Ніхто з нас не може бути осторонь від Дня вчителя. Для когось перша зустріч з учителем відбувається у школі, а у мене так трапилось, що шкільного вчителя я зустріла, ще у дитячому садочку. Цю жінку я обожнювала всі ці довгі роки, поки була поруч з нею, а після закінчення школи не забувала ніколи. Ця жінка - Кітура Зена Едвардівна. Коли ми були маленькі з Alessiya Bestetska, Зена Едвардівна була завідуючою дитячім садочком тютюнової фабрики. Вона була надзвичайно уважною до діток, мала постійний контакт з батьками. Зена Едвардівна була для всіх мамою, її вистачало на всіх. Як же ж я була приємно здивована, коли зустріла її у 47 школі, куди я перейшла після 39 школи. Зена Едвардівна не була вчителем-предметником, вона вела хор, а потім почала вести у дівчат старшокласниць домоводство, вчила нас шити. Зена Едвардівна була для нас, дівчат, зразком жіночності, її строгі плаття та костюми завжди прикрашали або штучні квіти, або надзвичайно гарно зав’язані шарфи. Ніколи не забуду, як Зена Едвардівна для дівчат зі старших класів замовила у Львівському будинку моделей дефіле. Це було для нас справжнє свято. Ми тоді ще не розуміли, що вона мріяла зробити з нас справжніх панянок, благородних, культурних, з гарними манерами.
У 39 школі класним керівником у мене була Ташак Надія Василівна, всі винниківчани знають її за прізвищем ГРИБ. Мій клас для неї був першим після випуску з педінституту. Вона взялась за нас з таким завзяттям, яке властиве тільки молодості. З огляду сьогоднішнього дня я так і не можу зрозуміти, хто її любив більше – ми чи наші батьки. Надія Василівна ділилася не тільки фізикою та математикою, а в першу чергу своєю енергією, любов’ю та увагою. Не зважаючи на те, що вона була віком молодша за наших батьків, проте була життєво мудрою.
Теж саме я можу сказати за другого свого класного керівника – Шведа Ірина Іванівна. За іронією долі Ірина Іванівна мала стати моїм класним керівником у 39 школі, але їй зробила пропозицію 47 школа і наші дороги розійшлися на 5 років, а у 1976 році ми зустрілися знову. Хіба це не доля, що мої класні керівники – викладачі точних наук, математики й фізики, а я надалі зв’язую своє життя з IT-освітою та бухгалтерською практикою?
Нестандартними методами навчання виділявся Слота Зеновій Павлович. Ми жодного разу не відкрили свої підручники, але географію знали на відмінно. Річ у тому, що Зеновій Павлович вчив нас географії по картах. Він звертав нашу увагу на всі дрібнички: рельєф, природні копали. Він вчив нас мислити.
А Віра Михайлівна Сарамака… Це Бог хімії. У кожному класі є хулігани, бешкетники, які люблять прогулювати уроки, але тільки не у Віри Михайлівни. Кожен урок перетворювався на відкриття. А ще у неї були улюбленці, але не спішіть заздрити. У улюбленців Віри Михайлівни доля була не проста. В нашому класі їх було шестеро і мені пощастило увійти до цієї компанії. Коли починалась контрольна компанія улюбленців сідала за перші парти і отримували персональні варіанти, тоді як решта класу мала 2 варіанти з дошки. Ось така історія.
Як не згадати про завуча Бекар Марію Павлівну? Це дерегент від Бога. Школа була для неї самою дорогою сім’єю, без неї вона не могла, а ні жити, а ні дихати. За часів Марії Павлівни школа працювала, як швейцарський годинник.
Хочу згадати про двох вчителів, які у мене не викладали, але все моє життя вони були і є поруч зі мною. Це історик Боровик Людмила Павлівна та філолог Гайдар Лідія Дмитрівна. Кожна з цих двох чудових жінок зробила свій внесок у моє життя. В обох випадках це була сімейна дружба. У сім’ї Лідії Дмитрівни я була як за третю дитину, були часи, коли вона мене з собою брала на уроки до вечірньої школи, бо у мене не було поряд ні бабусі, ні дідуся, а маму мою вона любила, як молодшу сестру і в усьому їй допомагала. Почувши пізніше, вже у школі, що Лідію Дмитрівну учні називають «Одиниця», я з обуренням звернулась до своєї мами з купою питань. Але те, що я почула, зігріло мені душу. Річ у тому, що Лідія Дмитрівна ніколи не ставила двійок, тільки з тієї причини, що «Одиницю» легше виправити на «Четвірку». Ось така математика, малята.
Дорога моя Боровик Людмила Павлівна, я пам’ятаю, як ми довгими вечорами говорили, і часто про історію, але не про ту, що була в наших підручниках, а про ту справжню історію, котра пройшла через наші родини. Ми говорили про ті родинні історії, за якими треба писати підручники історії для майбутніх поколінь. Я впевнена, що ми ще не один раз зустрінемось, обнімемось і подивимось в очі одна одній.
Правильним буде завершити мій допис тим, що й у моїй родині також є вчителі і мої вітання будуть адресовані їм. Мама мого чоловіка вчитель молодших класів, сестра чоловіка викладач англійської мови, а її чоловік викладач фізики у Львівській політехніці. Тож у моєї родини сьогодні теж свято.
Киянка за походженням, прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меєр колись сказала, що держава буде міцною тільки за умови розвитку трьох галузей: освіти, медицини та оборони. Четвертого не дано.
Рік випуску 1978. СШ № 47.
Немає коментарів:
Дописати коментар