Назва "Московія" на географічних картах XV-XVII ст.

Назва «Московія» на географічних картах з'являється в кінці XV ст. В цей період також з'являються карти де Московію називають Russia (Руссія). До поч. XVIII ст. переважають карти з назвою MOSCOVIA, або з подвійною назвою де московські землі і країна називаються одночасно і MOSCOVIA й Russia. З XVIII ст. назва Russia поступову витісняє назву MOSCOVIA.

Московія (лат. Moscovia) або Московщина — історична екзонімічна назва Великого князівства Московського (1277-1547) та Московського царства (1547-1721), що була прийнята в багатьох країнах Європи. Саме назва Московія фігурує на всіх історичних мапах до перейменування Московського царства на Всеросійську імперію у 1721 році. Назву Московія далі вживали іноземці поряд з новими назвами Росія і Російська імперія. В українській мові XIX століття в цьому значенні вживалися назви «Москівщина», «Московщина».

Назва “Москва” за своїм походженням (етимологією) є назвою не слов’янською, а угро-фінською. Мовознавець А. Преображенський (1958) висловив припущення, що це радше “мерянське слово, бо Владимирська, Ярославська і вся Московська губернії складали колись область Мері”. Існують три чудськомовні версії тлумачення цієї назви. За однією з них, назва походить від мерянського москá авá — медведиця (моска — медвідь і ава — мати, жінка). За другою — із фінського musta — чорний, брудний і va — вода, тобто “брудна вода”. За третьою — моска — корова і ва — вода, тобто “коров’яча калюжа”.

М. Фесмер твердить, що останнє тлумачення набрало широкої популярності завдяки авторитетові В. Ключевського, який вважав його найбільш достовірним. Відомі інакші етимологічні варіанти цієї назви. Наприклад, назва річки, яка дала ім’я Москві, перекладається з бурят-монгольської мови як “закручене русло”. 

Правитель цієї держави називає себе князем (згодом великим князем, а пізніше — царем) московським, а своїх підданих — московськими людьми. Так, наприклад, Василь Васильович у “посланії” до Константинопольського патріарха називає себе “великим князем московським”. У грамоті Земського собору на вибір 1613 р. першого царя із роду Романових Михайла Федоровича читаємо: “И все православные крестьяне всего Московского государства от мала до велика и до сущих младенцев, яко едиными устами, вопіяху и вызываху глаголяще: что быти на Володимірском, и на Московском, и на Новгородском государствах, и на царствах Казанском, и на Астраханском, и на Сибирском”. Коли скинули з трону Василя Шуйського, то до претендента на трон духівництво поставило таку вимогу, щоби: “был из Московских родов, а Литовского и Немецкого Короля и Королевичев на Владимирское и на Московское Государство не избирать”. Ця епоха (XV–XVIII ст.) в усіх російських історіях має назву “Московської”. Словосполучення “Московське царство” міцно ввійшло у вжиток сучасників, а потім публіцистів і вчених пізнішого часу.  Не вдаючись з цього питання у зайві деталі, відзначимо, що аж до 1721 р. назви “Москва”, “Московське государство”, а не “Русь” і “Россія”, були офіційними урядовими назвами держави.  

1523 р. до папського престолу прибув московський посол Герасімов. В оточенні Папи Климента VII перебував знаний лікар і письменник Паоло Йовій. Зі слів московського посла, він написав книжку “Libellus de legatione Basilii magni Principis Moschoviae ad Clementeni VII...”, успіх якої був надзвичайний. Протягом XVI ст. вийшло понад двадцять її видань і багато перекладів. Ось так у Західній Європі відбулося географічне відкриття досі не знаної Московії.

Перша друкована карта Московії була виявлена порівняно недавно і в 1993 р. придбана Російським державним архівом стародавніх актів. Автор невідомий. За змістом вона дуже близька карті Московії Баттіста Агнезе. Б. А. Рибаков вважає цю опубліковану карту «первинним, чорновим начерком, зробленим після від'їзду Дмитра Герасимова з Італії між липнем і жовтнем 1525 р.» (Рибаков 1994). Однак, навряд чи доречно називати її «чорновим начерком»; вона цілком закінчена і підготовлена до друку. І вона не може вважатися первинною щодо карти Баттіста Агнезе, бо в такому разі в цій останній географічна інформація друкованої карти відобразилася б повніше [О. Кудрявцев, 2020].

Назва «Руссія» (Russia) блукає географічними картами XV – поч. XVІІІ ст. від Карпат до Білого моря. Властивою для західноєвропейських карт є наявність двох Русей (прикарпатської та новгородської) та окремої від них Московії.

Складається враження, що для сучасників з Центральної та Південної Європи Русь знаходилася в недалекій Галичині, для Північної – на теренах близької їм Новгородщини, а Московія не збігалася ні з тим, ні з тим. Хоча, звісно, варіантів накладання назв існувало чимало різних…[К. Галушко, 2013].

Перша рукописна карта Московії була створена Баттіста Агнезе в 1525 р. (жовтень). Венеція.

 КАРТИ

 

Єронім Мюнцер (Hieronymus Münzer) та Микола Кузанський (Nicolaus Cusanus).

1493 p. у Нюрнберзі опубліковано карту [Карта Середньої та Східної Європи] без назви. Карта поміщена в «Хрониці світу» нюрнберзького гуманіста Гартмана Шеделя (1440—1514).

Автори мапи нюрнберзький лікар Єронім Мюнцер (Hieronymus Münzer; 1437-1508) та Микола Кузанський (Nicolaus Cusanus; 1401–1464).

Карта містить назву Russia (Русь) – на схід від Лівонії. На схід від Польщі - Московія (Moscovia). До кінця XV ст. карти  розмножувались  рукописним способом. Перші друковані карти були  ксилографіями, тобто  гравіювались  на  дереві  (1472  р., Ауґсбурґ; 1475 р., Любек).  Наприкінці XV ст. в Італії виникло гравіювання на міді. Центрами картодрукування  були  відомі  друкарські  міста  (Ауґсбурґ, Нюрнберг, Базель, Флоренція, Болонья, Рим, Венеція, Страсбурґ, Амстердам,  Антверпен).   

Гартман Шедель (Hartmann Schedel;1440 -1514) – німецький лікар, гуманіст та історик. Один з перших картографів, які почали використовувати машинний друк. Г. Шедель прославився саме як творець Нюрнберзької хроніки. Граверами й художниками були Міхаель Вольгемут (Michael Wolgemut; 1434–1519) і Вільгельм Плейденвурф (Wilhelm Pleydenwurff; 1460 (?) – 1494). Частина дослідників вважає, що гравюри створені за участю Альбрехта Дюрера, оскільки він був учнем Вольгемута і хресним сином видавця книги, Антона Кобергера (Anton Koberger; 1440 (?), Нюрнберг - 3 жовтня 1513 Нюрнберг). Видана 12 червня 1493 року латинською мовою в Нюрнберзі (друкарня Антона Кобергера). Наклад - до 1,5 тисяч примірників. Того ж року перекладена зі значними змінами Георгом Альтом на німецьку мову; видана 23 грудня накладом 1000 примірників. Складається з 336 сторінок. Поділяється на 7 частин.

Єронім Мюнцер Hieronymus Münzer; 1437/47-1508) – гуманіст епохи Відродження, лікар і географ. Здійснив знамениту грандіозну подорож по Піренейському півострову в 1494-1445 рр. Він був співавтором нюрнберзької хроніки. Мюнцер був другом Гартмана Шеделя і вніс географічні розділи в Нюрнберзьку хроніку 1493 р., в тому числі першу друковану карту Німеччини, що з'явилася у двосторонній формі. У 1493 р. його тісні контакти з нюрнберзьким купцем Мартіном Бехаймом спонукали Мюнцера запропонувати королю Португалії від імені імператора Максиміліана подорож через Атлантичний океан в пошуках маршруту в Індію, рекомендувавши Бехайму виконати це завдання.

Микола Кузанський, Микола Кузанець, Кузанус, справжнє ім'я Ніколаус Кребс (нім. Nicolaus Krebs, Nikolaus von Kues, Chrifftz, лат. Nicolaus Cusanus; 1401–1464) — німецький теолог, доктор канонічного права, католицький кардинал, філософ, юрист, математик, географ, картограф.

М. Кузанський був одним з перших творців нового сучасного способу мислення, що почав формуватися на межі Середньовіччя та Ренесансу. Його космологічні погляди не переходили за межі релігійних поглядів. Як церковний діяч, він повністю підкорявся системі середньовічного теологічного трактату.

Початком нового етапу розвитку картографічних уявлень стала карта Центральної Європи німецького вченого  Миколи Кузанського.

З праці Миколи Кузанського (1460) у європейський обіг географічних назв входять назви Поділля (Podolia) щодо Центральної України та Русь (Russia) щодо Західної.

Микола Кузанський склав близько 1460 р. рукописну мапу Середньої Європи, яка не збереглася в оригіналі. Але карта дійшла до наших часів завдяки пізнішим копіям. Карта була гравійована на міді в місті Ейхштедте у 1491 р. Це перша датована карта, що відгравійована на міді (“Nova Europe Tabula” (Нова карта Європи). Вона вважається першою друкованою картою Німеччини й обіймає Середню Європу від південного узбережжя Скандинавського півострова до Середземного моря та від Нідерландів до Прибалтійських земель і Чорного моря. Мапу неодноразово перевидавали із незначними доопрацюваннями (Ніколаус Германус, Гейнріх Мартеллюс, Єронім Мюнцер, Мартін Вальдземюллер та ін.).

На мапі зустрічаються назви: RVSSIA (Русь) (охоплює Західну Україну) та RVBЕA RVSSIA (Червона Русь) (охоплює південний захід України, середню течію Південного Бугу). На цій карті Микола Кузанський вперше позначив регіон Поділля (Podolіa).

Біла Русь (RVSSIAE ALBAE PATS) віднесена до Новгородські землі. На мапі позначено українські міста Київ (CHIOVЕA), Львів (Leоpolis) та ін. Білоруські землі віднесено до Великого князівства Литовського (LITVANIA MAGNUS DVCATVS). Двічі зустрічається напис Литва (LITVANIAE).

Карта Миколи Кузанського 1491 р. під назвою “Tabvla Moderna Sarmatiae Eur.” була опублікована у латинському видавництві “Географії” Птолемея (Argentorari, 1513). Написи на карті – Rvssia (Русь) та Podolіa (Поділля). На ній знаходимо р. Дніпро, Київ та ряд інших українських міст. Назва Біла Русь означає Московію (Russia Alba sive Moscovia). Лежить ця місцевість на схід від Дніпра (Борисфена). На північ від Білої Русі - DVCATUS MOSCOVIA.

Видавець: Антоній Коберґер (Antonius Koberger). Гравери: Міхаель Вольгемут (Michael Wohlgemut) та Вільгельм Плейденвурф (Wilhelm Pleydenwurff). Формат карти 57,8 х 39 см, мова – латинська. Опублікована у книзі у книзі: «REGISTRUM HUŸUS OPERIS LIBRI CRONICARUM CVM FIGURIS ET IMAGINIBUS AB INITU(M) MUNDI…». На полі карти підписані сторони світу: Mitnacht, Mitag, Occident, Orient. Карта охоплює територію від Англії (Anglia) та Ірландії на півночі, Бретані (Britania) та Нормандії (Normandia) на заході до західного узбережжя Чорного моря та дельти Дунаю на сході. Гори на мапі зображені художнім малюнком. Підписано назви: Мазовія (Mosovia), Польща (Polonia), Волощина (Walachia), Трансільванія (Transilvana), Угорщина (Vngaria), Моравія (Moravia), Туреччина (Turchia), кордони не показано. Позначена незначна кількість міст, на території Західної України – Львів (Lemberg), Польщі – Краків, Росії – Новгород (Nogradum), Псков (Plejgo) [Вавричин М. Україна на стародавніх картах (кінець XV – перша половина XVII ст. / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович 2004].

Баттіста Агнезе (Battista Agnese).

1525 р. (жовтень). Венеція. Перша рукописна карта Московії була створена Баттіста Агнезе.

Баттіста Агнезе (Battista Agnese; бл. 1500 — 1564), італійський картограф родом з Генуї, який працював у Венеції. Він спирався на відомості, отримані від Дмитра Герасимова - російського посла до Римського папи, дипломата і перекладача. Сама Московія (MOSСKOVIАE) знаходиться у верхній лівій частині; нижче розташовуються Лівонія, Трансільванія, Греція, Менгрелія (Грузія), Вірменія та ін. На карті Московії українські землі – PODOLIA (Поділля).

Під назвою карти, ближче до півночі, Баттіста Агнезе помістив фігуру людини, що сидить на троні, в шапці з хутряною облямівкою і з мечем в лівій руці; напис під ним: «Великий князь московитів» (Magnus princeps moscovitarum). Дві інші схожі один на одного фігури в профіль на троні у високих шапках з жезлами в правій руці розташовані: одна строго на схід від московита і представлена ​​на тлі наметів як «Великий західний татарин» (Magnus tartarus occidentalis), інша – на півдні, між Чорним і Каспійським морями, і позначена як «Король грузинський» (Rex georgianiae). У верхній частині карти зображений Скіфський (Північний Льодовитий) океан (Oceanus Siticus) з умовною хвилястим кордоном води і суші; на південному сході - «Гірканське, або Каспійське, море» (Mare Hyrchanum sive Caspium), витягнуте більше із заходу на схід, ніж з півночі на південь; на південному заході дані близькі до реальних обрисів «Понтійського моря, або Понта» (Mare Ponticum sive Pontus), тобто Чорного моря, а також «Меотійського болота» (Meotides paludes), або Азовського моря; на північному заході показані досить далекі від справжніх обриси берега Балтійського моря, показаного як «Фінське море» (Mare Phinnicvm). 

На порівняно невеликій карті Московії присутні сім етнонімів «Тартарія» і «Тартари» та одне зображення «MAGNUS TARTARUS OCCIDENTALIS».  Позаду правителя Тартар поміщене місто з наметів. Сусідами московитів на сході представлені Ногайскі і Шібанські тартари (Nogai tartari, Sciabani tartari), а при впадінні Ками (не підписано) у Волгу позначено татарське місто Казань (Casanum tatarum), і на півдні - Перекопські, тобто кримські, тартари (Precopite tartari). Просто Тартарія (Tartaria) розташована між нижньою течією Дніпра й Азовським морем; Тартарія Азійська – по обидва береги Волги; Тартарія розташована над Casanum tatarum. Ще одна Тартарія знаходиться в Західному Сибіру, де і сидить MAGNUS TARTARUS. 

Далеко на південному заході позначені Поділля і Трансільванія, а на заході - Лівонія, до володінь якої віднесено Гродно, Вільно і, мабуть, Орша і Смоленськ (Grodno, Uilna regia, Orsa, Smolecum). Всі ці міста насправді входили до складу Великого Князівства Литовського, або Литви, яку Баттіста Агнезе, мабуть, хибно ототожнив через співзвуччя назв з Лівонією (Michow 1884); не випадково Литва, як і Польща - головні сусіди Росії із заходу - навіть не вказані [Кудрявцев О. Ф., 2020].

Паоло Джовіо (Paolo Giovio).

1525 р. Перша друкована карта Московської держави з книги Паоло Джовіо.

Паоло Джовіо (Paolo Giovio; 1483–1552), італійський лікар, історик, колекціонер.

Паоло Джовіо опублікував докладні відомості про Московію (у «Книзі про посольство Дмитра Герасимова до папи Климента VII… у Римі, 1525»).

Зустрічався і розмовляв у Римі влітку 1525 року з посланцем з Москви Дмитром Герасимовим, а восени того ж року написав і видав у Римі «Книгу про посольство Василя, великого князя Московського, до папи Климента VII» (Pauli Jovii Novocomensis de Legatione Basilii Magni Principis Moscoviae ad Clementem VII liber). До цієї книги повинна була бути додана гравірована географічна карта Московії, але ця карта не була знайдена в жодному з екземплярів до 1993 року. Перший екземпляр ксилографії «Московія, за відомостями посланника Дмитра складена… Рік 1525, місяць жовтень», був знайдений і придбаний на аукціоні Сотбіс, нині він зберігається в Москві, в Російському державному архіві стародавніх актів.

Назва карти «Paolo Giovio MOSCHOVIAE Tabula ex relatione De / metrii (l)eg(a)ti descripta sicuti ipse a pluribus / accepit cum totam provinciam minime se pera / grase fateatur. Anno M.D.XXV Me(n)se Octob» (Карта Москви була складена за відомостями посла Димитрія, які він сам запозичив у інших, оскільки, за його визнанням, відвідав лише невелику частину всіх провінцій. Рік 1525, місяць жовтень).

Українські землі на карті – PODOLIA (Поділля). Позначено дві Тартарії - одна між Дніпром і Доном, друга - на схід від Волги.

Олаф Магнус (лат. Olaus Magnus).

Олаф Магнус (лат. Olaus Magnus, також Olaus Magni, швед. Olof Månsson; 1490—1557) — шведський прелат, історик і картограф. Автор знаменитої «Історії північних народів» (Рим, 1555), що була перекладена кількома європейськими мовами ще у XVI ст. і довгий час залишалася для країн Європи основним джерелом знань про Швецію. Також склав детальну настінну карту Скандинавії — «Carta marina» 1539 р.

На карті зображені кілька територій з назвою «Russia», зокрема - землі Новгородської республіки як Біла Русь (Russia alba), нижче «Russia regalis nigra» — Русь, іменована Чорною. Позначена Московія «Moskovia pars». У нижньому правому куті зображений великий князь московський (Magnus Princeps Moscovitar) — Іван Грозний.

Новгородська республіка — олігархічне державне утворення на північному сході Європи з 1136 по 1478 рік із центром у Великому Новгороді, панівну верхівку якого складало велике боярство. У період найбільшого розквіту крім власне Новгородської землі включала також території від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході й від Білого моря на півночі до верхів'їв Волги та Західної Двіни на півдні. 1478 р. московити обложи Новгород, після чого відбулося остаточне включення Новгородської землі до Московського князівства. Велику частину новгородської політичної знаті (боярства) було вирізано цілими сім'ями, а більш половини купецьких сімей було вивезено до Московії. На їх місце були завезені купецькі сім'ї із підлеглих Московському князівству східних земель. Таким чином новгородську еліту було знекровлено. Новгородська феодальна республіка перестала існувати.

З ВІКІПЕДІЇ. «Carta marina» — одна з найбільш ранніх і найдостовірніших історичних карт Північної Європи, створена шведським церковним діячем, дипломатом і письменником Олафом Магнусом. Після того, як він і його брат були змушені покинути Швецію (1530 р.), Олаф до кінця життя займався вивченням її історії та географії. Результатом цієї роботи стали Carta marina і коментарі до неї — книга Historia de Gentibus Septentrionalibus (Історія північних народів). Карта була надрукована в 1539 р. у Венеції в кількості всього декількох екземплярів з присвятою Патріарху Венеціанської республіки Hieronymo Quirino, за підтримки якого Олаф зміг закінчити роботу. Джерелами для карти йому послужили власні подорожні нотатки, карти скандинавських моряків і карти з Geographia (Географія) Птолемея.

Один примірник карти був знайдений Оскаром Бреннером в 1886 р. у бібліотеці Мюнхена (Hof- und Staatsbibliothek, зараз Bayerische Staatsbibliothek) в Німеччині, де і знаходиться досі. Пізніше, в 1961 р., ще одна копія була виявлена у Швейцарії й вже в наступному році була придбана університетом Уппсали у приватної особи за 150 000 шведських крон. В наш час цей екземпляр знаходиться в бібліотеці університету Carolina Rediviva (en), де він виставлений для загального огляду.

Ці дві копії є унікальним документом епохи Відродження і є неоціненним джерелом для історичної картографії та історії культури європейської Півночі. Крім детального зображення географічних об'єктів, на карті присутні понад 100 мініатюр, що зображують реальних і фантастичних тварин, місцеві звичаї та костюми, історичні події.

Себастьян Мюнстер (нім. Sebastian Münster).

Себастьян Мюнстер (нім. Sebastian Münster; 1488—1552) — німецький вчений, гуманіст, космограф, монах францисканець. Викладав в Гайдельберзі богослов'я, а пізніше в Базелі — математику. Першим з німецьких вчених видав єврейський текст Біблії з латинським перекладом і примітками (Базель, 1535) і посібник з граматики халдейської мови (1527). Справжній внесок С. Мюнстера полягав у тому, щоб популяризувати карту як конкретне джерело інформації та зробити її доступною для читання всім без необхідності особистої подорожі.

Себастьян Мюнстер народився в Інгельхаймі на Рейні, невеликому містечку в землі Рейнланд-Пфальц. Він був сином Андреаса Мюнстера, керівника місцевої лікарні Святого Духа.

Після навчання у монастирській школі францисканців у Гайдельберзі в 1505 році у віці 17 років вступив до францисканського ордену. Там помітили його надзвичайні лінгвістичні здібності і в 1507 році його відправили до Левена, а потім до Фрайбурга. Під час свого однорічного перебування в школі він познайомився з Грегором Рейшем, учителем і пріором картезіанців, який зацікавив його єврейською мовою та географією.

У 1509 році Себастьян Мюнстер переїхав до Руфаша у Франції, де, будучи учнем Конрада Пелікана, продовжував практикувати географію та іврит, а також грецьку мову, математику та астрономію. Ймовірно, лише тут він познайомився з досить вичерпною енциклопедією «Margarita Philosophica» вже знайомого йому Грегора Рейша. Він також познайомився з «De situ orbis libri tres Pomponius Mela». Обидві книги увічнили його інтереси. У 1511 році він пішов слідом за Пеліканом до Базельського університету, а потім до Пфорцгайма, де був висвячений на священника. Після івриту разом з Пеліканом вони вивчали інші семітські мови – арамейську та ефіопську.

З 1514 по 1518 рік Мюнстер працював лектором у францисканській школі в Тюбінгені. До речі, він вивчав астрологію та практичну математику у знаменитого Штеффлера. У 1518 році Себастьян Мюнстер повернувся до Базеля як лектор і викладав у монастирській школі до 1521 року. Після 1518 року він опублікував багато творів на івриті, завдяки чому став відомим.

Людовик V запросив його до Гайдельберзького університету як професора івриту. Він викладав з 1521 по 1529 рік, після чого залишив орден францисканців і перейшов до Базельського університету. Тут він остаточно прийняв протестантизм і змінив релігію. У 1530 році він одружився з Анною Зельбер, вдовою друкаря Базеля Адама Петрі. У 1532 р. у них народилася донька Аретія. Тепер ніщо не заважало підготувати до друку власні твори та переклади. Технічними питаннями, тобто наглядом за гравюрами на дереві, набором і самим друком, займався виключно його пасинок Генріх Петрі. З колофонів книг видно, що він був власником видавництва та друкарні.

На знак визнання його компетентності та заслуг у 1547 році Мюнстера було призначено ректором Базельського університету. Своїм девізом він взяв девіз «Повага до Бога як основа пізнання». Видання «Космографії» 1550 року було останнім варіантом, до якого Мюнстер міг внести корективи, наступні видання відбулися без його участі. Себастьян Мюнстер був похований у Базельському соборі. Похоронну промову на івриті виголосив його колишній друг Еразм Освальд Шрекенфукс, гуманіст.

Головні роботи:

·        1540 р. «Geographia Universalis» (Географія Птолемея). Видання 1551 р. містить зображення міст, портрети людей та костюмів. Ці видання, надруковані в Німеччині, є найбільш цінними.

·        1544 р. «Cosmographia» (Космографія; Базель), в якій друкувалися карти К. Птолемея і власні карти автора.

«Geographia Universalis»

Себастьян Мюнстер був учнем відомого німецького астронома і математика Йоганна Штеффлера (Johannes Stöffler; 1452-1531), автора коментарів до “Географії” Птолемея. Допомагаючи Штеффлеру, С. Мюнстер взяв участь в транскрибуванню географічних назв і термінів, використаних Птолемеєм, на латинську мову. При підготовці Базельського видання (1540) “Географії” Птолемея (Geographia Universalis) С. Мюнстер взяв за основу Страсбурзьке видання 1513 р., але набагато поліпшив його. Видання було присвячене Базельському єпископу, який на цей час вже помер. При підготовці карт він використовував, як вихідний матеріал карти Ульмського видання 1486 р., грецький текст “Географії” Еразма Роттердамського та її Ліонське видання 1535 р., що містило поправки Сервета. Таким чином, він постарався якнайкраще використати праці своїх попередників.

З 27 карт Птолемея «Загальна карта світу» побудована в другій, або геометричній, проєкції Птолемея, як і карти Азії під номерами VII й VIII. Решта регіональні карти побудовані в трапецеїдальній проєкції Ніколауса Германуса (редактора Ульмського видань 1482 р. і 1486 р.). Виключення «Карта XII Азії», складена в прямокутної проєкції географа та картографа Маріна Тірського. По конструкції й по малюнку карти Птолемея в Базельському виданні (1540) близькі до Ульмського, але за географічним змістом дуже відрізняються від них і від останніх Страсбурзьких та Ліонського видання (1522-1535). С. Мюнстер застосував новий спосіб друкування географічних назв – відливав цілі слова і рядки та  впроваджуючи виливок в дерев'яні дошки, на яких гравіювалося зображення. Це дозволяло застосовувати одноразове, а не дворазове друкування кожного аркуша. [В. А. Бронштэн«КлавдийПтолемей.Глава12».http://www.argoschool.ru/biblioteka/antichnost_i_ellinizm/va_bronshten_klavdij_ptolemej_glava_12/].

До 27 карт К. Птолемея С. Мюнстер додав 21 нову карту: одну «Загальну карту світу» (з Америкою) і 20 регіональних. «Загальна карта світу» виконана в еліптичній проєкції, регіональні - в прямокутній проєкції, але без координат і з різним орієнтуванням (вгорі – то північ, то південь, то схід).

Крім першого видання “Geographia Universalis”1540 р. С. Мюнстер видав ще чотири, всі в друкарні Генріка Петрі (1542 р., 1545 р., 1551 р., 1552 р.). На титульному аркуші видання “Geographia Universalis” 1545 р. зображений Птолемей-астроном. В цьому та в останньому Базельському виданні 1552 р. замінені й додані деякі «нові» карти.

1540 р. Карта “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA” (Нова карта Польщі та Угорщини). Карта публікувалася під різними назвами: “POLONIA ET VNGARIA XV NOVA TABVLA”, “POLONIA ET VNGARIA XX NOVA TABVLA”, «Landtafel des Ungerlands / Polands / Rüʃʃen / Littav / Walachei und Bulgarei» (Карта Угорщини, Польщі, Русі, Литви, Волощини і Болгарії), «POLONIA ET VNGARIA Nova Descriptio», “Nouuelle defcription de Poloigne & Hongrie” (Новий опис Польщі та Угорщини).

Мапа цікава тим, що на ній чи не вперше присутні регіональні назви українських земель: Rvssia (Русь; між р. Західний Буг та р. Сян) зі Львовом (Leopol), Podolіa (Поділля), Volhinia (Волинь), Pokutze (Покуття), Codimia (Кодимія), Bessarabia (Бессарабія), Tartaria minor (Мала Татарія), Tartaria Przecopen[sis] (Перекопська Татарія) (останні дві території належать до Північного Причорномор’я і Кримського півострова). Показано сусідів українських історико-географічних регіонів – Молдову (Mvldavia), Трансільванію (Transilvania), Волощину (Valachia) та ін.

На північному сході від Києва позначена Біла Русь (Rvussia Alba), і вже далі на схід – Московія (Moscovia).

Біла Русь та Московія знаходяться на схід від Дніпра, в районі річок Десни і Сейму. Розташування річок та міст на мапі ще доволі приблизні, але можна чітко локалізувати по кордоні річок Сейм (де видно Путивль та Рильськ) та Десни. За цим кордоном починається на мапі Московія. Цікава сама назва міста Москви – Moschia (Мосхія). В праці (1773) В. М. Татищева та Г. Ф. Міллера “Исторіиа россійская с самых древниейших времен неусыпными трудами через триттсать лѣт собранная и описанная покойным тайным совѣтником и астраханским губернатором Васильем Никитичем Татищевым: Том 2” теж згадується топонім «Мосхїя» (ріка).

Зиґмунд Герберштайн (Siegmund von Herberstein).

Зиґмунд Герберштайн (нім. Siegmund von Herberstein; 1486—1566), барон Священної Римської імперії, військовик, дипломат, картограф. Представник німецького роду Герберштайнів. Народився у Віпаві, Крайна (Словенія). Випускник Віденського університету. Працював імперським посланцем в Данії, Угорщині, Польщі, Литві, Московії, Османській імперії. Двічі (1517 і 1526) відвідав Москву як посол «Священної Римської імперії германської нації» з метою залучити великого князя московського Василія III Івановича до спільної боротьби проти Османської імперії. Був і в Україні. Автор «Rerum Moscoviticarum Commentarii» (Записки про московитські справи,1549), першого у Західній Європі детального історико-етнографічного опису Московії. Помер у Відні.

«Записки про московитські справи» були кількаразово перевидані різними мовами. У них Зиґмунд Герберштайн подав багато історичних, географічних та економічних відомостей про Московію, Україну, Литву й Польщу.  "Записки…" стали першим докладним описом географії України (деяких її міст, шляхів, річок); на картах є схематичне зображення її території.  Черкаси Герберштайн називає центром козаків, а всіх українців – черкасами. Про Київ він пише як про старовинну столицю Русі, де збереглося багато руїн церков і монастирів, згадує про київські печери з їх гробницями й мощами св. угодників Божих. 

Зигмунд Герберштейн у своїй праці розмежовує як різні поняття «Московію» та «Русь», зараховуючи до останньої українсько-білоруські землі, котрі входили до складу Литовської та Польської держав у XV—XVI століттях. Вчений чітко розрізняв власне Литву, «яка врізається в руські землі й має власну мову та римську віру», і «руські землі», тобто Україну та Білорусь.

1546 р. Карта Московії - “Moscovia Sigismundi liberi Baronis in Herberstein, Neiperg, et Gutenhag M. D. XLVI”. Фінська затока названа «Sinus Livonicus et Ruthenicus». Балтійське побережжя назване лівонсько-рутенською дугою (Sinus livonicus et ruthenicus), а також краєм рутенів або московитів (Ruthenorum seu Moscovitarum fine). Перераховуються рутенські (ruthenice) назви Волги та Дону. Українські землі – PODOLIA (Поділля) та SEVERA (Сіверщина).

Перший варіант карти “Moscovia...” був гравійований талановитим гравером Гіршфогелем. 1549 р. карта поміщена в трактаті З. Герберштайна «Rerum Moscoviticarum Commentarii». Відрізнявся трішки від оригіналу 1546 р. Поряд з картою Московії, також в книзі була присутня й карта Москви. Праця видана у Відні (латинська мова). Це – трактат про Московію та сусідні країни. Одне з перших докладних джерел у Західній Європі про Московію.

До італійського видання книги в 1550 р. була додана карта 1549 р. (“Moscovia Sigismundi liberi Baronis in Herberstein, Neiperg, et Gutenhag  anno M. D. XLIХ”) вже зі значними змінами. Вона була гравійована на дереві Д. Гастальді у вигляді трапеції. Назва ПОДІЛЛЯ (PODOLIA) на карті відсутня, але з'являються назви Кодимія та Бессарабія. Нове, виправлене і перероблене видання “Записок...” було видано Герберштайном у 1551 р.

З карти зник герб видавця, вона була трохи більша від карти 1549 р., там де раніше був підпис гравера з'явилася масштабна лінійка й напис “Distantia per Miliaria”. На карті – дата 1549 р. (MDXLIX), але насправді вона створена у 1551 р., просто гравер не став виправляти заголовок оригінальної карти. Незабаром, у 1556 р., був ще надрукований варіант з показанням лісів: “Moscovia Sigismundi Liberi Baronis in Herberstain. Designatae syluae non carent suis incolis”. 1557 р. в Антверпені з'явився передрук латинського Базельського видання 1556 р. “Записок...”. У цьому виданні карта була значно зменшена і спрощена. У тому ж 1557 р. вже сам Герберштайн видав свою книгу німецькою мовою. До цього видання карту також частково переклали німецькою та значно переробили оформлення. Але по суті, всі видання за змістом повторювали найперше видання 1546 р.

1550 р. Джакомо Гастальді. Зиґмунд Герберштайн. Карта «DÉSCRIPTIONÉ DÉ LA MOSCOUIA PER GIACOMO GASTALDO PIAMO[N]TESE COSMOGRAPHO IN VENETIA MDL» (Опис Московщини Джакомо Гастальді, п’емонтійця, космографа у Венеції 1550). Серед українських історико-географічних земель автор виділяє Кодимію (Codimia) між р. Буг та р. Соб та Бессарабію (Bessarabia).

Географічна сучасна карта (tabula modema) з елементами карти К. Птолемея, є зменшеним і частково переробленим варіантом карти Московії, вигравіюваної на міді А. Гіршфоґелем 1549 p., вміщеної до віденського видання книги німецького посла у Москві 1516-1518 і 1526-1527 pp. барона Сиґізмунда фон Герберштайна «Rerum Moscoviticarum Comentarii» (Записки про Московію). Дереворитну копію карти виконав Дж. Ґастальді до італійського видання книги С. фон Герберштайна (вийшла друком у Венеції у 1550 р) [Вавричин, 2004].

1566 р. Зиґмунд Герберштайн. Карта “Noua Descriptione de la Moscouia per l`ecce: N Giacomo gastaldo piamontose cosmographo in Venetia. Anno M. D. LXVI. Apresso Gio Fucc. (?) Com.(?) in Ven”. Частина Поділля – Codimia (Кодимія).

1567 р. Зиґмунд Герберштайн. Карта «Andere Landtaffel: in welcher der Moscoviten gebüet, mit sampt den Welden [Wälden] und Bergen auch etliсhen gebreüchen und allen umligenden Landschaften begriffen». На карті позначено Київ. Очаків, Бєлгород та ін. міста.

Антоній (Антон) Від  

Антоній (Антон) Від  (1508, Обервезель, Рейн-Хунсрюк - 21 січня 1558, Данциг, Поморське воєводство) - німецький картограф, який отримав популярність завдяки створенню карт Московії в першій половині XVI століття. Себастьан Мюнстер у своїй «Космографії» називав його литвином.

1542—1555 рр. Карта «Moscovia que Alba Russia non contenta Europee Sarmatie parte...» (Московія, як і вся Біла Русь, не обмежується частиною Євpопейської Саpматії й більшою частиною знаходиться в Азії). Видання 1570 р. гравірував Франц Хогенберг. Українські землі зображено фрагментарно.

Карта Віда-Ляцького.

Безпосередню участь у створенні карти брав воєвода Іван Васильович Ляцький, який утік із московської держави у 1534 році. Окрім відомостей, отриманих від Івана Ляцького, Від використовував і сторонні джерела, наприклад, твір Матвія Мєховського «Трактат про дві Сарматії».

Якимось чином у Данцігу стало відомо, що Ляцький може дати багатий описовий матеріал про Московію. Почувши це, сенатор Йоганн Коппе першою ж нагодою поїхав до Вільна, взявши з собою Антона Віда, художника, якого він переконав намалювати карту Московії. Від зустрівся з Ляцьким і отримав від нього необхідні матеріали. У тому ж 1542 році Від підготував рукопис своєї карти; будучи художником, він прикрасив його малюнками полювання й різних диких звірів, що населяють московські ліси. Чи допомагав йому Ляцький у цих малюнках, ми не знаємо, але можна сказати, що вони виконані не тільки з артистизмом, але й з деякою реалістичністю, що свідчить про те, що він міг це зробити. Підтвердженням цього припущення, здається, є серія написів на карті, виконаних московською мовою з каліграфічною досконалістю. Від для цього ледве знав московську мову.

Карта Віда, складена в 1542 році, деякий час залишалася рукописом; проте це стало відомо ряду осіб. Серед них був Зиґмунд Герберштайн, якому Від, можливо, навіть надіслав копію за пропозицією Ляцького. Згадку про це можна знайти у  Конрада Геснера (Gessner, 1548); який пізніше запозичив з карти Віда сцену полювання на муфлонів для своєї «Historiae Animalium» (1551). Ще раніше Від відповів на публічне звернення Мюнстера щодо надання географічного матеріалу для його «Космографії». У своєму виданні 1544 року Мюнстер приписує Віду (який був призначений «...Йоганном Яцьким») надати йому матеріали про Московію, які, очевидно, включали текст і карту. Таким чином карта Віда, навіть у цій скороченій і трохи спрощеній формі, отримала значне поширення.

Карта Віда, що складається з шести аркушів, не має спеціальної назви. У нижньому правому куті є присвята від А. Віда, яка пояснює, що представляє карта і що Ляцький допомагав у її складанні.

У ній також згадується прохання Герберштейна про карту раніше, у Москві, і що прохання тепер задоволено. Ця присвята підписана «Wilda... April Anno 1555». Одразу ліворуч від присвяти є ще вставка з титулом «An'tony Wed do chtitelyu» (Антоній Від до читача).

Далі наведено кілька вказівок давньою полонізованою московською мовою щодо користування картою та дати 1542 р. Нарешті, у нижньому лівому кутку є короткий опис Московії також датований «Wilda... anno 1555...».

Причина кількох дат не ясна. Найраніший, 1542 р., ймовірно, стосується виготовлення рукопису у Вільні за допомогою Ляцького, тоді як дати квітень і листопад 1555 р. імовірно вказують на початок і кінець процесу гравіювання.

На початку 1880-х років німецький історик Генріх Міхов виявив у Гамбурзі видання карти Антонія Віда, виконане Францом Хогенбергом у 1570 році, про що повідомив у своїй статті про найдавніші карти Росії. Перевидання 1570 р. має змінений розмір карти — прямокутну форму проти квадратної в оригіналі. Змінено художнє оформлення, залишено лише латинський текст.

Оригінальна карта 1555 р. була виявлена пізніше і представлена в публікації Г. Міхова 1906 року. Карта Антонія Віда була добре відома у колі іменитих картографів, у своїх публікаціях її згадують Абрахам Ортеліус, Гессель Геррітс та Ніколас Вітсен. Відомості, отримані від Віда, користувалися для складання власних карт Сигізмунд Герберштейн і Себастьан Мюнстер.

Джакомо Гастальді (Gastaldi Giacomo).

Джакомо Гастальді (Gastaldi Giacomo; близько 1500–1566) — венеціанський картограф, географ, гравер та інженер, член Венеціанської академії та Головний космограф Венеціанської республіки. Народився у Віллафранка-П'ємонте. У 1539 р. отримав привілей Венеціанського сенату за друк вічного календаря. Першою картографічною роботою була мапа Німеччини у 1542 р. Створив фрескові мапи Азії та Африки в Палаці Дожів. Як інженер брав участь у розробленні проєктів регулювання рівня води та її солоності у Венеціанській лагуні. Змінив технологію виготовлення мап, перейшовши з гравіювання на деревʼяній основі на новітню техніку мідьориту, що надало картографічній продукції вишуканості та деталізації.

На картах 1548 р. “Polonia et Hungaria Nova Tabula” (Нова карта Польщі та Угорщини) та “MOSCHOVIA TABULA NOVA” (Нова карта Московії) Д. Гастальді чи не уперше використано назву “Rossia Rossa” (Червона Русь) щодо Правобережної України.

На мапі “MOSCHOVIA TABULA NOVA” напис “ROSSIA BLANKA” (Біла Русь) поміщений між Великим Новгородом (Nouugardia) і Холмогорами (Colmogora).

1548 р. Карта «Nova Descriptione de la Moscovia» (Московія). Серед українських історико-географічних земель автор виділяє Кодимію (Codimia) між р. Буг та р. Соб та Бессарабію (Bessarabia). На вертикальних рамках зображений князь московський [Іван IV] на троні, московитський кінний воїн, військові трофеї.

Жироламо (Джироламо) Рушеллі (Girolamo Ruscelli).

Жироламо (Джироламо) Рушеллі (Girolamo Ruscelli; 1520-1566) – італійський вчений, фізик, алхімік, географ та картограф.

1561 р. зробив новий переклад «Географії» Птолемея на італійську мову (La Geograpfia Di Claudio Tolomeo Alessandrino, Nouvamente Tradatta Di Greco in Italiano) безпосередньо з грецького. Цей переклад використовувався у всіх інших Венеціанських виданнях аж до 1600 р., основою для карт як і раніше служили карти Д. Ґастальді. Видавництво – Венеція.

1561 р. Карта “Moschovia Nuova Tavola” (Нова карта Московії). Як і в інших роботах Рушеллі, тут простежується чітко розмежування назв Русі й Московії. Правобережна Україна традиційно для автора позначено як Rossia Rossa (Червона Русь), а на півночі карти, біля Білого моря, є напис Rossia Bianca (Біла Русь).

Ентоні Дженкінсон (Anthony Jenkinson).

Ентоні Дженкінсон (англ. Anthony Jenkinson; 1529-1610/1611), англійський дипломат, купець та мандрівник, перший посол Англії в Московії. Чотири рази, з 1557 р. по 1571 р., побував в Росії в якості посла. Він також кілька разів зустрічався з царем Іваном Грозним під час поїздок до Москви та Московії.

1562 р. Карта «RUSSIAE, MOSCOVIAE ET TARTARIAE DESCRIPTIO...» (Опис Росії, Московії та Тартарії...) Ентоні Дженкінсона, службовця Англійської Московської компанії, складена за результатами подорожей в Середню Азію і Персію (1557-1564), вирішальним чином вплинула на зображення Центральної Азії, перш за все Туркестанського басейну. Вона була видана в Лондоні в 1562 р. (саме в той час, коли Дженкінсон вдруге мандрував по Персії). Формат карти 344 х 432 мм.

Зображено Московське царство та землі Бухари та Андіжана. Відзначено межі та назви князівств, розселення народностей. Карта насичена сюжетними малюнками: на полі карти – зображення воїнів та тварин; у лівому верхньому кутку – зображення Іоанна IV на тлі намету; території за Волгою представлені ілюстрованими поясненнями автора про місцеві звичаї та історичні події (описані поклоніння ідолу, поклоніння Сонцю у вигляді червоного полотна, воїни і стада, що перетворилися в каміння, похоронні ритуали киргизів, дорога від Мангишлака до Шайсура і від Шайсура до Бухари, дорога до границь Китайської імперії і до Камбалу, дано відомості про історію малого Хорасана та Самаркандії).

У лівому нижньому кутку карти є такий підпис: «Russiae, Moscoviae et Tartariae Descriptio. Auctore Antonio Jenkensono Anglo, edita Londini Anno 1562 et dedicata illustriss: D. [uci] Henrico Sydneo Walliae praesidi». Три різні країни: Русія, Московія й Тартарія. У лівому верхньому кутку знаходиться портрет царя Івана Грозного з підписом: «Ioannes Basilius Magnus Imperator Russiae; Dux Moscoviae».

Ще 1493 р. Іван III самостійно додав до свого великокнязівського домену приставку — «всія Русі», яка у московських князів не зустрічалася в давніших документах і не визнавалась іншими монархами. У Іпатіївському літопису під 6709 (1201) роком Роман Мстиславович (батько короля Данила) вперше названий «Великим князем Романом» і «Самодержцем усієї Руси».

Беззастережно титул «імператора» вже з 1554 р. визнавався за Іваном IV протестантською Англією (королева Єлизавета). З особливою наполегливістю Іван Грозний домагався визнання його царського титулу Польською та Литовською державами, однак ні ВКЛ, ні Польське королівство, ні об'єднана Річ Посполита ніколи так і не погодилися з цією вимогою.

Напис «Hec pars Lituanie Imperatori Russie subdita est» на захід від Смоленська означає приблизно «Ця частина Литви підпорядковується Імператору Руссії», але показана ця територія як литовська. На карті позначено Кримське ханство (CRIMEA). Тартарія (TARTARI) простягається від Криму до Волги.

На відміну від античних карт, на яких Яксарт (Сирдар'я) впадає в Каспійське море, на карті Дженкінсона річка тече на північ, через області Taskent (Ташкент) і Boghar (Бухара); Амудар'я бере початок в околицях Shamarcandia (Самарканд) і зливається з Сирдар’ю, що впадає потім в озеро Kitaia Lacu (ймовірно, Аральське море). Озеро з'єднується з Північним океаном річкою Oba (Об). Пошуки північного морського шляху відбилися і на карті Тартарії Меркатора (1569), а потім на Атласі фламандського картографа Йодокуса Гондіуса (1606); назва міста Cambalich (Пекін) повторюється (Cambalu) на узбережжі Тихого океану. Ймовірно, під впливом російської топонімії кордони Китаю доходять до озера Kitaia, з якої витікає річка Об. Описи Дженкінсона й Меркатора в цілому точно відображають (багато в чому помилкові) уявлення європейців про північно-східну Азію другої половини XVI ст.

Е. Дженкінсон подорожував у Бухару в 1557-1559 рр., після цього ще двічі в Росію. Під час однієї з цих подорожей доїжджав до Персії. Віньєтки засновані на виданнях подорожей Марко Поло. На них зображені етнічні та міфічні сцени, місцеві жителі в національному одязі, тварини.

Карту переробляли Герарда де Йоде й Абрагам Ортеліус. Переопрацьована карта Герардом де Йоде під назвою «Московія, найпросторіше велике князівство. Опис із місцевостями автора Ентоні Дженкінсона» (Moscoviae maximi amplissimi qve dvcatvs. Autore Anthonio Jankinfono Angolo.) вперше з'явилась в атласі лат. «Speculum Orbis Terrarum» 1578 р., а пізніше перевидана його сином Корнеліусом де Йоде в атласі 1593 р. суттєво відрізняється від оригіналу. На карті Г. де Йоде відсутні пояснювальні тексти й батальні сцени, якими багата карта Дженкінсона що містить 27 текстів.

Історична довідка. Іван IV Грозний (рос. Иван (Иоанн) IV Грозный; 1530— 1584) — князь московський з 1533 р., перший московський цар з 1547 року. При Іванові IV вперше встановлені торговельні зв'язки з Англією (1553) та Голландією. Підкорені Казанське (1552) та Астраханське (1556) ханства. У 1558—1583 роках велася Лівонська війна за вихід до Балтійського моря і вперта боротьба проти протекторату кримського хана Девлет I Ґерая. Після перемоги у Молодинській битві (1572) Московська держава укріпила за собою права на Казанське та Астраханське ханства, а також розпочала приєднання Сибірського ханства (1581). Титулувався як «Государ всієї Русі і великий князь володимирський, і московський, і новгородський, і псковський, і тверський, і пермський, і югорський, і болгарський, та інших».

Частковий (скорочений) його титул, який зазвичай цитують, звучить як: «великий князь Московський, Великий государ, Божою милістю цар і великий князь». 1576 р. імператор Священної Римської імперії Максиміліан II, бажаючи залучити Івана Грозного до військово-політичного союзу протиОсманської імперії, пропонував йому на майбутнє престол та титул «східного цесаря». Іван IV цілком байдуже поставився до «цесарства грецького», але став вимагати негайного визнання себе царем «всєя Русі», і імператор поступився в цьому принциповому питанні. Беззастережно титул «імператора» вже з 1554 р. визнавався за Іваном IV протестантською Англією (королева Єлизавета). З особливою наполегливістю Іван Грозний домагався визнання його царського титулу Польською та Литовською державами, однак ні ВКЛ, ні Польське королівство, ні об'єднана Річ Посполита ніколи так і не погодилися з цією вимогою.

Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius).

Абрагам Ортеліус (Abraham Ortelius; 1527–1598) — фламандський географ та картограф, творець першого географічного атласу в сучасному розумінні, який був надрукований в Атверпені 20 травня 1570 р. Атлас був названий «видовище земної кулі» (лат. Theatrum Orbis Terrarum) і відображав стан географічних знань на той час. Цей атлас неодноразово доповнювався і перевидавався і став свого роду «географічною Біблією» для мореплавців кінця 16 — початку 17 століть. Разом з атласом Меркатора він зіграв важливу роль у розвитку картографії.

Вважається також, що він був першим картографом, який уявив, що раніше всі континенти були об'єднані в один великий материк, згодом дрейфувавши до сучасного їх положення.

Другу Г. Меркатора Абрагаму Ортеліусу не так пощастило, він не отримав академічної освіти. Проте вчені всієї Європи високо цінували його. У віці двадцяти років А. Ортеліус став членом гільдії Святого Луки в якості художника-ілюмінатора карт (afsetter van kaerten). Через сім років помер його батько, і молодій людині довелося взяти на себе утримання матері й двох сестер. Заради додаткового доходу він почав купувати карти на стороні. Його сестри закріплювали їх на полотні, а Абрагам розфарбовував і продавав на ярмарках у Франкфурті та інших великих містах.

1595 р. Карта “Europam, Sive Celticam Veterem”. (Європа або давня Кельтія) з позначенням стародавніх племен, що проживали на теренах Європи, зокрема й України. Серед них ранньоісторичні слов'янські племена: карпи, анти, бастарни та ін.

Українські землі позначені як Scytіa, Росія – Moscovia. Карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum”. Відомі видання 1608, 1618, 1624, 1638 рр. та ін.

1598 р. Мініатюрна карта Московії «Russiae Moscoviae et Tartariae Descriptio. Autore Antonio Ienkensono», створена за мотивами карти англійського мандрівника Ентоні Дженкінсона (1529-бл. 1610), який став першим англійським послом в Московії при дворі Івана Грозного.

Українські землі зображено схематично.

Карта була опублікована в «Il theatro del mondo», італійському піратському виданні мініатюрного атласу Ортеліуса «Epitome». Вперше опублікована в 1598 році, публікація була відновлена в 1655 році, через сорок років після останнього видання голландського оригіналу.

 

Голландська родина вчених та типографів-видавців де Йоде.

Герард де Йоде (Gerard de Jode; 1509—1591) – голландський художник, видавець та картограф, конкурент А. Ортеліуса. Представник відомої родини фламандських художників та граверів Йоде. Батько Корнеліса де Йоде та Пітера де Йоде-старшого. Дід Пітера де Йоде-молодшого.

Ще у молодих роках проміняв військову службу на заняття наукою та мистецтвом. Твори його відрізняються грубуватістю, властивою сучасній нідерландській школі, і водночас визначеністю малюнка.

У 1547 р. став членом гільдії Святого Луки в Антверпені. Тоді ж зайнявся видавничою діяльністю та книготоргівлею. Часто друкував роботи інших картографів, у тому числі в 1555 р. - карту світу Гастальді, в 1558  р. - карту Якова ван Девентера (Брабант), в 1564 р. - карту світу Ортеліуса з 8 аркушів, карти Бартоломеуса Мусінуса і Фернандо Альварес Секо.

Найвидатніша робота Г. де Йоде – видання двотомного атласу «Speculum Orbis Terrae», опублікованого у 1578 році. У 1593 р. його син Корнеліус (1568-1600) видав друге видання цього атласу.

Корнеліс де Йоде (нідерл. Cornelis de Jode; 1568, Антверпен - 17 жовтня 1600, Монс) - фламандський рисувальник-орнаменталіст, гравер, картограф, і видавець епохи «Золотого віку Нідерландів». Представник відомої сім'ї фламандських живописців та граверів де Йоде

Знання з математики і геометрії отримав в університеті Дуе. Після смерті батька в 1591 році, Корнеліс де Йоде взяв на себе роботу над незавершеним атласом географічних карт батька, який він зрештою опублікував у 1593 році під назвою «Speculum Orbis Terrae» (Дзеркало країн світу), покращене та збільшене видання з 65 до 109 карт. Для нового видання Корнеліс взяв понад 50 карт із першого видання 1578 року і доповнив їх новими, наприклад, картами Китаю та деяких частин Америки. Тоді ж він опублікував «Quiviræ Regnum cum aliis» та «Boream» із «Дзеркала країн світу». Одна з карт є одним із ранніх зображень західного узбережжя Північної Америки і заснована на карті світу Петра Планціуса, опублікованої в 1592 .

У 1594 р. Корнеліс опублікував трактат з геометрії «Теорія і практика геометричного квадранта» (Theoria Et Praxis Quadrantis Geometrici).

У 1595 р. Корнеліс де Йоде став членом Гільдії Святого Луки в Антверпені.

Коли Корнеліс де Йоде передчасно помер у віці тридцяти двох років, видавець з Антверпена Хоан Батіста Вріент (Joan Baptista Vrient) викупив друковані форми «Speculum Orbis Terræ». Оскільки раніше Врієнт придбав друковані форми знаменитого атласу Theatrum Orbis Terrarum Абрагама Ортеліуса, який мав значний успіх, можна припустити, що Врієнт купив друковані форми де Йоде виключно для того, щоб уникнути небажаної конкуренції.

Ентоні Дженкінсон та голландський художник, видавець й картограф Герард де Йоде.

1578 р. Карта «Московія, найпросторіше велике князівство. Опис із місцевостями автора Ентоні Дженкінсона» (Moscoviae maximi amplissimi qve dvcatvs. Autore Anthonio Jankinfono Angolo.). Карта є однією з двох відомих переопрацювань першодрукованої карти англійського мандрівника Е. Дженкінсона, датованої 1562 роком. Також окрім Герарда де Йоде карту Е. Дженкінсона перепрацював і друкував у своїх атласах А. Ортеліус.

Віднайдений у 1987 р. оригінал карти дав можливість дослідити пам'ятку і зіставити її з відомими переопрацьованими варіантами карти. Перероблення Герарда де Йоде, яка вперше з'явилась в атласі лат. «Speculum Orbis Terrarum» 1578 р., а пізніше перевидана його сином Корнеліусом де Йоде в атласі 1593 р. суттєво відрізняється від оригіналу. Карта охоплює значно меншу територію, представляючи тільки північно-західну частину оригінальної карти. На карті Г. де Йоде відсутні пояснювальні тексти й батальні сцени, якими багата карта Дженкінсона що містить 27 текстів.

Гравери карти 1593 р.: Ян ван Детекум (лат. Jan van Deutecum) та Лукас ван Детекум (лат. Lucas van Deutecum). Опублікавана в Атласі (лат. SPECULUM ORBAIS TERRAE - ANTVERPIAE SUMTIBUS VIDUAE ET HEREDES GERARDI DE IVDAEIS, SVIS SVMTIBYS HOC OPYS GEOGRAPHICUM CVARAVERE IMPRIMA - ANNO MDXCIII - T.2.-P.9).

Заголовок карти розташовано у лівому верхньому куті, у прямокутному стилізованому картуші. Карта має дволінійну рамку зі стилізованим орнаментом. Сторони світу підписано на полі карти: лат. «Septentrio», «Meridies», «Occidens», «Oriens». Під картушем із заголовком — шкала лінійного масштабу. На Лівобережжі сьогоднішньої України між Дніпром і Азовським морем — зображення постатей двох татар з ведмедем, вище — малюнки оленів, вовків, на Північному Кавказі намальовано дві кибитки, запряжені верблюдами з погоничем. У правому верхньому куті, між річками Печорою й Об'ю — малюнок «Золотої Баби». Карта разом із картою Лівонії (лат. «Livinie provincia ac eius») відбита з однієї плити. Карта охоплює територію від Білого моря на півночі, до дельти Волги та гирла Дніпра на півдні, від Києва на заході до витоку Ками на сході.

На обороті карти текст латинською мовою «Moscovia».

Землі України представлені Подніпров'ям і Приазов'ям (без назв), на цій території позначені річки Дніпро (лат. Boristine uel Neper flu.,лат. Boristine flu.), Десна (лат. Desna fluvius), Сож (лат. Solf fluvius), міста Київ (лат.  Kiou), Стародуб (лат. Stara dowbe). Приазов'я помилково назване Кримом (лат. Crimea), вздовж всієї території розміщено підпис лат. «Livania Pars».

Герард Меркатор (Gerhardus Mercator).

XVI ст (період історії картографії) – період лідерства Нідерландів – відзначений діяльністю двох з найвидатніших її дійових осіб. Один з них – Герард Меркатор, картограф, гравер і вчений; другий – Абрагам Ортеліус, видавець і торговець картами. Технічно вони були конкурентами, насправді – колегами. Разом вони вписали в історію важливу главу, причому кожен вніс свій особливий внесок, відповідно до фаху та умінь. Ортеліус жив і працював в Антверпені, Меркатор – у Дуйсбурзі, в 60 милях від столиці.

Великою подією у розвитку картографування світу стало видання капітального Атласу Герарда Меркатора (1595 р.). Завдяки виходу саме цього видання у вжиток увійшов термін «атлас», що означає систематизоване зібрання географічних карт, опрацьованих за загальною програмою як цілісний твір. Корнеліс де Йоде (нідерл. Cornelis de Jode; 1568, Антверпен - 17 жовтня 1600, Монс) - фламандський рисувальник-орнаменталіст, гравер, картограф, і видавець епохи «Золотого віку Нідерландів». Представник відомої сім'ї фламандських живописців та граверів де Йоде

Герард Меркатор (Gerhardus Mercator; 1512–1594), фламандський математик, філософ, теолог, географ та картограф; вніс надзвичайно вагомий вклад у розвиток картографії. Його сучасники назвали «Птолемеєм свого часу». Г. Меркатор закінчив університет у Лувені, де й став займатись укладанням і гравіюванням карт, а також виготовленням глобусів і астрономічних інструментів.

Народився 5 березня 1512 року в Рупельмонді (Східна Фландрія, нині Бельгія). На той час Фландрія була частиною Габсбурзьких Нідерландів. Герард був сьомою дитиною в сім'ї, яка жила досить бідно. Його батько, Губер Кремер, був шевцем та фермером-орендарем. І батько, і мати Герарда не були уродженцями Рупельмонда, але походили з німецького містечка Гангельте, розташованого на кордоні з Нідерландами. У Рупельмонді ж Губер мав численних родичів, яких він іноді відвідував. Під час однієї з поїздок у подружжя Кремер у Рупельмонді народився син Герард. Через кілька років після його народження сім'я переїхала до Рупельмонда на постійне проживання.

Коли Герарду (фламандською він звався Герт Кремер) виповнилося 14 або 15 років, його батько помер, і сім'я залишилася без засобів до існування. Вихователем Герарда став дядько його батька –Гізберт Кремер. Завдяки йому Герард здобуває освіту в гімназії невеликого містечка Хертогенбос. Тут вивчалися основи богослов'я, класичні давні мови та початки логіки. Одним із вчителів Герарда був Макропедій. Імовірно, саме в гімназичні роки Герард, наслідуючи ренесансну моду того часу, «перевів» своє прізвище Кремер («купець», «торговець») латиною — і став Меркатором.

Гімназію він закінчує дуже швидко, за три з половиною роки, і майже відразу ж (29 вересня 1530) продовжує навчання в Левенському університеті (нині – на території Бельгії), знову завдяки підтримці Гізберта Кремера.

Лувен був найбільшим науковим та навчальним центром Нідерландів, у ньому знаходилося 43 гімназії, а його університет, заснований ще 1425 року, був найкращим у Північній Європі. У центр гуманістичної освіти та вільнодумства місто перетворилося завдяки Еразму Роттердамському (1465-1536), який жив деякий час у Лувені.

Меркатор став учнем географа, гравера та енциклопедиста Фрісіуса Гемми (нідерландський лікар, математик, картограф, філософ, гравер, майстер астрономічних інструментів та автор глобуса Землі). Після закінчення університету в 1532  р. Меркатор працював разом з Геммою-Фрісіусом над створенням глобусів Землі і неба; одночасно займався виготовленням точних оптичних інструментів, а також викладанням географії та астрономії.

У 1536 р. Меркатор повінчався з Барбарою Шеллекен. У них було три сини: Арнольд, Бартоломей та Румольд.

У 1537 р. він видав карту Палестини на 6 аркушах, а в 1538  р. - карту світу (на ній він вперше показав місце розташування південного материка, існування якого довго викликало сумніви). Ці дві роботи принесли Меркатору славу видатного картографа, і фламандські купці замовили йому карту Фландрії, яку він створив  1540 р. У тому ж році Меркатор видав брошуру "Спосіб написання латинських літер, який називається італійським курсивом". У ній автор запропонував використовувати курсив для одноманітного написання географічних імен - і його пропозиція незабаром була прийнята науковою спільнотою.

Завдяки цим двом картографічним роботам Меркатор отримав світове визнання. Слава про нього доходить навіть до короля Іспанії Карла V

Наступного року імператор Священної Римської імперії Карл V доручив Меркатор виготовити набір астрономічних інструментів. В 1541 Меркатор створив глобус Землі, через 10 років - небесний глобус і в 1552 подарував їх Карлу V..

У 1544 р. вже знаменитий картограф був заарештований за підозрою в єресі й поміщений у в'язницю. Лише завдяки особистому втручанню Карла V через кілька місяців Меркатор знову знайшов свободу і потім, щоб не спокушати інквізиторів, він прийняв пропозицію герцога Вільгельма Юліх-Клеве-Бергського і переселився до Німеччини. На жаль, умови роботи там були гірші, , тому, що місто Дуйсбург (князівство Клеве, Німеччина), в яке він переїхав, було віддалене від моря і торгових шляхів, йому було складніше отримувати необхідну інформацію, креслення і карти. Його виручив інший відомий фламандський вчений-географ, Авраам Ортеліус (1527-1598), між ними виникло листування, завдяки якому Меркатор став отримувати необхідні відомості.

З 1552 р. він жив і працював у Дуйсбурзі, де вийшли у світ його знамениті картографічні твори.

В 1589 р. він одружився з Гертрудою, багатою вдовою мера Дуйсбурга. Картограф помер від крововиливу в мозок 2 грудня 1594 в Дуйсбурзі, це місто зараз знаходиться на території Німеччини. Сьогодні в усьому світі є багато будівель, університетів, вулиць, кораблів і навіть астероїд, названих на честь цієї великої людини.

У Атласі 1595 р. міститься карта “Rvssia cum Confinijs”. Rvssia на карті охоплює територію від Московії до Уралу. Також показано територію суміжних держав. Додаткова карта «Russiae Pars Amplificata» («Збільшене зображення частини Руссії») представляє Європейську Руссію-Московію від Ладозького озера та Вологди на півночі до Вітебська та Москви на півдні. Відзначено: межі та назви держав, областей, населені пункти, ліси.

У виданнях 1610-х - 1630-х рр. французькою мовою (було 8 видань французькою мовою амстердамського картографа та видавця Йодокуса Гондіуса) на звороті є текст «La Russie ou Moscovie» (Руссія або Московія).

Українські землі представлені Руссю (Rvssia), що охоплює Руське воєводство, Поділлям (Podolia) та Волинню (Volhinia).  Moscovia (Московія) позначена як одна із місцевостей Rvssia. 

Джованні Антоніо Маджіні (Giovanni Antonio Magini).

Джованні Антоніо Маджіні (Giovanni Antonio Magini; 1555—1617) – італійський картограф, астроном та математик.

Відомий виданням перекладу «Географії» Клавдія Птолемея та підготовкою детального атласу карт італійських провінцій. Маджіні першим запропонував використовувати кому як роздільник цілої та дробової частини десяткових дробів.

Народився у Падуї. У 1579 р. закінчив навчання філософії в Болонському університеті й вирішив присвятити себе астрономії. У 1588 р. зайняв кафедру математики Болонського університету, на яку претендував також молодий Галілей, проте керівництво університету віддало перевагу Маджіні. Цей пост він обіймав до смерті 1617 р.

Маджіні був знайомий з геліоцентричною системою Коперника, але відкинув її і в творі «Novæ cœlestium orbium theoricæ congruentes cum observationibus N. Copernici» (1589) й запропонував власний варіант геоцентричної системи з 11 планетних сфер, що обертаються.

У 1596 р. перевидав «Географію» Птолемея. До 27 карт Птолемея було додано 37 нових, чудово вигравіруваних Дж. Порро, які разом утворюють справжній сучасний атлас.

Magini G.A. Geographiae universae. Venice, 1596.

Magini G.A. Geografia cioe descrittione universale della Terra partita in due volumi, nel Primo de quali si contengono gli otto libri della Geografia di Tolomeo, nuovamente con singolare studio rincontrati & corretti. da Gio. Antonio Magini Padovano. Venice, Gio Batt. e Giorgio Galignani Fratelli, 1598. 512 p.

Magini G.A. Geographiae universae. Venice, 1616.

Як картограф Маджіні підготував видання фундаментального географічного атласу Італії (Atlante geografico d'Italia), виданого посмертно його сином у 1620 році. Робота над атласом вимагала великих витрат, які Маджіні компенсував значною мірою з власної кишені; зокрема, виконував обов'язки придворного астролога при дворі мантуанського герцога Вінченцо I Гонзага і навчав синів герцога математики. Крім герцога, допомогу у виданні атласу надали правителі Мессіни та Генуї. Маджіні видав карти інших країн, у тому числі одну з перших карток Московії 1596 р.

1596 р. Карта «Moscoviae Imperium» (Московська імперія). На мапі присутні регіональні назви українських історико-географічних земель: «Codimia» (Кодимія) та «Bessarabia» (Бессарабія).

Матіас Куад (Matthias Quad).

Матіас Куад (Matthias Quad; 1557–1613) був гравером і картографом із Кельна. Він був першим європейським картографом, який використовував пунктирні лінії для позначення міжнародних кордонів.

Матіас Куад народився та навчився гравірувати в Нідерландах в Йоганнеса ван Детекума (Johannes van Doetecum). Гравер по дереву та каменю Куад співпрацював з кельнським видавцем Йоганном Буссемахером (1580-1613).

У 1592 р. Куад видав атлас Європи, який містив 38 карт. У 1594 р. він розширив його до 50 карт. У 1600 р. він ще більше розширив колекцію карт, цього разу до 82 карт, і назвав атлас «Geographisch Handtbuch». Усі три були невеликими за розміром, що дозволяло їм конкурувати як дешевша альтернатива більшим атласам Ортеліуса, Меркатора та де Йодів. Матіас Куад видав ще один атлас «Fascilus Geographicus» у 1608 р. з 86 картами.

1600 р. Карта «Moscoviae Imperium» (Московська імперія) з німецьким текстом на звороті «Von der Moscaw» (Про Москву). Зображено територію Європейської Московії та Сибіру (до Обі). Відзначено назви держав, князівств, земель, а також розселення народностей.

Українські історико-географічні землі представлені Codimia (Кодимією) та Bessarabia (Бессарабією).

Йоганн Буссемахер (нім. Johann Bussemacher).

Йоганн Буссемахер (нім. Johann Bussemacher; близько 1580-1613) - німецький гравер, видавець, картограф. Активно працював як гравер, видавець, картограф у  Кельні з 1580 до 1613 року. Серед його численних робіт, які майстер підписував «Jans. Busse »,« J. Bussm. »,« Jo Buss »,«Johan Bussemec»і«I. Busem», кілька зображень святих, 13 гравюр, скопійованих з «Подвигів Геракла» Генріха Альдегревера.

1600 р. Карта світу (із зображенням Ісуса Христа). Українські землі на карті зображено узагальнено, московитські позначені як Московія.

Ісаак Абрахамсон Масса (Isaac Abrahamszoon Massa).

1613 р. Ісаак Абрахамсон Масса (Isaac Abrahamszoon Massa; 1586—1643), голландський картограф, дипломат, посол у Московії, торговець зерном, мандрівник, відомий як автор мемуарів, карт Східної Європи та Сибіру.

Початок XVII століття в Московії пов'язаний з ім'ям Ісаака Масса, який перебував у Москві в 1601-1609 роках у період історії, який отримав популярність як Смутні часи.

У 1601 р. був відправлений своїми батьками до Москви, на навчання торговій справі. Вивчив тут московську мову і завів торгівлю шовком здобувши популярність під ім'ям «Ісаака Аврамова Маси». Став свідком подій другої половини царювання Бориса Годунова, пережив захоплення Москви Лжедмитрієм і був висланий в 1608 в Архангельськ, де відкинув пропозицію нідерландського купця Ісаака Ле Мера взяти участь в черговій експедиції з відшукання північно-східного морського шляху, а в наступному році, перед падінням царя Василя Шуйського, був депортований  разом з іншими іноземними купцями з Московії.

Після прибуття на батьківщину, склав опис подій 1601-1609 року, що отримала назву»Коротка звістка про Московію», яку присвятив Морицю Оранському. У 1612 році опублікував дві статті про події в Московії та географію Сибіру, зокрема землі самоїдів, що увійшли до збірки нідерландського географа Гесселя Геррітса. Супроводив їх докладною картою північних берегів Московії, вздовж Білого, Баренцева та Карського морів, від Архангельська до Печори.

У 1612 р. знову прибув у Московію в званні посланника Генеральних штатів Голландії, провівши у ній досить довгий час. Здобувши тут певний авторитет, отримав чимало цінної інформації, як від московських бояр, дворян і дяків, так і жителів Німецької слободи в Москві.

У 1614 р.ступив у конфлікт з англійським посланником Джоном Мерріком за право торгівлі з Московською державою і доступу до Каспійсько-Волзького торгового шляху. Супроводжував до Нідерландів московські посольства Степана Ушакова та Семена Заборовського у 1614 р. та Івана Кондирєва та Михайла Неверова у 1615 р. В 1615 р. обговорював з царем Михайлом Федоровичем умови військового союзу з Нідерландами проти Швеції.

Картографічна спадщина.

У 1612—1613 роках Масса опублікував дві статті про Смутні часи і з географії «країни Самоїдів» (Сибіру), що супроводжуються картою Московії, в альманасі за редакцією Гесселя Ґеррітса.

Массі приписують п'ять опублікованих карт Московії-Росії та її провінцій, перша з яких була видана Ґеррітсом в Амстердамі в 1613 р.

На картуші карти написано, що вона присвячується цареві Михайлу Федоровичу і «виконана по автографу, який подбав намалювати Федір, син царя Бориса». У верхній частині карти зображено план міста Москви, з іншого боку вид на місто Архангельськ. У перевиданні Вісшера-Піскатора крім Архангельська є краєвиди на Івангород і Кремль, а також сільські пейзажі з лазнею та млином.

Інформація Масси про сибірське узбережжя було прогресом у географії цього регіону, відзначені численні притоки басейну Обі - Іртиш, Тобол, Тавда (річка), Тура (річка), Тюменка (річка), Тазовська губа. Міста Тобольськ, Тюмень, Верхотур'я, Березове, а також регіон, де мешкала Пега Орда. На північному сході, на відміну від попередніх карт обмежених річкою Об, з'являються зображення Єнісея та річки Пясина, район проживання тунгусів (Tinqoesi).

На півдні наведено назви Чорного (Zorno more) та Каспійського морів (Хвалинське море).

Після смерті Ґеррітса гравірувальні пластини придбав Віллем Блау і разом зі своїм сином перевидавав цю карту у своєму атласі протягом кількох десятиліть.

У перевиданні 1638 року Матеуса Меріана було прибрано план Москви, спрощено текст на картуші карти, змінено декоративні фігури людей і шрифт.

У наступних перевиданнях карт Ісаака Масси, у ряді випадків зі значно зміненим художнім оформленням, брали участь Віллем і Ян Блау, Йодокус Гондіус, Ян Янсон, а також Ніколас Йоанніс Вісшер (Клаас Янсзон Вісшер) та Ніколас Вісшер старший.

Наприкінці століття карта Вісшера послужила джерелом для створення оновленої карти зі зміненим контуром Каспійського та Чорного морів, що публікувалася у 1690-1740 роках німецькими видавцями, такими як Йохан Лохнер, Якоб Зандарт та Матеус Зойтер.

1620 р. Карта “Russiae, vulgo Moscovia. Pars Australis. Auctore Isaaco Massa” (Руссія, в просторіччі Московія). Видавець карти – Віллем Янсзон Блау (Амстердам). На мапі міститься назва «OCRAINA», на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле). Так з легкої руки Ісаака Масси до європейської науки увійшли: українська назва південних придніпровських степів “Дике поле”, яку на картах почали позначати як “Dikoia Pole” та назва «Окраїна» для московського Наддоння.  На мапі Масси ми бачимо московську «Окраїну», яка не має жодного відношення до подальшої «України». «Окраїна» поміщена у верхів’ї Оки, Дону (Рязанщина).

1638 р. карта опублікована в атласі “Theatrum Orbis Terrarum, sive Atlas Novus”. Відомі видання: 1640, 1641, 1647, 1650, 1659, 1663, 1665 рр. та ін.

1620 р. Карта “Moscoviae Pars Avstralis. Auctore Isaaco Masa” (Московія). Автори: Ісаак Масса – Ян Янсон. Видавництво Амстердам, формат карти 383 x 505 мм. На мапі московська Рязанщина показана як OCRAINA, на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле).

1633 р. Карта “Novissima Russiae Tabula. Authore Isaaco Massa”. Мапа була опублікована в «Доповненнях до Атласу Меркатора» (Амстердам). На мапі московська Рязанщина показана як OCRAINA, на південь від якої знаходиться Dikoia Pole (Дике Поле). Росія (Сибір) на карті – Tartariae (Тартарія).

Гравюра на міді. Текст – латинська мова, формат карти – 470 x 550 мм, масштаб – 1:6 250 000.

Мапа Ісаака Масси «Novissima Russia tabula» нагадує карту Г. Ґеррітса, видану в 1613 р. (обидва автори в різний час користувалися одним і тим же джерелом). 1640 р., в Амстердамі, карту видав голландський картограф та гравер Генріх Гондіус (Henricvs Hondivs; 1573—1650). Відомі видання 1638, 1642, 1680 рр. та ін.

Історична довідка. Назва Окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи «Окраїна» на картах це – українсько-татарське прикордоння.  Московська «Окраїна» не має жодного відношення до  «України». У фінській мові є слово "raja" - межа, кордон. Ймовірно, що «Окраїна» це угро-фінське Окське прикордоння, південна межа угро-фінської Московщини.

Московські шовіністи стали пояснювати назву нашого краю Україна як «окраїна Росії», тобто вклали в це слово принизливий і невластивий йому зміст. Картографічні джерела це все добре спростовують, де на одній карті містяться дві назви «Україна» та «Окраі(ї)на».

Окраїна – крайня частина якої-небудь території; край (Академічний тлумачний словник (1970—1980).

В тій же Бібл. (Париж. – А. Б.) є знаменитий глобус Корнеліуса, зроблений в 1660-1670 р. На цім глобусі територія по обидва боки Дніпра має надпис великими літерами «Ukrania» (Україна), включаючи в себе Волинь і Подолію. Московію названо Московією. Сумежжя між Московією і Нагайською Татарією має надпис невеликими літерами: «ocraina» — се окраїна Московської Держави на схід і північ од Слободської України, що нині зветься Харківщиною. З цих надписів видно, що географи ясно уявляли собі ріжницю між словами: Україна і окраїна [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].

Голландська родина вчених та типографів-видавців Блау.

Віллем Янсзон Блау (Willem Janszoon Blaeu; 1571—1638) — голландський гравер, картограф та видавець.

Сини Віллема Блау:

Ян Віллем Блау (Jan (Joan) Willemsz Blaeu; 1596—1673) — голландський гравер, картограф та видавець. Після смерті брата Корнеліуса в 1648 р. він сам керував створеною батьком компанією.

Корнеліус Блау (CORNELIUS Blaeu; 1610—1648) — голландський гравер, картограф та видавець.

Atlas Maior

ВЕЛИКИЙ АТЛАС або КОСМОГРАФІЯ Блау (Atlas Maior) – атлас, опублікований в Амстердамі між 1662 та 1672 рр. і містив 594 карти (1667) та близько 3 000 сторінок тексту в одинадцяти (латинське видання 1665 р.: «Geographia qvæ est cosmographiæ Blavianæ»), дванадцяти (французьке видання 1667 р.: «Le grand atlas ou Cosmographie blaviane, en laquelle est exactement descritte la terre, la mer et le ciel»), дев'яти (голландське видання: «Grooten atlas, oft werelt-beschryving, in welcke 't aertryck, de zee en hemel wordt vertoont en beschreven»), десяти (німецьке видання) томах. Перші томи були опубліковані в 1662 р., останній том був завершений в 1665 р., але Ян продовжував переробляти кілька томів. Згодом визнаний шедевром голландського картографічного мистецтва XVII ст. Як і атлас Авраама Ортеліуса «Theatrum Orbis Terrarum» (1570), Атлас Блау вважається шедевром Золотого століття голландської / нідерландської картографії. Пишний стиль оформлення карт, що існував в голландській картографії XVI-XVII ст. і представлений в Атласі Блау у всій його величі, на думку багатьох дослідників, ніколи згодом не був перевершений.

Атлас складають гравюри на міді, розфарбовані вручну карти, витончені титульні листи. Обов'язковим елементом оформлення карт є картуші, графічні прикраси у вигляді щита або сувою, на якому поміщається напис. Вишукані алегоричні фігури супроводжують кожну картку і допомагають розкрити її зміст.

Заплановане видання 12 томів «Atlas Maior» Яна Блау іспанською мовою так і залишилося незавершеним (створено 10 томів). Під час великої пожежі в Амстердамі 23 лютого 1672 р. його майстерня повністю згоріла. Загинули друкарські верстати, книжки, папір. Смерть Яна Блау в наступному році з великою ймовірністю можна пояснити тим, що він так і не оговтався від удару, завданого йому пожежею. Він був похований в амстердамському храмі Вестеркерк. Його компанія припинила своє існування в 1698 р. 

Проте, цей 9-12-томний атлас був лише як перша частина набагато більшої роботи, про що свідчить повна назва атласу: «Atlas Maior, sive Cosmographia Blaviana, qua solum, salum, coelum, accuratissime describuntur». Друга частина (по берегах, морях та океанах) та третя частина (з картами неба) не були створені.

«Atlas Maior» був наймасштабним та найдорожчим виданням XVII ст. Крім мови видання, кожний із надрукованих примірників атласу з 1662 р. до 1672 р. сильно відрізнявся один від одного якістю оформлення та декорування. Це напряму залежало від побажань замовників і суттєво впливало на вартість виробу. 

1674 р. амстердамський видавець Фредерік де Віт придбав на аукціоні більшу частину плит з майстерні Блау, в тому числі й форми карт чотирьох українських воєводств, і вміщував їх у деяких примірниках «Atlas Minor», не міняючи видавничої примітки Блау.

З 1706 р. карти видав амстердамський картограф П’єр Мортьє зі своєю видавничою приміткою. Його спадкоємці Йоханнес Ковенс (Johannes Covens) та Корнель Мортьє (Cornelis Mortier), які очолили фірму 1721 p., знову перевидали карти, замінивши видавничу примітку на свою.

Передісторія. Сімейна фірма «Блау» була заснована 1596 р.  голландським географом, картографом, математиком та астрономом, учнем  данського астронома Тихо Браге (1546—1601), Віллемом Янсзоном Блау. Спеціалізувалася з випуску карт, книг, географічних атласів, а також земних і небесних глобусів. Глобуси фірми «Блау» вирізнялися своєю точністю та вишуканістю. Атласи виробництва Віллема Блау поряд із картами подають розлогий текст географічного та історичного змісту. 1638 р., після смерті батька (Віллема Блау)  Ян Віллем Блау  (Jan (Joan) Willemsz Blaeu; 1596—1673) разом з братом Корнеліусом (CORNELIUS Blaeu; 1610—1648) продовжив його справу, а також став наступником свого батька на посаді картографа Голландської Ост-Індської компанії. Після смерті брата в 1648 р. він сам керував створеною батьком компанією.

Під час роботи в ній синів засновника Корнеліуса і Яна фірма досягла найвищого розквіту, що тривав аж до її знищення під час пожежі в 1672 р. Був вдосконалений друкарський верстат, що дозволило друкувати атласи великого формату. 1634 р. Віллем Блау  та його син Ян зробили публічне оголошення в амстердамській газеті, що вони опублікують свій власний атлас. Перший атлас був завершений в 1635 р. і з'явився в чотирьох різних варіантах: «Novus Atlas» (німецьке видання, 208 карт у двох томах), «Theatrum Orbis Terrarum, sive, Atlas Novus» (латинське видання, 207 карт у двох томах), «Toonneel des Aerdrycks» (голландське видання, 207 карт у двох томах) і, нарешті, «Theatre du Monde ou Nouvel Atlas» (французьке видання, 208 карт у двох томах). Після смерті батька в 1638 р. Ян продовжував переробляти і розширювати атлас. Тритомне видання було опубліковано 1640 р. Пізніше Ян видав «Атлас Англії» з картами Джона Спіда (John Speed), 1654 р. – «Атлас Шотландії» з картами Тімоті Понта (Timothy Pont) і Роберта Гордона (Robert Gordon). 1655 р. – «Novus Atlas Sinensis» (Атлас Китаю) Мартіно Мартіні (Martino Martini's), який був доданий відповідно до четвертого, п'ятого та шостого томів «Blaeu's Atlas Novus».

Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritz).

Гессель Ґеррітц (Hessel Gerritz; 1581—1632) був гравером і картографом амстердамського видавничого дому «Блау». Гессель Ґеррітц розпочав свою діяльність в Алкмарі учнем Віллема Блау, який був на десять років старший від нього. Ґеррітц переїхав разом з Блау в Амстердам, де продовжував роботу в його майстерні.

У 1610 р. він заснував свою власну друкарню. В 1613  р. опублікував «історію Шпіцбергену», що описує відкриття, перші візити і китобійний промисел на архіпелазі. Багато його гравюр і карт, є частиною атласів Блау, Яна Янсона та інших.

Його популярність як картографа швидко зростала і 16 жовтня 1617 р. Ґеррітс був офіційно призначений першим картографом голландської ост-індської компанії, ймовірно, найважливіший пост, який міг займати картограф у ті дні. Він отримав цю посаду за рекомендацією Петера Планціуса, колишнього провідного вченого компанії, який не ладив зі старшим Блау (Блау і Ґеррітс при цьому залишилися друзями). Ґеррітс залишався на цій посаді до своєї смерті в 1632 р., після цього посада перейшла до сім'ї Блау, члени якої змінювали один одного до 1705 р.

Картографічна діяльність.

У 1612 році Г. Ґеррітс випустив збірку «Опис земель самоїдів у Тартарії» (Beschryvinghe van der Samoyeden Landt in Tartarien) з двома статтями Ісаака Маси про Сибір і кресленням північного берега Московії від Архангельська до гирла річки Єнісей - «Карта , самоїдських і тунгуських земель: яку з російських креслень було перекладено Ісаком Массою. 1611» (Caerte van't Noorderste Russen, Samojeden, ende Tingoesen landt: alsoo dat vande Russen afghetekent, dorr Isaac Massa vertaelt is. 1611).

І. Гамель та голландський історик картографії І. Кенінг (Johannes Keuning) датували карту початком XVII століття, оскільки на карті відзначено Тазовське місто (Мангазея).

1613 р. він вигравіюував і видав в Амстердамі «Карту Росії, званої Московією, виготовлена нами з рукопису, накресленого старанням і коштом Федора, сина царя Бориса, і від річки Двіни до інших місць, які відомі як з карт, так і нами додані» («Tabula Russiae ex autographo, quod delineandum curavit Foedor filius Tzaris Boris desumta; et ad fluvias, Dwinam, Zuchanam, aliaque Loca, quantum ex tabulis et notitus ad nos delatis fieri poluit, amplificata: ac Magno Domino, Tzari, et Magno Duci Michael Foedrowits omnium Russorum Autocratori Wolodimeriae, Moscoviae et Novogardiae, Tzari Cazaniae, Tzari Astracaniae, Tzari Sibiriae… Dedicato ab Hesselo Gerardo M.DC.XIII. [Amsterdam], 1613») з планом Москви на врізці.

Гессель Ґеррітц позначив такі українські історико-географічні землі: Полісся (Polesie), Волинь (Wolynia), Поділля (Podolia), Сіверщина (Severa), Приазов'я та Крим (Crimea).

Ймовірно, що карта була складена на підставі «Великого Креслення» (Большого Чертежа) — офіційної генеральної карти Московської держави. Залишається невідомим, яким чином Ґеррітц, який ніколи не бував у Московії, отримав копію «Великого Креслення» для своєї картки.

1614 р. Гессель Ґеррітц виправив і доповнив цю карту (карта теж видана в Амстердамі). Виправлено зображення Ладозького озера та Неви, Онезьке озеро не з'єднується з Ладозьким та ін. Пояснення про різні астрономічні пункти, взяті з карти Литви Т. Маковського та ін. Надруковано було невеликим тиражем, збереглося лише кілька екземплярів.

Українські краї представлені Поліссям (Polesie); Волинню (Wolynia) – від Західного Бугу до Чорного моря; Поділлям (Podolia) – між Дністром і Південним Бугом; Сіверщиною (Severa) – у верхів’ї Десни. В Приазов’ї та Криму позначено територію кримських, або перекопських татар (Crimea, sev Tartaria Perecopensis). До 1635 р. мідна дошка Ґеррітца перейшла від видавців Атласу Меркатора-Гондіуса до Віллема Блау, який, замінивши ім'я Ґеррітца на своє, включав цю карту в свої атласи.

У 1630-х роках. амстердамський видавець В. Блау (Blaeu) придбав мідні дошки, з яких друкувалася карта 1614, замінив ім'я Ґеррітса на своє. На звороті текст голландською мовою: Het groot Vorstendom Moscovien, en Russen. Карта публікувалася Віллемом і Яном Блау у виданнях «Нового атласу» (1635) та «Великого атласу» (1662-1665), а 1638 року була перевидана Маттеусом Меріаном. Мапа входила у всі видання Атласу Блау до 1673 р.

У 1634 р. карту «Tabula Russiae ex autographo, quod delineandum curavit Foedor filius Tzaris Boris desumta…» перевидає, дещо змінивши її, голландський картограф Клаас Янсзон Вісшер (Ніколас Йоанніс Вісшер). Карта  була перевидана англійською мовою «A Map of Russia» опублікована в атласі 1676 р. Джона Спіда «Prospect of the most famous parts of the world». Гравер: Francis Lamp. Видавництво: T. Bassett and R. Chiswell, London.

1782 року цю карту придбав А. І. Мусін-Пушкін і представив імператриці Катерині II. У 1818 році цю карту переклав російською мовою та гравірував полковник Дейріард Павло Йосипович, начальник четвертого (архівного) відділення військово-топографічного депо.

Однією і тією самою картою неодноразово користувалися західноєвропейські мандрівники, які відвідували Московію (наприклад, Адам Олеарій та Ніколаас Вітсен).

Картою Ґеррітса цікавилися академіки Ф. Аделунг, К. Бер, її досліджували І. І. Стенбицький, В.А. Кордт, А. А. Даниловський, Н. Д. Чечулін, Д. М. Анучін, Л. С. Берг, Ф. А. Шіоанов, Й. Кеунінг та ін. Походження цієї карти викликало особливо великий інтерес, так академік Б. А. Рибаков навіть висунув гіпотезу про те, що в основі карти Ґерріца був старий креслення московської держави 1523 року. Однак на плані показано місто Борисов (Царьов-Борисов), через що очевидно, що карта не могла бути складена раніше 1599.

Маттеус Меріан старший (Matthaus Merian).

Маттеус Меріан старший (Matthaus Merian; 1593-1650), швейцарський гравер, картограф та видавець. Народився Маттеус Меріан старший в Базелі. Меріан обрав шлях гравера. Ремеслу гравіювання на мідяних дошках навчався в Цюриху. Потім працював в містах — Нансі (Лотарингія), Парижі, Страсбурзі, але головним чином жив і працював в місті Франкфурт. Праця на видавця Йогана Теодора де Брі призвела до зближення з його родиною. 1617 р. він одружився з дочкою друкаря і голови майстерні.

1620 р. подружжя перебралося в Базель, де жило три роки. Смерть Теодора де Брі повернула їх у Франкфурт в 1623 р., бо вони успадкували майстерню. 1626 р. Меріан отримав права громадянина Франкфурта і почав працювати самостійно. 1647 р. у подружжя народилася дочка Марія Сибілла, яка пізніше стане вченим-натуралістом, і яка зробила багато малюнків до наукових праць.

Отже, більшість життя Меріан працював у Франкфурті. У ранні роки створював детальні міські плани у своєму унікальному стилі, наприклад, план міста Базель у 1615 році. Разом з німецьким географом Мартіном Цайлером і пізніше (бл. 1640) зі своїм сином Маттеусом Меріаном молодшим (1621—1687) створив серію «Topographia Germaniae» (21 тт.), що включала велику кількість планів та видів міст, карти багатьох країн та географічну карту світу. Серія стала дуже популярною і багаторазово перевидавалася.

Він також завершив і видав розпочаті Йоганном Теодором де Брі в 1590 Grand Voyages і Petits Voyages (подорожі в Америку і західну Індію, а також в східну Індію). Гравюри Меріана використовувалися для ілюстрування історичної праці історика Готофредуса.

Маттеус Меріан старший є засновником та видавцем німецькомовної друкованої хроніки «Theatrum Europaeum» (Театр Європи). «Theatrum Europaeum» — фундаментальна, багато ілюстрована хроніка в 21 т., що видавалася німецькою мовою у Франкфурті-на-Майні (Німеччина) упродовж 1633—1738 рр. Хроніка містить у собі виклад воєнно-політичної історії Європи з 1618 по 1718, причому, починаючи з 6-го т., відчувається систематизація подій по країнах. Опубліковані до смерті Меріана в 1650 р. п'ять томів були видані одинадцять разів, що дозволяє припустити велику комерційну успішність видання. Справу батька підтримали і продовжили його сини Каспар, Матвій і, особливо, донька Марія Сибілла.

«Theatrum Europaeum» створював цілий колектив істориків: Й.-Ф.Абелін «Готофредус» (т. 1—2), Флітнер, Орхеус, Й. П.Лотіх (т. 3—5), Й. Г.Шледер (т. 6—7), В. Й.Гейгер (т. 8—10) та ряд анонімних авторів.

Отже, автором шостого тому, що вийшов під назвою Theatri Europaei Sechster und letzter Theil (з нім. - Шоста і остання частина Європейського театру) став Йоганн Георг Шледер. Через одинадцять років серія була продовжена — мабуть, у зв'язку з попитом, що ще існував, — сьомим томом, також за авторством Шледера. Після Шледера авторами стали Мартін Мейєр і Вольфганг Якоб Гейгер; останній написав лише другу частину десятого тому. У томах з одинадцятого по п'ятнадцятий автора не вказано. Автором томів із шістнадцятого по двадцять перший вказано Даніель Шнайдер. Останні томи після банкрутства видавництва Меріана, що сталося в 1734 році, випущені невідомим видавцем у Франкфурті в 1738 році; після цього публікацію було припинено.

В цій хроніці представлені гравюри історичних осіб: гетьмана Богдана Хмельницького (копія відомої гравюри Вільяма Гондіуса), полковника Михайла Кричевського (копія з малюнку нідерландського художника А. Вестерфельда), а також Михайла Корибута Вишневецького, Януша Радзивілла, Криштофа Радзивілла, Стефана Чарнецького та ін.

Джон Спід (John Speed).

Джон Спід (англ. John Speed, 1551 або 1552—1629), англійський картограф та історик. Поруч з Крістофером Сакстоном є одним з найвідоміших англійських картографів раннього Нового часу. У 1601 і 1627 роках Спід створив історичні карти, що зображують вторгнення в Англію та Ірландію. Також розробив карти, що показують поточний час — з грубо виконаними чернетками, але привабливими, барвистими остаточними версіями своїх карт.

Його атлас «Арена імперії Великої Британії» опублікований в 1611 і 1612 роках містив перший набір окремих карт графств Англії та Уельсу, а також карти Ірландії і загальну карту Шотландії. У 1627 році, за два роки до своєї смерті, Спід опублікував атлас, який став першим атласом світу, виконаним англійцем; атлас коштував 40 шилінгів, що означало, що його обіг обмежувався «багатшими клієнтами і бібліотеками», де багато примірників і збереглися.

1627 р. Карта «Asia». Два цікавих малюнки на  карті. Зліва  - жінка «Moscovian» (московка), справа чоловік "Tartarian" (татарин). Хто європеєць? На його карті «Європа» московити (теперішні «рускіє») відсутні!

1676 р. Карта «A Map of Russia» опублікована в атласі «Prospect of the most famous parts of the world». Гравер: Francis Lamp. Видавництво: T. Bassett and R. Chiswell, London, 1676. Перше видання цього атласу вийшло в 1627 р. На карті містяться картуші з планом Москви, видами Нарви, Архангельська, Кремля, види московитської лазні та млини. Над картушем карти позначені фігури в московитських  костюмах. Ця карта є майже копією карти 1634 р. Клааса Янсзона Вісшера «Tabula Russiæ ex mandato Foedor Borissowits delineata...» яка була створена на основі карти Гесселя Герріца 1613 р.

Голландська родина вчених та типографів-видавців Піскаторів

Крім потужних видавничих центрів, у Голландії, в XVII ст., існувало безліч невеликих картографічних майстерень. Серед них однією з найвідоміших і найстаріших було видавництво Клааса Янсзона Вісшера, який підписував свої карти латинізованим іменем Piscator (Піскатор).

Піскатори (лат. piscator — рибак) — перекладена латинська назва, під якою був відомий в Європі XVII ст. видавничий дім голландських граверів і картографів Вісшерів (Visscher).

Біля витоків сімейного справи стояв Клаас Янсзон Вісшер (нід. Claes Jansz Visscher; Ніколас Йоанніс Вісшер); 1587, Амстердам — 1652, Амстердам), який забезпечував потреби всієї Європи в картах (переважно настінних), атласах і офортах з міськими видами. Маркою видавництва Вісшерів-Піскаторів було зображення рибалки в картушах карт.

Клаас Янсзон Вісшер був сином теслі, котрий будував човни і вітрильники, але не пішовшляхом батька. У кого навчався гравюрі, невідомо. За припущеннями Константена Гюйгенса міг навчатися у Жака де Гейна молодшого, що і допоміг йому опанувати техніку офорта.

Ще з 1605 року почали з'являтися граюри виробництва його друкарні, майже повністю створені за картинами тогочасних фламандських художників, серед яких були і твори Девіда Вінкбонса (останні й емігрував в Антверпен в 1602 році). В другому десятилітті XVII століття друкарня Піскатора оприлюднила офорти з творів молодих голландських художників, серед яких були Ян ван де Вельде, Есайас ван де Вельде, Віллем Бейтевех. Продукція мала попит і популярність і сприяла першому комерційному успіху друкарні Піскатора. Він сам працював за офортним верстатом і зробив близько двохсот (200) мідьоритів-матриць. Друкарня Піскатора почала спеціалізуватися на створенні мап і планів міст, що мали значний попит серед аристократів, комерсантів і купців, пересічних громадян, що прикрашали власні оселі географічними мапами на кшталт великих картин. Друкарня також робила гравюри-портрети і гравюри за картинами відомих митців.

Проте в історії мистецтва Ніколас Йоанніс Вісшер залишився як видавець Біблії Піскатора (лат. Theatrum Biblicum, 1650), п'ять сотень різцевих гравюр були виготовлені за малюнками фламандських і голландських майстрів попереднього покоління.

Розквіт видавництва припадає на час діяльності його сина Ніколаса Вісшера старшого (Nicolaes Visscher I; 1618–1679), більш відомого як Н. Піскатор. Він був учнем В. Блау, багато мандрував і отримав пристойну освіту. Після смерті батька він очолив картографічну майстерню, переробляв і удосконалював карти батька публікував їх разом зі своїми. Вишукані картуші до карт Н. Вісшера І створювали відомий художник Берґгем (Berghem) та графік Йоганн Вісшер (Ioannis Visscher). 1677 р. отримав титул Картографа Голландії та Західної Фризії, а також привілей на 15 років на друкування карт. Найвідомішими є його збірні атласи «Atlas contractus orbis terrarum...» та «Germania inferior sive XVIII provinciannr…» які вийшли без зазначення року видання. Публікував також карти країн, де у 1667-1701 pp. точилися війни.

1682 р. видавничий патент був виданий його синові Ніколасу Вісшеру молодшому (Nicolaes Visscher II; 1649-1702). При ньому 90% каталогу Піскаторів складала гравійована продукція.

Видавав збірні атласи частин світу під назвою «Atlas Minor sive tonus...» та «Variae tabulae.geographica»e, в які включав карти, виконані у майстерні Вісшерів, а також карти Ф. де Віта, К. Алларда, П. Шенка I (P. Schenk I), Я. Янсона. Після смерті Ніколаса Вісшера молодшого сімейним підприємством до 1726 р. керувала його вдова. Окремі карти вона видавала з видавничою приміткою «Mise au jour chez veuve de Nicolas Vischer». Пізніше майстерня перейшла до Петера Шенка II  (Peter Schenk II), який публікував карти майстерні Вісшерів зі своєю видавничою приміткою «nunc apud Petrum Schenk Junior».

На картографічну майстерню Вісшерів працювали такі відомі гравери як А. Ґос (A. Goos), А. Гоґенбом (A. Hogenboom) та ін.

Картографічна спадщина.

1634 р. Клаас Янсзон Вісшер. «Tabula Russiæ ex mandato Foedor Borissowits delineata...». Амстердам. Декоративна карта Московії, створена на основі карти Гесселя Герріца 1613 р. Перевидана в 1651 р. Карта  була перевидана англійською мовою «A Map of Russia» опублікована в атласі Джона Спіда «Prospect of the most famous parts of the world». Гравер: Francis Lamp. Видавництво: T. Bassett and R. Chiswell, London, 1676.

1650 р. Клаас Янсзон Вісшер. Карта “MOSCOVIAE seu RUSSIAE MAGNAE Generalis Tabula...” (Загальна карта Московiї або Великої Руссії...). Українські історико-географічні землі представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Volhynia), Поділлям (Podolia), Новгород-Сіверським (Severia) та Чернігівським (без підпису) князівствами у складі Московського царства, Кримським півостровом (Crimea) та Перекопською Тартарією (Tartaria Przecopensis). Подоння позначене як OKRAINA (Окраїна). На карті топонім Dikоia Pole (Дике Поле) міститься на південь від Бєлгорода й Осколу. 

Східний кордон Московії (MOSCOVIAE) – річки Волга та Об. На схід від річки Об – Тартарія (Tartariaе).

Ця карта є удосконаленим переопрацюванням карти Росії «Tabvla Russiae ex autographe...» (Амстердам, 1614) Гесселя Ґеррітца, яка публікувалася (1635-1673 pp.) в атласах «Theatrum Orbis Terrarum» фірми Я. Блау. На своїй карті Ніколас Вісшер (Клаас Янсзон Вісшер) повторив помилки Г. Ґеррітца у географічному зображенні східноєвропейських земель та території Причорномор’я. Українські землі на цій карті подані доволі схематично, державні кордони, межі історико-географічних областей позначені невірно.

У 1681 р. цю карту перевидав Ніколас Вісшер молодший у видавництві «Atlas Minor». На цій карті вже появилася Україна і Чорна Русь (Галичина). Правобережна Україна (Придніпров’я) позначене як UKRANIA (Україна). Кордони позначені більш чітко ніж на карті 1650 р. 1680 р.

Карта охоплює територію від Нової Землі на півночі до південного узбережжя Чорного моря на півдні, від західного узбережжя Скандинавського півострова на заході до річки Обі та східного узбережжя Каспійського моря.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами позначені державні кордони Московії зі Швецією, Польщею та Литвою, Кримським ханством, Вірменією, Грузією. На карті багато пояснюючих написів про відкриття Нової Землі, поселення в Казані і Мордві, Мурманське море та ін. Художніми малюнками зображені гори Кавказ, Карпати та лісові масиви у вигляді невеликих груп листяних дерев. На півночі проведене Північне полярне коло .

Українські землі представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Volhynia), Україною (Ukraina), Поділлям (Podolia), Новгород-Сіверським (Severia) та Чернігівським (без підпису) князівствами у складі Московського царства, Кримським півостровом (Crimea) та Перекопською Татарією (Tartaria Przecopensis). Межі воєводств та земель на карті не позначені. По обидва береги Дніпра, від Кодака (Kudak) до гирла річки, зображене Дике Поле (Саmрі Deferti). Від Приазов’я й аж до Подоння – напис DIKOIA POLE (Дике Поле).

1681 р. Ніколас Вісшер молодший ((Nicolaes Visscher II; 1649-1702) видав у Амстердамі карту “Nouvelle Carte geographique du Grand Royaume de Moscovie representant la Partie Meridionale &c. Kupferstichkarte von Visscher” (Нова географічна карта півдня Великого Московського князівства [створена] Вісшером). Карта друкувалася у атласах фірми Вісшерів (Atlas Minor), пізніше - у збірних атласах інших великих картографічних фірм, зокрема у «Atlas Novus» (1712 р.) Й. Б. Гоманна.

Українські історико-географічні землі представлені Поліссям (на карті назване Руссю Польською (Russie Polonoise), Волинню (Volhynia), Київським (Palatinat de Kiovie) та Брацлавським воєводствами, Чернігівським (Duché et Palatinat de Czernigove) та Новгород-Сіверським (Duché de Severie) князівствами, Ногайською Тартарією (Tartares Nagàis). Запоріжжя та Слобожанщина названі Україною Країною Козаків (Ukraine Pays de Cosaques).

На карті 1712 р. біля Полтави (Pultava) знаком у вигляді двох перехрещених мечів і датою 1709 позначене місце Полтавської битви, а також землі Слобідської України і Запоріжжя виділені в автономну адміністративну одиницю з козацькою столицею в Батурині (Baturin Capitale de Cosaques). Південно-східна частина Лівобережжя названа Російською Україною (Ukraine Russie). Показано козацькі землі: Запорозьких козаків (Cosaques Zaporoski) на Дніпрі; Донських козаків (Cosaques Donski ou Czercasses); Гребенських козаків (Grebenskaia Cosaques) в Поволжі. Через східні українські землі проходить татарський шлях на Московію (Chemin que tiennent les Tartares pour entre en Moscovie).

ДИНАСТІЯ КАРТОГРАФІВ САНСОНІВ

Засновником французької картографічної школи та однієї з найбільших династій картографів був географ, космограф, історик та картограф Нікола Сансон (Nicolas Sanson d’Abbeville; 1600–1667). За свою кар'єру Н. Сансон створив понад 300 карт. Він започаткував видавництво атласів світу у Франції, розробив картографічну проєкцію, названу на його честь. Завдяки Н. Сансону французька картографічна школа мала суттєвий вплив на західноєвропейську картографію XVII–XVIIІ ст. Вважається, що з появою мап Н. Сансона європейський центр картографії перемістився з Амстердама до Парижа. Зважаючи на точність використаної географічної інформації та деталізацію зображення роботи Н. Сансона відкрили епоху наукової картографії. Хоча його карти багато в чому ґрунтувалися на голландських матеріалах, але підбір карт у його атласах відрізняється систематичністю та внутрішньою єдністю, вилучено невірогідні елементи змісту та надмірні прикраси. Однак, Сансон не був захищений від накладення старих і нових світоглядних поглядів та картографічних міфів своєї доби. Поряд з реальними територіями та країнами на картах Сансона містяться нереальні.

Народився в Аббевіллі у родині вихідців з Шотландії. Освіту отримав у єзуїтському коледжі в Ам'єні. На початку своєї діяльності працював військовим інженером на будівництві фортифікаційних споруд у Пікардії. У 18 років створив свою першу мапу стародавньої Галії, чим привернув увагу кардинала де Рішельє.

Близько 1630 р. Н. Сансон розпочав співпрацю з паризьким видавцем і гравером Мельхіором Таверньє (Melchior Tavernier, 1594—1665).  У видавництві якого у 1632 р. опублікував детальну карту «Postes de France» (Поштовий зв'язок Франції).

Завдяки особистому знайомству з королем Франції Людовиком ХІІІ, близько 1635 р. Сансон отримав титул «Королівського інженера та географа» (Ingénier et géographe de Roi), а у 1643 р. отримав привілей королівського картографа («geographe ordinaire du Roy»), що надавало йому право бути радником та репетитором з географії та картографії у двох королів — Людовика ХІІІ та Людовика XIV.

Після 1644 р. Н. Сансон розпочав співпрацю з видавництвом П'єра Мар'єта-старшого (Pierre I Mariette, 1603?-1657), який придбав бізнес М. Таверньє. У 1657 р. після смерті П'єра Мар'єта-старшого видавнича фірма перейшла до його сина — П'єра Мар'єта-молодшого (Pierre Mariette II, 1634—1716). Співпраця Сансона з видавництвом тривала до 1671 р. За цей час між картографічною майстернею Н. Сансона і видавничою фірмою П. Мар'єта було укладено чотири контракти (у 1648, 1651, 1654 і 1657 рр.). Ці угоди зобов'язували Н. Сансона створювати видавничі оригінали, а фірму П. Мар'єта — організовувати гравірування та друкування мап. Продавали картографічну продукцію обидві фірми, розділивши їх наклади на рівні частини, зберігаючи при цьому своє видавниче право. Деякі карти й атласи продавались обома фірмами (тоді на продукті зазначалися дві адреси).

1648 р. Н. Сансон видав свій перший географічний атлас під назвою «Europe».

За свою кар'єру Н. Сансон створив понад 300 мап. Вважається, що з появою мап Н. Сансона європейський центр картографії перемістився з Амстердама до Парижа. Зважаючи на точність використаної географічної інформації та деталізацію зображення роботи Н. Сансона відкрили епоху наукової картографії. Однак Сансон не був захищений від накладення старих і нових світоглядних поглядів та картографічних міфів своєї доби. Поряд з реальними територіями та країнами на мапах Сансона містяться неінуючі Сарматія, земля Джессо (Jesso), країна Ельдорадо, а Каліфорнія зображена як острів.

Разом з Н. Сансоном у картографічній майстерні працювали його сини: Нікола (Nicolas II Sanson; 1626?–1648), Гійом (Guillaume Sanson; 1633—1703) та Адрієн (Adrien Sanson; 1639—1718), а також небіж П'єр Дюваль.

Н. Сансон одним із перших почав використовувати картографічні праці свого краянина Г. Л. де Боплана. Карти складені Сансонами на основі Бопланових карт: “Basse Volhynie, ou Palatinat de Kiow...(1665), “Description de la Tartarie...” (1654) та ін., а також три томи “Atlas Nouveau de diverses cartes de Geographie...” (1727) було надруковано у видавництві П’єра Марієтта, з яким співпрацювали брати Сансони. Такі фундаментальні видання Сансонів, як “Atlas Universel” (1674) та “Atlas Nouveau contenants Toutes les parties du Monde...” (1692) створило видавництво Юбера Жайо.

Біографія подана за матеріалами французьких джерел і праці Неоніли Падюки «КАРТОГРАФІЧНА СПАДЩИНА НІКОЛЯ САНСОНА (1600—1667) ТА ЙОГО СПАДКОЄМЦІВ У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2013».

1648 р. Н. Сансон видав свій перший географічний атлас під назвою «Europe», а з 1652 р. розпочав публікувати збірні атласи світу у форматі «folio» без назви. 1658 р. збірка отримала назву «Cartes generales de toutes les parties du monde» (Загальні карти всіх частин світу). У ньому, зокрема, розміщені мапи території України. Цей атлас перевидавався різними мовами у 1664–1668, 1670, 1671 рр., а у 1675, 1676 і близько 1681 рр. виходив під назвою «Cartes generales de la geographie ancienne et nouvelle» (Загальні карти стародавньої та сучасної географії).

1648 р. Карта «Estados du Czar ou Grand Duc de la Russie Blanche ou Moscovie / Par N. Sanson le fils, Geographe du Roy; A. Peyrounin sculp. - A Paris: chez l'auteur». Показано територію Московії та Сибіру (до р. П’ясини). Відзначено межі та назви князівств та земель, розселення народів. Українські землі зображено схематично.

Спадкоємці Н. Сансона

Разом з Н. Сансоном у картографічній майстерні працювали його сини: Нікола (Nicolas II Sanson, 1626?–1648), Гійом (Guillaume Sanson; 1633-1703) та Адрієн (Adrien Sanson, 1639—1718), а також небіж П'єр Дюваль.

З 1665 р. нащадки Сансона фігурували у назвах атласів як автори або видавці й підписувалися «Les Sieurs Sanson geographes ordinaires du Roy» (Панове Сансони Королівські ординарні географи). Після його смерті 7 липня 1667 р., в Парижі, справу продовжили його сини Гійом й Адрієн у партнерстві з іншими картографами. Брати у 1671 p. об’єдналися з майстернею Юбера Жайо (А. Н. Jaillot). 1692 р. Юбер Жайо зібрав карти Сансона в окремий Новий Атлас.

Нікола Сансон-син мав теж титул Королівського географа. Загинув у юному віці. Створив досить багато карт, які були здебільшого згенералізованими мапами Н. Сансона-батька. Свої карти підписував «Par N. Sanson le fils Geographe du Roy» (Н. Сансон-син, королівський географ). Його мапи поміщені в атласі Н. Сансона-батька «L’Europe» 1648 р. та наступних перевиданнях.

Карти Н. Сансона-сина входили також до атласів і книг, що були опубліковані вже після його смерті, зокрема, до вже згаданих атласів «Cartes generales des toutes les partes du monde» (Париж: П. Мар’єт, 1658) і видання 1670 р. «Cartes generale de la geographie ancienne et nouvelle» (Париж : П. Мар’єт, 1675), а також «Geographie universelle» («Універсальна географія», Париж, 1675) і «Description de tout l’univers» («Описвсесвіту», Амстердам: Ф. Гальма, 1700). Крім того, Н. Сансон-син був автором історико-географічної праці «In geographiam antiquam» («У стародавній географії», 1683), що немала мап [Неоніла Падюка. КАРТОГРАФІЧНА СПАДЩИНА НІКОЛЯ САНСОНА (1600—1667) ТА ЙОГО СПАДКОЄМЦІВ У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2013].

Гійом Сансон (Guillaume Sanson; 1633—1703). Після смерті батька в 1667 р., Гійом продовжив його справу. За успіхи в картографуванні отримав титул Королівського географа («geographe ordinaire du Roy»). В основному відомий картами Європи й Африки.

Г. Сансон працював у партнерстві з Юбером Жайо, з яким перевидавав окремі карти й атласи батька, зокрема «Atlas François», перше видання якого вийшло в Парижі у 1695 р. і перевидавалося багато разів аж до 1719 p., та «Atlas Nouveau» (Париж, 1681).

1670 р. Г. Сансон уклав угоду на видання 18 карт Сансонів з французьким картографом, скульптором та видавцем Юбером Жайо, який у 1671 р. отримав привілей на публікацію усіх мап Сансонів. Упродовж 1672—1680 рр. мапи публікували окремо у видовженому форматі folio.

15 вересня 1690 р. П’єр Мортьє отримав привілей від штатів Голландії та Західної Фрисландії видавати карти та атласи французьких картографів в Амстердамі для голландського ринку. Це стосувалося перш за все карт Сансона, які він друкував та виправляв докладаючи великих зусиль. Пізніше карти Сансона перевидавалися фірмою «Covens & Mortier». На всіх перевиданнях вказувалися адреса (сигнатура) видавців.

