Рідна з 1983 року для мене вулиця, тут мій геофак. Декоративне панно, переговорний пункт, ательє мод, майстерня «Айболить», старовинна аптека і відомі кафе: “Морозиво”, “Рубці по-львівськи”, “Млинці” і “Святкове”.
Вулиця Дорошенка – одна із центральних вулиць міста. Її історія починається від 1470 року. Це була ділянка землі у верхній частині вулиці, яка належала пані Мікулинській. Дорога, що вела до цього маєтку, й стала основою вулиці.
У 1535 році вона стала Сикстовою дорогою – від маєтку доктора медицина Еразма Сикста, що був розташований недалеко від костелу святої Марії Магдалини. Наприкінці ХІХ століття вулиця сформувалася у межах, що існують досі (від проспекту Свободи до вулиці Бандери). Тоді вона мала назву Сикстуської. Частина вулиці від Головної пошти до костелу святої Марії Магдалини називалася вул. Оброни Львова – на честь 20-річчя польсько-української війни.
Наприкінці 1939 – на початку 1940 року з’явилася назва Жовтнева. Від липня 1941 року повернули назву Сикстуська, яка існувала до кінця 1944 року, щоправда від листопада 1941 до липня 1944 офіційну назву писали німецькою – Sykstuskastrasse. Від 1944 і аж до 1992 вулиця була Жовтневою. Під час перейменування вулиць періоду незалежності у 1992 році її перейменували на честь гетьмана Петра Дорошенка.
Відомі будинки.
№ 13 — триповерховий житловий будинок на розі з вулицею Банківською. У 1886 році проведена реконструкція будинку з надбудовою третього поверху за проєктом архітектора Ігнатія Віняжа. Тут від радянських часів працює майстерня з ремонту галантереї та сумок «Айболить».
№ 29 — житловий будинок у периметральній забудові вулиці. Побудований в 1899—1900 роках. За Польщі тут містилася винарня «Італія» Карла Перантоні. Тут від радянських часів працює ательє хутряних виробів.
№ 36 — триповерховий житловий будинок (колишня адреса — вул. Словацького, 12), перший поверх якого за Польщі займала аптека «Під Фемідою», заснована 1901 року Фредериком Девехою, у радянські часи — аптека № 33, а 1996 року аптеці повернена історична назва — «Під Фемідою». 2015 року приміщення аптеки продане приватним підприємцям, які 2017 року відкрили там магазин жіночої білизни «Victoria's secret».
№ 39 (інша адреса — вул. Словацького, 1) — будівля львівської головної пошти, що стала у листопаді 1918 року місцем героїчної оборони Української галицької армії проти наступу поляків. Будинок реконструйовано у 1923 році за спільним проєктом архітекторів Євгена Червінського та Альфреда Захаревича. Від радянських часів в цій частині будинку діяв міжміський телефонний переговорний пункт.
№ 41 — нові корпуси Греко-католицької духовної семінарії збудовані у 1889 році за проєктом Сильвестра Гавришкевича, нині ці будівлі займає географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка.
№ 43 — будівля, яку нині займають служби Львівської філії АТ «Укртелеком». Споруджена у 1970 роках. Проєкт створений 1967 року у київській філії інституту «Діпрозв'язок». Архітектори В. Дубок, В. Мазепа, інженер І. Таубін.
1970-і – 1990-ті роки. Декоративне мозаїчне панно на тему “Дружба Народів” авторства художників-монументалістів Львівського художньо-виробничого комбінаті худфонда СРСР та Спілки художників.
Розташоване було на торці будинку, на зупинці для трамвайних маршрутів № 1, 2 і 9. Зупинка була влаштована на місці зруйнованих з початком Другої світової війни будинків №2 та №4.
Кафе.
«МОРОЗИВО НА ЖОВТНЕВІЙ».
1970-і - 1990-і рр. Морозиво було унікальне – м’яке морозиво. Його витискали з апарата, а не набирали спеціальною ложкою.
“РУБЦІ по-львівськи”.
На початку вул. Жовтневої (Дорошенка), 9 знаходиться одна з перших львівських сецесійних кам’яниць, збудована за проектом Альфреда Захаревича aбo Івана Левинського для Германа Бака. За проєктом 1927 р. надбудовано третій поверх. у 1899-1900 рр. Тут внизу була відома за радянських часів кнайпа "Рубці по-львівськи". Сюди приходили поласувати "львівською екзотикою" – флячками. Потім її переобладнали на популярний бар "Гарячі бутерброди", який весною 2008 р. Закрився.
«Ми любили заходити на флячки до закладу, який називався «Рубці» й містився на початку Дорошенка. Такі ж «Рубці» були й на Городоцькій. Ця страва була смачна й дешева, а до неї добре йшла горілка. Публіка збиралася проста. Хоча й не бракувало унікумів. На Городоцькій до «Рубців» і до пивбару неподалік учащав легендарний футболіст Габовда, який славився своїми пасами і голами, виконаними головою. Останнім часом він спивався і демонстрував силу свої голови буцанням у стіну» (Ю. Винничук, 2021).
На цій вулиці знаходилися відомі кафе “Млинці” та “Святкове”.
* Фотографії старого Львова.
*FB Музей історії фотографії у Львові
*FB Львів стародавній - фото, відео та історії
*FB Ретро-Львів
1940-ві - 1950-ті роки.
1945-1955 рр. Перехрестя вул. Жовтневої і Словацького
Мало хто з львів’ян пам’ятає сірі циліндри наполовину засклених будок регулювальників, яких у достатку було на напружених (як тоді здавалося) перехрестях центральних доріг та вулиць міста.
До створення ДАЇ регулюванням займалася міліція; до 1950-х годов ОРУД’и (отдел регулирования уличного движения/відділ регулювання вуличного руху) були окремими підрозділами, що займалися виключно цими питаннями.
Регулювальник, що містився в заскленій циліндричній будці, мав широкий кут огляду, отже мав можливість сигналізувати про порушення, спрямовувати напрямок руху, залагоджувати небезпечні ситуації, вмикати світлофор. Наприкінці 1950-х років Обласна автоінспекція, що відносилася до Обласного управління внутрішніх справ на пл. Перемоги (тепер пл. Ген. Григоренка), містилася в будинку на вул. Пушкіна, 5 (тепер вул. Ген. Чупринки); міська автоінспекція – в будинку міського управління на вул. Сталіна, 1.
Зображення показує одну з таких засклених будок, розташовану на розі вулиць Жовтневої (тепер вул. Дорошенка) та Словацького. Ліворуч - фрагмент будинку Головного поштамта.
Мало хто з львів’ян пам’ятає сірі циліндри наполовину засклених будок регулювальників, яких у достатку було на напружених (як тоді здавалося) перехрестях центральних доріг та вулиць міста.
До створення ДАЇ регулюванням займалася міліція; до 1950-х годов ОРУД’и (отдел регулирования уличного движения/відділ регулювання вуличного руху) були окремими підрозділами, що займалися виключно цими питаннями.
Регулювальник, що містився в заскленій циліндричній будці, мав широкий кут огляду, отже мав можливість сигналізувати про порушення, спрямовувати напрямок руху, залагоджувати небезпечні ситуації, вмикати світлофор. Наприкінці 1950-х років Обласна автоінспекція, що відносилася до Обласного управління внутрішніх справ на пл. Перемоги (тепер пл. Ген. Григоренка), містилася в будинку на вул. Пушкіна, 5 (тепер вул. Ген. Чупринки); міська автоінспекція – в будинку міського управління на вул. Сталіна, 1.
Зображення показує одну з таких засклених будок, розташовану на розі вулиць Жовтневої (тепер вул. Дорошенка) та Словацького. Ліворуч - фрагмент будинку Головного поштамта.
1960-ті роки
1963 р.
