Легенди м. Винники. Хто такий ШУФРИГАН, чий привид дотепер бродить ДІБРОВОЮ у Винниках?

Корінні винниківчани з дитинства пам’ятають легенду про настоятеля монастиря Шуфригана. Очевидно, Шуфриган є певною народною інтерпретацією слова «суфраган» і далеко не всі знають, що це була історична особа. Ще  недавно у Винниках лякали дітей страшним Шуфриганом або Шуфригою.

В історії міста Винник є одна така доволі цікава фігура – останнього власника Винник львівського суфрагана (помічника єпископа) – Самуеля Ґловінського. Самуель Ґловінський (18 лютого 1703 р.  — 14 вересня 1776 р.) — польський католицький релігійний діяч, меценат, львівський єпископ-суфраган, володар Винник (16 січня 1750 р. — 1775 / 1776 рр.).

16 січня 1750 р. Ґловінський купив за 400 000 польських злотих маєтності у Винниках і Підберізцях для забезпечення діяльності майбутнього закладу.

1756 р. (липень) С. Ґловінський передав Винники у тимчасове користування ордену піарів. У старому замку вони влаштували свій монастир,  а Ґловінський став настоятелем монастиря. Поява піарів негативно сприйнялася мешканцями Винник, яких піари змушували відробляти 4-6 днів у тиждень панщини. Самуель  Ґловінський прибутки від Винник направляв на утримання львівської колегії піарів. Та австрійська влада у 1783 р. ліквідувала піарську колегію, а наступного року реквізувала всі золоті й срібні прикраси та вотиви з винниківської ікони у костелі. Саме отці-піари обслуговували новостворену римо-католицьку парафію (1766 р.) у Винниках. До парафії були прилучені латинники з Лисинич, Підборець, Миклашова й Винничок.

До наших днів дійшла легенда про настоятеля Шуфригана (очевидно йдеться про С. Ґловінського). Легенда про Шуфригана в різних інтерпретаціях передавалася з покоління в покоління. Ось один із варіантів (з розповіді корінної винниківчанки п. Галини Грицко (з дому Скремета; 1904-1979; бабця мого однокласника Михайла Борисова і доброго мого знайомого Зеника Грицка).

Настоятелем монастиря у Винниках був дуже жорстокий єпископ-суфраган Самуель Ґловінський, якого люди називали Шуфриган. Селяни тяжко працювали на монастир, а Шуфриган переслідував усіх, хто без його дозволу збирав в Діброві сухостій. Високий на зріст, з палицею в руках, з'являвся несподівано з-під землі у лісі Діброва і люто бив усіх, кого піймав.

З монастиря (тепер тютюнова фабрика) вели підземні ходи до Діброви, тому то страшний монах і випірнав з-під землі. Селянам здавалось, що він володіє якоюсь надприродною силою.

Шуфриган одержував особливе задоволення від катувань, і Всевишній його покарав. Після смерті Шуфригана, якого кілька разів ховали,   земля не приймала його, труна з'являлася на поверхні.  Пізніше, щоб був спокій у місті, вирішили  поховати Шуфригана у  Діброві на роздоріжжі (там тепер Кільцева дорога перетинає  Діброву; десятки аварій там вже було починаючи з 1950-их рр, багато з них зі смертельними наслідками). Це місце і тепер називають «на Шуфригана» (гора перед Кільцевою). Старші люди згадували, що під час сильної негоди (грози чи буревію), бачили тут привид  монаха і чули нелюдські стогони.

Працівники тютюнової фабрики розповідають, що бачили його привид у підвалах і на тютюнових складах, а деколи чули сильний гуркіт, що лунав з-під землі.

І ще одна розповідь, яка, мабуть, теж стосується Шуфригана.

За Михайлом Влохом (1970 р.): «І так Семен Маґаляс (1885—1978); український культурно-освітній і військовий діяч, співорганізатор Державного Секретаріату Військових Справ ЗУНР, сотник Армії УНР, начальник закордонного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР, начальник мобілізаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР – А. Б.), уродженець Винник, подав до  нашого збірника  таке оповідання:

«Я їхав у поле «Під Дібровою» через обійстя мого стрийка, де народився мій батько. Обійстя дотикає лісу «Діброви». Тоді їхав зі мною мій старший брат Олекса і оповідав мені, за переказом бабуні віком понад 90 літ, що тут на краю лісу є вал.

- Не бійся, коли б ти сам уночі туди переїжджав, бо можеш побачити кремезного пана на валі (можливо тут йде мова про Шуфригана, бо в роки мого дитинства подібну легенду розповідали старші люди – А. Б.). Він прохожим нічого не робить і не звертає на нікого уваги. Він чекає на свого брата, якого він уб’є, щоб позбутися свого суперника (продовження про старшого брата моє покоління вже не знало - А. Б.).

Обидва брати були синами власника замку. Був колись слід гробу того вбитого брата, а потім земля вирівнялася. Старші люди пам’ятають місце гробу. При «Діброві» правдоподібно, крім оборонного валу, були ще додаткові укріплення з оборонною вежею.

Переказ Семена Магаляса згадує про вал під «Дібровою», що його молодше покоління вже не бачило, і дає підставу для археологічних дослідів. Братовбивство під «Дібровою» кидає світло на даровизни Мар’яни (Маріанна Потоцька з Підгаєць (Яблоновська, Тарло); бл. 1664 — 1749; воєводина люблінська і володарка Винників на початку XVIII ст. – А. Б.)…».

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

 

Гора Жупан (Ліс Жупан) – давній топонім м. Винники

ЖУПАН

Гора Жупан (391,3 м н. р. м.) знаходиться у західній частині Винник і належить до ландшафту Давидівського пасма. Гора Жупан — пам’ятка археології м. Львова. Давидівське пасмо за морфологією це ерозійно-тектонічний уступ, який являє собою невисоке узгір’я, що починається з Високого Замку (Княжої гори) у Львові й простягається до Чортової скелі й далі через Винники до сіл Гончарі та Під'ярків.

Від підніжжя гори до вершини проходить Хресна дорога (встановлено 14 хрестів, що символізують останню земну дорогу Ісуса Христа; 1999 р.) біля гори височить фігура Божої Матері (зведена й освячена 1994 р.). На вершині гори знаходиться кам'яна брила з висіченим обличчям та дохристиянськими петрогліфами.Біля каменя збудована християнська каплиця.

У деяких джерелах вершина називається Винницькою горою.

Топоніміка. ЛЕГЕНДИ (за Галиною Скреметою). 

У пам’яті багатьох поколінь мешканців Винник зберігся такий переказ. Якось увечері невеликий козацький загін переходив лісом, повертався чи то з Винник, чи то Млинівців до козацького табору. На козаків налетіли озброєні шляхтичі. Козаки дали відпір, але шляхтичів було багато, вони зуміли загнати козаків на гору і взяти їх в оточення. Козаки, розуміючи, що сили нерівні, вирішили перехитрити ворога, дочекалися ночі, познімали свої жупани і понакидали їх на кущі, наче тих одягнули. Перечекали кілька годин і вдосвіта почали обстрілювати шляхетські позиції. А що діялось це у жовтні, коли ранні ранки є по – осінньому сіруватими, а не прозорими, як влітку, то шляхтичі в ранковому тумані легко прийняли розкидані по кущах жупани за самих козаків. Налякавшись, що тих так багато, повтікали, а козаки щасливо повернулись до табору та розповіли про свою пригоду. В пам'ять про цю подію люди назвали ліс і гору в лісі Жупаном.

Ще одна легенда походження назви «Жупан» приписує самому гетьману (цю історію вперше було опубліковано лише у 2004 році у путівнику "Околицями Винниківського озера"). У минулому схили гори були густо вкриті кущами шипшини. Коли шипшина зацвітала, то гора нагадувала велетенський рожевий букет. Особливо урочистим стояв ліс восени, коли виблискувало на сонці жовте листя і червоні дозрілі ягоди шипшини, виглядав він так наче був гаптований пурпуром і золотом. Саме у таку пору під’їжджав до Винник Б. Хмельницький. Гетьман зупинився, вражений красою лісу і сказав: «Красивий, як козацький жупан».

Природа.

Основна лісоутворююча порода на горі Жупан — бук європейський, який має потужну кореневу систему, але неглибоку, без ясно вираженого стрижневого кореня. Росте тут бук на кислих і вапняних ґрунтах. Окремі екземпляри бука на горі Жупан — заввишки 20—30 м. Деякі екземпляри мають більше ніж 200 років, а граничний вік дерева — 350 років, рідше 500. Стовбур їх вкритий гладенькою сріблясто-сірою корою. Чисті насадження бук утворює на найбільш підвищених, захищених від вітру місцях. В інших умовах зростання до нього в значній кількості домішується граб, який на вологіших ділянках витісняє бук. У складі деревостану тут зустрічається також сосна звичайна, клен гостролистий, липа серцелиста. Трав'яний і чагарниковий яруси розвинені слабо. Під пологом лісу поодиноко виростають такі чагарники, як вовче лико, ліщина, калина, горобина тощо. У трав'яному ярусі ростуть тіневитривалі види. Але зустрічаються також, причому інколи у значній кількості, чимало типових представників карпатських лісів (крем'яник гарний, апозерис смердючий, зубниці залозиста і бульбиста, арум плямистий, живокіст серцевидний, вероніка гірська тощо).

Археологія.

Науковцями на г. Жупан виявлено сліди перебування носіїв культури лійчастого посуду і пізньотрипільської культури.

Історична довідка.

Культура лійчастого посуду — археологічна культура нової кам'яної доби й пізнього енеоліту, що існувала на території Західної Волині, у басейні Західного Бугу та сучасної Польщі. Датується 4000—3000 рр. до н. е. Є найдавнішою землеробською й скотарською культурою Північної й Центральної Європи у новій кам'яній добі, що сформувалася у Південній Скандинавії на Північноєвропейській рівнині. Виділена на початку XX сторіччя; названа за типовою формою кераміки — кубку з лійкоподібною шийкою. На території сучасної України населення цієї культури зазвичай обирало для своїх поселень місця, зручні для захисту від можливих нападів чужинців. Для більшої безпеки свої периферійні поселення вздовж Західного Бугу вони обносили ровами та валами. Основними галузями господарства племен культури лійчастого посуду були землеробство та скотарство.

Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді с. Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 рр. до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова.

Енеолітичне поселення культур лійчастого посуду та трипільської Винники-І (Львів-79) (на обліку не стоїть).

Вершина г. Жупан (близько 390 м над рівнем моря), північно-східна околиця м Винники. Відоме з ХІХ ст. за повідомленнями А. Шнайдера та О. Чоловського, також його досліджували М. Смішко (1930-ті рр.), І. Свєшніков та В. Савич (1953 р.).

У 1985-1986 рр. та  в 1992 р. М. Пелещишиним на г. Жупан проведено розкопки (300 м2) . Невелике енеолітичне поселення з матеріалами двох культур - лійчастого посуду та трипільської, займало верхню площадку, приблизно трикутної форми, довжиною 60 м, найбільшою шириною 20 м. Частина жител розміщалася також нижче - на східному та західному схилах. На дослідженій площі було відкрито залишки шести жител і двох будівель. Встановлено, що на самій площадці знаходилися лише два невеликі розташовані поруч житлово-господарські комплекси. Таким чином, вершина гори, зокрема відносно невелика рівна площадка, були слабо забудовані, житла знаходилися на віддалі 10-15 м одне від одного. Вони були наземні, мали легку шатрову конструкцію. Для спорудження жител використовувалися також схили г. Жупан, які, ймовірно, мали тоді більш виразні тераси60. Комплекс матеріалів з дослідженої площі досить чисельний. Він складається з крем’яних знарядь праці (крем’яні сокири, ножі, скребки), глиняного посуду та інших поодиноких речей.

У 1992 р. на г. Жупан було виявлено групове поховання (доросла людина та дитина). Череп дорослої людини було передано С. Горбенку для антропологічної ідентифікації та пластичної реконструкції за методом М. Герасимова. Дослідник встановив, що покійний - чоловік віком 35-40 років, може бути носієм культури лійчастого посуду. Оскільки антропологічно ця група населення майже не вивчена, нагоди співставити одержані дані у дослідника не було.

Поселення на г. Жупан продовжувало бути об’єктом дослідження Винниківського загону археологічної експедиції Львівського державного університету імені Івана Франка під керівництвом М. Пелещишина протягом 1995 (32 м2)62, 1996 (28 м2)63, 1997 (52 м2) та 1998 (64 м2) років. Результатом розкопок було суттєве поповнення джерельної бази для вивчення питань як житлового будівництва (за всі роки розкопок досліджено 15 жител), так і загалом матеріального та духовного життя носіїв культури лійчастого посуду. М. Пелещишин встановив, що поселення мало змішаний в етнічному плані склад жителів: в общину культури лійчастого посуду влилась певна кількість трипільців з верхньонаддністрянських поселень.

При цьому дослідником стверджено, що речі культури лійчастого посуду кількісно значно переважають, вони залягають компактно на місцях жител, тоді як трипільський матеріал розсіяний - фрагменти кераміки знаходяться в житлах культури лійчастого 66 посуду або ж розкидані в різних місцях на давній поверхні поселення . Свідченням етнічної неоднорідності є також деякі гібридні посудини. Окрім фрагментів керамічного посуду серед знахідок з поселення на г. Жупан трапляються крем’яні ножі, ножі-серпи, серпи-пилки, скребки, сокири, молотки, наконечники стріл, товкачі зі скам’янілого дерева або каменю, глиняні пряслиця, тягарці, а також фрагменти пізньотрипільських фігурок.

Xоча на основі місцевих матеріалів час існування поселення на г. Жупан визначити складно, однак, виходячи з відомостей про культуру лійчастого посуду на території Західного Побужжя, М. Пелещишин припускає, що воно існувало протягом кількох років у 26-25 ст. до н. е.

Винники-VII (Львів-80) (на обліку не стоїть). Місце з культурним шаром І тис. до н. е.. Розташоване в підніжжі г. Жупан, де проходить шосе Львів-Винники, у лісі. Виявлено у 1990 р. археологічною експедицією Львівського історичного музею. У стінці закладеної траншеї простежено 69 культурний шар, насичений типовою керамікою І тис. до н. е.

2016 р. на г. Жупан було знайдено два  хронологічних пласти. Верхній  – пізньотрипільський, що датується 3300 – 3100 років до н. е. На цьому шарі розкопали двоярусне житло трипільців. Нижній пласт – ймовірне кладовище періоду лійчастого посуду, що існувало за триста років до появи тут трипільського поселення. Розкопки археологічної пам’ятки доби енеоліту «Винники-Жупан» проводилися  українсько-польською Трипільською експедицією в рамках реалізації спільного дослідницького проєкту Інституту археології НАН України, Інституту археології Жешувського університету та Історико-краєзнавчого музею у Винниках. Пам’ятка «Винники-Жупан» зараз маркує крайній західний кордон поширення трипільської культури. Тут вперше на Львівщині знайдено житло, типове для інших регіонів поширення Трипілля.

У липні 2019 р. археологи теж виявили предмети побуту трипільської культури: фрагмент амфори та іншого посуду, а також знаряддя праці. Вік знайдених предметів перевищує 5000 років.

Використано матеріали: Проект створення об’єктів природно-заповідного фонду на приміських землях Львівської міської ради: Звіт про НДР (заключ.) / Регіональне агентство стійкого розвитку; керівн. А.В. Мельник; викон. В.М. Шушняк [та ін.]. – Львів, 2011. − Т. 3. – 256 с.

Історія та культура.

Фігура Божої Матері та Хресна Дорога на г. Жупан

Від підніжжя гори до вершини проходить Хресна дорога (встановлено 14 хрестів, що символізують останню земну дорогу Ісуса Христа; 1999 р.) біля гори височить фігура Божої Матері (зведена і освячена 1996 р.).

Фігура Божої Матері біля г. Жупан (4 грудня 1996 р.). Посвятили фігуру — о. Петро Паньків та о. Михайло Дроздовський (УГКЦ), о. Михайло Романишин (УАПЦ). Суттєву допомогу надали місцеві підприємці П. Герасим, П. Герасимович, І. Бродило, П. Стецко, О. Матвіїшин, І. Лишневський, Б. Лишневський, О. Василів, І. Козидра. Прилучилися до втілення цього задуму у життя й працівники підприємства «Колібрі» (керівник І. Вархолик), Винниківського лісництва (А. Ціж) і підприємства «Благоустрій» (Т. Божко).

Хресна Дорога на г. Жупан (29 серпня 1999 р.). Роботи тривали з червня по ранок 29 серпня 1999 р. Дерев’яні хрести виготовили винниківські майстри Федір Кожух та Адам Адамчук. Ці Хрести простояли до жовтня 2021 р., однак уже потребували оновлення.

Господній гріб споруджений майстрами Романом Яришем, Ярославом Сичем та Антоном Федоровичем. У неділю, 29 серпня 1999 р., тисячі винниківчан та гостей міста прийшли до храму Різдва Івана Хрестителя. Там було відслужено Акафіст до Христа Спасителя священниками Винниківського та інших деканатів. Було освячено 14 хрестів та ікон із зображенням Страстей Господніх. Після цього урочиста процесія з фанами, хоругвами та хрестами рушила до місця посвячення Хресної Дороги на г. Жупан. Процесія розтягнулася на усю центральну вулицю міста.

29 серпня 2019 р. – Хресна Дорога на г. Жупан (до 20-чя створення). Процесію провели о. Петро Паньків та о. Орест Чекан.

10 жовтня 2021 р.  проведено процесію й освячено оновлені хрести та 14 стацій ходу на Хресній Дорозі г. Жупан. Ініціював відновлення Хресної дороги  о. Петро Паньків (задум - увіковічити всіх Героїв України, починаючи з княжих часів). Провели процесію парох храму Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа о. Петро Паньків та о. Руслан Котлінський. 

15 жовтня  2022 р. на Меморіалі Героїв України - Руси (Хресна дорога на горі Жупан) відбулося вшанування Захисників України та відзначення Покрови Пресвятої Богородиці. Захід благословив і очолив Митрополит Львівський Владика Ігор Возьняк за участі духовенства та громади м. Винники.

*Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково-краєзнавче видання. Львів-Винники, 2012. — 88 с.

*Байцар Андрій. Винники: Науково-популярне краєзнавче видання. Львів-Винники: ТзОВ ВТФ «Друксервіс», 2015. — 100 с.

*Байцар Андрій.  Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017.  180 с.

*Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання. Винники: Друксервіс, 2016.  312 с.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. Природа та історія м. Винники й околиць. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  420 с.

*Байцар Андрій. СТАЛИЙ РОЗВИТОК ГРОМАДИ м. ВИННИКИ. Монографія. Львів-Винники, 2024. 177 с.

2020 р.

Поч. 2020-их рр.

Поч. 2020-их рр.

 

Австрійська карта. 1861-1864 рр.