Андрій Байцар: З історії товариства «ПРОСВІТА» у ВИННИКАХ (Львівщина)

1868 р. у Львові виникло товариство «Просвіта», яке невдовзі вкрило мережею читалень всю Галичину. Великі надії покладали діячі «Просвіти» на філії, які мали стати осередками культури у найвіддаленіших куточках Галичини.

Зазвичай філіальні об'єднання просвітяни намагалися засновувати у повітових центрах. Але це не було обов'язковим правилом. Так, перша філія постала у 1875 р. в с Бортники поблизу Ходорова. В наступному 1876 р. виникла філія в Тернополі, а у 1877 р. — в Коломиї. До 1918 р. в краї було засновано 79 філій товариства «Просвіта». Саме з цим товариством тісно пов’язаний культурно-освітній розвиток українців Винник.

Подання про створення товариства «Просвіта» у Винниках було скероване до Високого Намісництва у Львові 27 листопада 1895 р. і 30 листопада цього ж року дане прохання було задоволене. Її засновниками були о. Григорій Гірняк, Павло Домазар, Петро Обаранець, Теодор Кияк, Іоан Лема, Михайло Пивовар, Володимир Титла, Федір Дмитерко, Анна Врецьона, Ольга Гірняк. 14 січня 1896 р. відбулися установчі збори товариства «Просвіта». Першим її головою стає отець Григорій Гірняк. У зверненні о. Григорія Гірняка повідомляється: «Світлий Виділе! Підписаний в імені членів основателів маю честь повідомити Світлий Виділ, що створення Читальні «Просвіта» у Винниках наступить 19 січня 1896 року о 3 годині пополудні в домі руського приходства».

Допомагав о. Гірняку у створенні «Просвіти» уродженець Винник – педагог Григорій Врецьона.

Ось як описує цю подію у газетній статті Л. Селянський: «По вечірні заповнилося битком простори комнати руского приходства зібраним народом різного віку і пола. Тогди господар дому Вп. о. Гірняк відкрив збори гарною бесідою, в котрій змалював невідрадне положенє Русинів і вказав дорогу до нашої будучности. Відтак, витаючи присутних, представив им прибувших гостей… Тогди наступило вписувань в члени а охота була така велика, шо сей приступило до читальні 93 членів; як на початок число дуже гарне, дай Боже більше!... Ну, при такій щирій охоті руских громадян і під проводом такого патріота, яким є Вп. о. Гірняк, можна ручити, що, читальня в Винниках розвинеся на славу і потіху Руси. На внесенє п. Петра Врецьони вибрали збори одноголосно головою читальні о. Г. Гірняка…».

Це були ті свідомі винниківчани, котрі спричинилися до того, що «Просвіта» всіма зусиллями старалася сприяти освіті, культурі та піднесенню добробуту українців. Мета товариства полягала у збереженні рідної мови, звичаїв, традицій та історії України. Вивчали історію України, зокрема козацьку добу, Хмельниччину за книгами Михайла Грушевського, готували реферати та їздили з ними по селах, виступаючи у місцевих читальнях з доповідями, при читальні було засновано різні гуртки: оркестровий, хоровий, історичний та ін.

У звіті з люстрації «Просвіти» у Винниках за 1896 р. знаходимо, що «Читальня у Винниках дуже красно и успішно розвивається, чого головна заслуга належиться тамошньому душпастиреви о. Гірнякови. В Винниках читальня недавно утворена і зазначує свою діяльність сходинами членів що неділі и свята з великою их охотою до читаня. Читальня має вже значне число книжок (220), котри з рук до рук переходять та несуть світло науки між нашими людьми. Задача о. Гірняка є дуже велика и незавидна, наколи візьмемо тамошни обставини суспільни, де крім коренного населення руского находиться велике множество приблудів ріжного віроисповіданя, котри на каждий подих рускости зубами скрегочуть…».

Проблема національного відродження у Винниках була складнішою ніж в інших здебільшого чисто українських селах. У середньовіччі Винники були селом, мешканці якого займались рільництвом, а згодом через розбудову тютюнової фабрики, стало промисловим містечком. Населення, колись виключно українське, поповнювалося німецькими колоністами і фабричними робітниками – поляками. З відкриттям різних місцевих установ до них прибуває значна кількість польських службовців та польських вчителів. Так управлінцями та робітниками на тютюновій фабриці у Винниках (працювало близько 1500 осіб) здебільшого ставали місцеві або спроваджені зі заходу поляки.

