Поточняк Антін Григорович (1912 р., м. Стрий — 28 травня 1984 р., м. Львів) — священик Української
греко-католицької церкви, активний учасник «Просвіти». Закінчив гімназію в
Стрию.
1931 р. вступив у духовну академію на теологію. У 1933 р.
був арештований поляками за участь у протиурядових виступах. Закінчивши
академію 1936 р., був висвячений на священика в селі Підлютому митрополитом
Андреєм Шептицьким. Служив сотрудником у Вишеньці-Великій на Яворівщині,
Городку, Винниках.
1940 р. Причастя. Отець
Антін Поточняк (з архіву Оксани Бойко)
У 1939 р. разом з великою групою греко-католицьких
священиків Антіна Поточняка заарештовують. Так, Антін Григорович Поточняк,
позбувшись своєї парафії через більшовицьку владу, опинився у Винниках. З
1940 р. правив у Винниківській церкві (12 вересня 1940 р. — 1945 р. — сотрудник,
1945—1946 рр. — парох). 1946 р. відбулися відомі події, під час яких московська
окупаційна влада зробила спробу узаконити знищення церкви, внести розбрат поміж вірян. Антіну Поточняку багато разів
пропонували перейти у московське православ’я та зректися своєї церкви. Та не
дивлячись на погрози, він виконував свій обов’язок, не кинув ні церкви, ні
своєї пастви. Церква у Винниках залишалася греко-католицькою до 1946 р. Після
Львівського собору 1946 р. перейшов на нелегальне
становище, але у 1947 р. був заарештований
у Чернівцях, де переховувався. 1948 р. засуджений на вісім років таборів.
Покарання відбував у Воркуті й на Печорі. Відбувши каторгу,
змучений фізично, але не зламаний духовно – жив і працював у
Володимирі-Волинському. 1956 р. йому дозволили повернутись в рідне місто. Тут
виконував свої обов'язки, відправляв службу Божу — таємно та по приватних
будинках. Однак, не довго був він на волі. Вже через два роки — другий арешт і
закритий суд.
За надуманими обвинуваченнями Дрогобицький обласний суд у грудні 1958 р.
ув’язнив Антіна Поточняка терміном на три роки з
конфіскацією майна, обмеженням у виборчих правах на три роки й забороною
проживати на території УРСР після відбуття покарання протягом п’яти років.
Саме А. Поточняку
судилося відіграти важливу роль у русі «покутників»
у середині 1960-их рр. Повернувшись на
Україну в 1961 p., примкнув до започаткованого о. Ігнатієм
Солтисом апокаліптичного руху «покутників»,
що сформувався навколо так званого «Середнянського чуда».
Саме цю його діяльність мав на увазі патріарх Йосиф
Сліпий, кажучи, що Поточняк зійшов з розуму.
У 1965 р. знову суд. На
цей раз звинувачення було стандартним — антирадянщина. Комуністичний режим
інкримінував це звинувачення усім, хто був не згідний з політикою уряду, усім,
хто був для цього режиму небажаний. Цього разу «справедливий радянський суд»
засудив священика до 5 років тюрми і 5 років позбавлення громадянських прав.
Антін Поточняк, громадянином Радянського
Союзу себе не визнав і громадянства не приймав. Покарання він відбував у
сибірській тюрмі, у місті Довгий міст. У 1970 р. повернувся до свого міста.
Після стількох років тюрми та таборів священик змінився — постарів, пропала
сила. Але він далі продовжував виконувати свої обов'язки перед Богом і своїм
народом, морально підтримував вірян. Це був найдовший період його життя на волі
у радянський період. Тринадцять років прожив він зі своєю родиною. Та
переслідування й далі не припинялися: за ним слідкували, проводили обшуки. І це
в часи, коли навкруги чинилося багато злочинів — крадіжок, вбивств — влада й
далі переслідувала старенького 70-річного священика. І тільки за те, що ця
хвора людина молилася Богу. У 1983 р. владу дуже непокоїло, що Антін Поточняк
не має, та й не хоче мати радянського паспорта. Так, старенький
греко-католицький священик на 71 році життя знову опинився в тюрмі. І далі
катування, муки, знущання. 28 травня 1984 р. у львівській тюрмі перестало
битися серце мужнього патріота України.
Немає коментарів:
Дописати коментар