понеділок, 13 червня 2022 р.

ІСПАНСЬКА КАРТОГРАФІЧНА ШКОЛА (XVI ст.) Й УКРАЇНА

Морські експедиції й географічні відкриття Іспанії XV-XVI ст. Золота доба Іспанії

Великими географічними відкриттями називають відкриття, здійснені європейськими мандрівниками наприкінці XV – у першій половині XVII ст. Поштовхом до них стали пошуки європейцями нового морського шляху до Індії в обхід володінь Османської імперії.

Доба Великих географічних відкриттів стала переломною між Середніми віками та Новим часом: людство накопичило достатньо знань і відчуло потребу пізнати Землю з її невідомими просторами. Однак у другій половині XV ст. ситуація значно ускладнилася внаслідок загарбання турками-османами Близького Сходу. Різноманітні побори з торгівельних караванів і кораблів, грабунки, піратство робили торгівлю вельми ризикованою, невигідною та нерегулярною. З'явилася велика кількість посередників (арабів, італійців), що призводило до подорожчання товарів. Шлях до Індії через Єгипет і Червоне море повністю контролювали араби, які не допускали сюди європейців. Нові шляхи до країн Сходу першими почали шукати Португалія та Іспанія.

Кінець ХV – початок ХVІ ст. ознаменувався для світу початком колоніальної експансії європейських країн. Піонерами Великих географічних відкриттів стали португальці. Нових торгівельних шляхів рішуче шукала й Іспанія.

Золота доба Іспанії (ісп. Siglo de Oro) — видатний культурний підйом в історії Іспанії, який припав на XVI і на першу половину XVII ст. Хронологічні межі Золотої доби в політичному й культурному сенсах не збігаються: Іспанія мала статус великої держави з моменту відкриття Колумбом Америки та до Піренейського миру 1659 року, а золоте століття іспанської культури обчислюється з публікації роману «Ласарільо з Тормеса» (1554) до смерті останнього з класичних іспанських письменників, Кальдерона, в 1681 році. Єдиної думки про часові рамки періоду в історіографії не сформувалося.

Іспанська держава утворилася наприкінці XV століття шляхом династичного шлюбу «католицьких величностей» Кастилії і Арагону, що призвело до створення іспанської монархії. Католицькі королі (ісп. los Reyes Católicos) — збірний титул королеви Кастилії Ізабелли I (1451—1504) та короля Арагону Фернандо II (1452—1516), який був також Фернандо V Кастильським. Їхнє весілля, що відбулося 1469 р., стало підґрунтям для об'єднання королівств Арагону та Кастилії і заклало фундамент для утворення сучасної Іспанії. Титул Католицьких королів надав подружжю у 1496 р. іспанський уродженець папа Олександр VI як засіб відзначити успішне закінчення Реконкісти та заморські завоювання Іспанії на славу Христа. Крім цього, подружжя відоме за вигнання євреїв з Іспанії здійснене у 1492 р. підписанням Альгамбрського едикту. Саме під час їхнього правління в Іспанії було організовано іспанську інквізицію.

Іспанські війська почали звільняти землі, захоплені арабами ще в 711 р. Останньою областю, звільненою від арабів у 1492 р., була Гранада. Після цього Іспанія стала наймогутнішою державою на Піренейському півострові і вже не могла миритися з пануванням португальців на морі. Прагнення до лідерства штовхало королівську знать до розширення території, видобутку золота і захоплення рабів.

У Добу великих географічних відкриттів складається колоніальна імперія Іспанських Габсбургів, над якою, за відомою приказкою того часу, ніколи не заходило сонце. Одночасно Іспанії вдалося зміцнити свої позиції в Європі. Іспанська і португальська корона з'єдналися в династичній унії, до складу Іспанії увійшли найбагатші землі Європи — Бургундські Нідерланди, експансія в Італії призвела до іспанізації Меццоджорно. Політико-економічний підйом призвів до того, що в період Контрреформації Іспанія опинилася в ролі культурного флагмана всієї католицької Європи, залишивши після себе цілий ряд видатних культурних звершень

Мореплавство та суднобудування в Іспанії було розвинене слабо. Тому іспанські монархи вдавалися до послуг мореплавців з інших країн. Одним з таких мореплавців був італієць Христофор Колумб.