Який вигляд мали Винники в кінці ХIХ ст. довідуємось із уривка статті Любомира Селянського «Рух в руских товариствах», що поміщена в газеті «Діло» від 15 (27) квітня 1896 року: «...Винники — то незвичайна місцевість Галичини: після назви урядовой — село, після вигляду й дійсности — містечко й то так гарне, як мало котре в Галичині. В нім находиться величезна фабрика тютюну, повітовий суд, аптека, доктори й відбуваються що суботи великі торги — без жидів. Коли ж ми увійшли до церкви на вечірню, то побачили повно гей би якой шляхти або й паньства, а всі они співали так гарно по руски, що аж душа радувалася. Видно отже, що вплив тутешной кольоніі нємецкой й фабрики змінив народну одежу винницьких Русинів на шляхотску, але не зміг змінити их щироруского серця. Честь им за се!».

У звітній документації читальні «Просвіти» за 1912 р. подано цікаву інформацію про життя Винник цього періоду: «Більшість селян — се зарозумілі аристократи, які апатично відносяться до українських справ. Громада малосвідома національно, а що йде при всяких виборах солідарно, то завдяки впливови передових людей з інтелігенції. Між старшими членами громади досить анальфабетів. Суть такі, котрі уміють лишень підписувати своє назвисько. Війт Петро Обаранець — русин, греко-католик, не причиняється ні до якої руської партії. Війт — подібний до інших війтів східної Галичини, голосує майже виключно на польску лісту. Писарем громади є Василь Лема, українець, тримає з українцями. У Громадській раді нема кваліфікованої більшості, щоб змінити польську урядову мову на руську. Парохо.сов. Гірняк дуже прихильний українській справі чоловік. Мимо обтяженя обов’язками душпастерскими, не відмовляється від роботи народньої. Завдяки голові читальні справа наша у Винниках не стоїть зле, однак реакція наша замала супроти роботи поляків. В кожнім разі Виділови читальні належиться признане о погорди тим членам нашої суспільности, які місто помагати кладуть ему колоди під ноги».

Читальня «Просвіти» організовувала драматичні вистави, музично-декламаційні вечорниці, забави з танцями, фантову лотерею, публічні лекції, прогулянки, тощо. При читальні було засновано три секції – викладову, аматорського і театрального гуртка (голову і режисера призначив Виділ читальні) і хору, а також постійно чинна бібліотека.

Найбільший розвиток аматорського гуртка припадає на час, коли режисерами були Володимир Домазар і Осип Гадус. Гурток було організовано на підставі «правильника», який видано філією Товариства «Просвіта» у Львові. Необхідно зазначити, що аматорський гурток мав свою окрему бібліотеку, що налічувала 387 примірників або 179 п’єс.

1903 р. винниківські українці створили хор. Першим диригентом хору був Григорій Домазар, наступні – випускник Музичного інституту ім. Лисенка у Львові Василь Согор (пізніше диригент різних хорів у Львові і хорист оперного театру) та дяк Євстахій Шпаківський. Інколи, на великі свята запрошували диригувати С. Людкевича.

Виділ «Просвіти» під головуванням о. Григорія Гірняка розробив порядок видачі книжок мешканцям і «ухвалив, щоби бібліотекар побирав від членів за випозичення по 10 грош від одного примірника, від не членів по 15 грош по попереднім зложеню кавції в висоті 5 злп. від одної книжки. Прихід з випозичування книжок призначується на закупно нових як також і на направу старих. Гроші за випозичення побирає бібліотекар...».

З «Квестионара про національні, просьвітні, економічні й инші відносини на селі» за 1912 р. довідуємось, що читанням книжок найбільше захоплювалась шкільна малодь, досить жваво цікавилась літературою й середня верства селян (особливо дівчата) і майже не цікавились старші люди. Окрім цього, читальня постійно закуповувала календарі «Просвіти», а також передплачувала українські газети – «Діло», «Свобода», «Хлібороб», «Народне слово», «Письмо з Просьвіти», «Народне богатство», «Господарська часопись», журнали – «Життя і знання», «Історія українського війська», «Літопись Червоної Калини», тощо. Зауважимо, що в читальні «Просвіти» містилися й інші громадські організації – «Союз Українок», «Сільський Господар», спортове товариство «Дніпро», Братство «Доброї Смерті», Братство «Апостольства Молитва».

Освічених українців було мало, щоб опертися натискові поляків. Тому українці Винник звернулися до нотаря В. Левицького і попросили його очолити товариство «Просвіта». У 1907 р. Володимира Левицького обирають головою винниківської «Просвіти». Хоча В. Левицький був людиною зайнятою, він брав активну участь у громадському житті Винник. Володимир Левицький з великою пошаною і любов’ю ставився до селян, а вони віддячували йому відданістю і виконанням його планів та задумів.

На поч. 1900-их років винниківчанин Семен Магаляс (культурно-освітній і військовий діяч, сотник УГА, співорганізатор Державного Секретаріату Військових Справ ЗУНР) разом з Євгеном Коновальцем та Петром Бубелою кожної неділі мандрували по міських читальнях «Просвіти» з доповідями і переносною кінокамерою, як її тоді називали – скіоптіконом. Бували вони неодноразово і у Винниках.

Пожвавлення роботи «Просвіти» пов’язане з іменем нотаріуса Антіна Рака, який був призначений у 1908 р. суддею Винниківського суду. А. Рак – державний службовець і суддя, бере активну участь у національно-культурному житті Винник. Його обирають секретарем читальні (голова – Володимир Левицький), він організовує драмгурток, керує ним і навчає. З його подачі відновлюється чудовий хор з місцевих громадян під керівництвом Василя Согора.

Завдяки старанням Антіна Рака, Володимира Левицького, отця Гірняка читальня «Просвіти» набула 500 кв.сажнів земельної площі (з будинком у центрі містечка) для будівництва Народного дому. Згодом, через господарсько-кредитове товариство вони організували придбання 18 земельних парцель у центрі Винник загальною вартістю 9 000 000 корон. Слід зауважити, що до цієї поважної праці тоді долучилися й такі свідомі просвітяни як Михайло Пивовар, Клим Коваль, Олекса Влох, Теодор Кияк, Олекса Банах, Стефан Ханас, Теодор Дмитерко і Микита Скремета. Жоден із них не вагався підписати банківські векселі під заставу свого майна. Отож вони не словом, а ділом довели, що насправді є українськими патріотами. Станом на 1921 р. кредит у Земельнім Банку було повністю сплачено і «Просвіта» отримала чимале майно.

Зі звіту про роботу читальні «Просвіти» 1910 р. дізнаємося наступне. Читальна нараховувала 142 члени. Було проведено концерт до 48 річниці смерті Т. Шевченка, 4 відчити, 2 з них з історії України-Руси, 7 театральних вистав, 3 прогулянки, 2 фестини з фантовою лотереєю і 3 вечорниці з танцями. В бібліотеці налічувалось 338 книжок, з яких користало 58 членів, 101 не член (в основному молодь). Читальня передплачувала «Діло», «Свобода», «Народне слово», «Письмо з Просвіти» і «Народне багатство». Створено 2 комітети для фонду будови дому читальні – один з рільників, другий – фабричних робітників.

Справа будівництва дому читальні розглядалася створеним парцеляційним комітетом у 1912—1914 рр., однак здійсненню цього наміру перешкодила І світова війна.

1913 р. «Просвітою» було організовано відкриття пам’ятника Т. Шевченку за проектом О. Лушпинського.

Вибух війни 1914 р. перериває діяльність В. Левицького у Винниках з великими втратами для української справи.

Завдяки титанічній праці о. Григорія Гірняка, Григорія Врецьони, Володимира Левицького, Антіна Рака населення Винник стало свідомою і добре організованою національною спільнотою, а Винниківський судовий повіт став найсвідомішим і найкраще організованим у Львівському повіті (Львівський повіт тоді складався з двох судових повітів з осідками у Винниках і Щирці).

У роки (1919—1939) польської окупації Галичини культурне життя українців було нелегким. Під час проведення польським урядом так званої пацифікації у другій половині 1930 р. будинок «Просвіти» у Винниках було пограбовано і частково зруйновано.

Протягом 1920—1930-их рр. винниківською «Просвітою» керували Ярослав Левицький, Євген Щуровський, Михайло Полєк.

Газета «ДІЛО» від 21 вересня (неділя) 1924 р. писала:

«Громадянство, що в неділю дня 21. ц. м. відбудеться у Винниках к. Львова торжественне посвячення салі філії Тов-а «Просвіта». Порядок свята:

1. О 3-й год. – церковне посвячення з водосвяттям.

2. О 4-й год. – вистава народної драми «Невольник».

3. О 7-й год. – концерт.

4. О 9-й год. – вечорниці з танцями».

