Андрій Байцар: МАЛА РУСЬ – ГРЕЦЬКА ЦЕРКОВНО-АДМІНІСТРАТИВНА НАЗВА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ. КАРТИ XVII-XIX ст.

Мала Русь (грец. Μικρὰ Ῥωσσία) — грецька церковно-адміністративна назва, що з'явилася на початку XIV ст. для окреслення Руського королівства. Термін увійшов до вжитку від початку XIV ст. для позначення насамперед володінь Романовичів.

Вперше “Μικρὰ Ῥωσσία” згадується у грамоті від 1303 р., якою візантійський імператор Андроник II Палеолоґ (1282–1328) та константинопольський патріарх Атанасій I (1303–1311) утворили окрему митрополію в Галичі, виокремивши її з-під влади Києва. Важливим аспектом документу є позначення руських земель-князівств, що входили до сфери відання нового релігійного центру. Йому призначено в підпорядкування шість єпархій, територіально належних до володінь короля Юрія Львовича (1252/57–1308, правив від початку XIV ст.): Галицьку, яку піднесли до рангу архиєпархії, Володимирську, Перемишльську, Луцьку, Турівську і Холмську. Відповідні кордони у грецьких хризобулах також неодноразово вказано й пізніше. Наприклад, у 1347 р. василевс Іоан IV Кантакузен (1295–1383, імператор у 1341 та між 1347–1354 рр.) ліквідував Галицьку митрополію, зауваживши, що єпархії як Малої, так і Великої Русі повинні визнавати юрисдикцію Києва. Оригінальним додатком є уточнення, що Мала Русь знаходилася на території, названій Волинню (Волинню чи Володимирщиною, як довів М. Грушевський, землі Романовичів іменували також в окремих руських пам’ятках). Далі Перемишль, Турів, Володимир та Холм згадуються в документі 1370 р., яким у сані Галицького митрополита затверджувався Антоній [Іван Паршин. Термін “Мала Русь” у документах XIV століття // Княжа доба: історія і культура. — 2019. — Вип. 13. — С. 215-224].

Отже, у найдавніших константинопольських актах “Μικρὰ Ῥωσσία” асоціювалася з Галицько-Волинською державою. Характерно, що в європейських джерелах XIV ст. існувало подібне уявлення про кордони володінь нащадків князя Романа Мстиславовича, проте вживання поняття “Russiae Minoris” у латиномовній традиції виступає значно пізніше.

Важливим для теми документом є грамота князя Юрія-Болеслава Тройденовича до генерального магістра тевтонського ордену Теодорика, видана у Володимирі 20 жовтня 1335 р. Автентичність пам’ятки не викликає застережень. згідно з текстом, князь підтверджував раніше укладені угоди від часів своїх попередників , його титул подано як “Dei gratia natus dux totius Russiae Minoris” (“з Божої ласки уроджений князь усієї Малої Русі”). Наведене титулування, підтверджуючи використання терміну “Мала Русь” в діловодстві княжої канцелярії, вказує на його офіційне прийняття і визнання як у державі, так і назовні. Л. Войтович навіть вважав, що цей топонім ужито тут вперше. Проте необхідно привернути увагу до давнішого свідчення венеційського мандрівника та географа Маріно Санудо Старшого, який залишив декілька маловідомих досі згадок щодо володінь Романовичів [Іван Паршин. Термін “Мала Русь” у документах XIV століття // Княжа доба: історія і культура. — 2019. — Вип. 13. — С. 215-224].

У “Liber Secretorum Fidelium Crucis”, укладеному на початку 1320-х років,
венецієць про Русь сповістив принагідно й лише у контексті появи ординців у
Європі. В одному з листів до короля Франції Філіпа VI, складеному на початку жовтня 1334 р., він описував ближчі та віддалені краї, серед іншого відзначивши: “Надалі є на Русі двоє князів, що коряться Татарам, які тримають землю величезну з народом численним, слідують греків [релігійними] стопами. Й звідки проникають коштовності різні у значній кількості до Франції, до Німеччини, до Італії. І є Русь Велика та Мала. Велика, істинно, від півночі до заходу межує з Лівонією, де брати-рицарі мають чималі землі, на сході зі Скіфією та володіннями татар Узбека. Й на півдні, проте є Русь Мала, яка граничить на заході з Польщею, на півдні, отже, з Угорщиною, і на сході з татарами Узбека, господаря свого уже згаданого” [Іван Паршин. Термін “Мала Русь” у документах XIV століття // Княжа доба: історія і культура. — 2019. — Вип. 13. — С. 215-224].

Отож, термін Мала Русь увійшов до вжитку від початку XIV ст.
для позначення насамперед володінь Романовичів.

У XIV ст. цей термін, за слушним спостереженням Михайла Грушевського, «не встиг відповідно ствердніти і викристалізуватись, а в XV столітті й зовсім зник з видовні». Його нову появу вчений пов'язав із наявністю в титулатурі московських митрополитів (з 1589 — патріархів) визначення «всієї Русі»: «коли київським митрополитам прийшлось зав'язати зносини з московським правительством, головно задля грошових і всяких інших підмог з московського скарбу», їм "незручно було писатись в листах до московського правительства тим титулом, який вони уживали у себе вдома — «митрополита київського, галицького і всієї Русі». Уживаючи далі в усіх інших випадках сього титулу й титуловані так своїм правительством, вони в листах до московського правительства починають себе наново титулувати митрополитами «Малої Русі».

Здобувши за Переяславським договором протекторат над Гетьманщиною, московський цар Олексій Михайлович використовує стару церковно-адміністративну термінологію і приймає для себе титул «Божиею милостью Великий Государь Царь и Великий князь, всея Великия и Малыя и Белыя Росии» (Росія замість Русь — за грецьким зразком). З кінця XVIII ст. офіційна російська назва «Мала Росія» поширюється і на новоприлучене до Росії Українське Правобережжя.

Від другої половини XVII ст. і до першої половини XIX ст. Малоросія обмежувалася лише Лівобережною Україною, тобто Гетьманщиною (Полтавщина, Чернігівщина, а також м. Київ), поряд з якою були також землі Війська Запорозького (степова Україна) та Слобідська Україна. Для земель Війська Запорозького (південна Україна) царський уряд вигадав штучну назву «Новороссия». Слобожанщина, яка в урядовій мові тривалий час називалася «Слободская Украина», охоплювала всі східні етнографічні землі українців, тобто сучасну Харківщину, частину Сумщини, Донеччини, Луганщини, а також південь Бєлгородської, Воронезької, Курської і частково Ростовської областей Росії.

Всупереч тому, що історична Гетьманщина («Малороссия») і Слобожанщина («Слободская Украина») були заселені одним народом — українцями, ці землі тривалий час мали в царській Росії різний державно-правовий статус: Гетьманщина до другої половини XVIII ст. зберігала деякі прикмети автономної держави (хоч і під зверхністю російського імператора), а Слобожанщина від самого початку належала до Московської держави як її південна провінція. Різницю між цими територіями відчували й українські письменники кінця XVIII — початку XIX ст., які могли навіть протиставляти Слобідсько-Українську губернію Гетьманщині, а Г. Сковорода називав «Малоросію» своєю матір'ю, а «Україну» (Слобожанщину) — тіткою.

Наприкінці XVIII ст. офіційна російська назва «Мала Росія», «Малоросія» почала поширюватися й на новоприєднані до Росії (після поділів Речі Посполитої в 1772, 1793 і 1795 роках між Росією, Австрією та Пруссією) правобережні українські землі. З 1832 р. царський уряд запровадив для Правобережжя колоніальну назву «Юго-Западный край».

У хроніках і на географічних мапах майже до кінця XVII ст. західноукраїнські землі іменуються Русь (Rus, Russia), Руська земля (пол. Ziemia Ruska) і Червона Русь (лат. Russia Rubra).

Версії походження терміну. Одна із найпоширеніших гіпотез. Іван Огієнко (Огієнко І. Історія української літературної мови): “Постання цієї назви приписується грекам, які знали вже дві Русі, північну й південну, й стали Україну звати Малою Руссю... цебто Русь старша, початкова, основна, давніша, бо Русь північна була для них новою... Така термінологія була добре знана греками, бо в них були Мала й Велика Азія, Мала (на Балканах, стара) й Велика (в Італії, нова) Греція”.

Визначення “малий” і “великий” y складі найменувань географічних територій та етносів, зазвичай, пов’язані з розмежуванням кордонів, відповідно, початкового й пізнього розселення: позначення країн і народів з компонентом “великий”, отже, стосуються областей вторинної колонізації, а не метрополії [Журавлев А. Язык и миф. лингвистический комментарий к труду А. Н. Афанасьева “Поэтические воззрения славян на природу”. Москва, 2005. с. 48–49.].

Проте О. Соловйов (Соловьев А. Великая, Малая и Белая Русь. Вопросы истории. т. 7. Москва, 1947. с. 24–38.) наголосив на тому, що класичні роботи знають лише “Μεγάλη Ελλάδα” (або “Magna Graecia”: латинською), тоді як “Мала Греція”, насправді, у джерелах відсутня. О. Соловйов запропонував розуміти відокремлення Малої і Великої Русі як політичне розмежування, відповідно, півдня і півночі. На його думку, обидві частини становили єдиний етнос та одну державу (“Велику Русь”), але розділилися внаслідок дроблення Київської митрополії на початку XIV ст. причому, ствердив дослідник, цілком природно, що поруч з Великою Угорщиною, великою Болгарією, у місцевості, де існував Великий Новгород, Великий Ростов та “Велика Володимирія”, утворилася і Велика Русь.

Якщо не брати до уваги деякі очевидні тенденційні перебільшення, вразливе місце запропонованої концепції, насамперед, криється в надзвичайній строкатості північно-східних князівств. зокрема, титул правителя Великої Русі з’явився щойно лише в XVI ст. як відображення претензії московських князів на володіння усіма землями Рюриковичів – віддзеркалення значно новіших реалій їх зовнішньої політики. Натомість, Мала Русь (галицькі та волинські володіння, що визнає й О. Соловйов) функціонувала єдиною цілісністю вже від XIV ст. і мала одного князя. Л. Войтович вважав, що Юрій-Болеслав Тройденович прийняв
титул “з Божої ласки уроджений князь усієї Малої Русі” внаслідок відмови від претензій на решту руських земель, залежних від ординців. на думку дослідника, князь на такий спосіб окреслив свої володіння як непідконтрольні монголам [Войтович K. Галич в політичному житті Європи Хі–ХIV століть. Львів, 2015.].

Історична довідка.

Малоросійська губернія — створена 1764 р. з частини Лівобережної України після остаточної ліквідації інституту гетьманства та існувала у 1764–1781 та 1796–1802 роках. Восени 1781 р. Малоросійська губернія була ліквідована і розділена на Новгород-Сіверське, Чернігівське та Київське намісництва. 1802 р. з Малоросійської губернії утворені були дві - Чернігівська і Полтавська, які разом становили Малоросійське генерал-губернаторство (було ліквідовано у березні 1836 р.). На території Малоросійської губернії, а згодом і Малоросійського генерал-губернаторства діяли Генеральний Малоросійський суд (1797—1831).

Новоросійська губернія — створена 1764 р. на місці Нової Сербії і Новослобідського козацького полку (поселення), які, у свою чергу, були утворені на відібраних давніх землях запорозьких козаків у 1753—1754 рр. (Північна і центральна частини нинішньої Кіровоградської обл.) та існувала у 1764–1783 та 1796–1802 рр.. В грудні 1796 р. указом імператора Павла І створена нова Новоросійська губернія, до якої увійшла більша частина ліквідованого Катеринославського намісництва. Адміністративним центром був Катеринослав (який протягом 1797—1802 рр. мав назву Новоросійськ). Новостворена губернія займала величезну територію на території нинішньої Південної України від Дністра до Дону з Кримом і колишнім Запоріжжям, яке стало ядром цієї адміністративної одиниці.

Слобідсько-Українська (Слобідська Українська) губернія —створена на місці ліквідованих 1765 р. московським урядом слобідських козацьких полків та існувала у 1765–1780 та 1797–1835 рр. 1780 р. Слобідсько-Українську губернію було ліквідовано, замість неї створене Харківське намісництво. До намісництва увійшла вся колишня губернія та частина ліквідованої у 1779 р. Бєлгородської губернії. 1835 р. перейменована у Харківську губернію.

Щоб уникнути терміна «Малоросія», який московські колонізатори використовували як один з асиміляторських засобів, українська культурна еліта в XIX ст. вживала визначення «Южная Русь», «южнорусский» (наприклад, «Записки о Южной Руси» П. Куліша, «Букварь южнорусский» Т. Шевченка тощо).

1654 р. П'єр Дюваль (Pierre Duval), французький географ та картограф. Карта «Carte de Pologne et des Estats qui en dependent». Видавництво Париж. Західна Україна на карті позначена як Русь Мала, або Чорна (RUSSIE PETITE ov NOIRE), Московщина (Росія) позначена як Велика Біла Русь, або Московія (La GRANDE BLANCHE RUSSIE ov MOSCOVIE).

Щодо появи на московських картах назви “Мала Руссія”, “Мала Русь” то вона уперше появилася у 1699 р. Начерк мапи виготовили іноземці на московській службі: лівонський картограф, генерал-майор Джордж фон Менгден (George von Mengden; Юрій фон Менгден; Юрій Андрійович Фаменден; 1628-1702) та шотландський картограф, фельдмаршал Яків Брюс (James Daniel Bruc; 1670-1735), а гравером був голландець Ян Тессінг.

Юрій Фаменден у 1696 р. отримав завдання виміряти та описати землі від Москви до берегів Малої Азії і Кримської Татарії. З цього опису капітан Я. В. Брюс склав карту. Під час Великого Посольства (березень 1697 р. - серпень 1698 р.) ця робота Менгдена і Брюса була вивезена в Голландію.

“Географічна карта країн Малої та Великої Руссії” (Непобедимейшему и августейшему царю, государю и великому князю Петру Алексеевичу на великую и бессмертную славу пресветлейшего его царского величества желаемое сердца знамение со всяким почтением сию карту в ней же описана часть Великие и Малые России, Польские земли, Татарские, Понта Евксинского или Чорнаго моря и Анатолии содержится. Приписует, приносит и вручает нижайший и покорнейший Иван Тесинг амстердамский с привилеем) була видана в Амстердамі у двох варіантах – російською та латинською мовами. Ця карта стала першою гравійованою картою, що була видана російською мовою. На карті латинською мовою Україна позначена як “Країна Мала Руссія” (Pars Russiae Minor), у межах Наддніпрянщини і без тодішнього польсько-московського поділу по Дніпру; на карті російською мовою – "Мала Россія" (Малыя Россїи).

Карта ця в 1910 р. передрукована Кордтом у видаваних їм матеріалах з історії російської картографії.

Формат латинського видання карти 55,5 х 48,5 см. У картуші показано чотири шкали лінійних масштабів: у верстах, а також у польських, німецьких та французьких милях. Зображено на картуші й Петра I (в російському виданні цього зображення немає). Подано ім'я гравера: G. Lambreсhts. Латинський варіант карти має деякі відмінності в зображуваних землях (наприклад, форма гирла річки Дніпро).

Цит. за «Карта южной России Брюса-Менгдена, 1699 г. – Папакома»: «Відомо чотири примірники гравюри цього стану. Після смерті Яна Тессінга гравюрна дошка перейшла в амстердамське видавництво Йоханнеса Лоотса (бл. 1665-1726). Перевидаючи карту, Й. Лоотс замінив ім'я Ян Тессінг на своє, забрав ім'я гравера і оновив рік на 1704. Амстердамські видавці брати Оттенси, Райнер (1698-1750) і Джошуа (1704-1765), до яких після смерті Й. Лоотса перейшла гравюрна дошка Яна Тессінга, ще раз змінили її. Ними був оновлений рік на 1736 і змінено назву карти французькою мовою: «Theatre de la Guerre sur les Frontiers Entre les deux Grands Monarques de Russie & de Turquie ou Carte Nouvelle d'une Grande Partie de la Russie ou l'on a la Petite Tartarie, l'Ukraine la Crimee & Pais des Cosaques la Mer de Azof & la Mer Noire & les Pais Circomvoisins. Dresse Suivant une Carte Faite Sur les Lieux Rectifiee & augmentee par R. & I. Ottens, Geogr. A Amsterdam».

1700 р. Йоганн-Баптист Гоманн (Johann Baptist Homann)? німецький географ і картограф, у Нюрнберзі, видав мапу «Tabula Geographica qua pars Russiae Magnae Pontus Euxinus seu Mare Nigrum et Tartaria Minor cum finitimis Bulgariae, Romaniae et Natoliae Provinciis» (Географічна мапа частини Великої Росії, Понта Евксінського, або Чорного моря, та Малої Тартарії, разом з прикордонними провінціями Болгарії, Романії та Натолії), де територія України, що окупована Московією, позначена (яскраво-рожевим кольором) як Мала Русь (Pars Russiae Minoris), а Московія як Велика Русь (Pars Russiae Maximae). Карта створена на основі “Географічної карти країн Малої та Великої Руссії”. Ця карта також поміщена в шедеврі Гоманна «Grosser Atlas ueber die ganze Welt. 1716» (Великий Атлас усього світу).

На мапі позначені: Мала Тартарія (Tartaria Minor) і Крим – зелений колір; Бессарабія або Буджак (Tartaria Budziacensis), підконтрольна Кримському ханству і Османській імперії; Донські Козаки (Territorium Cosacorum Donnensium) – оранжевий колір; Бєлгородське воєводство (Palatinatus Belgradiensis); Севське воїнство (Seviensis Exercitus). Також на карті позначені князівства Московське і Смоленське, а також чорноморські країни – Черкесія, Грузія, Туреччина, Болгарія та Румунія.

Подібний твір 1701 р. створив й інший голландець Адріан Схонебек.

Імовірно, що “Мала Руссія” взагалі як назва на карті походить саме з російської картографічної продукції петровської доби, – принаймні на західноєвропейських картах раніше цей термін не вживали [К. Галушко. Україна на карті Європи: Україна та українці у картографії від Античності до ХХ століття: науково-популярне видання. 2013].

1704 р. Роберт Морден (Robert Morden; біля 1650−1703), англійський картограф, гравер, продавець книг, видавець. Він був одним з перших успішних розробників комерційних карт. Карта «POLAND», видавництво Лондон (London). Опублікована в атласі «Geography Anatomised» (перше видання атласу 1693 р.). На карті західноукраїнські землі – RVSSIA PETITE (Мала Русь), південь (правобережний) України – Cosaque(Козаки).

1723 р. Гійом Деліль. Карта “Carte d'Asie, dressée pour l'Usage du Roy”. На мапі Лівобережна Наддніпрянщина, Південно-східна Білорусь та частина Смоленщини позначені як PETTIE RUSSIE (Мала Русь).

1750-1754 рр. Емануель Боуен (Emanuel Bowen; 1694?–1767), англійський картограф. Карта «An Accurate Map of Poland, Prussia & Lithuania». Західна Україна – Lіttle Russiа (Мала Русь).

1800 р. “Российский атлас из сорока трёх карт состоящий и на сорок одну губернию Империю разделяющий”. Лист 20, назва карти: “Малороссийская губерния из 20 поветов. Лист 36, назва карти: “Слободская Украинская губерния из 10 уездов”. Лист 38, назва карти: “Новороссийская губерния из 12 уездов”.

Основний внесок вніс у складанні атласу – Олександр Михайлович Вільбрехт. Атлас Російської Імперії складається з сорока двох карт і включає сорок одну губернію. Вважається одним із шедеврів російської картографії. Роботи зі складання атласу були ініційовані ще Петром I. Атлас був створений на основі атласу 1792 р. “Российский атлас, из сорока четырех карт состоящий и на сорок два наместничества империю разделяющий” (Россiйской атласъ изъ сорока четырехъ картъ состоящiй и на сорокъ на два намѣстничества имперiю раздѣляющий).

Атлас складається з гравійованого титульного аркуша, реєстру карт, що погруповані по кліматичним зонам, і 43-х розкладних аркушів карт, на яких показано рельєф, гідрографію, рослинність (ліси, чагарники), розробки корисних копалин, адміністративні межі суміжних територій, населені пункти та ін. Масштаби карт різні. Карти мають градусну сітку з виходом координат по рамці. Всі карти мають ілюстровані картуші в стилі класицизму, гравійовані Р. Харитоновим, В. Колпаковим, Р. Мєшковим, А. Березніковим та ін.

У першій половині XVIII ст. західноєвропейські картографи часто вживають такий термін як Русь Польська – Жан-Батист Нулен II (1742), Жиль Робер де Вугонді (1748) та ін.).

Русь Польська – це українські та частково білоруські землі в складі Речі Посполитої (до її поділів в 1772 р., 1793 р., 1795 р.).

Русь Литовська. 1740 р. Йоганн Георг Шрайбер. Карта – “REISE CHARTE DURCH DAS KÖNIGREICH POLEN MIT ALLEN DARZU GEHÖRIGEN LÆNDERN” (Карта шляхів Королівства Польща з усіма його землями). До Литовської Русі (Litthauissch Reussen) відносить Новгород-Сіверське (Novogrodeck) та Чернігівське (Czernihochovien) князівства, Мстиславське (Mcislau), Мінське (Minsckie), Вітебське (Witebskie), Полоцьке (Polozkie), Смоленське (Smolensko) воєводства та Самоґітію (Samogiethen).