Зневірившись в Португалії, Х. Колумб перебирається до Іспанії, де місцева влада активно прагнула наздогнати португальців в спробах відкрити шлях до Індії. Іспанські король та королева радо прийняли пропозицію Колумба і спорядили три кораблі для пошуку Західного шляху до Індії, і затвердили Колумба «віцеадміралом всіх відкритих земель з 10 % прибуток з усіх доходів, що надходитимуть до Іспанії».

3 серпня 1492 р. з порту Палос-де-ла-Фронтера в Андалузії відплила експедиція з трьох кораблів «Санта-Марія», «Пінта» і «Нінья» з екіпажем у 90 осіб на чолі з Христофором Колумбом, який вирушив на пошуки західного морського шляху до Індії.

1492 р. іспанська експедиція під головуванням Христофора Колумба досягла Америки. Колумб здійснив ще чотири експедиції до Карибського моря і відкрив острови Кубу, Гаїті, Ямайку та інші острови в Карибському морі, узбережжя Центральної Америки та Північ Південної Америки, проте він так не знайшов казкових багатств Індії, і вважав, що дійшов до Південно-Західної Азії та берегів Китаю. Відкриті землі Колумб називав «Індіями», а місцеве населення «індіанці» – остання назва дотепер використовується для назви місцевого автохтонного населення.

Дуже скоро португальці довідались про відкриття Колумба. Назрівав конфлікт, португальці не хотіли втрачати монополію на торгівлю в Індії. Іспанці й португальці звернулися до Папи Римського Олександра VI за арбітражем.

У 1494 р. згідно з Тордесільяським договором, ратифікованим Папою Римським, Іспанія й Португалія поділили весь неєвропейський світ між собою. Нововідкриті землі на схід від цієї лінії за договором відходили до Португалії, а землі на захід — до Іспанії. Договір був ратифікований Іспанією (точніше Кастилією і Арагоном) 2 липня 1494 року та Португалією 5 вересня 1494 року. Лінія розділу на іншій стороні світу була проведена через кілька десятиліть за Сарагоським договором, підписаним 22 квітня 1529 року, ця лінія проходила антимеридіаном Тордесільянській лінії.

Третя експедиція Колумба в 1498 році започаткувала першу успішну іспанську колонізацію у Вест-Індії, на острові Еспаньола. Попри зростаючі сумніви, Колумб відмовився визнати, що він не досяг Індії. Під час подорожі він відкрив гирло річки Ориноко на північному узбережжі Південної Америки (на території сучасної Венесуели) і вважав, що величезна кількість прісної води, що потрапляє в гирло річки, могла походити лише з континентального масиву суші, який, як він був упевнений, був азійським материком.

У міру збільшення судноплавства між Севільєю та Вест-Індією, знання європейців про Карибські острови, Центральну Америку та північне узбережжя Південної Америки зростали. Іспанський флот на чолі з Алонсо де Охеда та Амеріго Веспуччі у 1499—1500 роках досяг узбережжя території сучасної Гаяни, де обидва дослідники розійшлися в протилежних напрямках. Веспуччі поплив на південь, відкривши в липні 1499 року гирло річки Амазонка і досягнувши 6° південної широти в сучасній північно-східній Бразилії, перш ніж повернути назад.

Амеріго Веспуччі, флорентієць, що працював у філії банку Медічі в Севільї з 1491 року і займався забезпеченням іспанських океанських експедицій до відкритої Колумбом «Індії», двічі подорожував до «Гвіани» з Хуаном де ла Коса. Хуан де ла Коса (ісп. Juan de la Cosa, 1450/1460—1510) — кастильський мореплавець, один з першовідкривачів Америки, серед перших європейців побачив її береги і чи не першим наніс деталі її узбережжя на мапу. Після повернення з третьої експедиції Колумба, в 1500 році ж він виготовив кілька мап світу (Mappa Mundi), на яких вперше були нанесені обриси Нового світу. Збереглася з них лише одна — так звана «Карта Хуана де ла Коси», що датується 1500 роком і зберігається у Військово-морському музеї Мадрида.

У 1499 де ла Коса зголосився бути лоцманом експедиції Алонсо де Охеди та Амеріго Веспуччі, яка першою обстежила береги Південної Америки. Наступного року він повернувся до берегів Колумбії та Панами в супроводі Родріго де Бастідаса і Васко Нуньєса де Бальбоа. Ця подорож до Америки стала для нього п'ятою.

На початку 1500 року Вісенте Яньєс Пінсон, який брав участь в першому плаванні Колумба як капітан «Пінти», був збитий із курсу штормом і 26 січня 1500 року опинився біля північно-східного узбережжя Бразилії, дослідивши узбережжя на південь аж до сучасного штату Пернамбуку. Його флот першим піднявся на 50 миль вверх по Амазонці, яку він назвав Ріо-Санта-Марія-де-ла-Мар-Дульсе (річка Святої Марії Прісноводного моря). Однак, оскільки ці території знаходились східніше розділової лінії, встановленої Тордесільясським договором, іспанці не могли на неї претендувати.

Конкістадори (ісп. conquistador, «завойовник») — у XV—XVII століттях кастильські (іспанські) та португальські військові, дослідники і купці, які брали участь у завоюванні земель або відкритті торгівельних шляхів у Америці, Африці, Азії та Океанії. Герої Доби великих географічних відкриттів. Як правило, конкістадорами були збіднілі іспанські лицарі (тобто ідальго і кабальєро). Сучасна історична наука називає такі основні аспекти їхнього виникнення: закінчення Реконкістики (військових кампаній християнських королівств проти мусульман 722—1492 років на Піренейському півострові), політичні та економічні устремління іспанської корони (пізній період Конкісти), зубожіння дворянства і, головне, відкриття нових земель, які потребували освоєння.

До числа найвідоміших ватажків конкістадорів відносять Дієго Веласкеса де Куельяра, Родріго де Бастідаса, Васко Нуньєса де Бальбоа (Тихоокеанське узбережжя Південної Америки), Ернана Кортеса (Мексика), Франсіско де Монтехо (Юкатан у цілому), Франсиско Пісарро (Тауантінсую), Дієґо де Альмаґро (Панамський перешийок, Перу і Чилі), Педро де Вальдивію, Педро де Альварадо, Ґонсало.

Дієго Веласкес Консуело де Куельяр (ісп. Diego Velázquez de Cuéllar; 1456 — 12 червня 1524), — іспанський конкістадор, завойовник Куби. Брав участь у другій експедиції Христофора Колумба, прибув з ним у 1493 р. на острів Гаїті. Здійснив декілька експедицій на Юкатан, у Флориду і в Мексику. У 1511 р. почав завоювання острова Куби і був призначений його губернатором, на цій посаді пробув аж до своєї смерті. Він завершив успішне завоювання Куби, заснував міста, які залишаються й на сьогодні важливими, зробив Кубу економічно процвітаючою і перетворив її на перевалювальний пункт експедицій для завоювання інших земель Америки.

Родріго де Бастідас (ісп. Rodrigo de Bastidas; 1465—1527) — іспанський конкістадор і дослідник, який наніс на карту північне узбережжя Південної Америки, відкрив Панаму та заснував місто Санта-Марта.

Васко Нуньєса де Бальбоа (1475—1519) — іспанський конкістадор і дослідник, який заснував перше європейське місто на американському континенті та першим з європейців у 1513 р. (на чолі загону зі 190 іспанців та 600 індіанців-носильників) перетнув Панамський перешийок і вийшов до берегів Тихого океану, який він названий «Південним морем». Через кілька років іспанці відкрили Юкатан і Мексику, а також досягли гирла річки Міссісіпі.

Ернан Кортес (ісп. Hernán Cortés, 1485—2 грудня 1547) — кастильський конкістадор і першовідкривач, завойовник Мексики. Генерал-капітан Нової Іспанії (1521—1524). Один із провідників Доби великих географічних відкриттів. Знищив цивілізацію ацтеків. Під проводом Дієго де Веласкеса брав участь у підкоренні Куби (1510—1514). За власною ініціативою здійснив завоювання Мексики (1519—1521). Згодом отримав від королівського уряду пост генерал-капітана (1521) й особистий герб (1525). Здійснив експедицію до Гондурасу (1524—1526).

Франсіско Пісарро Гонсалес (ісп. Francisco Pizarro González, marqués de los Atabillos, близько 1471—1541) — іспанський конкістадор, завойовник інків та засновник міста Ліма, сучасної столиці Перу.

Були зроблені спроби знайти протоку, що з'єднує Атлантичний океан з Тихим, і, таким чином, завершити справу, розпочату Колумбом, - досягти західним шляхом берегів Східної Азії. Цю протоку шукав в 1515-1516 рр. іспанський моряк Хуан Діас де Соліс (Juan Díaz de Solís; 1470 —1516). Перед тим він керував іспанськими експедиціями на Юкатан в 1506—1507 роках та у Бразилію в 1508 році (разом з Вісенте Пінсоном). В 1512 році після смерті Амеріго Веспуччі він став головним картографом та навігатором Іспанії при Касі-де-Контратасьйон та разом з Хуаном Веспуччі був призначений головою комісії, що складала таємну морську мапу Іспанської імперії — Падрон-Реал.

Новий план великої експедиції з метою пошуків південно-західного проходу в Тихий океан і досягнення Азії західним шляхом запропонував іспанському королю Фернандо Магеллан, португальський моряк з небагатих дворян, який проживав в Іспанії. Магеллан бився під прапором португальського короля в Південно-Західній Азії на суші і на морі, брав участь у взятті Малакки,
в походах до Північної Африки, але повернувся на батьківщину без великих чинів і багатств; після того, як король відмовив йому навіть в незначному підвищенні по службі, він залишив Португалію. Магеллан ще в Португалії почав розробляти проєкт експедиції для пошуків південно-західної протоки з Атлантичного океану у відкрите Бальбоа «Південне море», через яке, як він припускав, можна було досягти Молуккських островів.

Ця навколосвітня (1519-1522) подорож дала Іспанії цінні знання про світ і його океани, які пізніше допомогли в дослідженні та колонізації Філіппін. Хоча це не була реалістична альтернатива португальському маршруту до Індії навколо Африки (Магелланова протока була надто далеко на південь, а Тихий океан занадто великий, щоб подолати його за одну подорож з Іспанії), наступні іспанські експедиції використовували цю інформацію для дослідження Тихого океану та відкрили шляхи, по яким іспанські Манільські галеони організували торгівлю між Акапулько в Новій Іспанії (сучасна Мексика) та Манілою на Філіппінських островах.

До середини XVI ст. іспанська корона отримала контроль над більшою частиною заходу Південної Америки, Центральну Америку та південь Північної Америки, окрім раніше завойованих територій Карибського басейну.

КАРТОГРАФІЯ.

Іспанська школа. Виробництво іспанських портоланів концентрувалось у м. Севілья. Іспанська картографічна традиція зазнала відчутного впливу інших розвинутих картографічних шкіл – португальської, каталонської та італійських. До нашого часу збереглося дуже небагато іспанських портоланів, що не дає змоги аналізувати їх особливості. Ця обставина пов’язана із суспільно-політичними обставинами в Іспанії стосовно картографії з початку XV ст.

Проблеми розвитку іспанської картографічної школи портоланів обумовлені державною монополією на виробництво карт та інструментів для мореплавців. Усіма цими справами відала так звана „Каса де ла Конструкціон”, спеціальний орган, створений за указом короля від 14 лютого 1503 р. і діяв до 1717 р. Місцем його розташування було обрано м. Севілья. Головна його функція – створення та чергування державної карти, так званої „Королівська Падрон”, зміст якої тримався у суворій таємниці, і поповнювався за рахунок донесень капітанів, які прибували з різних частин Світу, особливо з Америки. Карта копіювалась штатом картографів лише з метою оснащення кораблів, які перебували на королівській службі, і виконували державні завдання. Після завершення плавання карти та інші судові документи поверталися до „Каса де ла Конструкціон”, а отримані нові дані заносились до «Королівського Падрону». Таємниця цих документів та карт, оберігалась під загрозою страти. „Каса де ла Конструкціон”, окрім діяльності, пов’язаної із картографією, відповідав за всі зв’язки з нововідкритими землями (організації відправки експедицій тощо) [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

Першим головою цієї інституції був Родрігес де Фонсека (1451-1524), видатний церковний діяч, що займав посади архідиякона Авіли, декана Севільї, епіскопа Бадахоса, Паленди та Бургосу. Він вважався вченим у космографії та був одним з супротивників проекту Х. Колумба, тому що його знання надавали йому можливість бачити всі похибки в проектах генуєзця [Гордєєв А. Ю. Карти-портолани XIII-XVII ст.: особливості та роль у розвитку картографії. – Київ : Видавництво географічної літератури «Обрії», 2009. – 408 с.].

У 1516 році, у наслідок якогось конфлікту з португальським королем Мануелем I, декілька португальських мореплавців та картографів зібрались у Севільї, щоб запропонувати свої послуги нещодавно коронованому іспанському королю Карлу V Габсбургу. Серед них були дослідники та картографи Діого Рібейру (Дієго Ріберо), Діогу та Дуарте Барбоза, Ештеван Гоміш, Жуан Серран, Фердинанд Магеллан та Хорхе Рейнель, космографи Франсішку та Руй Фалейру та фламандський купець Крістофер де Гаро.

Каса-де-Контратасьйон (ісп.Casa de Contratación або Каса-дела-Контратасьйон-де-лас-Індіас (ісп. Casa de la Contratación de las Indias, дослівно — Індійський Торговий Дім) — державна установа, яка була заснована Кастильською Короною в 1503 році в портовому місті Севілья і мала широкі повноваження в питаннях економічного та адміністративного управління і транспортного зв'язку з заморськими територіями Іспанської імперії.

Виготовлення, збереження та розповсюдження копій офіційних карт було масштабним і відповідальним завданням і до нього ставились дуже серйозно. Без належних навігаційних засобів можливість Іспанії використовувати свої нововідкриті землі та отримувати від них прибутки була б обмежена. У Каса-де-Контратасьйон працювала велика кількість картографів та мореплавців (штурманів, капітанів), архіваріусів, копіювальників, протоколістів, адміністраторів та інших працівників, що брали участь у підготовці оригіналу Падрон-Реала та управлінні обігом його копій.

Знаменитий Америго Веспуччі, що здійснив щонайменше два плавання до Нового Світу, працював у Каса-де-Контратасьйон до своєї смерті в 1512 році. Для Веспуччі в 1508 році було створено особливу посаду «piloto mayor de Castilla» (головного навігатора Кастилії). Він відповідав за підготовку нових штурманів (навігаторів) для морських подорожей. Його племінник Хуан Веспуччі успадкував карти, креслення та морські прилади свого знаменитого дядька і був призначений на колишню посаду Америго у Севільї. У 1524 році Хуана Веспуччі було призначено Екзаменатором штурманів, на заміну Себастьяна Кабота, який тоді очолював експедицію в Бразилію.

У 1530-х і 1540-х роках основними картографами (відомими як «космографи») в Каса-де-Контратасьйон, що працювали над Падрон Реалом були Алонсо де Санта Круз, Себастьян Кабот і Педро де Медіна.

Картограф Дієго Гутьєррес був призначений космографом в Каса-де-Контратасьйон згідно королівського указу від 22 жовтня 1554 р. У 1562 р. Гутьєррес опублікував в Антверпені чудову карту під назвою «Americae. . . Descriptio». Причиною публікації в Антверпені, а не в Іспанії було те, що іспанські гравери не мали необхідних навичок друку такого складного документу. Серед інших космографів були Алонсо де Чавес, Франциско Фалеро, Джеронімо де Чавес, Санчо Гутьєррес (брат Дієго Гутьєрреса).

Наприкінці XVI століття головним космографом-хроністом (Cosmógrafo-Cronista Mayor) у Севільї був Хуан Лопес де Веласко. Він підготував головну та дванадцять допоміжних карт, що зображували у картографічній формі світову Іспанську імперію. Незважаючи на те, що ці карти не були особливо точні або детальні, ця робота перевершила усе, що було зроблено на той час іншими європейськими державами. Однак вона ж знаменувала кінець іспанської першості у картографічній діяльності. Після роботи Веласко інші країни, такі як Англія, Голландія і Франція перебрали на себе першість у систематизації і подачі географічної інформації і до кінця XVII століття навіть іспанські інтелектуали скаржились на те, що карти, виготовлені іноземцями, перевершують за якістю карти, вироблені в Іспанії

Отже, іспанська школа картографів на той час розвивалась у дуже вузькому колі картографів і під суворим державним наглядом. Відомо лише про деякі копії карт, що було зроблено з таємного „Королівського Падрону”, наприклад, карта Світу Діого Рібейру (Дієго Ріберо) (1527 та 1529 рр.), планісфера Салвіаті (1529). Відомо також що голландці А. Ортеліус та В. Блау користувались для виготовлення своїх карт іспанськими джерелами, зокрема, і портоланами.

Розквіт школи в Севільї приходиться на період 1508-1709 рр. Відомі картографи: Бен Зара Ієхуда (Абензара Юда) (діяв у 1490-1505 рр.), Хуан де ла Коса (1450-1510), Ріберо Дієго (діяв у 1519-1533 рр.), Гутієрець Дієго (1485-1554), Гутієрець Санчо (1516-1580), Нуно Гарсіа де Торено (діяв у 1519-1527 рр.), Алонсо де Санта Круз (1505-1572).

Планісфера Кантіно 1502 р.

Планісфера Кантіно (іт. Planisfero di Cantino) — карта світу Доби великих географічних відкриттів, що відобразила стан географічних знань португальців на рубежі XV і XVI століть. Вважається, що джерелом створення Планісфери Кантіно стала секретна державна португальська карта Падран-Реал.

З листа, надісланого Кантіно герцогу Феррарі 19 листопада 1502 р. ми знаємо, що він заплатив за карту 12 золотих дукатів, що на той час було значною сумою. На звороті карти зроблено напис італійською мовою: Carta de navigar per le Isole nouam trovate in le parte de India: dono Alberto Cantino al S. Duca Hercole (Навігаційна карта островів, нещодавно виявлених в Індії: від Альберто Кантіно герцогу Ерколе).

У 1502 р. Кантіно потай вивіз три склеєних листки пергаменту, на яких була нанесена планісфера в ренесансну Італію. Документ отримав велику популярність і ліг в основу популярної планісфери де Кавері (1505), яка, своєю чергою, стала основою для відомої й дуже впливової в Європі карти Мартина Вальдземюллера.

Ця планісфера є найбільш ранньою збереженою картою, що відображає португальські географічні відкриття на сході та заході. Карта особливо примітна тим, що зображує фрагмент бразильського узбережжя Південної Америки, який відкрив португальський дослідник Педро Алвареш Кабрал у 1500 р., та з надзвичайною точністю та деталізацією надає зображення східного та західного узбережжя Африки.

На карті також позначені землі, відкриті на північному заході Америки Гашпаром Корте-Реалом в 1500—1501 рр. Як видно з карти, португальці вважали, що ці землі знаходяться в «португальській» зоні, на схід від Тордесільянського меридіану.

Планісфера Кантіно є одним із перших прикладів карти, на якій місцевості розміщуються згідно вказаними широтами, а не шляхом вказання напрямку за розою вітрів і визначеної відстані, як заведено на портоланах Середземного та Чорного морів в попередній період. Розмір планісфери 220 × 105 см.

На узбережжі Чорного моря позначено населені пункти та річки.

Використано матеріали Вікіпедії.

Іспанський Падрон-Реал.

Падрон-Реал (Іспанія) (ісп. Padrón Real), після 2 серпня 1527 р.: Генеральний Падрон (ісп. Padrón General) — секретна офіційна іспанська географічна карта, що використовувалася як стандарт для виготовлення інших робочих карт, що були присутні на всіх іспанських кораблях протягом XVI ст. Падрон-Реал виготовлявся і зберігався у Каса-де-Контратасьйон (ісп. Casa de Contratación) у Севільї. Штурмани кораблів повинні були в своїй роботі користуватись копією офіційної урядової карти під загрозою штрафу у розмірі 50 песо. Карту, ймовірно, дублювала велика діаграма, що висіла на стіні Севільського Алькасара.

Іспанський Падрон-Реал був схожий за принципами виготовлення і використання на аналогічний португальський Падран-Реал (Padrão-Real), таємну офіційну карту, що виготовлялась португальською організацією Каса-де-Індія (порт. Casa da Índia), що була створена в Лісабоні в 1500 році (або у 1501 за іншими джерелами) і продовжувала свою роботу аж до 1755 року.

Перша версія Падрон-Реала була виготовлена у 1507-1508 роках і з того часу Падрон постійно оновлювався та вдосконалювався.

За виготовлення і обіг копій Падрон-Реала відповідала севільська Каса-де-Контратасьйон (ісп. Casa de Contratación) – державна установа, створена Кастильською Короною в 1503 році, що зокрема опікувалась виготовленням морських карт та підготовкою навігаторів. Всі кораблі, що поверталися з плавання до нових земель, повинні були повідомляти в Каса-де-Контратасьйон будь-які подробиці про здійснені ними відкриття чи дослідження, разом із зазначенням їх географічних координат. Перед дачею свідчень офіцери корабля присягались щодо правдивості наданої ними інформації. Згодом штурмани Каса-де-Контратасьйон вносили цю інформацію на свої карти. Коли новий корабель вирушав у плавання, він отримував карти, скопійовані з головної мапи Падрон-Реал.

Картою „Королівська Падрон” опікувалися офіційно призначені для цього видатні мореплавці і картографи того часу, першим з яких був Амеріго Віспуччі (з 1508 до 1512 рр.), естафету прийняв Андрес Моралес, а у 1515 р. цю карту прийняв штурман Хуан Діаш де Соліс. Продовжили роботу Себастьян Кабот (1518-1548), Діого Рібейру (Дієго Ріберо), Дієго Гутьєррес, Алонсо де Чавес (1552-1586), Алонсо де Санта Круз, Родріго Саморано (1586), Хуан Лопес де Веласко, Дієго Рамірес де Арельяно (1620), Франческо Руєста (1633) та ін.