«Дописи з краю» (газета «Діло» №72 від 03.07.1923):

«Винники коло Львова. (Заг. Збори читальні „ Просвіти “). Читальня «Просвіти» у Винниках належить до найбогатших читалень в краю. Має свій великий дім серед села, великий біля дому город, де стоїть памятник Т. Шевченка, поставлений читальнею в сотні роковини уродин Поета в 1914 р. (якому, до речі говорячи, Поляки в 1919 р. голову надбили!), крім цього ще кілька парцель у громаді.

І здавалосяб, шо в такій громаді читальня розвивається взірцево і зразково. Так і повинно би бути. Одначе у Винниках є дещо відмінно. Читальняний дім великий, але читальня, Сокіл і Кооператива містяться в одній задній кімнаті, бо на фронті є вишинк пива і горілок приватної одиниці.

Винники громада велика і Українців там кілька тисяч але на загальні збори читальні «Просвіти» приходить не більше, як коло 30 людей. У Винниках є дуже багато свідомих одиниць місцевих і інтелігентів, але коли приходить до вибору голови читальні «Просвіти», то усі відмовляються і головство спасти, мусить або на не грамотного громадянина, або треба скликати надзвичайні заг. збори, щоби всетаки когось грамотнійшого вибрати головою читальні «Просвіти» під боком Львова у Винниках.

І так дня 13. мая ц. р. відбулися чергові заг. збори читальні «Просвіти» у Винниках але на цілі Винники не можна було знайти чоловіка, що згодився би приняти головство читальні. Вибрано виділ, але головства ніхто не приняв. (Завдяки місцевим особистим непорозумінням!).

Треба було повідомити староство про вибір нового виділу, але повідомлено, що вибору не переведено і назначено надзвичайні загальні збори, які відбулися дня 3. червня ц. р. при дуже слабенькім числі присутних.

Якщо не була би в комплєті явилася місцева українська інтелігенція, то збори ледви чи були би відбулися. Зборам проводив старий просвітник нотар Вол. Левицький. Переведено вибір нового виділу, склад якого уложено вже протягом тижня на попередній нараді; головою став місцевий адвокат д-р Евген Щуровський. Збори рішили приступити до будови нового дому «Просвіти» з великою театральною салею, що би не сгояти о ласку місцевої німецької кольонії, яка не радо відпускає з ріжних оглядів свою салю для винницької «Просвіти», оснувати ще в сім році по вакаціях приватний учительський семинар в коедукаційнім характері, та вложено на нововибраний виділ скомплєтувати бібліотеку для читальнні та перевести зимою 1923/24 курс для неграмотних. Делегатом гол. виділу Тов-ва «Просвіта» був секретар Ст. Шах, який виголосив довшу промову».

У міжвоєнний період у Винниках при читальні «Просвіта» діяв аматорсько-театральний гурток, яким керували (були членами т. зв. «управи») Володимир Гупка (голова), Філомена Москва (секретар), Василь Гнатовський (господарство і декорації), Степан Олексів (режисер). Членами гуртка були близько 50 винниківчан. Гурток мав свою бібліотеку, в якій налічувалося близько 300 п’єс. Бібліотека передплачувала 8 журналів і щоденників, в ній було 779 томів літератури. Також при «Просвіті» діяв хор та «дута і мандолінова орхестра». Хором керував Євстахій Шпаківський.

Газета «Діло» (27 липня 1928 р.) писала: «ВИННИКИ. (Нова рада громадська і українські радні. Вибори до сойму й сенату. Святочні обходи. Занепад хору і оркестри. Утраквістична школа).

… В останніх місяцях відбулися у Винниках заходом місцевої читальні «Просвіти» два святочні обходи а то дня 26 березня в честь Шевченка, а то дня 1 липня в честь Франка. В обидвох обходах вибилися на перший плян промови, а саме на першім голови «Просвіти» сенатора М. Галущинського на тему трьох заповітів, які лишив нам Шевченко: «Учітеся, борітеся і обніміте найменшого брата», котра то промова викликала у присутніх незвичайне вражіння, на другім же промова директора А. Крушельнипького, котрий говорив про значіння Франка вельми популярно і з замітною обєктивністю. Зрештою програми обох обходів були стереотипні: декламації, хори та виступи оркестри мандоліністів. На обидвох обходах було повно учасників. Зазначуючи додатні успіхи, годі промовчати відємні сторони нашого життя винницького, а саме розпад української духової оркестри та хору. Винницький хор особливо мішаний, мав від яких двайцять пять літ добру марку і в тих зглядно давних часах пописувався навіть у Львові. Та нараз розлетівся, як кажуть, наслідком непорозуміння між старими співаками і молодими. І дійшло до такої чудасії, що на вечері, присвяченім памяті Франка та на Святі Читалень у Львові дня 8 липня ц. р. пописувався не Винницький хор, а якась мішанина хору Підберезецького з дрібною частиною співаків з Винник. Також і в місцевій церкві нема вже від двох місяців хорального співу а тільки так звана „самолівка”. В цю справу мусить вдатися як найскорше виділ Читальні „Просвіти", полагодити непорозуміння і зорганізувати хори мішаний і мужеський, котрих потребу загал відчуває. Крім хору і оркестру належало би привернути до первісного стану».

6 жовтня 1929 р. відбувся концерт в честь Івана Франка (дирегент хору Василь Согор, організатор свята – П. Кобзан).

Так, 6 квітня 1930 р., винниківський хор виступав на Ювілейному концерті філії «Просвіти» ім. Шашчевича у Львові в честь митрополита Андрея Шептииького.

При Винниківській читальні «Просвіта» створили історичний гурток, що було великою рідкістю для читалень того часу. Керівником гуртка був Ярослав Левицький, син нотаря Володимира Левицького. Драматичним гуртком в цей час керував актор Маруненко.

Протягом 1928—1933 рр. Степан Бандера, навчаючись на агрономічному відділі Високої Політехнічної Школи у Львові, з товариством «Просвіта» їздив щонеділі та у свята в довкільні села Львівщини з доповідями та лекціями. У ці роки він неодноразово бував у Винниках, де виступав у місцевій «Просвіті».

«35-ліття чит. „Просвіти” у Винниках» (газета Діло №289 від 29.12.1932):

“Ювилейне свято і його прикрий епільоґ. Арештування. В неділю, 25, грудня ц. р. відбулося в Винниках прегарне свято з нагоди трицятьпятьлітя істнування тамошньої читальні „Просвіти”. На свято зложилися промова і привіти, а далі реферат про діяльність читальні і накінець хорова продукція і вистава “Наталки Полтавки”. Ціле свято робило дуже миле вражіння. Вступне слово виголосив о. декан Гірняк, парох Винник, реферат про трицятьпятьлітню діяльність читальні д-р Ярослав Левицький, а привіти складали від Головного Виділу „Просвіти” голова Т-ва д-р Іван Врик, від повітової львівської філії „Просвіти” дир. С. Маґаляс і накінець від філії “Просвіти” на Львів місто п. П. Петрик. Промова, привіти і реферат мали наскрізь діловий культурно-освітний характер.

Одначе свято чомусь не подобалося комендантові місцевого постерунку поліції. Він ще в часі самого свята візвав делегатів зі Львова і стягнув з них ґенералія. В якій ціли? Пізніше при нагоді він заявляв, що зробив це тому, що промови і привіти мали політичний характер. Крім того він теж того самого дня заявив одному з львівських делегатів, що сам він мазур і по українськи слабо розуміє. Якже в такому випадку він міг зрозуміти промови? Якже міг у тих чистоосвітніх, фахових привітах та промовах дослухатись аж політичних енунціяцій це його тайна. Але тим мабуть справа не вичерпана. Бо ось у ночі з понеділка на вівторок (з 26 на 27 грудня) поліційна станиця в Винниках перевела цілу низку арештувань між тамошніми громадянами. Арештовані в Винниках такі громадяни: о. парох і декан Гірняк, адвокат д-р Щуровський, нотар. кандидат д-р Ярослав Левицький, д-р Врецьона (лікар), студенти Копач, Кульчицький і Домазар і міщанин Копач. Цікаво, чи ці арештування звязані теж з ювилеєм читальні?»

Останні звітні збори читальні «Просвіти» відбулися 12 березня 1939 р.

Членами «Просвіти» (1896—1939 рр.) були: о. Антін Поточняк, Теодор Шустер, Теодор Грицько, Юліан Боровський, Юліан Домазар, Петро Кияк, Теодор Банах, Катря Влохівна, Стефан Ханас, Василь Дверій, Роман Титла, Тимотей Магаляс, Семен Магаляс, Антін Рак, Филип Мисько, Стефан Кияк, Володимир Домазар, Володимир Йона, Андрій Ліщинський, Григорій Грицай, Устіян Домазар, Михайло Вислобоцький, Яків Олексів, Данило Гарапа, Петро Кабзан, Олекса Банах, Олекса Влох, Микита Скримета, Клим Коваль, Іван Кохман, Теодор Кушлик, Павло Кияк, Павлина Грицківна, Василь Дмитерко, Осип Гадус, Петро Кияк, Андрій Курчак, Михайло Влох, Іван Москва, Володимир Білинський, Олекса Корчовський, Степан Копач, Ярослава Врецьона, Ірина Шушківна, Григорій Шустер, Стефанія Пивовар, Ольга Горішна, Михайло Маркевич, Петро Перепелиця, Ярослав Йона, Ірина Лема, Филомена Йона, Степан Чепіль, Степан Микитів, Євген Врецьона, Володимир Врецьона, Володимир Копач, Василь Івахів, Володимир Костів, Василь Коростиль, Йосиф Панкевич, Володимир Губка, Михайло Лоза, Михайло Голіян, Василь Магаляс, Ярослав Маланчук, Филомена Москва, Гнат Еліяшевський, Євгенія Щуровська, Ілля Лисий, Андріян Магаляс, Іван Шафран, Іван Обаранець, Василь Обаранець, Павло Кияк, Іванна Масловська, Степан Кундира, Андрей Балей, Петро Обаранець, Филомена Рибаківна, Яків Нагляк, Ольга Лазовська, Максим Шустер, Іван Банах, Василь Гуль, Іван Гуль, Іван Коростіль, Катерина Домазар, Микола Грицко, Кирило Мисько, Іван Шустер, Володимир Бедрило, Євген Щуровський та ін.

Проіснувавши 43 роки у Винниках, «Просвіта» своєю діяльністю виконала надзавдання — організувала винниківських українців до праці в царині духовній, підняла русинів до рівня громадян, свідомих потреби боротьби за свою державу.

Такого феномену було досягнуто завдяки подвижницькій роботі просвітян, які змогли адекватно оцінити реалії, визначити нагальні потреби й перспективи, що забезпечило «Просвіті» у складних умовах життєздатність, дієвість, загальнонародне визнання й успіх в реалізації поставлених цілей.

Протягом 1939—1991 рр. розвиток української культури у Винниках відбувався в умовах імперських колонізаторських політичних режимів — москальського комунізму і німецького фашизму.

У березні 1989 р. ініціативні винниківчани М. Стасюк, А. Сенчишин, А. Дідич, М. Довган, С. Йосифів та ін. відновили «Просвіту», спочатку як Товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка, а з 2005 р. як громадську організацію Винниківське міське т-во «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Першим головою т-ва обрано М. Стасюка. За ці роки діяльності т-ва головами «Просвіти» були : Стасюк М. (1989 р.), Сапеляк Я. (1990—1992 рр.), (2000—2002 рр.), Козак Я. (1993—1997 рр.), Йосифів П. (1997—1998 рр.), Пивовар Ю. (1999 р.), Бульба Є. (2002—2005 рр.), Швед Л. (2005—2010 рр.), Оленчин М. (2010—2012 рр.), Білоус Л. (з 2012 р.).

Активними членами «Просвіти» (з 1988 р.) були: Петро Йосифів, Софія Йосифів, Анна Сенчишин, Марія Довган, Анна Сенчишин, Ірина Готь, Петро Готь, Богдан Готь, Зіновій Слота, Зеновія Кітура, Зеновія Жук, Ганна Галабуда, Марія Дубовець, Катерина Дубовець, Стефанія Опалевич, Богдан Догляд, Богдана Догляд, Ніна Назаркевич, Парасковія Гуменюк, Анатолій Матвій, Ірина Матвій, Розалія Бачек, Дмитро Косар, Ярослав Патер, Володимир Ловчий, Степан Гинда, Анастасія Гинда, Володимир Ліпіцький, Іван Швед, Олена Швед, Михайло Клочник, Леся Вітрук, Ігор Сидор, Роман Назаревич, Володимир Верходай, Іван Тесарівський, Любомира Пивовар, Любомира Шведа, Теофанія Калитовська, Степан Ступінь, Федір Гупало, Григорій Король, Марія Возьна, Леся Стадник, Катерина Дутка, Ганна Куришко, Стефанія Гілета, Галина Проскурницька, Стефанія Адамчук, Стефанія Богуш, Євгенія Бульба, Роман Партика, Олег Партика, Ярослав Шпаківський, Богдан Гарапа та ін.

ЛІТЕРАТУРА

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.

*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. 420 с.