Володимир Михайлович Кубійович (23. 09. 1900 –02. 11. 1985) – географ, демограф, картограф, громадсько-політичний діяч, один з організаторів української науки на Заході в 1950–1980-х рр. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1931) та Української вільної академії наук. Професор (1940). Дослідник і популяризатор географії, українського етносу на теренах України та поза ними. Обґрунтував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах. З його ім'ям пов'язані підготовка та вихід у світ «Енциклопедії українознавства» та англомовної «Енциклопедії України». Голова Наукового товариства імені Шевченка в Європі (1952-1985).
В. Кубійович продовжив справу С. Рудницького. Центральними проблемами для обґрунтування української національної території В. Кубійович вважав визначення її меж, географічного положення і цілісності (соборності). Цій проблемі присвячені його численні праці з географії, демографії, статистики української національної території та етнічні карти українських земель, більшість яких він укладав спільно з М. Кулицьким.
В. Кубійович зазначав, що для укладання цих карт було використано результати таких переписів населення: радянського 1926 р. (українсько-білоруська та українсько-російська межі), чехословацького 1930 р. (українські межі у Закарпатті), угорського 1910 р. (українсько-словацький кордон), австрійського 1910 р. (для Галичини й Буковини); для зображення розміщення українців у Бессарабії було взято за основу працю Л. Берґа, для Холмщини й Підляшшя — праці В. Францева, для Волині й Полісся — польську статистику 1921 р., для визначення українсько-білоруської межі — дослідження мовознавців та етнографів, передусім Є. Карського [Неоніла Падюка. УКРАЇНСЬКА ЕТНОКАРТОГРАФІЯ ГАЛИЧИНИ 30-х років ХХ ст. 2009].
Етнічні карти українських земель (за Н. Падюка та Р. Сосса):
*Кубійович В. Етноґрафічна карта України і сумежних країв / В. Кубійович, М. Кулицький. – 1 : 5 000 000. – Львів : Українська Загальна Енциклопедія. Літ. Унія, [1934]. – 1 к. : багатоколір. ; 25 × 45 см.
*Кубійович В. Етнографічна карта України і сумежних країв / В. Кубійович, М. Кулицький. – 1 : 5 000 000. – Львів : Літ. Унія, [1934]. –
1 к. : багатоколір. ; 25 × 45 см // Українська Загальна Енциклопедія : в
3-х т. / під голов. ред. І. Раковського. – Львів ; Станиславів ; Коломия :
Видання кооперативи «Рідна школа», [1934]. – Т. 3 : С-Я. – С. 409-423.
*Кубійович В. Карта розміщення українського населення / В. Кубійович, М. Кулицький. – 1 : 5 000 000. – Львів : Українська Загальна Енциклопедія. Літ. Унія, [1934]. – 1 к. : двоколір. ; 25 × 45 см.
*Кубійович В. Карта розміщення українського населення / В. Кубійович, М. Кулицький. – 1 : 5 000 000. Львів : Унія, 1934. – 1 к. : дво колір. ; 25 × 45 см // Українська Загальна Енциклопедія : в 3-х т. / під голов. ред. І. Раковського. – Львів ; Станиславів ; Коломия : Видання кооперативи «Рідна школа», [1934]. – Т. 3 : С-Я. – С. 409-423.
*[Кубійович В.] Національности / [В. Кубійович, М. Кулицький]. – 1 : 5 000 000. – У Львові : Український Видавничий Інститут. Ґрафічне Заведення А. Геґедіс, [1937]. – 1 к. : багатоколір. ; 27 × 46 cм.
*[Кубійович В.] Національности / [В. Кубійович, М. Кулицький]. – 1 : 5 000 000. – У Львові : Український Видавничий Інститут. Ґрафічне Заведення А. Геґедіс, [1937]. – 1 к. : багатоколір. ; 27 × 46 см // Атляс України й сумежних країв / під заг. ред. Володимира Кубійовича ; Наукове Товариство ім. Шевченка ; Український видавничий інститут у Львові. – Львів : Український Видавничий Інститут, 1937. – No 10.
*[Кубійович В.] Національности / [В. Кубійович, М. Кулицький]. – 1 : 5 000 000. – У Львові : Український Видавничий Інститут. Ґрафічне Заведення А. Геґедіс, [1937]. – 1 к. : багатоколір. ; 27 × 46 cм // Атляс України й сумежних країв / під заг. ред. Володимира Кубійовича ; Наукове Товариство ім. Шевченка; Український видавничий інститут у Львові. – Львів : Український Видавничий Інститут, 1937. – No 11.
*[Кубійович В.] Українці / [В. Кубійович, М. Кулицький]. – 1 : 5 000 000. – У Львові : Український Видавничий Інститут. Ґрафічне Заведення А. Геґедіс, [1937]. – 1 к. : багатоколір. ; 27x × 46 cм // Атляс
України й сумежних країв / під заг. ред. Володимира Кубійовича ; Наукове Товариство ім. Шевченка ; Український видавничий інститут у Львові. – Львів : Український Видавничий Інститут, 1937. – No 12.
*[Кубійович В.] Національности / [В. Кубійович, М. Кулицький]. – 1 : 5 000 000. – У Львові : Український Видавничий Інститут. Ґрафічне Заведення А. Геґедіс, [1937]. – 1 к. : багатоколір. ; 24 × 46 cм // Географія українських і сумежних земель / опрацював і зредагував Володимир Кубійович. – Львів : Український Видавничий Інститут, 1938. – Т. 1 : Загальна частина. – 512 с.: ілюстр., карти. – Між с. 304 і 305.
*[Кубійович В.] Національности / [В. Кубійович, М. Кулицький]. – 1 : 5 000 000. – У Львові : Український Видавничий Інститут. Ґрафічне Заведення А. Геґедіс, [1937]. – 1 к. : багатоколір. ; 24 × 46 cм // Геоґрафія українських і сумежних земель / опрацював і зредагував Володимир Кубійович. – Львів : Український Видавничий Інститут, 1938. – Т. 1 : Загальна частина. – 512 с.: ілюстр., карти. – Між с. 312 і 313.
*Кубійович В. Лемківщина й Надсяння / В. Кубійович, М. Кулицький. – 1 : 400 000. – Краків : Українське Видавництво, 1940. – 1 к. : багатоколір. ; 42 × 52,5 см.
*Кубійович В. Етнографічна карта Чорноморських країв / В. Кубійович, М. Кулицький. – 1 : 5 000 000. – [Краків? : Українське видавництво?, 1941?]. – 1 к. : багатоколір. ; 23 × 46,5 см.
*Кубійович В. Етнографічна карта Південнозахідньої України (Галичини) = Ethnographic map of the South-Western Ukraine (Halyčyna – Galicia) / Володимир Кубійович ; видано коштом і заходами Об’єднання бувших Вояків Українців у Великій Британії ; Zeichnung, Reproduktion und Druck Karl Wenschow G.m.b.H. München. – 1 : 250 000. – München : Verlag “Molode Žyttia”, [1953]. – 1 к. : багатоколір. ; 139 × 144 cм // Кубійович В. Етнічні групи Південнозахідньої України (Галичини) на 1.1.1939 р. / Володимир Кубійович ; Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т нац. дослідів // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – 1953. – Т. CLX. – Ч. I. – 15 с., карта.
*Кубійович В. Етнографічна карта Південнозахідньої України (Галичини) = Ethnographic map of the South-Western Ukraine (Halyčyna – Galicia) / Володимир Кубійович ; Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т нац. дослідів ; Zeichnung, Reproduktion und Druck Karl Wenschow G.m.b.H.
München. – 1 : 250 000, в 1 см 2,5 км. — Wiesbaden : Otto Harrassowitz,
1983. — 1 к. : табл. : багатоколір. ; 139 × 144 cм + Дод. (XXXII, 175 с. ; 34,5 × 24,5 см).
*Кубійович В. Етнографічна карта південнозахідньої України (Галичини) = Ethnographic map of the South-Western Ukraine (Halyčyna – Galicia) / Володимир Кубійович ; Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т нац. дослідів ; видано коштом і заходами Об’єднання бувших Вояків Неоніла Падюка, Ростислав Сосса. Українців у Великій Британії. — 1 : 250 000, в 1 см 2,5 км. — Львів : Видавничий Дім «НАУТІЛУС», 2007. – 1 к. на 6 арк. : багатоколір., табл. ; 67,5 × 47,5 см + Дод. (XXVI, 174 с. ; 29,5 × 21 см)
Опис карт
У XIX столітті й майже до середини XX століття українська етнічна територія виходила далеко за межі сучасної території України, охоплюючи також південно-західну частину сучасної державної території Білорусі, прилеглу до України частину сучасної державної території Російської Федерації, окремі ділянки лівобережжя Дністра сучасної державної території Молдови, прикордонні північні території сучасної Румунії, північно-східні райони сучасної Словаччини, південно-східну частину сучасної Польщі.
Українська етнічна територія на час Української революції, за оцінкою фундатора української географії Степана Рудницького (1877-1937) становила від 905 тис. км² до 1 млн 56 тис. км² з 51,2—53,9 млн мешканців. Питома вага етнічних українців становила на цій території (за його обчисленнями) 71,3—71,7 %.
За оцінками одного із засновників вітчизняної соціології Микити Шаповала (1882-1932) території, на якій українці чисельно переважали всі ін. національності, разом узяті, була дещо меншою: 1914 р. вона становила 739 тис. км² (у Росії – 665 тис. км², в Австро-Угорщині – 74 тис. км²). На цих землях у той час проживало 46 млн осіб (в Росії – 39,6 млн, в Австро-Угорщині – 6,4 млн), з них 32,662 тис. (71,0 %) – українців, 5,379 тис. – росіян (11,7 %), 3,796 тис. (8,2 %) – євреїв, 2,079 тис. (4,5 %) – поляків, 871 тис. (1,9 %) – німців.
За оцінками Володимира Кубійовича, зробленими в 1930-х рр., перед I світовою війною суцільна територія, на якій українці складали абсолютну більшість, становила 718,3 тис. км², з яких 89,5 % – у складі Росії, 10,5 % – Австро-Угорщини.
Володимир Кубійович зробив оцінку площі української етнічної території на 1933 р. — 932 тис. км², у тому числі: 728,5 тис. км² становила суцільна українська етнічна територія, 203,6 — мішана.
В. Кубійович продовжив справу С. Рудницького. Центральними проблемами для обґрунтування української національної території В. Кубійович вважав визначення її меж, географічного положення і цілісності (соборності). Цій проблемі присвячені його численні праці з географії, демографії, статистики української національної території та етнічні карти українських земель, більшість яких він укладав спільно з М. Кулицьким.
1934 р. «Етнографічна карта України й сумежних країв» та «Карта розміщення українського населення».
Автори: В. Кубійович, М. Кулицький. Масштаб 1 : 5 000 000.. Обидві карти надруковані у Львові літографічним закладом “Унія”. Формат: 25 х 45 см. Ці етнічні мапи були долучені до третього тому “Української Загальної Енциклопедії”. Вказані державні та адміністративні межі Української соціалістичної республіки, населені пункти розподілені за людністю.
Берестейщина та Пінщина (тепер Білорусь) - українська етнічна територія. Державний кордон України з Білорусією не збігається з етнічною межею. Остання проходить значно північніше і північно-західніше від державного кордону. Переписи населення також не визначали чітко тут межі між українським і білоруським етносами. Є великі розбіжності у статистичних показниках. Наприклад, російський перепис 1897 р. зафіксував у Брестському, Кобринському, Дорогичинському повітах переважно українське населення, польський перепис 1921 р. — лише білоруське. Свого часу, на прохання місцевого населення, що мешкало поблизу Гомеля, це місто і прилеглі до нього території входили до складу Української Народної Республіки.
Українські етнічні межі зображено так [Неоніла Падюка. УКРАЇНСЬКА ЕТНОКАРТОГРАФІЯ ГАЛИЧИНИ 30-х років ХХ ст. 2009]:
Українсько-польська етнічна межа починається на Нарві північніше Більська, тягнеться на південь до Нурця і Західного Бугу біля Дрогичина, тримаючись Бугу, іде на південний схід до Берестя, повертає на південний захід до Любартова, правим берегом Вепру прямує на південний схід до Томашова, відтак на захід понад річку Танву, повертає на південний захід до Сяну біля Лежайська, далі тягнеться на південний схід понад Сян до Ярослава і Радимна, охоплює Перемищину і знову йде по Сяну до Сяніка, повертає на захід до Грибова і на південь до кордону з Чехо-Словаччиною.
Українсько-словацька етнічна межа йде у південно-східному напрямку, охоплюючи верхів’я річок Попрад, Горнад, Топля, Ундава, Лаборець, Ціроха і доходить до Ужгорода. На словацькій етнічній території розташовані українські острови аж долінії: річка Попрад — Кошиці.
Українсько-угорська етнічна межа тягнеться від Ужгорода на південний схід до Мукачевого і Виноградова.
Українсько-румунська етнічна межа починається на південь від Виноградова і Хуста, тягнеться на схід до Тячева, Сиґота, на південний схід до кордону з Галичиною і далі до Кімполунга, повертає на північ до Сторожинця та на північний схід до Чернівців, на сході охоплює Хотинщину і йде до Липкан, Єдинця, досягає Дністра вище Могилева-Подільського і тягнеться вздовж лівого берега річки на південний схід до Рибниці, Тирасполя, Роздільної і Дністровського лиману, охоплює Акерманщину і південну частину Буджаку з містами Ізмаїл і Кілія та Кілійським гирлом доходить до Чорного моря.
Українсько-білоруська етнічна межа іде по Нарві на південний схід до Пружан, Ясельди, Вигонівського озера, через Цну і Лань до Турова на Прип’яті, по Прип’яті на схід до Мозиря, повертає на південь до Славечної і кордону України, далі прямує, звиваючись, українським кордоном на південний схід до Прип’яті, лівим її берегом до Дніпра, по Дніпру на північ до Лоєва і гирла Сожі, відтак українським кордоном на схід, повертає на північ до Новозибкова і Клинців, охоплює південну частину Стародубщини, доходить до Судості на південь від Почепа.
Українсько-російська етнічна межа починається на річці Судость південніше від Почепа, іде лівим берегом річки на південь до Десни, тодішнім політичним кордоном України на південний схід до джерел річки Клевень, входить в українську етнічну територію російським півостровом до Путивля, іде по Сейму до Рильська, далі повертає на південний схід до Суджі, Миропілля, Борисівки, Сіверського Дінця на північ від Вовчанська, відтак прямує на північний схід до Нового Оскола, далі на схід до Бирюча, Олексіївки, Острогожська, по Дону, через Битюг до Бутурлинівки і Новохоперська, повертає на південь до Дону, проходить між Калитвою і Чиром, охоплюючи витоки річок Чир, Ольхова, Березова, Гнила, доходить до Морозівської, повертає на південний захід до гирла р. Гнилої, входить в українську етнічну територію у північно-західному напрямі російським півостровом обабіч Сіверського Дінця і його лівим берегом до річок Деркул і Айдар, охоплює верхів’я річки Кундрюча, оминає Сулин і йде через Шахти у південно-західному напрямі до Дону, південніше від остова переходить через річку і від Батайська йде на схід лівим берегом Дону до Західного Манича і Салу, далі правим берегом Салу, доходить до Завітного і йде на південь до Елісти, доходить до Східного Манича, по ньому — до Куми, по Кумі і дагестанському кордону досягає Тереку східніше Наурської і йде на захід через Моздок, П’ятигорськ, Кисловодськ, р. Кубань, верхів’я річок Уруп, Лаба, Біла до Сочі і узбережжя Чорного моря.
На Кубані і Ставропіллі означено мішані території:
1) українсько-калмицьку — від Елісти на захід до озера Манич і Ягорлик;
2) українсько-російську — південно-східна Кубань й усе Ставропілля.
Крим означений як переважно татарський з домішками українців, росіян і німців.
На карті позначено українські острови і колонії:
а) на російській етнічній території, що сягає на півночі Малоархангельська і Воронежа; на сході розміщується понад Доном,
Хопром, Медведицею, Іловлею, Волгою аж до Великого Узеня і Великого Іргіза;
б) на білоруській етнічній території — між Беседдю та Іпуттю;
в) на румунській етнічній території — у Південній Буковині, Бессарабії, Добруджі;
г) на словацькій етнічній території — на Пряшівщині, понад Ундавою;
д) на польській етнічній території — між Сяном і Вислоком, у Західній Холмщині понад правим берегом Вепру, на Підляшші понад річкою Крна, понад Західним Бугом і Нурцем.
На українській етнічній території позначено острови інших народів: поляків (у Галичині і на Волині), німців (на Волині, на півдні України: Буджак, Акерманщина), болгар (у Буджаку, понад річками Великий і Малий Куяльник, над Азовським морем), росіян(на Слобожанщині, Донеччині).
Варто зазначити, що досить докладний опис українських етнічних меж В. Кубійович подав у статті «Україна. Антропоґеоґрафія і демографія», поміщеної у третьому томі УЗЕ, та в книзі “Територія й людність українських земель” (Львів, 1935).
На “Карті розміщення українського населення” зеленим кольором зображено тільки території розселення українців у відсотках до всього населення (від 2 % до 100 %). Відсотки українців відмічено штрихуванням різними способами. Ця карта підтверджує правильність проведення українських етнічних меж, визначення українських островів і колоній за абсолютною і відносною більшістю на “Етнографічній карті України і сумежних країв».
