Андрій Байцар: Водохреще

Показ дописів із міткою Водохреще. Показати всі дописи

середа, 13 травня 2026 р.

Український Йордань. 19 СІЧНЯ 1929 року. Львів. Площа Ринок

пʼятниця, 22 грудня 2023 р.

Український Йордань 19 січня 1917 р. та 1936 р. на Рівненщині

Українські (руські церкви) в Речі Посполитій та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

У XX і ХХI ст. день Богоявлення (Водохреща) 6 січня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 19 січня, у XIX ст. - на 18 січня, у XVIII - на 17 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 16 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Богоявлення на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.
Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Богоявлення до "реформи" завжди 19 січня. За цією датою Богоявлення святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, й Богоявлення, як і оунівці та упівці, відзначав 19 січня.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Освячення води на Богоявлення. с. Шпанів Рівненського р-ну. Фото 19 січня 1917 р.Фонди РОКМ

Освячення води на Богоявлення.Тучин. 19 січня 1936 р.

пʼятниця, 20 січня 2023 р.

Український Йордань 17-19 січня у Львові в XVIII-XX ст.: історичні документи

Українські (руські церкви) в Речі Посполитій та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.

У XX і ХХI ст. день Богоявлення (Водохреща) 6 січня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 19 січня, у XIX ст. - на 18 січня, у XVIII - на 17 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 16 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Богоявлення на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.
Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Богоявлення до "реформи" завжди 19 січня. За цією датою Богоявлення святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, й Богоявлення, як і оунівці та упівці, відзначав 19 січня.
Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Як святкували Водохреще у Львові понад 100 років тому

За часів Австро-Угорщини серед усіх традиційних релігійних свят зимового періоду урочистості на Йордана в Галичині були найбільш українськими і незвичними для “західної” публіки - навіть тогочасна польська преса подавала на своїх сторінках назву свята Богоявлення в українській транскрипції (Bohojawlenia).

Хоча в римо-католицькій церкві такої традиції святкування хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан немає, але тодішня влада не тільки дозволяла українцям відзначати Водохреща відповідно до їхніх звичаїв, але й її представники, не залежно від власного віровизнання, також були обов’язковими учасниками цього помпезного дійства, яке називали відголоском одного з найдавніших ритуалів в історії Церкви.

Щороку 19 січня під проводом греко-католицького духовенства у всіх великих галицьких містах — Львові, Перемишлі, Станиславові (тепер — Івано-Франківськ) і навіть у Кракові — здійснювався чин освячення води, на який збиралися велелюдні громади. До участі у святкуваннях обов’язково долучилася найвищі посадовці австрійської адміністрації та місцевого самоврядування, а також військові, які шикувалися поруч із місцем проведення священнодійства і салютували на честь свята чотирма залпами із рушниць.

“Однією з найважливіших урочистостей у східній Церкві є свято Богоявлення або Йордану, яке поєднується із традиційною церемонією освячення води. У той день навіть у найменшому поселенні, де є церква, проходить урочиста процесія до ріки, потоку чи бодай до громадської криниці, де священник виконує ритуал освячення води, яку після того віряни начерпують, будучи переконаними, що вона набуває чудодійних властивостей”, - описувала цю традицію у 1911 році краківська газета Nowości Illustrowane.

У Львові урочистості розпочиналися з відправи у Преображенській церкві на вулиці Краківській. Після цього люди сходилися до криниці на площі Ринок з боку вулиці Руської, де на той час уже було встановлено вівтар, прикрашений хвойними деревами.

“Цього року урочистості Йордану відбулися у Львові за звичним церемоніалом, але з надзвичайно великим напливом громадськості, завдяки цьогорічній м’якій зимі. Після відправи богослужіння у церкві на вулиці Краківській процесія вирушила на площу Ринок, де біля однієї з криниць, над якою спорудили вівтар, митрополит Шептицький виконав акт освячення води. В урочистості взяли участь представники влади на чолі з намісником доктором Бобринським, репрезентанти крайової та міської влади, військові, натовпи вірян і просто цікавих.

Почесну варту виконував підрозділ 30-го піхотного полку, який виконав приписані в цей день салюти”, - писала тогочасна преса.

Здійснивши чин освячення води, священники, за традицією, першими подавали воду присутнім представникам світської влади, після чого набирати воду могли всі охочі. Окрім дзбанків та фляг з водою, того дня віруючі намагалися прихопити з ринкової площі галузки ялинок, якими був прикрашений вівтар. Коли церемонію було закінчено, багатотисячна процесія поверталася до церкви, де продовжувалося урочисте богослужіння.

В багатьох населених пунктах Східної Галичини, особливо в селах, традиційно вирубували з криги хрести, якими прикрашали місце освячення води, переважно біля ставу чи на ріці. Таку традицію, зокрема, зафіксували газетярі тижневика Nowości Illustrowane на російському кордоні, який проходив по ріці Збруч. У 1910 році сюди сходилися люди, які належать до східного обряду, з обох боків кордону. Російських підданих супроводжували не тільки військові, але й прикордонники та жандарми.

А от обрядові купання в ополонках, які тепер перетворилися у видовищну атракцію, у той час вважали дивним дикунством, характерним лише для російської глибинки.

“В глибині Росії, не зважаючи на сильні морози, які лютують в той час, безпосередньо після освячення води групи молоді кидаються в її нурти, хоч це й загрожує переохолодженням і хворобами”, - зауважила тогочасна газета.

До речі, свято Водохреща у Львові відзначала також нечисельна тоді громада російської православної церкви.

Місцем проведення церемонії була криниця на Францисканській площі (тепер — на перетині вулиць Короленка і Лисенка, де встановлено пам’ятник Просвіті). За звичай це були малолюдні заходи, однак саме в них брали участь представники російського консульства. Богдан Скаврон (ФБ, січень 2024 р.)

19 січня 1911 р. Освячення Йорданської води на площі Ринок у Львові. На фото напис німецькою мовою - 19 січня

19 січня 1906 р. Митрополит Андрей Шептицький здійснює чин освячення Йорданської води на площі Ринок у Львові.

19 січня 1929 р.

Свято Водохреща 19 січня 1943 р. у Львові. Чин освячення води на площі Ринок здійснюють о. Мирослав Харина, єпископ Йосиф Сліпий та єпископ Миколай Чарнецький.

▪️Ця світлина – один із небагатьох збережених кадрів багаторічної спільної праці двох визначних постатей нашої Церкви. Долі Миколая Чарнецького та Йосифа Сліпого тісно пов'язані.

▪️Разом єпископи розбудовували греко-католицьку церкву, проводили освітню, наукову й культурну діяльність на українських землях, здійснювали подорожі Європою, сприяли розбудові самостійної української держави.

▪️Роль Йосифа Сліпого в українській історії неабияк важлива. Кардинал, предстоятель УГКЦ, автор численних філософських і богословських наукових праць був великим патріотом України.

▪️Не пройшло і трьох років від моменту цього богослужіння на Богоявлення, як злочинна комуністична влада арештувала обох єпископів. Разом із Миколаєм Чарнецьким Йосиф Сліпий відбував заслання у радянських таборах.

▪️Ворог століттями боровся проти тих, хто здатен був нести українську ідею, відстоювати право на віру і релігію, свободу думки й вибору. Пам'ятати і вивчати приклади героїчного спротиву цій злочинній системі – наш обов'язок. Інформація з FB (Церква Святого Миколая Чарнецького).

Свято Водохреща 19 січня 1943 р. у Львові. Єпископи Йосиф Сліпий та Миколай Чарнецький

У XX і ХХI ст. день Богоявлення (Водохреща) 6 січня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 19 січня, у XIX ст. - на 18 січня, у XVIII - на 17 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 16 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Богоявлення на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.
Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Богоявлення до "реформи" завжди 19 січня. За цією датою Богоявлення святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, й Богоявлення, як і оунівці та упівці, відзначав 19 січня.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Як святкували Водохреще у Львові понад 100 років тому

За часів Австро-Угорщини серед усіх традиційних релігійних свят зимового періоду урочистості на Йордана в Галичині були найбільш українськими і незвичними для “західної” публіки - навіть тогочасна польська преса подавала на своїх сторінках назву свята Богоявлення в українській транскрипції (Bohojawlenia).

Хоча в римо-католицькій церкві такої традиції святкування хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан немає, але тодішня влада не тільки дозволяла українцям відзначати Водохреща відповідно до їхніх звичаїв, але й її представники, не залежно від власного віровизнання, також були обов’язковими учасниками цього помпезного дійства, яке називали відголоском одного з найдавніших ритуалів в історії Церкви.

Щороку 19 січня під проводом греко-католицького духовенства у всіх великих галицьких містах — Львові, Перемишлі, Станиславові (тепер — Івано-Франківськ) і навіть у Кракові — здійснювався чин освячення води, на який збиралися велелюдні громади. До участі у святкуваннях обов’язково долучилася найвищі посадовці австрійської адміністрації та місцевого самоврядування, а також військові, які шикувалися поруч із місцем проведення священнодійства і салютували на честь свята чотирма залпами із рушниць.

“Однією з найважливіших урочистостей у східній Церкві є свято Богоявлення або Йордану, яке поєднується із традиційною церемонією освячення води. У той день навіть у найменшому поселенні, де є церква, проходить урочиста процесія до ріки, потоку чи бодай до громадської криниці, де священник виконує ритуал освячення води, яку після того віряни начерпують, будучи переконаними, що вона набуває чудодійних властивостей”, - описувала цю традицію у 1911 році краківська газета Nowości Illustrowane.

У Львові урочистості розпочиналися з відправи у Преображенській церкві на вулиці Краківській. Після цього люди сходилися до криниці на площі Ринок з боку вулиці Руської, де на той час уже було встановлено вівтар, прикрашений хвойними деревами.

“Цього року урочистості Йордану відбулися у Львові за звичним церемоніалом, але з надзвичайно великим напливом громадськості, завдяки цьогорічній м’якій зимі. Після відправи богослужіння у церкві на вулиці Краківській процесія вирушила на площу Ринок, де біля однієї з криниць, над якою спорудили вівтар, митрополит Шептицький виконав акт освячення води. В урочистості взяли участь представники влади на чолі з намісником доктором Бобринським, репрезентанти крайової та міської влади, військові, натовпи вірян і просто цікавих.

Почесну варту виконував підрозділ 30-го піхотного полку, який виконав приписані в цей день салюти”, - писала тогочасна преса.

Здійснивши чин освячення води, священники, за традицією, першими подавали воду присутнім представникам світської влади, після чого набирати воду могли всі охочі. Окрім дзбанків та фляг з водою, того дня віруючі намагалися прихопити з ринкової площі галузки ялинок, якими був прикрашений вівтар. Коли церемонію було закінчено, багатотисячна процесія поверталася до церкви, де продовжувалося урочисте богослужіння.

В багатьох населених пунктах Східної Галичини, особливо в селах, традиційно вирубували з криги хрести, якими прикрашали місце освячення води, переважно біля ставу чи на ріці. Таку традицію, зокрема, зафіксували газетярі тижневика Nowości Illustrowane на російському кордоні, який проходив по ріці Збруч. У 1910 році сюди сходилися люди, які належать до східного обряду, з обох боків кордону. Російських підданих супроводжували не тільки військові, але й прикордонники та жандарми.

А от обрядові купання в ополонках, які тепер перетворилися у видовищну атракцію, у той час вважали дивним дикунством, характерним лише для російської глибинки.

“В глибині Росії, не зважаючи на сильні морози, які лютують в той час, безпосередньо після освячення води групи молоді кидаються в її нурти, хоч це й загрожує переохолодженням і хворобами”, - зауважила тогочасна газета.

До речі, свято Водохреща у Львові відзначала також нечисельна тоді громада російської православної церкви.

Місцем проведення церемонії була криниця на Францисканській площі (тепер — на перетині вулиць Короленка і Лисенка, де встановлено пам’ятник Просвіті). За звичай це були малолюдні заходи, однак саме в них брали участь представники російського консульства. (Богдан Скаврон. ФБ, січень 2024 р.)

Український Йордань в Надсянні (Закерзонні). 19 січня 1900-1940-і рр.

У XX і ХХI ст. день Богоявлення (Водохреща) 6 січня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 19 січня, у XIX ст. - на 18 січня, у XVIII - на 17 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 16 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Богоявлення на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.
Отже, Українські церкви у 20 і 21 ст. святкували Богоявлення до "реформи" завжди 19 січня. За цією датою Богоявлення святкували в Організації Українських Націоналістів та в Українській Повстанській Армії. Чи в когось повернеться язик назвати ці організації прислужниками московської церкви? Степан Бандера - син греко-католицького священника, й Богоявлення, як і оунівці та упівці, відзначав 19 січня.

Що цікаво то майже в кожної релігії є свій календар і практично всюди він відрізняється від світського державного. Календарів дуже багато насправді й новоюліанський і григоріанський не самі точні з погляду науки. Найцікавіший факт, це те, що в Індії є один світський календар, але через те, що там багато гілок індуїзму, в різних регіонах різні групи використовують власні календарі, які використовували попередні покоління. Бог поза часом, але в книзі Левіт, глава 23, Бог дає Мойсеєві настанови стосовно свят. Далі в книзі пророка Єзекіїля глава 44 вірш 24. Далі книга пророка Даниїла глава 7 вірш 25. Ці вірші стосуються свят, уважно перечитаймо і їх. З Біблії зрозуміло, що є Божі свята, а є людські. І мабуть, не варто так легко ними двигати.

Історія освячення Води над Сяном в Перемишлі - це вікова традиція українців, яку забороняли, викорінювали та хотіли, щоб люди її забули. Але Віра є настільки сильною, що від ХІІІ ст. (згадка в літописі), до сьогоднішнього ХХІ ст. українці зберегли цю традицію. Щоб зрозуміти наскільки важливе Йорданське Водохреща над Сяном для нас, українців, потрібно нагадати собі історію:

«…З найстаршого Галицького літопису знаємо, що вже в XIII столітті відбувалися величаві Водосвяття. В XIV столітті після втрати державної самостійності це свято на Сяні було національною маніфестацією в Перемишлі. З наказу польського короля Ягайла 1412 р. викинено з кафедральної церкви перемиського Владику і заборонено «схизматицькі» процесії в місті. За похід над Сян під час Свят треба було зводити продовж століть формальні бої, а навіть оплачувати адміністраційній владі «копиткове» (вжиток) дороги і вихід поза оборонні мури міста.

Перерви в Йорданських водосвяттях на Сяні наступили щойно внаслідок воєнних подій, почавши від 1914 р. Перший раз у часі шестимісячної облоги Перемишля російською армією (від жовтня 1914 р. до березня 1915 р.), другий раз під час польсько-української війни (1918-1919 р.), вже за єпископа Йосафата Коциловського, третій раз з приходом більшовиків до Перемишля в часі ІІ-ї світової війни (1940-1941 рр.). З другим приходом більшовиків у 1944 р. закінчилася історія Йорданських водохрещень на водах Сяну в Перемишлі. Після II світової війни, по насильному вивезенні Владики Йосафата Коциловського до Радянського Союзу і переселення українського греко-католицького населення з міста й цілого Посяння наступила довга перерва у Йорданських водосвяченнях на Сяні. В тому часі водохрещення відбувалося після Богослуження перед церквою.Ту сумну обмеженість наших йорданських торжеств вдалося перервати в 1989 р. заходами о. митрата Теодора Майковича у президента міста Перемишля, який дав дозвіл відбути освячення води на Сяні, але без організування офіційної процесії.

Йорданські святкування у 1990 році були для Перемишля більш щасливішими, тому що воду на Сяні освячував вже наш владика кир Іван Мартиняк, а їх дальшим організатором був отець митрат Теодор Майкович – парох Катедри у Перемишлі. Від 1996 року парохом у Перемишлі був отець митрат Євген Попович (сьогоднішній Митрополит). Завдяки Йому, по сьогоднішній день Йорданські святкування мають величавий прегарний характер…» (з сайту Перемисько-Варшавської Архієпархії УГКЦ, отець митрат Богдан Степан).

