Ця фраза закарбувалася на все життя!
У хлібних магазинах, і навіть в продуктових – пахло ХЛІБОМ і паперовими грошима. Хліб коштував копійки.
У моїх Винниках продуктові (хлібні) магазини були:
*«Центральний гастроном» («Продуктовий магазин») на вул. Леніна (тепер вул. Галицька); навпроти «Комісійного» (де тепер ресторан«Василина»). Діяв, мабуть, з 1940-х рр.. – поч. 1950-х рр..
*«Гастроном» («Продуктовий магазин») - кут вул. Леніна й вул. Танкістів; навпроти міської ради (тепер там торговий центр). Діяв, мабуть, з 1940-х рр.. – поч. 1950-х рр..
* Магазин «Продукти» (народна назва «Під сходами») – тепер там комплекс «Жупан»). Відкритий десь приблизно у 1960-ті рр.. (можливо, і раніше).
*Продуктовий магазин «На Глущака» (вул. І. Франка). Діяв, приблизно з 1950-х рр.. до поч. 1980-их рр.
*Хлібний магазин «Біля міліції» (кол. вул. 1 Травня, тепер вул. Стуса), з’єднання вул. Підлісецького (тоді вул. Червоноармійської) та вул. Стуса.
Буханець чорного хліба в СРСР від початку 1960-х років і до середини 1980-х коштував у Львові 14 копійок, у кінці 1980-х його ціна зросла до 20-22 копійок. Так званий «кірпічик» сірий і круглий сірий коштував 16 копійок, білий батон – 15 копійок, білий круглий хліб – 22 копійки, білий «кірпічик» 24 копійки, великий буханець білого хліба «з козирком» – 42 копійки, маленькі білі булочки – 3 копійки, бублики були по 5 копійок, рогалики 6 копійок.
У хлібний «Біля міліції» люди приходили о 9 год. вечора і чекали, коли привезуть. З кожної сім'ї хтось йшов, черга була жива. Люди гомоніли про життя. Так, про політику – ні. Погано могло закінчитися. Простоявши в черзі 1–2 год, із запашним хлібом поверталися додому.
Увечері приїжджало 2 машини, до обіду була ще одна машина з рогаликами і булочками. Забирали хліб з магазину і держустанови - на лікарню (навпроти колишньої очної, тепер ЦНАП), на дитячі садочки. Довший час приїздив фірман возом, мав зроблений спеціальний ящик, не знаю точно, від якого закладу, потім їздив ще моторолер «Муравей» із будкою на кузові по хліб. На усій вулиці стовпи могли не світити, а біля хлібного завжди було освітлено. Хліб привозили пізно, могло бути й об 11 вечора, але усі чекали (за спогадами Володимира Храмова).
У ці роки винниківчани часто купували по шість буханок (це коштувало 96 коп., давав продавчині 1 руб без решти). За законом можна було в одні руки — дві буханки. Чому брали так багато? 60-70% жителів Винник тримали підсобне господарство (свиней, корів і т. д.) і годували частково тварин хлібом.
Чому не грисом та іншими дешевими крупами? А тому, що їх у магазинах практично не було.
Коли були дітлахами по хліб їздили на роверах, а як стали старшокласниками то вже «зачіпали» в черзі дівчат, знайомилися ближче, бо з багатьма зналися лише візуально. А пізніше чекали наступного дня, щоб знов їх побачити...
Чому не грисом та іншими дешевими крупами, а, тому що їх в магазинах практично не було.
Коли були дітлахами по хліб їздили на роверах, а як стали старшокласниками то вже «зачіпали» в черзі дівчат, знайомилися ближче, бо з багатьма зналися лише візуально. А пізніше чекали наступного дня, щоб знов їх побачити...
По дорозі – ПІВ БУХАНКИ ми, хлопчаки, з'їдали, а інколи і більше. Смак теплого хліба з дитинства, який їли по дорозі з магазину, асоціюється не просто з їжею, а з особливими моментами щастя, затишку та безтурботності. Це був час, коли можна було відкусити окраєць ще теплого, духмяного хліба, не чекаючи, поки його вдома розріжуть. Це відчуття миттєвої радості та певної дитячої «таємниці».
У галицьких родинах (думаю, що не тільки) хліб шанували. Якщо кусочок впав на підлогу, його підіймали і ЦІЛУВАЛИ (в нашій родині так було завжди і є).
Сьогодні вибір хліба в магазинах і пекарнях величезний, але ті, хто з 50-х – 70-х рр., часто з тугою згадують свіжі буханці, батони і рогалики. Зараз не проблема купити «хліб», але чи це справжній хліб!
В ці роки хліб виготовлявся лише з основних інгредієнтів: борошна, води, солі та дріжджів (або натуральної закваски), без використання штучних ароматизаторів, консервантів чи поліпшувачів тіста, які широко застосовуються сьогодні.
На полицях сучасних магазинів не так часто зустрінеш буханець хліба, випечений у формі «цеглини», тоді як в СРСР це був чи не найпопулярніший формат. На відміну від круглої паляниці чи витягнутого батона, «цеглинки» можна було ставити в печі впритул одна до одної у спеціальних формах. Це дозволяло за один цикл випікати набагато більше хліба на тій самій площі. Прямокутна форма – один з найкращих форматів для транспортування. Хлібини ідеально вкладалися в дерев’яні лотки, а лотки – у фургони «Хліб». Простір всередині машини використовувався максимально ефективно.
З історії. У кінці 50-х – початку 60-х років хліб у їдальнях та кафе вільно лежав на столах і був БЕЗПЛАТНИМ. Як відомо, 1961 року СРСР охопила продовольча криза. З прилавків магазинів зникли деякі види круп, вермішель, вершкове масло, м'ясні напівфабрикати, буженина. Почалися перебої з борошном та білим хлібом. В хліб стали домішувати горох та кукурудзу. В 1961 р. ВПЕРШЕ СРСР закупив близько 300 тис. тонн пшениці, щоб згодом імпорт довести до 50 млн тонн. З 1964 р., коли зняли Хрущова, хліб з'явився всюди та вільно. Говорили, що дефіцит спеціально створювали для усунення Хрущова.
..jpg)
.jpg)