1937 р. «АТЛЯС УКРАЇНИ Й СУМЕЖНИХ КРАЇВ» – великий картографічний твір за редакцією професора Володимира Кубійовича. Видавець: Український видавничий інститут у Львові. Автори – українські географи і вчені суміжних наук в окупованій Галичині (В. Кубійович, В. Дорошенко, Е. Жарський, І. Зелінський, І. Зубик, В. Іванис, І. Іваницький, І. Крип’якевич, М. Кулицький, Л. Лукасевич, Ю. Полянський, М. Мельник, С. Пастернак, В. Садовський, І. Тесля, І. Федів, В. Чередієв, Є. Храпливий та ін.). Приблизно дві третини карт належить В. Кубійовичу (частина з них у співавторстві).
Великий блок становить серія карт, присвячених людності України, які виконали В. Кубійович і М. Кулицький (37 мап, у т. ч. 12 присвячених українцям). 2 карти стосуються територіального розподілу національностей (укр. етносу і етн. груп — росіян, білорусів, поляків, чехів, німців, угорців, румунів та ін.), виконані способом кольорового тла (за кількісним переважанням) і крапковим способом (вага крапки — 5 тис. жителів). Також є карти віросповідань, щільности українців, їх „надвишків“ і „недоборів“ (стат. показник, який характеризує нестачу чи перевищення відсотка українців стосовно їхньої середньоукр. щільности на одиницю площі в окр. адміністративно-територіальних одиницях); картосхеми розміщення українців в Азії, Америці (США, Канада, Бразилія), Європі (Югославія). Представлено природний рух населення (народжуваність, смертність, у т. ч. дітей), міграції й урбанізацію.
Неоніла Падюка «УКРАЇНСЬКА ЕТНОКАРТОГРАФІЯ ГАЛИЧИНИ 30-х років ХХ ст.»: «Співпраця трьох українських вчених — В. Кубійовича, М. Кулицького, І. Зілинського продовжилась при підготовці “Атлясу України й сумежних країв” (Львів, 1937). Карти за номерами 10-15 складають блок “Національні відносини”. Їх опрацьовували В. Кубійович і М. Кулицький. Спільно були укладені мапи 10-12 і 15; карти 13 14 В. Кубійович опрацьовував сам. Проте технічним опрацюванням усіх карт в атласі займався М. Кулицький. Про карту І. Зілинського“Українські говори” мова йшла вище.
Джерельною базою для укладання карт, як розповів В. Кубійович у “Вступі” до “Атласу”, слугували результати переписів населення, статистиичні збірники, матеріали православної митрополії, мовознавчі дослідження Н. В. Міртова, етнічні карти Є. Карського, І. Зілинського, Л. Берга, С. Томашівського, О. Ріттіха.
В. Кубійович зазначав, що результати переписів населення були різної вартості й достовірності, проведені у різний час. Тому при їх аналітичному опрацюванні і зведенні до одного часу і мірила виникали труднощі. Для українських земель в СРСР було використано перепис населення 1926 р., у Польщі — 1921 і 1931 рр., у Румунії — 1910 р., оскільки результати перепису 1930 р. не були опубліковані, у Чехословаччині — 1930 р.
Українсько-білоруську етнічну межу проведено за роботами Є. Карського і І. Зілинського, поправки на Донеччині зроблені на основі мовознавчої праці Н. В. Міртова, у Криму — за О. Ріттіхом.
В. Кубійович зазначав, що через суперечності у переписах населення і велику смугу перехідних українсько-білоруських говорів визначити етнічну межу важко. Для її визначення він використав дослідження й карти О. Ріттіха, Є. Карського, І. Зілинського. Тому на цій частині українського етнічного кордону вчений провів дві межі: “одну без чотирьох повітів, яка проходить так, як іде сучасна північна границя України: на Добрянку, Семенівку, Чауси, і другу, що обіймає спірний терен аж по Мглин на півночі.... Українсько-білоруська границя за останні віки не зазнала, ймовірно, ніяких змін”. Приєднати ці повіти до української етнічної території давав право В. Кубійовичу ще й той факт, що в 1917–1918 рр., внаслідок волевиявлення населення Північної Чернігівщини, ця територія увійшла до складу Української держави аж до приходу більшовиків.
На карті “Національности” (№10), (масштаб 1 : 5 000 000, формат 27 х 45,5 см) зображено розселення 22 народів. Територія проживання українців позначена тонкими вертикальними рожевими лініями. Українські етнічні межі зображено здебільшого так, як на “Етнографічній карті України і сумежних земель”, але є й різниця:
На українсько-білоруському етнічному пограниччі мішаними позначено території: Вигонівське озеро — Лунинець — Цна — Лань — Прип’ять — до Случа; Стародубщина (Північна Чернігівщина).
На українсько-російському етнічному пограниччі приєднано до української суцільної етнічної території український острів між Старим і Новим Осколом, зображено мішаною територією Мечетинська — правий берег Західного Манича, на схід від лінії Єя — Тихоріцьке — Краснодар.
На українській етнічній території позначено значно більшу кількість німецьких (у Галичині, на Волині, Південній Україні) і польських (у Галичині і на Волині) островів.
Дві інші карти, поміщені в“Атласі України і сумежних країв” — “Національности” (№11) і “Українці” (№12) і укладені крапковим способом, підтверджують правильність зображення української національної території на описаній вище карті.
Карта №12 “Українці” — відтінками коричневої фарби показано розселення українців у відсотках до всього населення.
Карти №10 і №11 “Національности” було долучено також до розділу “Національні відносини” спільної праці українських вчених“Географія українських і сумежних земель” (Львів, 1938), що вийшла за редакцією В. Кубійовича. У цій праці В. Кубійович подає найбільш докладний опис українських етнічних меж.
Правильність проведення західних українських етнічних меж на цих картах було підтверджено виданими пізніше докладними мапами “Лемківщина й Надсяння” (Краків, 1940), “Етнографічна карта Південно-Західньої України (Галичини)” (Вісбаден, 1953; 1983), де зображувалось розселення українців за громадами.
“Атляс України й сумежних країв” підняв престиж української географії та картографії на світовий рівень. ецензії, опубліковані в українських та зарубіжних часописах визначали його високе фахове виконання, підкреслювали наукове значення. “Атляс України й сумежних країв” став першою енциклопедією знань про Україну. Він не втратив своєї актуальності й сьогодні, про що наголошують у своїх наукових працях сучасні українські вчені».
1937 р. Для “Атласу українських і сумежних земель” І. Зілинський підготував карту “Українські говори” (масштаб 1 : 5 000 000, формат 27 х 45,5 см, в атласі розміщена під №17).
На цій мапі поширення українських говорів дещо відрізняється від їх зображення на згаданій вище. Зміни стосуються українських етнічних меж.
Неоніла Падюка. «УКРАЇНСЬКА ЕТНОКАРТОГРАФІЯ ГАЛИЧИНИ 30-х років ХХ ст.»:
«На українсько-польському етнічному пограниччі:
1) Зменшено територію їх поширення на Підляшші, лінія їх розповсюдження проходить східніше і йде тепер понад Бугом до Берестя і на південний захід до Вепру.
2) У Холмщині лінія зображена більш звивиста, з просуненням польських півостровів на схід в українську територію до Холма, Грубешова, поза Томашів, охоплює тільки витоки Танви.
На українсько-білоруському етнічному пограниччі обмежено поширення українських говорів гирлом Лані.
На українсько-російському етнічному пограниччі:
1) На півночі зменшено поширення українських говорів між Суджею і Острогожськом. Від Суджі до річки Оскіл українську етнічну межу проведено південніше через місцевості Суджа, Миропілля, окитне, Борисівка, Вовчанськ, Великомихайлівка, річка Оскіл південніше Старого Оскола, далі етнічна межа тягнеться, звиваючись, лівим берегом Оскола, та, оминаючи Новий Оскіл, переходить на правий берег річки і йде на схід до Красногвардійська. Позначені українські острови на території між Суджею і річкою Оскіл свідчать про те, що на цій території українці проживають в меншості.
2) На Донщині зменшено поширення українських говорів понад правим берегом Сіверського Дінця і Дону до остова. Етнічна межа тут іде від Дінця на Сорокине, Сулин, Шахти, остів.
3) Мішану територію півдня Ростовської області, Ставропільщини і Східної Кубані означено українською.
4) Дещо зменшено українську територію на Кубані від Карачаївська на північ понад річкою Кубань, Малий і Великий Зеленчук.
5) Збільшено український острів на лівому березі Волги від гирла Єруслана до Ахтубінська».
1940 р. «Лемківщина й Надсяння». В. Кубійович та М. Кулицький. Українське видавництво, м. Краків. Масштаб 1 : 400 000. В межах держав (крім СРСР) позначено населенні пункти Лемківщини та Надсяння
1941 р. «Історичний Атлас України з 1941 року», складений на основі «Атласу українських і суміжних країв», виданого В. Кубійовичем у Львові 1937 р. Перемишль, Ярослав, Холм, Брест, Пінськ, Білгород, Катеринодар, Новоросійськ – належать до українського етнографічного масиву.
Праці вченого «Географія українських і суміжних країн» (у 2-х редакціях – 1938 і 1943) і «Атлас України і суміжних земель» (1937) – зробили вченого визнаним фахівцем у наукових колах світу.
На основі «Атласу» і зібраного додаткового матеріалу – географічного, демографічного, статистичного й картографічного спрямування, 1941 р. В. Кубійовіч опрацював серію карт з аналізом історичного розвитку України, представив склад населення України, визначив і подав його економічний потенціал. Створені на передодні ІІ світової війни в «Інституті студій кордонів і закордонних проблем» у Берліні за участю німецьких спеціалістів, ці карти певною мірою несуть відбиток ідеологічно спрямування студій даної установи та Східної Європи, а тому не позбавлені данини обставинам. Серія карт, опрацьована вченим, не була використана через орієнтацію німецьких вчених на нацистську ідеологію, на суттєві зміни що до «українського питання». Адже зібраний, упорядкований, проаналізований матеріал, який мав чітку спрямованість – послужитися головним цілям українства, стати переконливим документальним свідченням у заходах створення Української держави, виходив далеко за межі тих завдань, які Німеччина мала намір реалізовувати в Україні. Тож трапилося так, що значна частина карт Кубійовича довгий час взагалі вважалося втраченою і тільки 1988 р. до Українського Вільного Університету в Мюнхені їх добірку передала вдова професора Олександра Нікурадзе (1900 – 1981), який перейшов у власність Наукового Товариства ім. Т.Шевченка, презентантом якого був довгий час Кубійович, оскільки ініціював його відновлення в м. Мюнхен 1947 р. і став головою центральної оселі НТШ в Європі [Марія Дмитрієнко. ІСТОРИЧНИЙ АТЛАС УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА КУБІЙОВИЧА. 2004].
«Історичний Атлас України. Німецький документ з 1941 року» - книга, яку видано 1993 р. (Мюнхен – Париж) має 2 томи: власне атлас (38 карт німецькою мовою) та супровідний том англійською та українською мовами.
Отже, до «Історичного Атласу України» ввійшло 38 листів карт і діаграм, які за своїм змістом поділяються на 13 історичних, 14 антропогеографічних (про населення), 8 економічних, 1- фізико-георафічну, 1 політичну. З переліку видно, що головна мета зібраних карт і діаграм – представити історичний розвиток України, її населення та економічний потенціал. Важливо зауважити, що на всіх картах зазначені етнічні кордони територій, заселені українцями. Окрім основної української території, визначеної за етнічним принципом (на 1941 рік державно-республіканським кордоном УРСР, що не охоплював всіх українських земель), на картах позначено і суміжні країни, сягаючі на північ – до Москви, на південь – до Стамбула, на захід до – Бреслава, на схід – до Астрахані. Цікава за своєю інформацією та ідейною спрямованістю карта з аркуша 38 «Українська пропозиція для майбутніх кордонів України», що не належить Кубійовичу, де представлено дані, які обстоювали радикальні україністи, щодо кордонів майбутньої української держави. Згідно тверджень авторів даної карти, кордони на заході (з Румунією, Угорщиною, Чехо-Словаччиною, Польщею) мали б покриватися етнічними територіями, натомість на півночі протягнуто лінію від Білостоку через Гомель, Курськ, Вороніж, Вольськ над Волгою; на сході кордон йде на схід від Волги, Каспійським морем; на Кавказі – через Кавказькі гори..» [Марія Дмитрієнко. ІСТОРИЧНИЙ АТЛАС УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА КУБІЙОВИЧА. 2004].
1943 р. «Адміністративна карта Галичини». Автори: В. Кубійович та М. Кулицький. Масштаб 1 : 500000. Видавництво Краків: Укр. вид- во. Формат 74 х 76 см. Величина масштабу цієї карти дозволяла нанести значну кількість населених пунктів та відобразити детальний адміністративний поділ території до найменших одиниць – ґмін (самоврядних територіальних громад у Польщі). Велика кількість нанесених населених пунктів робить карту інформаційно насиченою.
1949 р. «Етнографічна карта України» (Ethnographical map of Ukraine). Автори: В. Кубійович та М. Кулицький. Масштаб 1: 5 000 000. Видавництво Мюнхен, Нью-Йорк; Molode Zyttja [Молоде життя]. Формат 23 х 44 см. Карта невелика за розміром. Підписи на мапі виконано англійською мовою, легенда – українською мовою. Карта є ілюстрацією до статті 1-го тому «Енциклопедії Українознавства» – першої фундаментальної наукової праці, що містить систематизовані знання про Україну.
