Українські землі на карті Південної Московії. 1620 р. Ісаак Масса

 З легкої руки Ісаака Масси до європейської науки увійшли: українська назва південних придніпровських степів “Дике поле”, яку на картах почали позначати як “Dikoia Pole” та назва «Окраїна» для московського Наддоння.

1620 р. Карта “Moscoviae Pars Avstralis. Auctore Isaaco Masa” (Частина південної Московщини). Автор: Ісаак Масса.

Для створення карти Московії він використав власні відомості та карти, виготовлені у Московщині. Вперше карта була надрукована в доповненні «Appendix Atlantis» до атласу Г. Меркатора «Atlas Novus», виданому Йодокусом Гондіусом 1633 р. Пізніше входила до всіх атласів Меркатора, які видавали Йодокус Гондіус та Ян Янсон, а також – до атласів В. Блау.

Карта була опублікована в 1638 р. в атласі Гондіуса-Янсона «GERARDI MERCATORIS ET I. HONDII. ATLAS NOVUS, SIVE DESCRIPTIO GEOGRAPHICA TOTIUS ORBIS TERRARUM, TABULIS AENEIS LUCULENTISSIMIS ET ACCURATISSI-MIS EXORNATA, TRIBUS TOMIS DIS-TINCTUS. AMSTELODAMI, APUD IO-ANNEM JANSSONIUM ET HENRICUM HONDIUM, 1638. - T. I. - P. 162-163».

Мова мапи – латинська. Заголовок карти розташований у художньому картуші, у правому верхньому її куті. Картуш з двох сторін підтримують зображення чоловічої й жіночої постатей. Карта має дволінійну рамку, в якій позначено градуси та підписано сторони світу: Septentrio, Meridies, Оссіdens, Oriens. У правому нижньому куті, над рамкою, - шкали лінійного масштабу. У лівому верхньому куті, в декорованій рамці, вміщено текст: D. Isaaco Massa Equiti Nobilifsimo et Regies Suecorum Maieftatis Delegato Amplifsimo D. D. Joannes JanJsonius.

Карта охоплює територію від Вологди (Wologda) на півночі до північної частини Кримського півострова на півдні, від течії Дніпра (без назви) на заході, до течії Волги (Wolga olim Rhafl.) на сході.

В тій частині, що охоплює територію України, на карті позначені: частково Лівобережжя, Приазов’я, Азовське море, північ Кримського півострова, Сіверщина (Ducatus Severiensis) – в басейні річки Сейм, Кримська або Перекопська Татарія (Crimea seu Tartaria Przecopensis) - в Приазов’ї, між течіями Дону (Tanais flu.) та Сіверського Дінця (Donetz Reca, Sevensci Donetz fl).

На північний схід від Приазов’я (Рязанщина) розміщено напис: Ograina (Окраїна) та Dikoia Pole (Дике поле), між течіями річок Сосна і Донець. З заходу Дике Поле обмежене Окою (Осса reca). Вся карта вкрита зображенням лісів, які позначені малюнком у вигляді окремих листяних дерев.

Населені пункти на землях України позначені на узбережжі Азовського моря, півночі Криму та на берегах Сивашу (Golfо de Nigropoli). Назви населених пунктів свідчать про те, що автор використав для створення карти середньовічні портолани. Позначено такі населені пункти: Palestra, Portetti, Combra, Polonixe, Cabardi, Pifan, Lena de Isal, Lena de Gospo, S. Giordgio, показані також соляні копальні - Salinea, на Перекопському перешийку - Sescam, Nouamoenia, Przeсор. На лівому березі Дніпра позначене тільки місто Путивль (Potwlo) та річки. Вздовж річок, з яких підписано назви лише двох, - Кінська (Konjka Wolda flu) та Сейм (Sem fl), і ті, що впадають в Чорне море, позначені міста Nigropol, Naubarum, Pasiris, Hercanum, Torracca, Carcina, Tamiracca, Bonus Portus.

Опис карти подано за М. Вавричин (2004) з доповненнями автора.

ДИКЕ ПОЛЕ (лат. Loca deserta, пол. Dzikie Pola) — історична назва українських причорноморських степів у XVI—XVIII cт. У вузькому розумінні — історико-географічна назва українських причорноморських степів між середньою нижньою течією Дністра на заході, нижньою течією Дону і Сіверським Дінцем на сході, від лівої притоки Дніпра — Самари і верхів'їв приток Південного Бугу — Синюхи та Інгулу на півночі, до Чорного і Азовського морів та Криму на півдні.

