Ґрунти Винниківщини

Ґрунти. Сірі лісові ґрунти сформувалися під широколистяними лісами. Вони представляють самостійний генетичний тип ґрунтів. Процес підзолоутворення в них протікає слабкіше, ніж у підзолистих ґрунтах, унаслідок малої водопроникності материнських порід, насиченості їх  кальцієм і т. п. В їхньому профілі виявляються ознаки як підзолистого, так і дернового процесів. У ряді випадків розвиток сірих лісових ґрунтів зумовлений сезонним надлишковим зволоженням (поверхневим і ґрунтовим). Різні сполучення підзолистого і дернового процесів приводили до утворення неоднакових по властивостях сірих лісових ґрунтів. Якщо природні умови сприяли росту лісової рослинності й більш інтенсивному прояву підзолоутворення, формувалися ґрунти, у профілі яких добре виражені ознаки опідзолення і менш чітко — нагромадження гумусу, оструктурування й ін. Якщо ж трав'яниста рослинність раніш змінила лісову, чи якщо під лісом створювалися менш сприятливі умови для прояву підзолистого процесу, формувалися ґрунти з глибоким гумусовим шаром і слабкими ознаками залишкового опідзолення. Вміст гумусу в орному шарі коливається від 1,5 до 3%, а в цілинних — 4–6%. Cірі лісові ґрунти мають кислотність і ступінь насичення ґрунту основами від 75 до 90%.

Темно-сірі опідзолені ґрунти мають достатній гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5—4,5%, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові ґрунти. Темно-сірі опідзолені ґрунти формуються переважно у дібровах, де під пологом лісової рослинності є багата трав'яна рослинність і внаслідок цього значний вплив на формування ґрунту має дерновий процес ґрунтоутворення. Темно-сірі опідзолені ґрунти за своїми ознаками та властивостями наближаються до чорноземів опідзолених. Ознаки опідзолення порівняно слабо помітні, а процеси акумуляції гумусу – інтенсивні. Вони мають добре прогумушений верхній гумусово-елювіальний горизонт потужністю 25—35 см, переміщення колоїдів менш помітні, ніж у сірих опідзолених ґрунтах і механічний склад їх середньо- і важко-суглинковий, тому в них краща структура, але слабка водостійкість.

Темно-сірі опідзолені ґрунти належать до категорії особливо цінних,

оскільки їх інтенсивно використовують у сільськогосподарському виробництві, переважно під ріллею. Посилений антропогенний пресинг, особливо впродовж останніх 30—40 років, призвів до суттєвої трансформації властивостей ґрунтів, часто деградаційного характеру. Найвідчутніших змін зазнають загальні фізичні властивості, що зумовлено переущільненням ґрунтів важкою технікою та інтенсивним господарським використанням.

Чорноземи опідзолені. Чорноземи опідзолені у порівнянні з темно-сірими опідзоленими ґрунтами характеризуються інтенсивнішою і глибшою гумусованістю і менш виявленими ознаками опідзолення. Їхній однорідний гумусовий горизонт (Не) здебільшого сягає глибини 40 см, а перехідний (Нрі) — 60—70 см. Ці ґрунти глибокі, добре гумусовані, зустрічаються переважно на вододілах. Тут вони часто поверхнево слабооглеєні. За механічним складом ґрунти цієї групи є грубопилувато-легкосуглинковими, але дещо важчими, ніж сірі опідзолені. Серед чорноземів опідзолених трапляються зрідка пилувато-середньосуглинкові різновиди; їхні фізичні властивості, зокрема структурність, кращі, ніж у сірих опідзолених. У порівнянні з останніми вони багатші на гумус. У них більша місткість вбирання, здебільшого вищий ступінь насиченості основами. Ці ґрунти слабокислі у відносно знижених районах і досить кислі в підвищених.

Чорноземно-лучні ґрунти являють собою перехідну ланку ґрунтового покриву між чорноземами і глибокими дерновими (лучними) ґрунтами. Їхніми особливостями, якими вони відрізняються від чорноземів, є періодичне зволоження підґрунтовими водами, що зумовлює низку ознак, не властивих чорноземам (той чи інший ступінь оглеєння нижньої частини профілю, дещо більшу гумусність тощо). Ці ґрунти трапляються на низьких давніх терасах річок, делювіальних шлейфах та зрідка на знижених вододільних рівнинах. Їхніми материнськими породами є звичайно делювій лесовидних суглинків і крейдових мергелів. За глибиною профілю вони є неоднорідними. Переважають глибокі, часто намиті, слабо вилужені. Механічний склад чорноземно-лучних ґрунтів досить різноманітний, але переважають пилувато-легкосуглинкові відміни. За фізичними й фізико-хімічними властивостями чорноземно-лучні ґрунти аналогічні чорноземам, а за вмістом гумусу часто перевершують їх, що й зумовлює високу родючість. Це кращі ґрунти для городини та інших сільськогосподарських культур.Деякі масиви цих ґрунтів треба дренажувати.

Загалом природні умови Давидівського пасма, як західної частини Подільської височини. є сприятливими для росту й розвитку лісової рослинності та вирощування змішаних високопродуктивних деревостанів.