У 1692 за дорученням французького короля Юбер Жайо для герцога Бургундії видав великий атлас з 95 мап Н. Сансона «Atlas novus ad serenissime Burgundiæ ducis. Atlas françois à l'usage de monseigneur le duc de Bourgogne contenant les cartes, et des empires, monarchies, royaumes, et états du monde» («Новий Атлас герцога Бургундії. Французький Атлас для використання монсеньєра герцога Бургундії, що містить мапи імперій, монархій, королівств та держав світу»). Атлас був перевиданий в Амстердамі голландським гравером та видавцем П'єром Мортьє (Pieter, Pierre Mortier, 1661—1711) під назвою «Atlas Royal a l'Usage de Monseigneur le Duc de Bourgogne…» та мав, як і у французькому виданні, посвяту герцогові Бургундському. Видання отримало шалений комерційний успіх і сім перевидань до 1742 р.

У 1692 р. власником картографічної фірми Сансонів став онук Н. Сансона-батька, син його доньки Франсуази, П’єр Мулляр-Сансон (Pierre Moullart Sanson, помер 1730 р.), який викупив частину плит у своїх дядьків Ґійома і Адрієна Сансонів. П. Мулляр-Сансон поновив публікацію атласу світу, перевидавши сансонівські карти та включивши до нього власні. Перше видання атласу  з’явилось 1692 р. під зміненим титулом «Les tables et les cartes de la geographie ancienne et nouvelle» (Таблиці та карти старої й нової географії), оскільки частина плит залишилась у фірмі Мар’єт. 1695 р. П. Мулляр-Сансон отримав титул Королівського географа. Після його смерті у 1730 р. маєток фірми, за заповітом, перейшов у спадок трьом особам, в т. ч. Жілю Роберу де Воґонді (Jilles Robert de Vaugondy, 1688–1766), племіннику П. Мулляра-Сансона, майбутньому видатному географу. Невдовзі Жіль Робер скупив майже всю спадщину Ніколя і Ґійома Сансонів, викупивши також частину плит від фірм П. Мар’єта і Ю. Жейо [Неоніла Падюка. КАРТОГРАФІЧНА СПАДЩИНА НІКОЛЯ САНСОНА (1600—1667) ТА ЙОГО СПАДКОЄМЦІВ У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2013].

У 1730 та 1742 «Covens & Mortier» видала атлас з мапами Ніколи Сансона та Гійома Деліля у гравіруванні Ромейна де Гоге (Гооге) — (Romeyn de Hooghe, 1645—1708) під назвою «Atlas nouveau, contenant toutes les parties du monde: où sont exactement remarquées les empires, monarchies, royaumes, états, républiques &c» («Новий Атлас, що містить усі частини світу: де саме знаходяться імперії, монархії, королівства, держави, республіки та інші країни» .

Комерційний успіх робіт родини Сансонів призвів до піратського видання їх атласів та мап. Так, голландський друкар Антоні д'Вінтер (Anthony d'Winter) з 1683 р. незаконно видавав картографічну продукцію під маркою «SANSON», зокрема у 1705 р. виготовлену Ніколою Сансоном та видану у 1680 р. його спадкоємцями мапу Польщі. У 1700 р. голландський друкар Франсуа Альма (François Halma; 1653—1722) під назвою «Description de tout l'Univers, en plusieurs Cartes, & en divers Traitez de Geographie et d'Histoire» (Опис Всесвіту, в декількох картах та в різних географічних та історичних посібниках) без дозволу спадкоємців Ніколи Сансона видав кишенькову версію сансонського атласу 1658 р.

1674 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо. «La Russie Blanche ou Moscovie divisée suivant l’Estendue des Royaumes, Duchés, Principautés, Provinces et peuples qui sont presentement soubs la domination du Czar de la Russie cogneu soubs le nom de Grand Duc de Moscovie / Dressé sur plusieurs memoires et relations les plus recentes par le S-r Sanson Geogrape ordre du Roy : Presentée à Monseigneur le Dauphin par son tres humble, tres obeissant et tres fidele serviteur H. Jaillot – A Paris : chez H. Jaillot, 1674» (Біла Русь, або Московія, поділена на найважливіші царства, князівства, краї, провінції і народи, що перебувають під владою руського царя, що відомий як Великий князь московський Панове Сансони Королівські ординарні географи).

Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначена як Ukraine des Cosaques (Україна Козацька), Західна Україна – Чорна Русь (Russie Noire), Південна Україна – Мала Тартарія.

Перевидання карти:

·        1685 р. La Russie Blanche ou Moscovie, Divisee Suivant l'Estendue des Royaumes, Duches, Principautes, Provinces et Peuples, qui sont Presentement soubs la Domination du Czar de la Russie, Cogneu soubs le Nom de Grand Duc de Moscovie [Карти] = Les Estats du Czaar de la Russie Blanche ou Grand Duc de Moscovie, ou Sont les Duches, de Moskow... / масштаб - 1:[6 000 000] ; [32 геометр. або іт. миль в 1 см]. - Paris : Jaillot H., 1685.

·        1692 р. La Russie Blanche ou Moscovie, Divisée Suivant l'Estendue des Royaumes, Duchés, Principautés, Provinces et Peuples, qui sont Presentement soubs la Domination du Czar de la Russie, Cogneu soubs le Nom de Grand Duc de Moscovie [Карти] = Les Estats du Czaar de la Russie Blanche ou Grand Duc de Moscovie, ou Sont les Duches, de Moskow... / масштаб 1:[6 000 000] ; [32 геометр. або іт. миль в 1 см]. - Paris : Jaillot H., 1692. - 1 к. : кольор., худож. картуші з позолотою ; 59х89 см. - Грав. - Фр. - Латин. В атласі: Nouvelle introduction a la geographie pour l'usage de Monseigneur le Dauphin. - Paris, 1692.

1683 р. Карта «Russie Blanche ou Moscovie / Par N. Sanson le fils, géog. du Roy ; A d’Winter sculp». ”. На Правобережжі напис Ukranie (Україна). Зображено територію Московії та Сибіру (до П’ясини). Відзначено межі та назви земель, розселення народів.

Юбер Жайо (Алексіс Юбер Жайо; Hubert Jaillot).

Юбер Жайо (Алексіс Юбер Жайо; Hubert Jaillot; 1632-1712), французький гравер, скульптор, видавець і картограф, упорядник кількох атласів, у тому числі за матеріалами Нікола Сансона та його синів. З 1657 р. жив і працював у Парижі, кінець XVII ст. – початок XVII ст. – на службі у короля Людовика XIV. 1670 р. отримав титул Королівського скульптора (Sculpteur du Roi). Після смерті свого тестя; видавця Нікола Берея І (Nicolas Berey І) у 1655 р. і шваґра видавця та гравера Нікола Берея II (Nicolas Веrey II) купив від овдовілої своєї сестри карти колекції Berey.

1667 р. очолив картографічну майстерню, використовуючи початково плити Береїв. Таким чином, він одержав цінну основу, для майбутньої видавничої діяльності. Створив картографічну фірму “Les Deux Globes” (сини та внуки Жайо забезпечили фірмі процвітання аж до 1781 р.).

1670 р. придбав у Г. Сансона (помер 1703 р.) та Андрієна Сансона (помер 1718 р.) їхні матеріали. 1671 р. Юбер Жайо отримав виключне право на публікацію всіх карт Сансонів. Продовж 1672—1680 рр. мапи публікували окремо у видовженому форматі folio.

Юбер Жайо увійшов у видавничу справу в сприятливий момент. Починаючи з 1668 р. французький король Людовик XIV почав вигравати свої битви. Територія Франції постійно розширювалася. Це сприяло високому попиту на карти. 20 липня 1686 р. одержав від короля титул Géographe du Roy.

Початково майстерня Жейо видавала окремі карти у видовженому форматі folio, тільки у 1681 p., у співпраці з Г. Сансоном, вийшло перше видання відомого «Atlas Nouveau contenant toutes les Parties du Monde, ou sont exactement remarques les Empires, Monarchies, Royaumes, États, Républiques & Peuples qui fy trouvent à présent. Par le Sr. Sanson, Géographe ordinaire du Roy, присутній у Monseigneur le Dauphin …, Hubert Jaillot Géographe du Roy. A Paris, Chez Hubert Jaillot».

Атлас виходив у Парижі в наступних виданнях у 1681(46 карт), 1684 (72 карти), 1689 (80 карт), 1693 роках; потім в Амстердамі  атлас видавав П'єр Мортьє (1661–1711)  у 1692, 1695, 1696, 1707, 1708 роках.

Більшість карт в атласі належали Н. Сансону, проте відсутність його прізвища на титульному аркуші спричинилася до хибної версії про авторство А. Ю. Жейо, хоча сам Жейо не мав ні географічної, ні математичної освіти. Створені ним карти були фактично копіями сансонівських карт.

1692 р. атлас (99 карт) Сансона-Жайо був перевиданий в Амстердамі Георгом Колле і П'єром Мортьє під назвою  «Atlas Royal a l’Usage de Monseigneur le Duc de Bourgogne…» (Королівський атлас), атлас мав також, як і у французькому виданні, посвяту герцогу Бургундському; 1696 р. – зі 111 картами. У 1707/1708 рр. П'єр Мортьє видав атлас зі 168 картами. Пізніші видання Мортьє розширили атлас ще більше – 1708 р. –  200 карт; близько 1721 р. – 300 карт; близько 1735 р. – 400 карт

1692 р. за дорученням французького короля Юбер Жайо для герцога Бургундії видав великий атлас з 95 мапами Н. Сансона «Atlas novus ad serenissime Burgundiæ ducis. Atlas françois à l'usage de monseigneur le duc de Bourgogne contenant les cartes, et des empires, monarchies, royaumes, et états du monde» (Новий Атлас герцога Бургундії. Французький Атлас для використання монсеньєра герцога Бургундії, що містить мапи імперій, монархій, королівств та держав світу).

У 1693 р. Юбер Жайо в Парижі та П'єр Мортьє в Амстердамі видали найдорожчий та найвишуканіший атлас XVII ст. — Морський атлас фр. «Le Neptune François Ou Atlas Nouveau Des Cartes Marines: Levées Et Gravées Par Ordre Exprés Du Roy. Pour L'Usage De Ses Armées De Mer.», — нід. «De Fransche Neptunus, of nieuwe atlas van de zeekaarten, opgenomen en gegraveerd door uitdrukkelyke order des konings, tot het gebruik van zyne zeemachten», («Французький Нептун, або Новий атлас морських карт, складений та відгравірований за терміновим розпорядженням Короля для використання своїми військово-морськими силами»).

1695 р. Ю. Жейо і Ґ. Сансон розпочали видавати «Atlas Fran-çois...», який був їхньою останньою спільною працею, проте перевидавався багато разів аж до 1719 р. Тоді з майстернею Ю. Жейо співпрацювали відомі художники і гравери, зокрема, Шарль Сімоно (Charles Simonneau, 1645–1728), П’єр Брісар (Pierre Brisart; помер у 1682 р.), Франсуа Шово (François Chauveau, 1613–1676), Франсуа Кумартен (François Coumartin), Луї Кордьє (Louis Cordier; помер у 1711 р.), які здійснювали художнє оформлення карт і картушів [Неоніла Падюка. КАРТОГРАФІЧНА СПАДЩИНА НІКОЛЯ САНСОНА (1600—1667) ТА ЙОГО СПАДКОЄМЦІВ У ФОНДІ КАБІНЕТУ КАРТОГРАФІЇ ЛЬВІВСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ імені В. СТЕФАНИКА. 2013].

Карти Сансона та Жайо були джерелом натхнення для друкарів і картографів Йоганна Гофмана (Johann Hoffmann; 1629–1698) з Нюрнберга та Вільяма Беррі (William Berry; 1639–1718) з Лондона.

Після смерті Юбера Жайо його справу наслідували: син — Бернар Жан Гіацинт Жайо (Bernard Jean Hyacinthe Jaillot; 1673—1739), онук — Бернар Антуан Жайо (Bernard Antoine Jaillot; ???? — 1749) та тесть останнього - Жан Батист-Мішель Рено де Шовіньо-Жайо (Jean Baptiste-Michel Renou de Chauvigné-Jaillot; 1710—1780).

1684 р. Карта “La Russie Blanche ou Moscovie divisee suivant l’Estendue des Royaumes, Duches, Principautes, Provinces et Peuples: qui sont presentement sous la Domination du Czar de la Russie, cognu sous le Nom de Grand Duc de Moscovie” (Біла Русь, або Московія…).  Карта ця перероблена з мап Нікола Сансона (1648) і Гійома Сансона (1674).

Карта неодноразово перевидавалася, зокрема в  Парижі 1695 р.

Умовними знаками показано столицю та церковні адміністративно-територіальні одиниці. Відзначено межі та назви князівств, провінцій. У картуші зображені мисливець, діва у вінку з дубового листя, ведмідь на ланцюгу.

Українські історико-географічні землі представлені Поділлям (Podolie), Чорною (Russie Noire), Волинню (Volhynie), Бессарабією (Bessarabie) з Тартарією Буджацькою (Tartares de Bvdziak). Наддніпрянщина (Правобережна та Лівобережна) показана як VKRAINE PAYS DES COSAQUES (Україна Земля (Країна) Козаків). Написи VKRAINE та Volhynie на карті розміщені паралельно і займають одну територію. На півночі Лівобережжя подано межі Чернігівського (Duc de Czernihow) та Новгород-Сіверського (Duché de Novogorod Sewieski) князівств.

На схід від VKRAINE, між Воронезьким (Worotin) і Рязанським (Rezan) князівствами, вказана Okraina (Окраіна), що відповідає землям донських козаків. Карта охоплює Східну Європу, Європейську частину Московщини, Сибір (до П’ясини) та частину Центральної Азії. Карта неодноразово перевидавалася. Входила до багатьох сансонівських атласів, опрацьованих Ю. Жайо, що видавалися в Парижі у кінці XVII ст. В атласах початку XVIII ст. (1702, 1710) карта друкувалася без змін у зображенні географічного простору.

Ніколаас Вітсен (Nicolaes Witsen).

Ніколаас Вітсен (нідерл. Nicolaes Witsen; 8 травня 1641 — 10 серпня 1717) — голландський політик, дипломат, письменник і картограф; бургомістр Амстердама з 1682 по 1706 рр. Керував Голландською Остіндською компанією.

1671 р. видав книгу «Стародавнє і сучасне суднобудування та їх керування». 1674 р. відправив до Англійського королівського товариства трактат про Нову Землю.

Створив в своєму будинку археологічний музей, де знаходилися різні цікаві артифакти, знайдені в курганах і печерах від подорожі Вітсена до Московського царства. також тут знаходилися різні мінерали та самородки.

1687 р. склав першу версію карти Тартарії «Nieuwe Lantkaarte van het Noorder en Ooster deel van Asia en Europa strekkende van Nova Zemla tot China» (Нова географічна карта Північної та Східної частин Азії та Європи, що простирається від Нової Землі до Китаю). На карті міститься присвячене царю Петру Алєксійовичу з детальним перерахуванням його титула. Карта заснована на московитських кресленнях часів П. І. Годунова. Матеріали, опубліковані Вітсеном послужили джерелом упорядкування цілого ряду карт.

У 1692 році Вітсен видав в Амстердамі книгу голландською мовою «Північна і Східна Тартарія» (Noord en Oost Tartarye) на 660 сторінках, що стало, по суті, першим в Європі докладним етнографічним і географічним описом сибірських земель й населення Тартарії. Друге, доповнене видання цієї великої праці вийшло у двох томах в 1705 року і налічувало вже тисячу сторінок.

У книзі Вітсеном описуються «західні та східні тартари», а також землі Грузії, Криму, Узбекистану, Туркестану, Сибіру, Монголії, Тибету, Китаю та Кореї. На території Московії згадуються московитські поселення середини XVII століття, такі як Селенгінський острог, Албазино, Іргенський острог, Нерчинський острог, Верхоленський острог, Удінський острог, Пустозерськ, такі особи як Афанасій Пашков, Єрофей Хабаров, Степан Разін, Володимир Атласов, а також численні корінні народи Тартарії - ногайці, буряти, тунгуси, калмаки, черемиси, мордва, башкири, якути, остяки, юкагири, коряки та ін.

1697 р. став депутатом Генеральних Штатів. Того ж року приймає московського царя Петра I на чолі Великого посольства. Висувається версія, що цар зупинявся в будинку Вітсена в Гаазі. 1698 року знову стає бургомістром (до 1699 р.). Водночас встановлюються дружні стосунки з Францом Лефортом і Федором Головіним. 1700 р. обирався депутатом Генеральних Штатів. 1701 р. підтрмував таємне постачання зброї до Московії, попри офіційний нейтралітет Нідерландів у Великій північній війні.

1680 р. Ніколаас Вітсен та Фредерік де Віт. Карта «Imperii Russici sive Moscoviae Status Generalis, in ejus Regna, Ducatus, Provincias, Populos que Subjacentes Divisus / et ex Tabula Spectatmi Domini N. Witsen, Urbis Amstelodamensis Consulis etc. ; pro Maiori Parte Excerptus per F. de Witt. – Amst.» (Російська імперія або Московія…). Лівобережна Україна (в складі Московії) – UCRANIA, Правобережна Україна (в складі Польщі) теж – UCRANIA; Задоння – OCRAINA (Окраїна). Карта перевидавалася неодноразово.

1687-1692 рр. Ніколаас Вітсен. Карта «Imperii Russici sive Moscoviae Status Generalis, in ejus Regna, Ducatus, Provincias, Populos que Subjacentes divisus / et ex Tabula spectat mi Domini N. Witsen Urbis Amstelodami Consulis etc. pro Majori parte exerptus».

Джованні Джакомо де Россі (Giovanni Giacomo De Rossi).

Джованні Джакомо де Россі (Giovanni Giacomo De Rossi; 1627–1691) – італійський видавець та картограф. Жив і працював у Римі. Видавництво карт розпочав з гравером Дж. Відманом (G. Widman).

Джованні Джакомо де Россі успадкував видавничу справу від свого батька Джузеппе де Россі (Giuseppe de Rossi; 1570-1639). Видав атлас “Mercury Geografico”, спільно з картографом Джакомо Кантеллі да Віньола, в стилі бароко. В атласі поміщено власні карти Россі, карти Кантеллі, а також карти Сансона і Бодранда (Baudrand) (перше видання –1687 р., друге видання 1692 р.). У першому виданні “Mercury Geografico” було опубліковано 19 карт Джакомо Кантеллі. 1692 р. вийшов другий випуск у двох томах, де було поміщено 150 карт (гравер Антоніо Барбе (Antonio Barbey). В подальшому його син Доменіко де Россі (Domenico de Rossi) та його нащадки перевидавали атлас шість разів до 1741 р.

1678 р. Карта «Russia Bianca ò Moscovia diuisa da Guglielmo Sansone ne suoi Regni, Ducati, Principati, Prouincie, e Popoli che presentemente sono soggeti al Gran Duca di Moscovia di nuovo data in luce da Gio. G. I. Rossi» (Біла Русь, або Московія, поділена на найважливіші царства, князівства, краї, провінції і народи, що перебувають під владою руського царя, що відомий як Великий князь московський (карта Ґ. Сансона, скоп. Д. Д. Россі). Масштаб 1:[8 000 000] ; [43 іт. милі в 1 см]. Рим. 1 к. : 1 колір., худож. картуш ; 49х61 см. - Грав. - Іт. В атласі: La Guida del Mercurio Geografico per tutte le parti del Mondo / Rossi G., Rossi D. - Roma, 1669-1703.

Карта створена на основі карти Гійома Сансона 1674 р.

Центральна Україна (Правобережна й Лівобережна) названа Україною, або Країною Козаків (Vcraina о Paese de Cosacchi). Серед українських етнічних земель позначено Поділля.

Голландська родина вчених та типографів-видавців де Вітів.

Історія існування видавництва, яке заснував Фредерік де Віт-старший (Frederick de Wit; 1610–1698), дуже схожа на попередні: карти та атласи випускалися послідовно протягом трьох поколінь. Відомі син і онук Фредеріка де Віта, що носили те ж ім'я. 1648 р. Фредерік де Віт переїхав з м. Гауда (провінція Південна Голландія) в Амстердам, в цьому ж році відкрив видавничу майстерню під назвою «De Dry Crabben» і магазин (з 1654 р. назва – «De witte Pascaert»). Перше картографічне зображення, які Фредерік де Віт вигравіював, був план Гарлем, який був присвячений до 1648 р., а в 1649 р. вигравіював карти міст Лілль та Турне, які з'явилися в ілюстрованому атласі фламандського історика Антоніус Сандеруса. Перші його карти – детальне переопрацювання карт Н. Вісшера старшого (N. Visscher І). 1659 р. – карта Данії, 1660 р. – карти світу «Nova Orbis Tabula in Lucem Edita» та «Nova Totius Terrarum Orbis Tabula,» 1670 р. разом з сином Фредеріком (Frederick de Wit) видав атлас «Nieut Kaert-boeck vande XVII Nederlandse provinci». З 1675 р. розпочав видавництво морських атласів. Протягом 1680-1690 pp. він видав два атласи з планами і видами міст Бельгії.

1690 р. опубліковано збірний «Atlas», який містив карти батька і сина де Вітів, а також карти Я. Янсона, В. Гондіуса, Г. Меркатора, X. Аларда та ін. Вітт-старший виготовляв сухопутні та морські карти, а також величезні настінні карти світу.

Після припинення діяльності картографічних видавництв Блау і Янсона він купив на аукціонах їхні гравіювальні дошки і таким чином зміг видати багато карт, планів і панорам. Його роботи характеризувалися високим рівнем гравіювання і розмальовки. Вони були популярні в той час і послужили матеріалом для багатьох перевидань. Віт старший виготовляв сухопутні та морські карти, а також величезні настінні карти світу.

1698 р. майстерню очолив Фредерік де Віт Фредерік син (1629/1630–1706), математик і картограф за освітою, який видавав карти батька з деякими змінами та збірні атласи.

У 1706 р. гравіювальні дошки де Вітів успадкував П'єр Мортьє (Mortier Pieter, Pierre; 1661—1711).

1685 р. Карта «Imperii Russici sive Moscoviae Status Generalis, in ejus Regna, Ducatus, Provincias, Populos que Subjacentes Divisus / et ex Tabula Spectatmi Domini N. Witsen, Urbis Amstelodamensis Consulis etc. ; pro Maiori Parte Excerptus per F. de Witt. – Amst. [Amsterdam]».

Карта складена на основі карти Ніколааса Вітсена 1680 р.

Лівобережна Україна (в складі Московії) – UCRANIA RUSSIKA (Україна Російська), Правобережна Україна (в складі Польщі) теж – UCRANIA; Задоння – OCRAINA (Окраїна). Карта перевидавалася неодноразово.

Якоб Зандрарт (Jakob von Sandrart).

Якоб Зандрарт (Jakob von Sandrart; 1630-1708), нюрнберзький гравер, картограф, художник і видавець у своїх працях не тільки приділив значну увагу землям України, а й визначив її як окрему територію.

У віці десяти років він отримав освіту у свого дядька Йоахіма фон Зандрарта, який на той час жив в Амстердамі. Потім він вирушив до Данцигу на чотири роки, а з 1644 року здійснив півторарічну подорож через Торн, Бреслау та Відень до Регенсбурга. У червні 1654 року одружився на Регіні Крістіні Ейммарт, дочці відомого гравера та математика Георга Крістофа Ейммарта старшого. З 1656 р. постійно проживав у Нюрнберзі. У 1662 р. заснував там Академію художників, ставши її першим директором. Вона існує й досі як Нюрнберзька академія образотворчих мистецтв.

1690 р. Карта «Moscoviae seu Russiae Magnae Generalis Tabula qua Lappoinia, Norvegia, Suecia, Dania, Polonia Maximaeq parte Germaniae, Tartariae Turcici imperii, aliaequ Regiones adjacentes fimul oftendentur de nova correcta et edita pe Iacobium Sandrart» (Загальна карта Московії, або Великої Руссії, що включає Лаппонію, Норвегію, Швецію, Данію, Польщу, більшу частину Німеччини, Тартарію, Османську імперію та інші прилеглі краї. Видана з новими виправленнями й опублікована Якобом Зандрартом).

Ця карта зі зміненим картушом і з незначним переопрцюванням є майже копією карти 1681 р. Ніколаса Вісшера молодшого. Ця карта увійшла до атласу Й. Гоманна 1712 р.

Аналогічну карту опублікував німецькою мовою Йохан Крістоф Лохнер, а також Матеус Зойтер у 1740 р.

На своїй карті Я. Зандрарт повторив помилки Г. Ґеррітца та Піскаторів у географічному зображенні східноєвропейських земель та території Причорномор’я. Українські землі на цій карті подані доволі схематично, державні кордони, межі історико-географічних областей позначені невірно.

Українські землі на цій карті подані доволі схематично, державні кордони, межі історико-географічних областей позначені невірно (Поділля в межах Валахії та ін.), неточно зображена мережа приток Дністра і Дунаю та обриси Чорного і Каспійського морів, на чорноморському узбережжі та Кримському півострові подані застарілі назви населених пунктів. Очевидно, карта Московії була створена Зандрартом раніше 1675 р., коли вперше була опублікована його карта Польщі, що ґрунтувалася на картах Ґ. Боплана, і на якій значна частина помилок, зокрема на українських землях, була виправлена.

Опис карти подано за М. Вавричин (2009 р.).

Заголовок у прямокутному картуші, увінчаному гербом Московії-Росії, який підтримують два путті, у правому верхньому куті карти. Обабіч картуша — постаті бояр і жителів Сибіру. На задньому плані зображене стійбище.

Карта у дволінійній рамці з вказаними градусами; на карту нанесено картографічну сітку. У лівому нижньому куті у прямокутній рамці — дві шкали лінійного масштабу. На тлі Каспійського моря зображено розу вітрів, що показує напрям на північ.

Карта охоплює територію від Нової Землі на півночі до південного узбережжя Чорного моря на півдні, від західного узбережжя Скандинавського півострова на заході до річки Обі та східного узбережжя Каспійського моря.

Пунктирними лініями з кольоровими кантами позначені державні кордони Московії зі Швецією, Польщею та Литвою, Кримським ханством, Вірменією, Грузією. На карті багато пояснюючих написів про відкриття Нової Землі, поселення в Казані і Мордві, Мурманське море та ін. Художніми малюнками зображені гори Кавказ, Карпати та лісові масиви у вигляді невеликих груп листяних дерев. На півночі проведене Північне полярне коло.

Українські землі представлені Поліссям (Polesia), Волинню (Volhynia), Україною (Ukraina) у складі Польського королівства, Поділлям (Podolia), яке зображене у межах Валахії, Новгород-Сіверським (Severia) та Чернігівським (без підпису) князівствами у складі Московського царства, Кримським півостровом (Crimea) та Перекопською Татарією (Tartaria Przecopensis). Межі воєводств та земель на карті не позначені. По обидва береги Дніпра, від Кодака (Kudak) до гирла річки, зображене Дике Поле (Саmрі Deferti). Від Приазов’я й аж до Подоння – напис DIKOIA POLE (Дике Поле).

Карел (Карло) Аллард (Carel Allard).

Карел (Карло) Аллард (Carel Allard; 1648—1709) — нідерландський картограф, син Уго Алларда. Проживав і видавався головним чином в Амстердамі. Карти здебільшого на основі даних Блау, Боплана і Фредеріка де Вітта. Карта 1670 р. одна із перших  де Україна ототожнюється з Червоною Руссю. 

1690 р. Карта «Novissima Russiae vulgo Moscoviae tabula. Amstelodami : Apud Carolum Allard». Карта є копією карти, складеної за даними голландського комерсанта І. Масси (1586-1643) після 1633 року. Зображено територію Московії-Росії та Сибіру (до Обі).

Відзначено назви та межі держав та земель, розселення народностей. Малюнок над назвою: герб Московії, фігури в московитському національному одязі.

Майстерня Петера Шенка I

Майстерня Петера Шенка I (1660–1711), який був учнем, зятем і компаньйоном амстердамського гравера Ґерарда Фалька (Gerard Valck, 1652–1726), виникла 1696 р. і випускала як збірні атласи, так і окремі карти, зокрема, видавались карти Яна Янсона та його спадкоємців: Йоганнеса ван Весберґена, Мозеса Пітта, Стефена Сварта (Stephen Svart). Значним придбанням для П. Шенка І і Г. Фалька були друкарські форми, що вціліли після пожежі типографії родини Блау. На початку ХІХ ст. плити з майстерні Шенків перейшли до фірми Buder i Sulpke у Амстердамі.

Важливим фактором розквіту голландської картографії було
спонсорство та покровительство осіб вищого світу: майже всі знамениті  видавці карт мали титули королівських картографів, отримували субсидії  та значні грошові винагороди, користувались різноманітними привілеями. Так, Петер Шенк І отримав від короля польського і курфюрста саксонського Августа ІІ титул придворного гравера Regis Poloniae et Electoris Saxoniae sculptor. Його син і спадкоємець Петер Шенк ІІ після смерті Н. Вісшера ІІ (N. Visscher II) придбав плити з майстерні Вісшерів, і видавав їхні карти зі своєю видавничою приміткою nunc apud Petrum Schenk-iunior. Видавництвом надалі керували разом син Ґерарда Фалька, Леонард (Valk Leonard, 1675–1746) і Петер Шенк молодший [Осталецька О. І.АТЛАС П. ШЕНКА I «ThEATRUM BELLICUM, INCIPIENS A CAROLO II» У ФОНДІ СЕКТОРУ КАРТОГРАФІЧНИХ ВИДАНЬ НБУВ ЯК ПАМ’ЯТКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КАРТОГРАФІЇ ПОЧАТКУ XVIII ст. 2011].

Атлас П. Шенка “Theatrum Bellicum, incipiens a Carolo II” (1709), складається з планів, карт і гравюр військових дій, укріплень, фортець, міст, флотилій та ін. В атласі відображаються події війни за іспанську спадщину 1701–1714 рр., що продовжувалась понад 12 років і своїми військовими та економічними відголосками вплинула на весь світовий простір.

Петер Шенк I (старший) (Petrus Schenck; 1660–1711) — німецько-голландський картограф, гравер та видавець. Сім'я Пітера Шенка разом зі своїми партнерами, були серед найвідоміших і найбільш плідних видавців Амстердама в кінці XVII й на початку XVIII ст. Після смерті його справа перейшла до синів, серед яких виділявся Петер Шенк молодший.

Петер Шенк народився в грудні 1660 року в Елберфельді (Elberfeld), в західній частині Священної Римської імперії (Республіка Сполучених провінцій), в даний час округ німецького міста Вупперталь. 26 грудня того ж року він був охрещений. У 15 років, в 1675 році переїхав до Амстердама, в якому навчався гравірувальної техніки меццо-тінто і офорту у голландського гравера, видавця і картографа Ґерарда Фалька, який пізніше став його діловим партнером і родичем. Він знайомиться з сестрою свого вчителя Агатою Фальк і 2 листопада 1687 одружується з нею. Це дає можливість стати громадянином Амстердама.

З 1688 він повноцінний громадянин Амстердама - майстер граверної справи. Він мешкав в амстердамському кварталі Йордан, потім переїхав на центральну площу Дам. Пітер Шенк мав чотирьох дітей: трьох синів Яна, Леонарда і Пітера, які вибрали як і батько професію гравера і дочку Марію, що згодом вийшла заміж у 1710 році за сина Ґерарда Фалька Леонарда.

Свою творчу кар'єру Пітер Шенк розпочав в Амстердамі, працюючи гравером у техніці меццо-тінто та офорту. У 1694 році він пробує себе як арт-дилер. Пітер разом із Ґерардом Фальком викупили для подальшого продажу колекцію гравюр у родичів відомого картографа Яна Янсона. Були куплені й інші колекції гравюр, до яких були додані власні роботи Пітера Шенка і Ґерарда Фалька. Всі ці роботи були доставлені до Лондона та були успішно продані.

Розвиваючи свою справу, Пітер Шенк у 1700 році переїжджає до Лейпцигу. Зароблені гроші було витрачено на відкриття магазину, що спеціалізується на продажу географічних карт, а також предметів мистецтва. Відтепер і протягом усього часу проживання у Лейпцигу він стає постійним учасником торгових ярмарків у Лейпцигу. Він продовжує підтримувати зв'язок із Нідерландами, часто приїжджаючи туди, шляхом відвідуючи німецькі міста, де отримує замовлення працювати.

Сім'я Пітера Шенка разом зі своїми партнерами були серед найвідоміших і найплодючіших видавців Амстердама наприкінці XVII і на початку XVIII століть. Він помер 1711 року у Лейпцигу, за іншими відомостями 1713 року у Амстердамі чи 1718-1719 роках. Після смерті його справа перейшла до синів, серед яких вирізнявся Пітер Шенк молодший.

1690 р. видав карту  “La Russie Blanche ou Moscovie Divisee Suivant l'Estendue Des Royaumes, Duches, Principautes, Provin.ces et Peuples qui sont Presentement soubs la Domination Du Czar de La Russie Cogneu Soubs le Nom de Grand Duc de Moscovie” (Біла Русь, або Московія, поділена на найважливіші царства, князівства, краї, провінції і народи, що перебувають під владою руського царя, що відомий як Великий князь московський (карта Н. Сансона І, скоп. П. Шенком І), Амстердам.

Частина Слобожанщини (Бєлгородщина й аж до верхів’я Дону) позначена як Ocraina (Окраїна). Pole (Поле) виділено в окремий регіон. На карті містяться написи – Siberie (Сибір), Grande Tartaria (Велика Тартарія) – землі на схід від Каспійського моря, Мала Тартарія (Південь України), тартари мордовські, тартари черкеські (на Кубані).

Карта створена на основі карти Гійома Сансона 1674 р.

Перевидання карти:

·        Початок XVIII ст. Russiae Albae, sive Moscoviae, delineatio geographica accurata et nova: annexis quoque regionibus ac provinciis finitimis [Карти] = La Russie Blanche ou Moscovie, Divisee Suivant l'Estendue des Royaumes, Duches, Principautes, Provinces et Peuples, qui sont Presentement soubs la Domination du Czar de la Russie, Cogneu soubs le Nom de Grand Duc de Moscovie / уклад. N. Sanson. - 1:[6 800 000] ; [37 геометр. або іт. миль в 1 см]. - [Amsterdam] : Schenk P., [17--]. - 1 к. : кольор., худож. картуш, печатка ; 52х62 см. - Грав. - Латин. - Фр. В атласі: Atlas contractus / уклад. P. Schenk. - [Amsterdam].

Нікола де Фер (Nicolas de Fer).

Нікола де Фер (Nicolas de Fer; 1646-1720), французький картограф і видавець карт, син паризького книгаря і продавця карт Антуана де Фера (Antoine de Fer).

Один з найпродуктивніших картографів XVII ст. Автор численних планів міст та карт театрів воєнних дій. 1687-1720 рр. – Королівський Географ. 1690 р. отримав титул “Великий Дофін географії”. Співпрацював з А. Ю. Жайо, створюючи спільні збірні атласи. Нікола де Фер видав понад 600 окремих карт і був призначений географом короля. Одна із праць по території України – «План Мукачівської фортеці». Його основна робота, «l'Atlas Curieux où le Monde représenté dans les cartes générales et particulières du Ciel et de la Terre» (Атлас Кюрі), була видана в Парижі в 1700 р.

Українські землі на його картах позначені як Ukraine (Україна) та Pais des Cosaqyes  (Країна Козаків). Ці дві назви містяться роздільно, а не в поєднанні як на картах Сансонів.

1697 р. Карта «Estados du Grand Duc de Moscovie : Suivant les dernières relations / par N. de Fer.». Зображено територію Московії та Сибіру (до Обі). Відзначено межі держав та земель, а також розселення народів. З видання: Nicolas de Fer. Petit et Nouveau Atlas. - Paris, 1697. (Малий Новий атлас світу). Українські землі зображено схематично.

 *Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М.. Львів, 2022. 367 с.

  

На карті "Asia" голландського картографа Яна Віллема Блау (1632 р.) московити (росіяни) зображені серед мініатюр азіатських народів.

 

1491 р. Микола Кузанський (складена близько 1460 р.)

 1493 р. Єронім Мюнцер, Микола Кузанський 

1513 р. Микола Кузанський

1525 р. Баттіста Агнесе      

1539 р. «Carta marina»

  1540 р. Себастьян Мюнстер 

 

1562 р. Карта Московії Е. Дженкінсона 

1598 р. Абрагам Ортеліус. «Russiae Moscoviae et Tartariae Descriptio. Autore Antonio Ienkensono»

1593 р.Ґерард де Йоде. Карта «Московія, найпросторіше велике князівство. Опис із місцевостями автора Антонія Дженкінсона» (лат. Moscoviae maximi amplissimi qve dvcatvs. Autore Anthonio Jankinfono Angolo).