У широкому розумінні — назва всього Великого Євразійського Степу, який також називали Великою Скіфією в часи античності чи Великою Тартарією в часи середньовіччя у європейських і Дешт-і-Кипчак у східних (переважно перських) джерелах. У XVI— XVII ст. уряд Польсько-Литовської держави Диким Полем вважав українські землі, що розташовувалися на схід і південь від Білої Церкви, й роздавав їх магнатам і шляхті у приватну власність як незаселені, хоча там проживало українське населення. У 2-й пол. XVIII cт. після освоєння козацтвом степу аж до Чорного моря термін "Дике поле" вийшов з ужитку.

        Особливо сприятливими для заселення українцями Дике Поле стало XIV-XVI ст., коли ці землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського. На території Дикого Поля розташовані сучасні Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Харківська та Херсонська області України.

Ісаак Масса (Isaac Abrahamszoon Massa).

1613 р. Ісаак Абрахамсон Масса (Isaac Abrahamszoon Massa; 1586—1643), голландський картограф, дипломат, посол у Московії, торговець зерном, мандрівник, відомий як автор мемуарів, карт Східної Європи та Сибіру.

Початок XVII століття в Московії пов'язаний з ім'ям Ісаака Масса, який перебував у Москві в 1601-1609 роках у період історії, який отримав популярність як Смутні часи.

У 1601 р. був відправлений своїми батьками до Москви, на навчання торговій справі. Вивчив тут московську мову і завів торгівлю шовком здобувши популярність під ім'ям «Ісаака Аврамова Маси». Став свідком подій другої половини царювання Бориса Годунова, пережив захоплення Москви Лжедмитрієм і був висланий в 1608 в Архангельськ, де відкинув пропозицію нідерландського купця Ісаака Ле Мера взяти участь в черговій експедиції з відшукання північно-східного морського шляху, а в наступному році, перед падінням царя Василя Шуйського, був депортований  разом з іншими іноземними купцями з Московії.

Після прибуття на батьківщину, склав опис подій 1601-1609 року, що отримала назву»Коротка звістка про Московію», яку присвятив Морицю Оранському. У 1612 році опублікував дві статті про події в Московії та географію Сибіру, зокрема землі самоїдів, що увійшли до збірки нідерландського географа Гесселя Ґеррітса. Супроводив їх докладною картою північних берегів Московії, вздовж Білого, Баренцева та Карського морів, від Архангельська до Печори.

У 1612 р. знову прибув у Московію в званні посланника Генеральних штатів Голландії, провівши у ній досить довгий час. Здобувши тут певний авторитет, отримав чимало цінної інформації, як від московських бояр, дворян і дяків, так і жителів Німецької слободи в Москві.

У 1614 р.ступив у конфлікт з англійським посланником Джоном Мерріком за право торгівлі з Московською державою і доступу до Каспійсько-Волзького торгового шляху. Супроводжував до Нідерландів московські посольства Степана Ушакова та Семена Заборовського у 1614 р. та Івана Кондирєва та Михайла Неверова у 1615 р. В 1615 р. обговорював з царем Михайлом Федоровичем умови військового союзу з Нідерландами проти Швеції.

Картографічна спадщина.

У 1612—1613 роках Масса опублікував дві статті про Смутні часи і з географії «країни Самоїдів» (Сибіру), що супроводжуються картою Московії, в альманасі за редакцією Гесселя Ґеррітса.

Массі приписують п'ять опублікованих карт Московії-Росії та її провінцій, перша з яких була видана Ґеррітсом в Амстердамі в 1613 р.

На картуші карти написано, що вона присвячується цареві Михайлу Федоровичу і «виконана по автографу, який подбав намалювати Федір, син царя Бориса». У верхній частині карти зображено план міста Москви, з іншого боку вид на місто Архангельськ. У перевиданні Вісшера-Піскатора крім Архангельська є краєвиди на Івангород і Кремль, а також сільські пейзажі з лазнею та млином.

Інформація Масси про сибірське узбережжя було прогресом у географії цього регіону, відзначені численні притоки басейну Обі - Іртиш, Тобол, Тавда (річка), Тура (річка), Тюменка (річка), Тазовська губа. Міста Тобольськ, Тюмень, Верхотур'я, Березове, а також регіон, де мешкала Пега Орда. На північному сході, на відміну від попередніх карт обмежених річкою Об, з'являються зображення Єнісея та річки Пясина, район проживання тунгусів (Tinqoesi).

На півдні наведено назви Чорного (Zorno more) та Каспійського морів (Хвалинське море).

Віллем і Ян Блау, Йодокус Хондіус, Ян Янсон, Клаас Янсзон Вісшер брали участь у наступних перевиданнях карт Ісаака Масси, у деяких випадках зі значно зміненим малюнком. В кінці століття карта Вішера послужила джерелом для створення оновленої карти зі зміненим контуром Каспійського і Чорного морів, опублікованої в 1690-1740 роках такими німецькими видавцями, як Йохан Лохнер, Якоб Сандарт і Матеус Зойтер.

До 1635 р. (після смерті в 1632 р. Ґеррітца) мідна дошка перейшла від видавців Атласу Меркатора-Гондіуса до Віллема Блау, який, замінивши ім'я Ґеррітца на своє, включав карту 1614 р. в свої атласи. На звороті текст голландською мовою: Het groot Vorstendom Moscovien, en Russen. Карта публікувалася Віллемом і Яном Блау у виданнях «Нового атласу» (1635) та «Великого атласу» (1662-1665). Мапа входила у всі видання Атласу Блау до 1673 р.

У 1634 р. цю карту перевидає, дещо змінивши її, голландський картограф Ніколас Йоанніс Вісшер (Клаас Янсзон Вісшер) («Tabula Russiae ex autographo, quod delineandum curavit Foedor filius Tzaris Boris desumta…»).

У виданні Матеуса Меріана 1638 року вилучено карту Москви, спрощено текст картуша, змінено декоративні фігури людей і шрифт.

Карта  була перевидана англійською мовою «A Map of Russia» опублікована в атласі 1676 р. Джона Спіда «Prospect of the most famous parts of the world». Гравер: Francis Lamp. Видавництво: T. Bassett and R. Chiswell, London.

1782 року цю карту придбав А. І. Мусін-Пушкін і представив імператриці Катерині II. У 1818 році цю карту переклав російською мовою та гравірував полковник Дейріард Павло Йосипович, начальник четвертого (архівного) відділення військово-топографічного депо.

Однією і тією самою картою неодноразово користувалися західноєвропейські мандрівники, які відвідували Московію (наприклад, Адам Олеарій та Ніколаас Вітсен).

Картою Геррітца цікавилися академіки Ф. Аделунг, К. Бер, її досліджували І. І. Стенбицький, В.А. Кордт, А. А. Даниловський, Н. Д. Чечулін, Д. М. Анучін, Л. С. Берг, Ф. А. Шіоанов, Й. Кеунінг та ін. Походження цієї карти викликало особливо великий інтерес, так академік Б. А. Рибаков навіть висунув гіпотезу про те, що в основі карти Ґерріца був старий креслення московської держави 1523 року. Однак на плані показано місто Борисов (Царьов-Борисов), через що очевидно, що карта не могла бути складена раніше 1599.

1620 р. Карта “Russiae, vulgo Moscovia. Pars Australis. Auctore Isaaco Massa” (Руссія, в просторіччі Московія). Видавець карти – Віллем Янсзон Блау (Амстердам). На мапі міститься назва «OCRAINA», на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле). Так з легкої руки Ісаака Масси до європейської науки увійшли: українська назва південних придніпровських степів “Дике поле”, яку на картах почали позначати як “Dikoia Pole” та назва «Окраїна» для московського Наддоння.  На мапі Масси ми бачимо московську «Окраїну», яка не має жодного відношення до подальшої «України». «Окраїна» поміщена у верхів’ї Оки, Дону (Рязанщина).

1638 р. карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum, sive Atlas Novus”. Відомі видання: 1640, 1641, 1647, 1650, 1659, 1663, 1665 рр. та ін.

1633 р. Карта “Novissima Russiae Tabula. Authore Isaaco Massa” (Найновіша карта Руссії Ісаака Масси).

Карта була опублікована в 1638 р. в атласі Гондіуса-Янсона «GERARDI MERCATORIS ET I. HONDII. ATLAS NOVUS, SIVE DESCRIPTIO GEOGRAPHICA TOTIUS ORBIS TERRARUM, TABULIS AENEIS LUCULENTISSIMIS ET ACCURATISSI-MIS EXORNATA, TRIBUS TOMIS DIS-TINCTUS. AMSTELODAMI, APUD IO-ANNEM JANSSONIUM ET HENRICUM HONDIUM, 1638. - T. I. - P. 158-159».