Зміни королівської карти були підготовлені королівськими картографами Діого Рібейру (Дієго Ріберо) в 1527 році, Алонсо де Чавесом протягом 1536 року та Алонсо де Санта-Крус в 1542 році.

Майже жодна з цих карт не збереглася, але час від часу з них виготовлялись копії, зроблені для іноземних правителів чи високопоставлених осіб і деякі з них існують досі. Наприклад, у Бібліотеці Лауренціана у Флоренції є карта під назвою «Планісфера Сальвіаті», яка, як вважається, була скопійована з тогочасного Падрон-Реала. Цю карту імператор Священної Римської імперії Карл V передав папському нунцію, кардиналу Джованні Сальвіаті в 1526 році. В архіві Маркесі Кастільйоне в Мантуї є ще одна подібна карта світу, виготовлена приблизно в той же час і передана імператором графу Балтазару Кастільйоне .

Алонсо де Санта Круз (Alonso, Alfonso; 1505 – 1567) був іспанським картографом, інструментаріатом, істориком і викладачем. Він народився приблизно в 1505 році і помер у листопаді 1567 року. Алонсо був відомим картографом «Consejo de Indias» (Рада Індії) і космографом «Casa de Contratacin» (Будинок торгівлі). Там він працював над «Padrоn Real», іспанською картою, що документує відкриття в Новому Світі.

Хуан Лопес де Веласко (Khuan Lopes de Velasko; 1530—1598) — іспанський космограф та історик правління Філіпа II.

Він був головним хроністом Індії в другій половині 16 століття, під час правління Філіпа II, оскільки він змінив на цій посаді брата Антоніо де Гевару та успадкував документи Алонсо де Санта Круза, який був головним космографом, таким чином об’єднавши обидві посади. Він брав участь у підготовці Топографічних реляцій (Relaciones topográficas) Філіпа II, раніше доручених Хуану Паесу де Кастро та Амбросіо де Моралесу.

Він підготував головну та дванадцять допоміжних карт, що зображували у картографічній формі світову Іспанську імперію. Незважаючи на те, що ці карти не були особливо точні або детальні, ця робота перевершила усе, що було зроблено на той час іншими європейськими державами.

У 1577 році він розробив працю — «La instrucción y memoria de las relaciones que se han de hacer para la descripción de las Indias» (Інструкція та пам’ять про відносини, які повинні бути зроблені для опису Індії) — дослідження та організація — на прохання короля — систематизованих даних, зібраних на основі 51 запитання, які були задані для того, щоб зібрати цілий ряд соціальної, економічної, географічної, культурної тощо інформації кожного з містечок, сіл, хуторів і міст, що входили до володіння Філіпа I.

Родріго Саморано (Rodrigo Zamorano; 1542–1620) був космографом королівського дому Філіпа II Іспанського. Саморано народився у Вальядоліді. Він був автором кількох книг з навігації, астрономії і математики. Свого часу він був призначений відповідальним за «Casa de Contrataciоn». У 1576 році він переклав «Елементи» Евкліда на іспанську мову. Він помер у Севільї.

Використано матеріали Вікіпедії.

Планісфера Сальвіаті 1525 р.

Планісфера Сальвіаті — карта світу, що зображує відомі Іспанській імперії географічні дані, станом на момент її створення прибл. у 1525 році. Карта включає зображення східного узбережжя Північної та Південної Америки та Магелланові протоки.

Вважається, що Планісфера Сальвіаті є однією з небагатьох збережених копій іспанської офіційної секретної державної карти Падрон-Реал, що виготовлялась і зберігалась картографами Каси-де-Контратасьйон в Севільї і її автором є Нуно Гарсія де Торено, тогочасний глава Каси-де-Контратасьйон.

Планісфера отримала свою назву від кардинала Джованні Сальвіаті, папського нунція в Іспанії в 1525–30 рр., який особисто отримав її від імператора Священної Римської імперії Карла V, що на той час також був і королем Іспанії. В даний час карта зберігається в Бібліотеці Медичі Лауренціана у Флоренції, Італія.

Планісфера виготовлена і вручну розфарбована на пергаменті розміром 205х93 см.

