Левицький
Володимир Лукич (2 вересня
1856 р., с. Белзець (тепер с. Гончарівка Золочівського району) — 6 жовтня 1938
р., м.
Винники), псевдонім Василь Лукич — український правник, письменник, видавець, літературознавець, громадський діяч, почесний член т-ва
«Просвіта» (з 1925 р.), дійсний член
НТШ (з 1926 р.), нотаріус у Винниках (1896-1914 рр.), голова т-ва «Просвіта» у Винниках (1907—1914 рр.).
Батько — Лука (1815 р., Галичина — 30. 07. 1892 р., с. Белзець (тепер с. Гончарівка Золочівського району) — український
громадський діяч. Висвячений
1842 р. Був
адміністратором в Глібовичах біля Перемишлян в 1842—1844 рр., далі в Гологорах (Золочівщина) в 1844—1847 рр., в Белзці — в 1847—1892 рр. де заснував школу. Похований в Белзці,
з ініціативи й на кошти громади — в мурованому гробі.
Володимир, закінчивши правничий факультет Львівського університету
(1880 р.), три роки займався судовою практикою, потім працював нотаріусом у Болехові,
Стрию, Станіславові та Винниках. З 1875 р. брав активну участь в українському
літературному процесі Галичини. 1875 р. в альманасі «Ластівка» з'явилися
невеликі оповідання «Премудрий жид» та «Музика у вовчій ямі», загадки для
дітей.
1880 р. Василь Лукич опублікував у журналі «Зоря»
історико- літературознавчу
розвідку про Марусю Чурай. Він значну увагу приділяв налагодженню літературних
і культурних взаємин з Наддніпрянською Україною. Співредактор журналу «Друг» і
альманаху «Дністрянка», разом з Іваном Франком склав антологію української
поезії (1881 р.). Редактор альманаху «Ватра» (1887 р.), журналу «Зоря» (1890–1896 рр.), у
якому ввів фонетичний правопис і зробив його всеукраїнським журналом.
Видрукував близько 50
творів українських літераторів, зокрема здійснив повне видання творів С. Руданського.
Автор низки літературознавчих, етнографічних, історичних, філософських
досліджень: «Закордонна Русь», «Угорська Русь, її розвій і теперішній стан»
(1886 р.), «Павло Полуботок, наказний гетьман України» (1887 р.), «Як живеться
українському народови в Австрії» (1915 р.), «Гадки про життя» (1928 р.),
«Революційні течії в сучасній фізиці» (1930 р.), «Головні основи сучасної
астрології» (1934 р.), «Свобода волі в світлі сучасної фізики» (1936 р.),
«Релігія і наука: Великодні гадки» (1938 р.) та ін.
Другу половину свого працьовитого життя Володимир
Левицький провів у Винниках, він жив у віллі кін. XIX ст., яка
збереглася дотепер (вул. Галицька, 11).
У жовтні 1896 р. В. Левицького призначають нотаріусом у
Винниках. До його
обов’язків належали спадкові справи,
шлюбні угоди, різні правові акти, тощо. Діловодство Володимир Левицький вів
виключно українською мовою. Цей факт мав великий вплив на селян, які вперше на
практиці бачили рівноправність української мови в уряді. Українці Винник
звернулися до В. Левицького з проханням очолити товариство «Просвіта». 1907 р.
його обирають головою місцевої «Просвіти».
Вибух війни 1914 р. припиняє діяльність В. Левицького у
Винниках з великими втратами для української справи. Знаючи, що може чекати
його від московських «визволителів», він переховується у Львові. Після відходу
московських військ зі Львова в 1915 р., В. Левицький відразу зголосився до
«Просвіти» для відновлення припиненої царськими заборонами діяльності.
Найбільшою потребою було видати календар «Просвіти» на 1916 р. Тоді бракувало
співробітників – одних вивезли в глибину Росії, інші під час війни емігрували
до Відня, було багато технічних перешкод. Але В. Левицький переборов усі
труднощі, і календар вийшов своєчасно, своїм змістом і оформленням зайнявши
одне з провідних місць серед подібних
видань.
Перша світова війна завдала великої шкоди Винникам,
частина будинків згоріла разом з тютюновою фабрикою, дім В. Левицького також
зазнав ушкоджень. Під час Визвольної боротьби в 1918—1919 рр., Винники на
довгий час опинились у прифронтовій
смузі.
1923 р. передчасно помер його зять Роман Ганінчак –
колишній член Головної управи товариства «Просвіта», радник державних залізниць,
проживши лише 45 років. 25 грудня 1925 р. Головна управа «Просвіти» іменувала
Василя Лукича своїм почесним членом.
Газета «Діло» №124 від 07. 06. 1932 р. писала: «35-ліття діяльности В. Лукича. Свято в Винниках. У неділю, дня 29. травня ц. р.
святкувала винницька округа 35-ліття діяльности на терені повіту нотара
Володимира Левицького (Василя Лукича). Свято замітне не тільки особою
Достойного Ювилята, відомого загалові письменника-журналіста, але також і
діяльною участю в тім святі, широких кол українського громадянства, головно
селянства винницького повіту. Свято було маніфестацією тісної єдности усіх
верств громадянства; були на ньому представники духовенства, селянства,
інтелігенції, ремісників і робітників із 12 місцевостей винницького судового
повіту. Свято почалося академією у великій салі читальні «Просвіти», шо
закінчилося спільною фотографією, вечором був комерс.
На академії перший промовив о. декан
Гірняк, другий д-р Кость Левицький.
Могила
Володимира Левицького та його дружини Ольги Левицької (Гузар) на Личаківському
цвинтарі (світлина 2017 р. Ігор Мончук)
У концертовій частині академії
співало 5 хорів, а саме один міщанський з Винник, під орудою п. Василя Согора,
і чотири селянські хори (з Лисинич, під орудою п. Драґана, із Підберезець
Василя Блоха, з Глухович Банаха і з Гаїв під орудою п. Дмитрика). Під
артистичним оглядом перше місце належиться хорові винницької читальні, а друге
хорові з Лисинич. Натомість найбільш бадьоре вражіння викликав своєю поставою
хор з Гаїв. Після численних привітів ріжних львівських установ і організацій
переданих їхніми представниками, витав ювилята від винницької міської ради
заст. бурмістра Маркевич, від Сільського Господаря Михайло Обранець, від
Спортового Клюбу «Дніпро» інж. Еліяшевський,
від Торговельної кооперативи д-р Щуровський, від Брацтва п. Кияк. Потім
промовляв від духовенства винницького деканату о. Осташевський, а на кінець ішли
привіти із сіл. Промовляли від Підберезець п. Василь Влох, від Лисинич п.
Бубела, п. Гриців із Германова, п. Михайло Крохмальницький з Чижикова, п. Голод
Іван з Глухович, Вовк Василь з Гаїв, Тимко Токарівський з Борщович, Микола
Тарас з Пикулович, Панько Макогін з Дмитрович, від Черепина Й. Ольховий, а від
Миклашева Петро Моравський, який свою промову виголосив віршом. Деклямувала
Франка: ,Не забудь юних днів“ п. Веснівна. Після скінченої програми відчитали
ще й письменні привіти. Поважний і сердечний настрій панував теж на комерсі, в
якому взяло участь більш як 80 гостей».
1933 р. померла дружина письменника — Ольга Левицька (Гузар). Володимир Левицький помер 6 жовтня 1938 р. у Винниках,
похований на Личаківському цвинтарі (60 поле) у Львові.
На честь Володимира Левицького названа одна
з вулиць Винник.
ЛІТЕРАТУРА
Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.
Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
Влох Михайло. «Винники. Звенигород. Унів та довкільні села». 1970 р. Чикаго, США.
Немає коментарів:
Дописати коментар