Білі та Червоні хорвати - предки українців й хорватів. Карта Жоржа Ерхарда. 1863 р.

 Білі хорвати (дав.-рус. Хорвати Бѣлии, Хорвати) — це етнонім  одного з  праукраїнських племен Великої Хорватії, від яких походять балканські хорвати, згадане в низці середньовічних джерел, яке жило в VI–X століттях на території Центрально-Східної Європи. Велика Хорватія, у різі періоди, охоплювала території Західної України (Галичина, Закарпаття, Буковина, Волинь, частина Поділля), Чехії, Північної Румунії, Словаччини, Південної Польщі, Північної Угорщини, частково Німеччини, Австрії та Словенії.

 Червоний колір у слов'янській системі визначення сторін світла означав Південь, а білий — Північ.

 Після мігрування хорватів із карпатського регіону на південь, насамперед у район Славонії й Далмації, де утворилися хорватські князівства (Паннонське і Приморське), які також умовно можна позначити як Біла та Червона Хорватія. В XI ст. територія Хорватського королівства опинилася під владою Угорщини. З послаблення королівської влади Арпадів призвело до посилення місцевої знаті та втручання у справи Венеційської республіки. В результаті землі фактично поділилися на північну (підвладну королю) та південну (більш самостійну). Самі ці землі й італійські політики та хроністи характеризували загальною назвою Марітіма (Приморська), поділяючи на Білу та Червону Хорватію. Сьогодні Червона Хорватія відповідає області Південна Далмація в Хорватії, Чорногорії та Північній Албанії.

 Жорж Ерхард (Georges Erhard; 1821-1880), французький картограф. Карта – «Carte Ethnographique des Pays Slaves au IX Siècle» (Етнографічна карта слов'янських країн у IX столітті). На південь від Кракова (верхів’я Вісли) – Білі хорвати (KHROBATES BLANCS); у верхів’ї Сяну та у Придністров’ї (Галичина) – Червоні хорвати (KHROBATES ROUGES).

 Історична довідка. Князь Самослав у 622-623 роках  об’єднав народи Центральноєвропейської рівнини, зокрема й Верхнього Подністров’я та Карпат, в одну з найбільших держав тодішнього світу — Велику Хорватію (давньоруський племінний союз). Охоплювала вона території Західної України, Чехії, Північної Румунії, Словаччини, Південної Польщі та Північної Угорщини. Самослав  у 623 році розгромив аварів. 627 році він був обраний королем новоствореної держави, на чолі якої він перебував 35 років, аж до своєї смерті у 662 році. Дослідники вважають її першою давньоруською (давньоукраїнською) державою, тоді як Київська Русь була тільки другою. 

 Вєкослав Клаїч (Vjekoslav Klaić; 1849—1928;  хорватський історик, найвідоміший своєю монументальною працею «Історія хорватів») й  М. Кос (Kos) ототожнюють Велику (Білу) Хорватію з державою Самослава (державою Само). 

623/624 р. – 658/659 р. – праукраїнська держава (держава Само). Засновник білохорват Самослав.  

 658/659 р. Самослав помер, держава розпалася, утворилося багато князівств, п’ять з них були хорватськими: Нітранське, де правили прямі нащадки Самослава (нам відомі лише імена Прибини (Прібіни) і Коцеля), Краківське, де панували нащадки Крака, Стільське (правителі невідомі), Карантія (Хорутанське) на території сучасної Австрії i Білохорватське в Богемії (Чexii), правителю якого, князю Славнику, в середині X ст. вдалося знову об’єднати Велику Хорватію в одну державу, яка, хоч i на короткий час (тому про неї так мало відомостей), стала однією з найбільших країн у Європі.

В часи князя Святоплука I Моравського (871-894 рр.) рiзнi племена ХОРВАТIВ, а також i ВIСЛЯНИ ввiйшли до складу Великої Моравiї. Напевно, що на сходi межi його впливу сягали витокiв Бугу i р.Стрий, де розмiщалися племiннi хорватськi князiвства ЗАСЯН, ПОБОРАН і ТЕРЕБОВЛЯН чи Західнотеребовлянського (Стільського) князівства. У Карпатах межi впливу Святоплука сягали верхньої течiї Пруту. В сферу його впливу входило, напевно, i Затисся в Закарпаттi . Племiннi князiвства у Середньому Поднiстров'ї, очевидно, залишалися незалежними. Пiсля падiння Великої Моравiї ПОБОРАНИ i ТЕРЕБОВЛЯНИ вийшли з-пiд моравського впливу, а ЗАСЯНИ, схоже, потрапили пiд угорський, а пiзнiше чеський впливи. Цi племiннi князiвства були у Х ст. завойованi київським князем Володимиром Святославичем i включенi до складу його держави. Двi “чехинi” в числi дружин Володимира, напевно, були дочками останнiх хорватських князiв iз деяких з цих князiвств. В ХI ст. на землях колишнiх Карпатських Хорватiв склалася Галицька Русь, єднiсть якої була зумовлена спiльним етнiчним походженням Хорватiв-Русинiв (Леонід Войтович. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку Європи Середньовіччя. 2014 р.).

Отже, внаслідок визвольної війни виникла держава західних праукраїнців (білих хорватів) Велика Хорватія, яка, постійно розросталася.  В тому чи іншому вигляді вона існувала в 623-1 000 рр., i процеси, що в ній відбувалися, кардинально вплинули на подальший розвиток не тільки руського світу, а й усього слов’янства. Проіснувала Велика Хорватія, періодично то розпадаючися, то знову об’єднуючись, аж до початку ХІ століття, доки не була поділена між іншими європейськими країнами, які на той час набирали силу.  

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. НАЗВИ УКРАЇНИ АБО ЇЇ ЧАСТИН НА ГЕОГРАФІЧНИХ КАРТАХ (XII–XIX ст.) / Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М. Львів, 2022. С. 29-91.

*Байцар Андрій. ГЕОГРАФІЯ ТА КАРТОГРАФІЯ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ЗЕМЕЛЬ (XII ст. – поч. XX ст.). Монографія. Львів-Винники, 2023. 295 с.