Зубрицький
Гнат Антонович
(20 березня 1897 р., с. Комарники, Турківський повіт — 18 грудня 1989 р., м.
Винники) — учасник національно-визвольних змагань 1918—1921 рр.,
учасник бою під Крутами.
Народився в родині Антіна
Зубрицького-Пом’яна та Христини Зубрицької (з дому Височанської Швабович).
Початкову школу закінчив у с. Комарники. З 1909 р. навчався у Перемишльській
українській гімназії (п’ять класів).
Під час Першої світової війни 1914 р.
російські війська, відступаючи, вивезли його, як і багатьох українських юнаків,
у Росію. У Ростові він продовжив навчання в Ростовській гімназії. Пізніше
перебрався в Україну, в Київ. Удень працював у друкарні робітником, а ввечері навчався
в українській гімназії ім. Кирила та Мефодія, де грецьку та латинську мови
викладав Микола Зеров. Закінчив навчання у 1917 р. Подав документи до вступу до
Київського університету ім. Святого Володимира.
Проте замість навчання довелося брати
участь у національно-визвольних змаганнях. Під час наступу московсько-більшовицьких
орд Муравйова на Київ Гнат Зубрицький записався добровільно до військового
загону української молоді. Так він потрапив під Крути, де 29 січня 1918 р.
відбувся бій із 6000-м більшовицьким угрупуванням. У день бою Гната і ще
кількох юнаків призначили до спеціальної команди підривників, яка отримала
завдання знищити міст. Коли завдання було виконане, бій закінчився, і хлопці
пішки (лісами) добралися до Києва.
Після цього Г. Зубрицький повернувся в
Київ, а після звільнення Києва від більшовиків брав участь у похованні жертв —
героїв Крут на Аскольдовій горі. Ніс у похоронній процесії вінок. Гнат
Зубрицький згадував, що під Крутами було багато галичан, що у період польської
окупації він бачив документальний фільм про перепоховання крутянців, у якому
впізнав себе. Можливо, цей фільм є й досі у польських архівах.
Деякий час був старшиною для особливих
доручень у голови Української Центральної Ради М. Грушевського.
За правління гетьмана Скоропадського
працював вчителем на курсах української мови, які проводилися для начальників
залізничних станцій, яких Скоропадський зобов’язав вивчити українську мову.
Зубрицький брав участь у поваленні Гетьманату у складі Запорізької дивізії. Під
час повстання проти німців і гетьмана в м. Січеславі (Дніпрі) брав
участь у роззброєнні німецьких військових частин. Був призначений скарбничим
штабу Запорізької дивізії. Пройшов довгий шлях під час відступу української
армії аж до румунського кордону.
У складі української армії був у «трикутнику
смерті», коли на армію УНР наступали москалі (Червона армія і Біла армія Денікіна) і
поляки. Захворів на тиф.
Коли Гнат повернувся у Західну
Україну, на той час окуповану Польщею, його затримав поліційний пост у Борині
(15 км від дому). Утримували в тюрмі в Турці. Лише довідка про те, що протягом
1914—1921 рр. Гнат Зубрицький не перебував на території Західної України,
допомогла йому повернутися додому в село Комарники, однак із вимогою двічі на
тиждень реєструватись у Борині протягом пів року.
1923 р. екстерном склав іспити за курс
гімназійної освіти в Перемишлі. Рік навчався в таємному Українському
університеті у Львові, а після його розгрому — в державному Львівському
університеті, який закінчив 1927 р. з кваліфікацією «викладач історії і
суспільних наук в середніх закладах освіти». Володів грецькою, латинською,
німецькою, польською, російською мовами. Після закінчення університету Гнатові
Зубрицькому було запропоновано на основі його дипломної роботи «Самоуправління
грецького поліса» написати докторську дисертацію. Але він усвідомлював, що
роботу в університеті, як українець, він не отримає. Тому почав вчителювати.
Після закінчення університету працював
учителем приватної гімназії в м. Чорткові (1927—1928 рр.), у приватній
Турківській гімназії (1928—1929 рр.), вчителем у державній народній школі
Борислава (з 1929 р.), а в 1934—1937 рр. на посаді директора цієї школи. У
Бориславі познайомився зі своєю майбутньою дружиною Дарією Кливак (1906 р. н.),
дочкою місцевого священника.
1937 р. переїхав із сім’єю у Дрогобич,
де працював учителем німецької мови, а в 1940—1941 рр. — інспектором шкіл
Дрогобицького міськвно. Під час німецької окупації був директором школи № 10 у
Дрогобичі. Гнат Зубрицький зберіг архів міськвно, що дало можливість відновити
довоєнний стаж роботи вчителям, які працювали у довоєнний період. Після війни
йому довелося попрацювати вчителем німецької мови в гірських школах.
1947 р. нагороджений відзнакою «Відмінник
народної освіти». 1957 р. вийшов на пенсію, мешкав у Дрогобичі, а з 1971 р. — у
Винниках. Помер на 93-му році життя і похований у Винниках (за матеріалами Христини-Зубрицької Лах).
Література
*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016. 312 с.
*Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. 180 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар