Український вчений Інокентій Ґізель – «батько» українського москвофільства та малоросійства

Інокентій Ґізель (бл. 1600-1683) – український православний діяч, учений-богослов, філософ, історик. 1645–1650 — професор і ректор (з 1646 р.) Києво-Могилянської колегії, де читав курси філософії, психології та ін.

«Синопсис» (Синопсис или краткое собрание от различных летописцев о начале славенороссийского народа). 12 грудня 1674 р. у Києво-Печерській друкарні вийшов «Синопсис» - перший короткий нарис історії України. Написаний церковнослов’янською мовою. За 150 років він витримав бл. 30 видань, використовувався як посібник (до сер. ХІХ ст.) з історії не тільки в Україні, Білорусі та Росії, але й Сербії, Болгарії, Молдові.

Більшість істориків сходяться на думці, що його автором був Інокентій Гізель, хоча є версії і про Івана Армашенка, Феодосія Софоновича, П. Кохановського та архімандрита Йосифа Тризну.

Ця праця є продовженням київського літописання і присвячена історії Києва, виникненню Руської церкви, а також національним питанням. В Києві та його околицях книгу зустріли з великим інтересом. Її було перевидано у 1678-му та 1680 році. Книга була перекладена на грецьку, латинську і румунську мови. Не дивно, що «Синопсис» відображав дуже києвоцентричний погляд на Русь та її історію. Головною його думкою стало те, що Москва — це другий Київ. Саме Київ відіграв ключову роль у становленні концепції «Москва — Третій Рим», що до видання «Синопсиса» це місто лишалося в тіні Москви як другого Царгорода. Тепер київські монахи наполягали на важливості їхнього міста, підкреслюючи його центральну роль не тільки для давньої Русі, а й нової Русі (Росії).

На сторінках «Синопсиса» Київ представлений місцем зародження російська династії, держави та церкви. Не меншу увагу автор приділив Києву як місцю зародження «руської» нації. Розділ, присвячений заснуванню Києва, називався «Про преславне верховне і для усього народу російського головне місто Київ та про початок його». Що розумілося під цим «народом російським»? В «Синопсисі» цей народ називається «славено-роським» та описується як один зі слов’янських народів. До славено-роської нації входили усі, хто мешкав на територіях середньовічної Київської держави. В цьому полягала принципова відмінність від уставленого канону українського літописання, який перейняла і польська історіографія, чітко розділяючи народи Московії та Русі.

«Синопсис» став першим підручником російської історії, що використовувався в Російській імперії у XVIII столітті, і до початку XIX століття. Оскільки численні перевидання «Синопсиса» навчали московське суспільство власної історії, вони ж спонукали московітів замислитися про себе як про націю. Втім, ця нація могла бути будь-якою, але тільки не чисто «великоруською», адже описану в «Синопсисі» історію Московії неможливо було уявити без Києва та земель, відомих під назвою Мала та Біла Русь. Автори «Синопсиса» підштовхували читачів розглядати розширювані володіння царя не як династичну власність і не як спосіб захисту православної віри, а, в першу чергу, як єдину державу і націю. Ця ідея була революційною.

«Синопсис» задумувався як своєрідна історична енциклопедія, а не хроніка чи літопис. Автор систематизував і коротко викладав різні події та історичні концепції, версії, не висловлюючи свого до них ставлення. Автор описав події від найдавніших часів до середини ХVІІ ст.: у книзі розповідається про походження слов`ян, хрещення киян у р. Почайна у 988 р., боротьбу з турками, татарами тощо. Окремо була викладена історія Києво-Печерської лаври, а у додатку вміщений перелік руських князів та польських воєвод в Україні, українських гетьманів і київських митрополитів.

«Синопсис» фактично заклав схему російської історії, якою росіяни (і не лише вони!) користуються понині. Деякі ідеологеми цього твору, наприклад, ідеологема слов`яно-руської єдності зараз активно використовується російською пропагандою. «Синопсис» був написаний у лояльному до московських правителів дусі й представляв їх як наступників князів давньої Русі, а Москву – подовжувачем Києва. Таке не могло не сподобатися царю та його оточенню. У «Синопсисі» маємо тенденційне звеличення Москви, говориться про її давнє, біблійне походження. Мовляв, вона веде свій початок від Мосоха – внука Ноя, який начебто був прабатьком «славеноросійським». «І так від Мосоха, – читаємо в «Синопсисі», – прабатька славеноросійського, за спадком його, не лише москва, народ великий, але і вся русь, чи росія, вищезгадана походить». При цьому Ґізель якщо й не ототожнює етноніми слов`яни, Русь (Росія) та Москва, то принаймні дає зрозуміти, що московіти є частина «славеноросійського» народу, до того ж частиною чи не найкращою. Саме до Москви, куди була перенесена колишня столиця Русі, читаємо в «Синопсисі», «богоспасаємий град Москва прославилася і прародительне в ньому ім`я Мосоха в народі російському оновилося».

Тема козацтва в «Синопсисі» ігнорується. Наприклад, у творі не говориться про війну під проводом Богдана Хмельницького, хоча завдяки цій події відбулося прилучення Лівобережної України й Києва до Московії.

Видання «Синопсиса» надало широке розповсюдження новій ідеї існування єдиної російської нації з центром в Києві, до якої належать як московітські піддані царя, так і ті, що донедавна перебували під владою Речі Посполитої.

За матеріалами професор Петра Кралюка.