Кнайпи юності. Пиво в «Кривій липі» і «тошнотики» по 4 коп.

У радянські часи проїзд Крива Липа слугував звичайним прохідним двором, тоді там торгували пивом і пиріжками («тошнотиками»). Навколо самої липи був павільйон де продавали пиво на розлив. За Горбачова в період «сухого закону» (1986-1990 рр.) тут інколи треба було простояти в черзі й годину. До однієї гальби пива зазвичай ми (студенти) брали 2-3 тошнотики, а коли випивали по дві гальби — тошнотиків з'їдали 4-5, інколи значно більше.

Черги стояли великі, ціна за пиріжки була спочатку 3 копійки, пізніше 4 копійки, а потім подорожчали до 7 копійок. Завжди гарячі, по часах бідності системи громадського харчування це було щось, дешево і смачно.

Кіоск по продажу пиріжків був колись біля Преображенської церкви.

Направо в тупику був прийом склотари. Там постійно стояла черга. Здаєш пляшку за 12 коп., маєш три гарячих пиріжки, обернених касовою стрічкою.

Тут біля липи навстоячки зависали цілі натовпи любителів пива і пиріжків. Часто тут можна було зустріти студентів з «універу» й інфізу. «Публікала» була різноманітна — від «бомжів» до професорів. Інколи сюди навіть «забігала» творча інтелігенція: художники, артисти, письменники і т. д.

Пиво наливали в гальби. На поч. 90-х з бокалами якийсь дефіцит стався, то пиво почали наливали прямо у півлітрові банки.

З історії. Теперішня назва - проїзд Крива Липа з'явилася у 1992 році. Назва походить від давньої липи, яка до нашого часу росте на території провулка у центрі двору.  Дерево залишилося від колишнього ботанічного саду Маєра.

Проїзд Крива Липа має досить тривалу історію. Вона розпочалася із 1895 року, коли збудував пасаж власник «Гранд-готелю» Єфраїм Гаусман. Ансамбль пасажу створювали будівлі, які були зведені у стилі історизму та неокласицизму. Він був відкритого типу та мав виходи на теперішню вулицю Дорошенка та на вулицю Січових Стрільців.

У той час львівські пасажі, що були на центральних вулицях, були популярними. Там представляли для відвідувачів відомі торгові марки, зокрема, були найкращі товари.

Назву пасажу змінювали декілька разів. У 1942 році окупаційна влада перейменувала пасаж Гаусмана на Дурхляс, що з німецької означає «прохід, галерея». Ця назва була впродовж двох років, а згодом вирішили повернути історичну назву вулиці. Однак у 1950 році знову придумали чергову нову назву. Тоді назвали провулок - Жовтневий проїзд на честь більшовицького перевороту в Петрограді у жовтні 1917 року.

Культовий пивбар «Під Вежею» на Комсомольській. Львів, якого уже немає

 

Культовий пивбар у 1969 - 1990-х рр. «Під Вежею» на Братів Рогатинців, 32 (тоді Комсомольській).  Заклад відкрили в червні 1969 року.  

Заклад народ називав «Баварією». Він розташовувався у напівпідвальному приміщенні, де збереглися залишки середньовічної оборонної споруди. Більша частина залу «Під Вежею» мала стійки, столиків було лише кілька, і здебільшого зайняті. На закуску подавали вуджену скумбрію, солоні палички і бублики. На столах стояли сільнички, дехто, економлячи на закусці, посипав сіллю край кухля.

Через великі черги доводилося брати відразу по два-три кухлі, щоб зайвий раз не вистоювати. Правда, траплялися й такі пияки, що могли видудлити і з десяток кухлів. Стіни у барі були густо розписані різними мудраціями та мальовидлами, які прибиральниці не встигали змивати. На початку 90-тих, коли нарід почав красти посуд, «Під Вежею» наливали пиво у літрові та півлітрові слоїки (Ю. Винничук, 2021).

На першому поверсi кава й лiкери, а в пiдвалi пивко! 100 гр. кави + 100 гр. коньяку = 2 руб.; черга на 30 хв. 

Тут за столиками навстоячки зависали цілі натовпи любителів пива і риби, переважно молодь; можна було зустріти і студентів, що тут же при гальбі пива писали курсові, в обідній час підземелля окуповували студенти «Політехніки», що мали поряд на Ватутіна (нині Князя Романа) військову кафедру. Часто тут можна було зустріти й студентів з «універу» й Поліграфічного.

Там у підвалі стояли дубові столи, пиво наливали в бокали. На поч. 90-х з бокалами якийсь дефіцит стався, то пиво почали наливали прямо у півлітрові банки. Дим від сигарет «стояв» стовпом. Люди йшли туди і брали з собою тараньку, а дехто «чекушку» горілки, бо казали, що «пиво без горілки – гроші на вітер». Саме пиво було не погане, але кращого на той час і не було.

За спогадами Юрія Охріменка «Кнайпи моєї юності»: «Цілі покоління залишали на каменях стародавньої бастеї, яка є серцевиною бару, свої графіті. їх регулярно забілювали і мабуть тепер там утворився цілий культурний шар. Сюди заходив дуже милий п’яничка баяніст. Грав за пару копійок, а то й за кухоль пива. Мій друг, підпивши, замовляв йому вальс «На сопках Маньчжурии». А потім під сумну мелодію ронив рясну сльозу просто до ґальби.

Туг проводили і своєрідні пивні змагання хто вип’є більше. Наскільки пам’ятаю, на гроші, чи ще на щось не закладалися. Але переможцеві була забезпечена всезагальна пошана - до наступних змагань. Прикро, але у цих битвах я був скромним воїном, бо не міг втиснути у себе більше шести ґальб. А були серед нас мастаки, здатні подужати і до двадцяти.

Львівське пиво і тоді було «кляса». Воно славилося далеко поза межами України. Коли у 1975 році я був з будівельним загоном у Казахстані, то за одну пляшку львівського пива нам пропонували дві пляшки горілки.

Майже завжди тут стояла довга черга. Зрештою, черги тоді були всюди. Дістати пиво поза чергою можна було через прибиральницю - за додаткову оплату».

У напівпідвальному приміщенні будинку є залишки стін та бастеї міських укріплень XIV-XV ст. Фортифікаційна споруда доби готики - одна з 16-ти бастей зовнішнього кільця оборонної стіни середньовічного Львова (розібрана наприкінці XVIII ст.). Була розміщена у південній частині східного прясла муру. Виявлена у 1906 р. Півкругла, мурована з каменю споруда.

Джерела: 

   * Кнайпи Львова у радянські часи. Фотографії старого Львова. 2023. 

           *  Юрій Охріменко. Кнайпи моєї юності.

1971 р.

”Ресторан “Ґвара”. Колишній пивбар “Під Вежею” на вулиці Братів Рогатинців (колишня Комсомольська)