Видатні винниківчани. Семен Магаляс - український культурно-освітній і військовий діяч

Магаляс Семен (17 травня 1885 р., м. Винники — 1978 р., м. Нью-Йорк.) – український культурно-освітній і військовий діяч, співорганізатор Державного Секретаріату Військових Справ ЗУНР, сотник Армії УНР, начальник закордонного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР, начальник мобілізаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР, діяч «Просвіти», один із засновників УВО. Батьки Семена – заможні хлібороби, віддали сина на навчання у Львівську академічну гімназію, яку він закінчив у 1906 р.

Навчався на правничому факультеті Львівського університету. Був головою філії «Просвіти», де читав доповіді з історії та літератури, одним з засновників правничого гуртка при Академічній громаді, викладав історію, географію та інші предмети, брав активну участь у житті університетської молоді. Заохочений   о.Теодозієм Лежогубським (у 1908 р. — член управи «Просвіти» і голова просвітницько-організаціної комісії), вступив у члени просвітницько-організаційної комісії при головному управлінні «Просвіти», кожен член її опікувався 4-5 філіями «Просвіти». Разом з Осипом Навроцьким (1890 р. — 1972 р. — український громадський і політичний діяч; у вересні 1920 р.— один із трьох співзасновників Української  Військової Організації) і Володимиром Гадзінським (1888 р. — 1932 р. — український поет, прозаїк, критик) їздив у Відень до Міністерства освіти у справі українського університету у Львові. Якийсь час був представником університетської молоді в Українському Народному Комітеті. За період студентського життя Семен Магаляс разом з Євгеном Коновальцем та Петром Бубелою кожної неділі мандрували по міських читальнях «Просвіти» з доповідями і переносною кінокамерою, як її тоді називали – скіоптіконом. Бували вони неодноразово і у Винниках. Євген Коновалець і Петро Бубела, як і С. Магаляс, навчалися в цей час на юридичному факультеті Львівського університету.

1908—1909 рр. відбув однорічну військову службу при 24-му коломийському полку, що в той час перебував у Відні. За дозволом коменданта школи й коменданта полку йому вдалося організувати тут перший курс для неграмотних в австрійській армії, що попри різні зусилля й заходи, ніколи не вдавалося зробити ні УПТ, ні «Просвіті». З 1912 р. — фенрих.

Після служби в армії, на запрошення д-ра Євгена Олесницького C.Магаляс приступив до праці в новозаснованому Крайовому Товаристві «Сільський господар». Як інспектор-організатор він об’їхав майже всі місцевості з українським населенням від Сяну до Збруча. Коли внаслідок переговорів з поляками щодо виборчої реформи до Галицького сейму українці виторгували одне місце в Крайовій управі, д-р Є. Олесницький призначив його на це місце. Через три місяці праці, у зв’язку з мобілізацією в 1914 р., пішов до армії як чотар-резервіст. З 1914 р. — лейтенант; з 1915 р. — обер-лейтенант. Під час війни С. Магаляс помагав цивільному населенню Галичини, Волині. Розпад Австро-Угорщини застав його на Херсонщині. По дорозі додому, 22. 11. 1918 р., вступив до Української Галицької Армії в Тернополі, обіймав посаду муніційного (тобто — патронного) референта Державного секретаріату Військових справ ЗУНР. Тут перебував Військовий Секретаріат, і товариш секретаря військових справ сотник Петро Бубела (колишні студентський товариш С. Магаляса) призначив його на цю посаду. В Галичині не було боєприпасів, тому С. Магаляс, за згодою Головного Отамана С. Петлюри, постачав 100-тисячну Галицьку армію амуніцією і зброєю з Великої України. Коли ж не стало амуніції, неможливо вже було нашій армії вести бойові дії проти польських загарбників, тоді наступив драматичний відступ за Збруч.

У червні 1919 р. у складі спільної делегації УГА та Дієвої армії УНР брав участь у переговорах з поляками. З 14. 07. 1919 р. — молодший старшина оперативного відділу штабу 3-го Галицького корпусу. 01. 10. 1919 р. перейшов на службу до Дієвої армії УНР на посаду помічника начальника закордонного відділу Головного управління Генерального штабу. З 01. 01. 1920 р. — начальник закордонного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 03. 05. 1920 р. — начальник мобілізаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. Генерал-хорунжий Володимир Сальський (з листопада 1919 —  міністр військових справ УНР в уряді Б. Мартоса) перевів його на цю посаду. При Головному управлінні Генерального штабу С.Магаляс перебував  до лютого 1921 р. Коли ж надії на допомогу союзників у реорганізації армії і забезпеченні її модерною зброєю не здійснилися, він повернувся до Львова. Свої спогади про перебування в лавах УГА С.Магаляс друкує у збірнику « Українська Галицька Армія: матеріали до історії Української Галицької Армії», том V – Вінніпег, 1976. С. – 59.

У Львові,  він став одним із засновників Української військової організації. Українська військова організація (УВО) — нелегальна військова революційно-політична формація, що постала 1920 р. стараннями старшин різних українських армій: Січових Стрільців(ідеологічно-політичний вклад), УГА, в основному її VI бригади(бойовий та організаційний елемент).

З лютого 1922 р. — директор канцелярії товариства «Просвіта». Згодом С. Магаляс працював у Кураторії львівського шкільного округу у Львові, у відділі освіти дорослих. Через донос був звільнений, але завдяки проф. Студинському одержав посаду начальника постачання при львівській політехніці.

У 1935 р. видає «Порадник для освітників».

За кілька днів до відступу, у червні 1941 р., Червоної армії зі Львова відбулася нарада визначних львівських громадян, на яких вибрано українську управу міста з проф. д-ром Юрієм Полянським як головою і Семеном Магалясом як секретарем. Прилучивши до Львова сусідні села (також Винники) і поділивши місто на 11 дільниць, німці призначили С.Магаляса начальником 4-ї дільниці (1942—1944 рр.).

Відступаючи зі Львова, німці вивезли С. Магаляса до Кракова, а далі до Німеччини працювати на фабриці. З 1945 р. — на еміграції у Німеччині, з 1949 р. — у США. Помер у 1978 р., похований у Нью-Йорку.

На честь Семена Магаляса названа одна з вулиць Винник.

 ЛІТЕРАТУРА 
Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.

          Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Львів; Винники, 2012. — 88 с.