Для укладання території Правобережної України І. Маса використав польське картографічне джерело, можливо карту Польщі В. Гродецького або її переопрацьований варіант. Вперше карта була надрукована в доповненні «Appendix Atlantis» до атласу Г. Меркатора «Atlas Novus», виданому Йодокусом Гондіюсом 1633 р. Пізніше входила до всіх атласів Меркатора, які публікували Йодокус Гондіус та Ян Янсон, а також – до атласу В. Блау. 1640 р., в Амстердамі, карту видав голландський картограф та гравер Генріх Гондіус (Henricvs Hondivs; 1573—1650). Відомі видання 1638, 1642, 1680 рр. та ін.

Мова мапи – латинська. Заголовок карти розташовано у прямокутному картуші, що має вигляд постаменту, у лівому нижньому куті карти. Над заголовком, в овальній рамці, – текст: Doctrina et humanitate prcedito D. Ifaaco Bernard rerum quce per Mofcoviam maxims trahuntur mercatori peritifsimo, banc Mofcoviae tabula dedicat affnis suis. Hen. Hondius. Над текстом зображено п’ять постатей, які підтримують герб Московії. Під заголовком – шкала лінійного масштабу. Карта має дволінійну рамку. На полі карти нанесено картографічну сітку.

Карта охоплює територію від Нової Землі (NovaZemla) на півночі до Малої Азії (Natalia five Asia Minor) на півдні, від півострова Ютландія на заході до східного берега Каспійського моря (Mare Caspium quod Rufsi vocant Gualentscba more, vocatur etiam Mare sala vel de Bacbu) на сході.

В тій частині карти, що охоплює територію України, позначено Поділля (Podolia), Сіверщину (Ducatus Severiensis), Перекопську Татарію (Crimea seu Tartaria Przecopensis), Кримський півострів (Taurica Cberfonefus), Чорне (Pontus euxinus Rutbenis Zomo More) і Азовське (Mare della Zabache olim Maeotis Palus) моря. Показаний Дніпро з розгалуженою мережею приток, назви більшості з них відсутні. Течія Дніпра зображена прямою лінією, що тягнеться з півночі на південь. Позначено міста: Берестя (Bressia), Пінськ (Pinsk), Турів (Throw), Городок (Horodok), Петриковичі (Petrykouycze), Чорторийськ (Czartorysko), Степань (Stepen), Олика (Olyka), Чуднів (Czudnow), Овруч (Owrucz), Чорнобиль (Czernobel), Київ (Kyowia), Навоз (Nawos), Біла Церква (Bialla cerkiew), Летичів (Latyczow), Кам’янець (Kamieniec), Брацлав (Braclaw), Галич (Halicz), Коломия (Colonia), Снятии (Sniatyn), Білгород (двічі – Byalogorod, Bialigrod), Очаків (Orczakow), Аслан-Кермен (Оflam Kiermen). На лівому березі Дніпра позначені міста: Чернігів (Czemibow), Путивль (Potwlo), Переяслав (Prziasloui), Налюбів (Nalubow), Русанів (Russinow) та ін.

Густа мережа населених пунктів позначена у Приазов’ї та на Кримському півострові, назви їх запозичені з італійських портоланів - Раlastra, Polonixi, Porteli, Combra, Zagon, Pidea, Bonus Portus, Nigropoli.

На мапі московська Рязанщина показана як OCRAINA (Окраїна), на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле). Росія (Сибір) на карті – Tartariae (Тартарія).

Опис карти подано за М. Вавричин (2004) з дововненнями автора.

Історична довідка. Назва Окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи «Окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння. Московська «Окраїна» не має жодного відношення до  «України». У фінській мові є слово "raja" - межа, кордон. Ймовірно, що «Окраїна» це угро-фінське Окське прикордоння, південна межа угро-фінської Московщини.

Московські шовіністи стали пояснювати назву нашого краю Україна як «окраїна Росії», тобто вклали в це слово принизливий і невластивий йому зміст. Картографічні джерела це все добре спростовують, де на одній карті містяться дві назви «Україна» та «Окраі(ї)на».

Окраїна – крайня частина якої-небудь території; край (Академічний тлумачний словник (1970—1980).

В тій же Бібл. (Париж. – А. Б.) є знаменитий глобус Корнеліуса, зроблений в 1660-1670 р. На цім глобусі територія по обидва боки Дніпра має надпис великими літерами «Ukrania» (Україна), включаючи в себе Волинь і Подолію. Московію названо Московією. Сумежжя між Московією і Нагайською Татарією має надпис невеликими літерами: «ocraina» — се окраїна Московської Держави на схід і північ од Слободської України, що нині зветься Харківщиною. З цих надписів видно, що географи ясно уявляли собі ріжницю між словами: Україна і окраїна [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].

 

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

 

 

1636 р.