Брест, Пінськ, Перемишль, Ярослав, Холм, Білгород, Катеринодар, Новоросійськ – належать до українського етнографічного масиву.
Це одна з найкращих етнографічних мап України, де станом на 1930-роки показано український етнічний ареал.
На жаль, вже на момент друку цієї мапи в 1949 р. ці ретельно зібрані й нанесені на мапу дані вже застаріли, адже після Голодомору 1932-1933 років та русифікації картина суттєво змінилась. Український етнічний ареал зменшився на третину: Кубань, Передкавказзя, Донська Слобожанщина, Пінщина і т. д. перестали бути українськими. Український етнічний ареал сягав Поволжя.
Після польського геноциду Українців 1942-1947 рр. суттєво зменшились українські етнічні терени на заході: Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Берестейщина, Підляшшя.
Українські етнічні терени сягали із заходу Неману, Дорогичина, Берестя, Сяну, Перемишля, Бескид і Дунайця на Лемківщині, Сіверщина на півночі, а на сході — середній Дон на Східній Слобожанщині, Калитва над Дінцем, Таганріг, степи вздовж Манича і звісно ж, Передкавказзя та Кубань.
1953 р. «Етнографічна карта Південнозахідньої України (Галичини)». В. Кубійович. Використовуючи урядову статистику Австро-Угорщини і Польщі та на основі анкетування емігрантів – вихідців з тамтешніх сіл і містечок В. Кубійович створив свою знамениту «Етнографічну карту південно-західної України (Галичини)». Матеріалами виступили австрійський перепис 1910 р. та польські переписи 1921 р. та 1931 р., а також церковна статистика 1932-1939 рр. Масштаб: 1:250.000.
Опублікована в «Кубійович В. Етнічні групи Південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 р. Ч. 1. Етнографічна карта Південнозахідньої України (Галичини)». Видавництво: Лондон; Мюнхен; Нью-Йорк: Наук. Т-во ім. Шевченка, 1953. Карта видана коштом і заходами Об’єднання бувших вояків Українців у Великій Британії. Рідкісне малотиражне науково-картографічне видання української діаспори. У праці подано етнічний склад населення Галичини зібраний станом на 01. 01. 1939 р. У таблицях подано статистичний опис 58 повітів. Подається чисельність: а) всього населення; б) українців; в) українців з польською розмовною мовою; г) поляків; д) польських колоністів; е) латинників; є) євреїв; ж) німців та інших.
Це настінна великоформатна (141 х 150 см) карта на основі тканини. Карта відображає територію Галичини, по кордонах розміщені інші історичні області: Холмщина, Буковина, Карпатська Україна, Волинь. В лівому нижньому куті представлена таблиця "Етнографічний склад людности Української Галичини на 1.1. 1939, дані подано в тисячах осіб та відсотках". Подана також схематична етнографічна карта Галичини (назва на анг.), дві карти положення Галичини у Європі за 1938 та 1952 роки. Наявна спеціальна видавнича папка для одночасного зберігання даного комплекту (карти у складеному вигляді та книга).
Друге видання карти 1983 р.
Джерела
*Атлас України й сумежних країв / Під заг. ред. В. Кубійовича. Наукове товариство ім. Шевченка. – Львів, 1937. – 113 с.
*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.
*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. 328 с.
*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М.. Львів, 2022. 367 с.
* Власюк О. Питання українських етнічних теріторій у працях Володимира Кубійовича // Народна творчість та етнографія. — 2005. — №. 1. — С. 76-84. — Бібліогр.: 64 назв.
1934 р. Етногафічна карта України і сумежніх країв. В. Кубійович, М. Кулицький, Львів. Літографія. Оригінал. ЦДІАЛ України. Ф. 742. Оп. 1. Спр. 802. Фрагмент
1953 р. Етнографічна карта Південнозахідньої України (Галичини). Лондон - Мюнхен - Нью-Йорк
1941 р. «Історичний Атлас України з 1941 року»
х
Запрошення від Осередку Наукового Товариства ім. Шевченка при співучасті Громадських організацій міста Філідельфії на Ювілейний Бенкет- Зустріч для відзначення 50- ліття наукової праці головного редактора Енциклопедії Українознавства Проф. Д-ра Володимира Кубійовича, яка відбулася в суботу, 10 жовтня 1970 року о год. 6.00 вечора у Катедральній авдиторії при вул. Френклін і Бравн у Філядельфії.
Перша і друга сторінки двосторонньо друкованої складаної листівки.
Немає коментарів:
Дописати коментар