парахоняк, Чкалова – Бандери, Тітова – Грушевського, Терешкової – Вишнева, Гайдара – Гайдамацька. 

 

Література

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.