У січні 1941 р., в результаті повальних арештів української інтелігенції, переважно студентів львівських навчальних закладів, органи НКВС влаштували показовий політичний процес, що дістав назву «Процес — 59» (за кількістю підсудних). Це була молодь від 16 до 30 років.
Їх звинуватили у належності до Організації Українських Націоналістів (ОУН) та
антисовєтській пропаганді. Підсудні, попри катування, трималися мужньо,
заявивши, що вони борються за права українців на своїй землі, за власну
державу.
Винними себе не визнали. Вирок «освободітєлєй» був
жорстоким: 42 осіб (серед них — 11 дівчат) засуджено до розстрілу. Серед
засуджених була винниківчанка Наталя Винників.
За І. К. Патриляк («Військова діяльність ОУН(Б) у 1940—1942
роках (2004 р.)»): «23 червня в лісових масивах поблизу містечка Винники (тепер
фактично східне передмістя Львова) оперував загін бандерівців, особовий склад
якого налічував коло 40 бійців. Із заздалегідь підготовленого табору вони
робили свої напади на колони відступаючих радянських військ і після короткочасного
обстрілу червоноармійців з автоматичної зброї відходили до лісу, де займали
завчасно обладнані оборонні позиції. Напади із Винниківського лісу були
особливо дошкульними, бо здійснювалися на важливих трасах Львів-Золочів і
Львів-Самбір, які є, відповідно, південною та північною межами лісового масиву.
30 червня повстанці вийшли з лісу й зайняли с. Чижиків, у
якому поповнили особовий склад свого загону ще 41 бійцем із підльвівських сіл:
Гаї, Дмитровичі, Чижиків, Підсоснова. Сотня партизанів озброєна двома
кулеметами, рушницями, гранатами та револьверами зайняла містечко Винники, а
потім, перетнувши фронт, вийшла на зустріч передовим німецьким частинам у Білці
Шляхетській».
24—28 червня 1941 р. у Львові українські націоналісти вели
бої з частинами Червоної армії. 30 червня бандерівці заволоділи радіостанцією і
за підтримки українського батальйону «Нахтігаль» («Соловейко»), який увійшов до
міста на сім годин раніше від австрійської дивізії вермахту, передали звістку
про створення уряду Української держави на чолі з прем'єр-міністром Я.
Стецьком.
Протягом 1941—1944 рр. існував Львівський повіт ОУН (М), який включав райони
Винники, Щирець і Брюховичі. Провідником Винниківського району був Богдан
Кипріян (1922 р. н., ймовірно 1943 р. вбитий бандерівцями). Після нього — «Бистриця» (1924 р. н., родом з м. Винники,
студент медичного і-ту, виїхав на еміграцію в 1944 р.).
Під час німецької окупації у Винниках (вересень 1941 р.)
знаходилася «Школа молодших командирів СБ ОУН Винники». Подібна школа молодших
командирів ОУН розташовувалася в с. Батятичі
Кам'янко-Бузького району (1942—1943 рр.).
Влітку 1943 р. у Винниках перебував Провід ОУН (Б).
Працівником відділу інформації й пропаганди при Проводі був Володимир Макар
(«Вадим»). Він з лiта
1942 р., працює у пресово-iнформативнiй референтурi Проводу ОУН пiд псевдом «Вадим». Володимир Макар
впорядковував звiти
та iншi пiдпiльнi матерiали, робив огляди й виписки для iнформацiї провiдним дiячам ОУН i редакцiй пiдпiльної перiодики. Відділом інформації і
пропаганди керували Михайло Палідович («Карпатський») і Мирослав Прокоп
(«Володимир»).
У грудні 1943 р. у Винниках проходила нарада Крайового
Проводу ОУН (Б) (нараду проводив Охримович, за Р. Шухевича додповідала К.
Зарицька, присутній провідник Крайового проводу юнацтва Скаськів).
1945 р. — 1950 р. — Винниківський район ОУН.
Про героїчну боротьбу наших земляків у післявоєнний період,
дізнаємося зі спогадів винниківчанина Осипа Покосінського – члена ОУН з травня
1939 р., в’язня концтабору «Освєнцим» з лютого 1941 р. по лютий 1942 р.,
бойовика УПА, політв’язня сталінсько-московських таборів смерті. У своїй книзі
«За Україну, за її волю ...» О. Покосінський описує події на Закерзонні та у
нашому краю, куди він був переселений влітку 1945 р.
З його розповіді дізнаємося, що невелика група сімей
поселилася в с. Чишки Винниківського району. Крім сім’ї О. Покосінського, сюди
були переселені сім’ї Миколая Берка, Мирона Миська, Тимофія Войтовича, Степана
Манька, Антона Лісного, Володимира Черняка. Всі вони були членами ОУН-УПА і
прикріплені до проводу ОУН Винниківського району.
Провідником ОУН у 1947 р. у Винниківському районі був
Михайло Швед (псевдо «Орлик»); провідником Служби Безпеки – Іван Цар (псевдо
«Ірод»); референтом – Михайло Лемішко (всі троє – мешканці с. Підберізці).
Місцеве Винниківське НКВC час від часу проводило облави на
підпільників. Начальником Винниківського відділу НКВC був
Гончаренко, його кривавими помічниками – майор Пшенічкін і капітан
Шевцов. Приміщення Винниківського відділу НКВC знаходилося по вул. Леніна (тепер –
вул. Галицька, 14 а), а райвідділ міліції був розміщений по вул.1-го Травня
(тепер – вул.Стуса, 10).
25 жовтня 1947 р. МВC заарештувало провідника Служби
безпеки ОУН у Винниківському районі Івана Петровича Царя («Ірода»).
У 1947 р. у Винниках енкаведисти створили провокаційну ОБЗУ
(Організація борців за волю України), очолив її Роман Плюта. ОУН попередила
його, що ця організація сфабрикована МВС. Плюта не повірив цьому і згубив себе
та своїх товаришів. Повірив аж тоді, коли військовий трибунал засудив їх всіх
до 10 р. позбавлення волі у концтаборах.
6 квітня 1948 р. МВC знищує провідника ОУН
Винниківського району Михайла Шведу («Орлика») у с. Гончари.
4 липня 1950 р.
загинув останній керівник ОУН на Винниківщині районний провідник
«Сталевий» (в Давидові).
9 липня 1950 р.
загинув районний референт СБ «Богдан»-«Марко», родом із Закерзоння (в
лісі між Давидовом і Черепином).
Влітку 1950 р. ОУН у Винниківському районі припинила своє
існування. Територію Винниківщини приєднали до Бібрецького району
ОУН.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Винники туристичні: Науково-краєзнавче
видання / А. Л. Байцар. – Винники:ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2016, 312 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар