Щуровський Євген Іванович (1884 р., с. Нижня Стинава Сколівського повіту — 22 листопада 1969 р., м. Дрезден, Німеччина) — український військовик, поручник УГА, адвокат, громадський та політичний діяч; командир 6-ї сотні, пізніше — пробоєвого куреня (штурмового батальйону) УСС; опікун пластового куреня у Винниках під Львовом; брат стрілецького лікаря Володимира Щуровського. На чолі куреня брав участь у боях на Персенківці, Личакові. Після війни — член правління «Союзу Українських адвокатів у Львові», член суду Львівської Адвокатської Палати.
З червня 1915 року служив у 9 полку піхоти. У квітні наступного року «іменований кадетом», у вересні – хорунжим. Після цього відряджений на посилення УСС.
Після боїв на Лисоні відряджений з 9-го піхотного полку австро-угорської армії на посилення українського легіону. Під час вишколу нових добровольців УСС в околицях міста Миколаєва, що над річкою Дністер, став одним із творців Лицарства Залізної Остроги. Саме тут, згодом поручник (аналог у ЗСУ — старший лейтенант), отримав свій стрілецький псевдонім «Пращур». УСС готували там на Миколаївщині німецькі інструктори за типовою програмою підготовки штурмбатальйонів, заточених на прорив фронту.
Лицарство, де Євген обіймав посаду «великого стольника» (не питайте, що це означає — не знаю) опісля продовжило свою дію у формі пластового куреня Орден Залізної Остроги. Члени стрілецького товариства брали участь, якщо мали можливість, у всіх пластових заходах своїх молодих послідовників - пластунів. Сьогодні традицію цього українського братства продовжує також 152 окрема єгерська бригада.
Користувався авторитетом не лише серед українців, але й поміж ворогами. В листопаді 1918 року командувач українською обороною Львова Гнат Стефанів делегував Євгена для переговорів із поляками «в справі перемирʼя».
В Українській галицькій армії — командир куреня (комбат). «В грудні 1918 року, в першому місяці бою за Львів, Січових Стрільців, посилених ще одним куренем пад командою пор. В Клима, відтак поручника д-р Евгена Щуровського, перекидали як пробоєву силу в найбільш загрожені відтінки фронту».
У 1920-их рр. працював адвокатом у Винниках. Секретар Союзу українських адвокатів. Тут він активно займався громадською і політичною роботою. У польських судах відстоював інтереси винниківських українців. Був одним із ініціаторів створення у Винниках 1923 р. Української вчительської семінарії.
Вступив до Пласту і влітку 1928 року став опікуном пластого юнацького куреня у Винниках. У заяві написав:
«Обіймаючи обовʼязки опікуна Пласту чи пластового відділу у Винниках зобовʼязуюсь повнити їх совісно по своїм силам і знанню та доложити всіх зусиль, щоби провадити згаданий відділ якнайліпше та осягнути для нього якнайкращі успіхи… не дам свідомо молоді приміру непластового поведення».
Працював також адвокатом у Долині. Дружина — Євгенія Щуровська.
Після Другої світової війни у Німеччині. Помер в Дрездені 22 листопада 1969 року. У місті, яке перебувало під московською окупацією в складі так званої Німецької демократичної республіки (НДР). В некролозі побратими написали, що помер на 86-му році життя. Похований поруч із братом Володимиром на кладовищі в Дрездені. Залишив у смутку дружину Євгенію із роду Небиловець.
Батько — Щуровський Іван (1853 р. н.; у Блажейовського 1851 р. — 24 квітня 1939 р., Стинава Вижня, Стрийський повіт) — греко-католицький священик. Працював у: Студінка, Калуський повіт; Боків, Підгаєцький повіт; Облазниця, Жидачіський повіт; Ілемня, Жидачівський повіт; Струтин Вижній, Долинський повіт; Стинава Вижня, Стрийський повіт.
Рідний брат - Щуровський Володимир Іванович (23 лютого 1890 р., Нижній Струтин, Долинський повіт — 4 травня 1969 р., Дрезден, Німеччина) — громадський діяч, член Українського лікарського товариства, дійсний член НТШ, хорунжий Легіону УСС, сотник-лікар УГА. Учасник установчих зборів товариства «Медична громада» (22. 06. 1910 р.), заступник голови «Медичної громади» в другій каденції виділу.
Використано матеріали ФБ Юрія Юзича.
Немає коментарів:
Дописати коментар