Новоросійська й Азовська губернії в 1775-1800 рр. (за О. Й. Дружиніною, 1959 р.)

 Е. И. Дружинина. "Северное Причерноморье в 1775-1800 гг." М. 1959.

"Вскоре после Кючук-Кайнарджийского мира состоялось новое районирование на юге. По указу 14 февраля 1775 г. была создана Азовская губерния, включившая в свой состав часть Новороссийской губернии (Бахмутский уезд), новые приобретения по Кючук-Кайнарджийскому договору и «все жилища» Войска Донского, сохранявшего фактически свою автономию. Остальная территория Новороссийской губернии продолжала существовать под своим прежним названием. Теперь оно относилось к бывшей Ново-Сербии с Новослободским полном и к 15 сотням Левобережной Украины, перечисленным выше. Азовская губерния являла странную картину: принадлежавший к ней «угол земли» между Днепром и Бугом, а также Кинбурн с его округом территориально не соприкасались с остальными частями губернии, расположенными к востоку от Днепра. Крымское ханство и запорожские земли отделяли новые области губернии от ее старых районов. 

Однако уже 20 октября 1775 г., после ликвидации Запорожской Сечи, был издан новый указ о границах Азовской и Новороссийской губерний. Кинбурн вместе с «углом земли» между Днепром и Бугом и территорией Запорожья, расположенной к западу от Днепра, отошел к Новороссийской губернии. Тогда же к последней были присоединены еще два сотенных местечка Миргородского полка — Потоки и Омельник — и остальные пять сотен Полтавского полка вместе с Полтавой, Будищем и Решетиловкой. К Азовской губернии дополнительно были отнесены местечки Старые и Новые Водолаги и город Тор с его уездом, взятые из Слободской губернии. Так сформировалась территория, являющаяся предметом исследования.
 

Новороссийская и Азовская губернии с самого начала фактически представляли собою единую область и в 1784 г. были объединены в Екатеринославское наместничество. Граница этой области шла вверх по Бугу до устья Синюхи (отделяя Россию от турецких владений), далее по Синюхе, Виси и Тясьмину до Днепра (граница с Речью Посполитой), затем — выше Крюкова и Кременчуга — переходила через Днепр и направлялась на северо-восток к верховьям реки Голтвы. Обогнув Будище и оставив далеко на юге Полтаву, граница направлялась на юго-восток, исключала Изюм, затем пересекала Северский Донец, Айдар и Ковсюг и упиралась в земли Войска Донского. Граница Войска, формально входившего в состав Азовской губернии, шла на северо-восток, затем поворачивала на юго-запад и при впадении Большого Егорлыка в Маныч подходила к территории Таганрогского уезда Азовской губернии. Последний, судя по описаниям и картам начала 1780-х годов, отделялся от Астраханской губернии течением реки Большой Егорлык. Обогнув Таганрогский залив, включавший течение реки Еи, граница проходила далее по Азовскому побережью до устья Берды, откуда тянулась по Днепровской линии на северо-запад и, наконец, направлялась по Днепру в Днепровско-Бугский лиман.
 

Таким образом, в состав Новороссийской и Азовской губерний, существовавших до 1784 г., входили: некоторые старые районы Украины, полоса недавней колонизации к северу от запорожских земель (бывшие Ново-Сербия и Славяносербия), запорожские земли и пустынный край, приобретенный в последнюю войну. Старые районы интересуют нас в меньшей степени, чем новые. Тем не менее их слияние в административном отношении с более южными частями края обусловило общность хозяйственного развития тех и других."

Козаки запорозькі, Київська та Новоросійська губернія. Прикордонна карта Російської й Турецької імперії та Польщі.1769 р. Шмідт Я. Ф.

 

1769 р. Шмідт Яків Федорович (Jacob-Friedrich Schmidt; 1723-1786), ад'юнкт Петербурзької Академії наук.  Відомо, що 18 вересня 1757 р. до виконання обов'язків ад'юнкта Географічного департаменту приступив запрошений за рекомендацією Г. Гейнзіуса магістр Яків Фрідріх Шмідт. Він виявився згодом надзвичайно працьовитим картографом, все своє життя зв'язав з Географічним департаментом Петербурзької Академії наук. Географічний департамент Академії був створений в 1739 р. Документ про його створення в літературі з історії російської географії іменується «ордером». Департамент до 1752 р. залишався єдиною картографічною установою. Географічний департамент при Академії наук працював до 1798 р.  Карта - «Прикордонна карта Російської й Турецької імперії та Польщі» (Пограничная карта Российской и Турецкой Империи и Польши. Сочинённая по новейшим известиям при Академии Наук Адъюнктом Я. Ф. Шмитом 1769). В межах новоствореної Новоросійської губернії напис – «жилища и зимовье зарожскихъ казаковъ».

Назва "Україна" в "Атласі Російської імперії" 1800 р.

1800 р. “Российский атлас из сорока трёх карт состоящий и на сорок одну губернию Империю разделяющий”. Лист 36, назва карти: “Слободская Украинская губерния из 10 уездов”. Лист 38, назва карти:  “Новороссийская губерния из 12 уездов”. Лист 20, назва карти:  “Малороссийская губерния из 20 поветов”.

Основний внесок вніс у складанні атласу – