Українські землі на карті Південної Московії. 1620 р. Ісаак Масса

З історії. Московія (лат. Moscovia) або Московщина — історична екзонімічна назва Великого князівства Московського (1277-1547) та Московського царства (1547-1721), що була прийнята в багатьох країнах Європи. Саме назва Московія фігурує на всіх історичних мапах до перейменування Московського царства на Всеросійську імперію у 1721 році. Назву Московія далі вживали іноземці поряд з новими назвами Росія і Російська імперія. В українській мові XIX століття в цьому значенні вживалися назви «Москівщина», «Московщина». У самій Московщині терміни «Росия», «Россия» на позначення країни почали вживатися в XVI ст.: назва «Россия» вперше засвідчена в московській грамоті 1517 р.

Назва «Московія» на географічних картах з'являється в кінці XV ст. В цей період також з'являються карти де Московію називають Russia (Руссія). До поч. XVIII ст. переважають карти з назвою MOSCOVIA, або з подвійною назвою де московські землі і країна називаються одночасно і MOSCOVIA й Russia. З XVIII ст. назва Russia поступову витісняє назву MOSCOVIA.

Перша рукописна карта Московії була створена Баттіста Аньєзе в 1525 р. (жовтень). Венеція.

Перша друкована карта Московії була виявлена порівняно недавно і в 1993 р. придбана Російським державним архівом стародавніх актів. Автор невідомий. За змістом вона дуже близька карті Московії Баттіста Аньєзе. Б. А. Рибаков вважає цю опубліковану карту «первинним, чорновим начерком, зробленим після від'їзду Дмитра Герасимова з Італії між липнем і жовтнем 1525 р.» [Рибаков 1994].

На карті світу італійця А. Біанки (Andrea Bianco) 1436 р. над територією північно-східної Русі є напис лат. «Imperio Rosie Magna» (Імперія Велика Росія). Термін «Московія - Велика Росія» міститься в назві карт: 1650 р. Клааса Янсзона Вісшера “MOSCOVIAE seu RUSSIAE MAGNAE Generalis Tabula...” (Загальна карта Московiї або Великої Руссії...); 1677 р. П’єра Дюваля «Moscovie dite autrement Grande et Blanche Russie» (Московія або Велика й Біла Руссія) і т. д.

1613 р. голландський картограф Гессель Ґеррітц вигравіюував і видав в Амстердамі «Карту Росії, званої Московією…». 1620 р. Ісаак Маса (теж голландський картограф) видав карту “Russiae, vulgo Moscovia…” (Руссія, в просторіччі Московія) і т.д.

Карта 1680 р. голландського гравера, картографа та видавеця  Юстуса Данкертса (1635–1701) «NOVISSIMA ET ACCURATISSIMA TOTIUS RUSSIÆ VULGO MOSCOVITE TABULA AIUSTO DANCKERTS» (Новітня докладна карта всієї Росії, яку по-народному називають Московією, Юстуса Данкертса).

На карті «L'Europe» (Європа) Пітера ван дер Аа 1714 р. теперішня Росія – Московія Європейська та Московія Азійська. На карті цього ж автора 1714 р. «L'Asie / suivant les nouvelles observations de Mess.rs de l'Academie royale des sciences, etc, augmentées de nouveau» (Азія) теперішня Росія – Московія Європейська та Тартарія Московська.

Ісаак Масса (Isaac Abrahamszoon Massa).

Ісаак Абрахамсон Масса (Isaac Abrahamszoon Massa; 1586—1643), голландський картограф, дипломат, посол у Московії, торговець зерном, мандрівник, відомий як автор мемуарів, карт Східної Європи та Сибіру.

Початок XVII століття в Московії пов'язаний з ім'ям Ісаака Масса, який перебував у Москві в 1601-1609 роках у період історії, який отримав популярність як Смутні часи.

У 1601 р. був відправлений своїми батьками до Москви, на навчання торговій справі. Вивчив тут московську мову і завів торгівлю шовком здобувши популярність під ім'ям «Ісаака Аврамова Маси». Став свідком подій другої половини царювання Бориса Годунова, пережив захоплення Москви Лжедмитрієм і був висланий в 1608 в Архангельськ, де відкинув пропозицію нідерландського купця Ісаака Ле Мера взяти участь в черговій експедиції з відшукання північно-східного морського шляху, а в наступному році, перед падінням царя Василя Шуйського, був депортований  разом з іншими іноземними купцями з Московії.

Після прибуття на батьківщину, склав опис подій 1601-1609 року, що отримала назву»Коротка звістка про Московію», яку присвятив Морицю Оранському. У 1612 році опублікував дві статті про події в Московії та географію Сибіру, зокрема землі самоїдів, що увійшли до збірки нідерландського географа Гесселя Ґеррітца. Супроводив їх докладною картою північних берегів Московії, вздовж Білого, Баренцева та Карського морів, від Архангельська до Печори.

У 1612 р. знову прибув у Московію в званні посланника Генеральних штатів Голландії, провівши у ній досить довгий час. Здобувши тут певний авторитет, отримав чимало цінної інформації, як від московських бояр, дворян і дяків, так і жителів Німецької слободи в Москві.

В 1614 р.ступив у конфлікт з англійським посланником Джоном Мерріком за право торгівлі з Московською державою і доступу до Каспійсько-Волзького торгового шляху. Супроводжував до Нідерландів московські посольства Степана Ушакова та Семена Заборовського у 1614 р. та Івана Кондирєва та Михайла Неверова у 1615 р. В 1615 р. обговорював з царем Михайлом Федоровичем умови військового союзу з Нідерландами проти Швеції.

Картографічна спадщина.

З легкої руки Ісаака Масси (1620 р. Карта «Russiae, vulgo Moscovia. Pars Australis. Auctore Isaaco Massa» (Руссія, в просторіччі Московія) до європейської науки увійшли: українська назва південних придніпровських степів «Дике поле», яку на картах почали позначати як «Dikoia Pole» та назва «Окраїна» для московського Наддоння.

У 1612—1613 роках Масса опублікував дві статті про Смутні часи і з географії «країни Самоїдів» (Сибіру), що супроводжуються картою Московії, в альманасі за редакцією Гесселя Ґеррітса.

Массі приписують п'ять опублікованих карт Московії-Росії та її провінцій.

1620 р. Карта “Russiae, vulgo Moscovia. Pars Australis. Auctore Isaaco Massa” (Руссія, в просторіччі Московія. Південна частина). Видавець карти – Віллем Янсзон Блау (Париж). На мапі південна Московщина показана як Ocraina (Окраіна), на південь від якої знаходиться Dikoia Pole  (Дике Поле). Під словом Окраіна видно кілька міст: Оскол, Валуйки, Борисів Город (Цареборисів), західніше - Бєлгород.

Так з легкої руки Ісаака Масси до європейської науки увійшли: українська назва південних придніпровських степів “Дике поле”, яку на картах почали позначати як “Dikoia Pole” та назва «Окраїна» для московського Наддоння. На мапі Масси ми бачимо московську «Окраїну», яка не має жодного відношення до подальшої «України». «Окраїна» поміщена у верхів’ї Оки, Дону (Рязанщина).

Карта вдруге була надрукована в доповненні «Appendix Atlantis» до атласу Г. Меркатора «Atlas Novus», виданому Йодокусом Гондіусом 1633 р. Пізніше входила до всіх атласів Меркатора, які видавали Йодокус Гондіус та Ян Янсон, а також – до атласів В. Блау.

1638 р. карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum, sive Atlas Novus”. Відомі видання: 1640, 1641, 1647, 1650, 1659, 1663, 1665 рр. та ін.

Історична довідка. ДИКЕ ПОЛЕ (лат. Loca deserta, пол. Dzikie Pola) — історична назва українських причорноморських степів у XVI—XVIII cт. У вузькому розумінні — історико-географічна назва українських причорноморських степів між середньою нижньою течією Дністра на заході, нижньою течією Дону і Сіверським Дінцем на сході, від лівої притоки Дніпра — Самари і верхів'їв приток Південного Бугу — Синюхи та Інгулу на півночі, до Чорного і Азовського морів та Криму на півдні.

У широкому розумінні — назва всього Великого Євразійського Степу, який також називали Великою Скіфією в часи античності чи Великою Тартарією в часи середньовіччя у європейських і Дешт-і-Кипчак у східних (переважно перських) джерелах. У XVI— XVII ст. уряд Польсько-Литовської держави Диким Полем вважав українські землі, що розташовувалися на схід і південь від Білої Церкви, й роздавав їх магнатам і шляхті у приватну власність як незаселені, хоча там проживало українське населення. У 2-й пол. XVIII cт. після освоєння козацтвом степу аж до Чорного моря термін "Дике поле" вийшов з ужитку.

Особливо сприятливими для заселення українцями Дике Поле стало XIV-XVI ст., коли ці землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського. На території Дикого Поля розташовані сучасні Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Харківська та Херсонська області України.

Історична довідка. ОКРАІНА. Назва Окраі(ї) на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи «Окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння. Московська «Окраїна» не має жодного відношення до  «України». У фінській мові є слово «raja» — межа, кордон. Ймовірно, що «Окраїна» це угро-фінське Окське прикордоння, південна межа угро-фінської Московщини.

Московські шовіністи стали пояснювати назву нашого краю Україна як «окраїна Росії», тобто вклали в це слово принизливий і невластивий йому зміст. Картографічні джерела це все добре спростовують, де на одній карті містяться дві назви «Україна» та «Окраі(ї)на».

Окраїна – крайня частина якої-небудь території; край (Академічний тлумачний словник (1970—1980).

В тій же Бібл. (Париж. – А. Б.) є знаменитий глобус Корнеліуса, зроблений в 1660-1670 р. На цім глобусі територія по обидва боки Дніпра має надпис великими літерами «Ukrania» (Україна), включаючи в себе Волинь і Подолію. Московію названо Московією. Сумежжя між Московією і Нагайською Татарією має надпис невеликими літерами: «ocraina» — се окраїна Московської Держави на схід і північ од Слободської України, що нині зветься Харківщиною. З цих надписів видно, що географи ясно уявляли собі ріжницю між словами: Україна і окраїна [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

 

1636 р.