Зі спогадів Solomia Rybotytska (ФБ; 19 січня 2023 р.): "19 січня 2017, я перший раз побувала на святі Богоявлення Господнього в Греко - Католицькому храмі Івана Хрестителя в м. Перемишлі та взяла участь у ході для освячення Води над Сяном. Делегація Культурно-суспільного товариства «Надсяння» за організацією голови товариства п. Володимира Середи та делегацією інших товариств, зокрема Лемківщини та Любачівщини, вирушили на Йорданське Водохреще до м. Перемишля. Участь у такому святі - це вже обов’язкова традиція товариств.

Святкування розпочалися Архиєрейською службою Божою при головуванні митрополита Пекремисько-Варшавської УГКЦ Є.Поповичем. На свято були запрошені біскуп Перемиський Й. Міхалік і віруючі римо-католики. У храмі панувала атмосфера Різдва. Ікона Різдва Христового в українському вишитому рушнику, дідух та шопка під іконою, посуд зі свяченою водою, ялинки з синьо-жовтими баньками по обидва боки вівтаря – все вказувало що ми в українському храмі.

Наприкінці літургії були вітання та побажання духовенства. Церковний хор і присутні натхненно співали та колядували.

Після літургії Процесія на чолі з духовенством відправилася на Сян. Людей було багато, процесія розтягнулася, коли духовенство вже було біля Хреста над Сяном, то ще люди були біля мосту. Щоправда, цього року релігійну процесію супроводжувала поліція міста, задля безпеки вірян. Разом з українцями йшли й поляки, молитва звучала двома мовами.

На поверхні крижаного берега зроблено місток для духовенства та хору, з прямокутним вирізом для освячення води. Біля нього стоїть хрест з іконою та вишиваним рушником.

Обряд Великого Йорданського освячення Води відбувся під час молитви й занурення триметрових свічників у воду на їх дихання та потрійне занурення хреста. Після закінчення обряду священники кропили нас освяченою водою, віруючі брали освячену воду до дому, щоб окропити рідних та близьких.

Сян бушував… Від Сяну до Дону… Холодні бунтівні хвилі бігли за течією, і здавалося, що летять роки й століття життя всіх українців, тих, які тут жили, молилися і гинули за Нашу Вільну Україну. І надалі ми боремося за її суверенність. Рушник на хресті розвівався на вітрі, як долі тих людей, які розвіяні по Україні, примусово виселених з рідної, Богом даної землі. Йорданський мороз. Сирість від студеної води. 1944, 1947-2017. Вже пролетіло 70 літ як їх депортували. Ми пам’ятаємо і маємо передати цю пам'ять наступним поколінням. Бо хто, як не ми?".

Йордан над Сяном у Перемишлі, 19 січня 1912 року. На передньому плані Костянтин Чехович (ФБ Ranko Lemberger)

19 січня 1915 р. Український греко-католицький Єпископ Костянтин Чехович.

Тут зображено, винятковий випадок, коли освячення води відбувалось безпосередньо коло катедри, а не на березі Сяну. В той час місто знаходилось в облозі російськими військами і австрійське командування не рекомендувало проводити традиційну церемонію над рікою, в зв'язку із небезпекою атак ворожих аеропланів. Це, мабуть, остання світлина єпископа Чеховича. Через кілька тижнів, після Йордану 1915 року, Перемишль буде взятий росіянами. Нова влада почне готувати візит царя Миколи ІІ, який мав оселитись якраз у палатах єпископа. Однак, цар вже не застав Чеховича живим - він помер буквально напередодні його приїзду. У перемиському архіві зберігаються залишки записів, які робили члени греко-католицької капітули під час облоги, зокрема і про долю відомої "корони Данила", з якої була зроблена одна із митр. На жаль, більшість із цих записів втрачено.