Планісфера відома тим, що при її виготовленні автор користувався ренесансним уявленням про відкриті і ще незвідані землі. Замість того, щоб розміщувати в ще незвіданих областях уявний матеріал — міфічних чудовиськ або вигадані землі, як це було прийнято в часи середньовіччя — ці прогалини на карті просто залишені порожніми, нібито запрошуючи до їх подальшого дослідження.

Використано матеріали Вікіпедії.

Падрон-Реал 1527 року. Перша наукова карта світу. Діогу Рібейру.

Діогу Рібейру (порт. Diogo Ribeiro), відомий в Іспанії як Дієго Ріберо (ісп. Diego Ribero) — португальський картограф і винахідник, який більшу частину свого життя працював в Іспанії. Працював над офіційними королівськими картами Падрон-Реал у 1518—1532 роках. Він також виготовляв навігаційні прилади, включаючи астролябії та квадранти.

10 січня 1523 року Діогу було призначено Королівським космографом і «майстром у мистецтві створення карт, астролябій та інших інструментів». Він також став наступником Себастьяна Кабота (який перебував в цей час у плаванні) на посаді головного навігатора (ісп. Piloto Mayor) Каси-де-Контратасьйон.

Діогу Рібейру, який поступив на іспанську службу в севільську Каса-де-Контратасьйон у 1518 році, підготував протягом 1525-1532 років кілька версій карт, що містили останню інформацію про плавання португальських мореплавців, що, як і сам Діогу Рібейру, перебували на іспанській службі — навколосвітнє плавання Фернандо Магеллана у 1519-1522 роках та дослідження у Північній Америці Ештевана Гоміша у 1524-1525 роках.

Найзнаменитішою його роботою є Падрон-Реал 1527 року. Цю карту вважають першою науковою картою світу. Це була перша планісфера, збудована на підставі емпірічного дослідження земної широти, на якій материки і океани розташовані відповідно позначених на ній ліній екватора та інших широт (тропіків Раку та Козерогу, а також арктичного та антарктичного кіл), що є відносно новими інноваціями цієї епохи. Карта не містить уявної інформації там, де фактичної інформації поки що не було отримано.

На цій карті було вперше представлено реальний масштаб Тихого океану, зображено більшість східного узбережжя Північної, Центральної та Південної Америки, а також значна частина східного узбережжя. Центральної Америки від Гватемали до Еквадору. Вперше в історії картографії Північноамериканське узбережжя зображене як безперервне (ймовірно, під впливом нещодавного дослідження, здійсненого Ештеваном Гомішем в 1524/25 р.р.

Треба зазначити, що не дивлячись на величезні досягнення карти Рібейру є у неї і свої недоліки. Так, Індійський субконтинент зображено занадто малим (хоча і значно більшим, ніж було прийняти його зображувати в попередні сторіччя), а східне убережжя Північної Америки (о. Ньюфаундленд та п-ов. Лабрадор винесені занадто на схід. Звичайно, ані Австралія, ані Антарктида на цій карті також ще не з'являються.

На карті нанесено лінії румбів, що виходять з різ ветрів, подібно до середньовічних навігаційних картах-портоланів Середземного моря. Узбережжя має безліч топонімів для позначення певних місць, на володіння якими претендувала Іспанія.

Оригіналу Падрон-Реала 1527 року не збереглось, але залишилось шість копій, що приписуються Рібейру, зокрема у Веймарській бібліотеці герцогині Анни Амалії в Німеччині (Mundus Novus 1527 р.) та у Ватиканській бібліотеці у Ватикані[5] (Carta Universal або, як її ще називають — Propaganda 1529 р.).

Ватиканську карту іспанський король і імператор Священної римської імперії Карл V особисто подарував Папі Римському у 1529 році. Ватиканська Carta Universal (розміром 83,8 см х 203,2 см.) виготовлена на високоякісном пергаменті (веллюмі) і вважається однією з презентаційних копій, зроблених у 1520-х роках, в час, коли Іспанія та Португалія вели суперечки про місцезнаходження мерідіану, що ділив світ на «португальську» і іспанську сфери впливу.

Використано матеріали Вікіпедії.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.

*Байцар Андрій. ІСТОРИЧНА КАРТОГРАФІЯ. УКРАЇНА НА КАРТАХ МОСКОВІЇ (XV–XVII ст.) ТА ТАРТАРІЇ (XIII–XIX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2025. – 290 с.

 

1502 р. Планісфера Кантіно

 

 

 

Немає коментарів:

Дописати коментар