В
історії Візантійської імперії останнім періодом її могутності вважається доба
правління династії Комнінів (1081-1204 рр.). Імператори цієї династії на сто
років відродили силу і славу імперії. Засновник династії, Олексій І Комнін
зумів, у часи, коли загибель Візантії здавалася неминучою, урятувати країну, перемігши
турків-сельджуків, норманів і печенігів.
За
наступних Комнінів Візантія продовжувала вести успішні війни. Найбільш
небезпечним ворогом візантійців залишався Румський султанат, утворений
турками-сельджуками. У 1176 р. імператор Мануїл І Комнін (1143-1180 рр.)
розпочав грандіозний похід проти сельджуків, однак у битві біля малоазійського
міста Міріокефала був ущент розгромлений ними. Після тієї битви візантійці
втратили більшу частину своїх володінь у Малій Азії. Наприкінці XII ст.
Візантійська імперія на всіх своїх кордонах перейшла до оборони.
У
1204 р. під час Четвертого хрестового походу, Константинополь захопили
хрестоносці й утворили Латинську імперію. Проте підкорити всі візантійські
землі латиняни не змогли. Наступницями Візантії стали православні держави:
Нікейська імперія, Епірський деспотат, Трапезундська імперія. Організатором
справи відродження Візантії стала Нікейська імперія.
Візантійську
імперію було відновлено за нікейського імператора Михаїла VIII Палеолога
(1259-1282 рр.), засновника останньої династії візантійських імператорів.
Сталося це у 1261 р., коли його військо майже без опору зайняло
Константинополь.
Мапа Західної і Східної Римських імперій на 395 р., по
смерті Феодосія І.
Візантія в 1355 році. Shepherd, William: Historical Atlas. New York: Henry Holt and Company, 1911
Немає коментарів:
Дописати коментар