Архітектор Олександр Лушпинський й Винники (Львівщина)

Олександр Лушпинський (1878 р. – 1944 р., за іншими джерелами – 1943 р., Львів) – архітектор, рисувальник, художник і проєктант ужиткового мистецтва, один із провідних майстрів української сецесії у Львові. Вчився в Івана Левинського (львівського архітектора та власника однієї з найвідоміших будівельних фірм Львова) на архітектурному відділенні Львівської політехніки, яку закінчив у 1904 р. Після цього до 1914 р. працював проєктантом в архітектурному бюро Левинського у Львові. У фірмі І. Левинського О. Лушпинський працював 1904–1919 рр. Брав активну участь у пошуках українського стилю в архітектурі, на зразок інших національних стилів, що виникали в тогочасній Європі. Стиль будівель О. Лушпинського з елементами народних стилів часто характеризують як «Гуцульська сецесія», архітектор вивчав народне дерев’яне будівництво, гуцульські й бойківські будівлі. Також цікавився історичними стилями (візантійським, романським тощо).

Серед архітектурних споруд Винник, спроєктованих О. Лушпинським:

*Архітектурна частина пам'ятника Тарасові Шевченку (1913 р.). 

*Стінна дзвіниця Воскресенської церкви з оригінальним балкон і кованими ґратками в центральному арковому прорізі для дзвону (1925 р.).

 

Помітний слід Олександр Онуфрійович залишив у царині скульптури. В 1911 році у селі Бурдяківцях на Борщівщині він спроєктував перший пам’ятник Кобзареві у Тернопільському краї. Після того) він став автором пам’ятника поету й у Винниках.

Перший в Україні скульптурний пам’ятник Тарасові Шевченку був відкритий у Винниках 28 вересня 1913 року. У 1913 році пам’ятник встановили там з ініціативи товариства «Просвіта». Проєкт робив Олександр Лушпинський. Скульптурну композицію виконали з білого каменю-пісковика: погруддя на високому постаменті, два бічні фестони обрамлені в півколі. Доля винниківського Кобзаря виявилася непростою. Уже за п’ять років, у розпал українсько-польської війни 1918-19 років року він був понівечений поляками. Спочатку місцеві польські підлітки молотками і зубилами відбили скульптурі ніс та вуха, згодом знищення пам’ятника довершили уже регулярні польські військовики. Лише за шість років українська громада Винник домоглася права відновити пам’ятник. Нову його версію, уже без шапки, виготовив скульптор Андрій Коверко. Цікаво, що і перше і теперішнє погруддя практично ідентичні, але Шевченко, спроектований Лушпинським був у шапці, а нинішній — без.

 

1913 р.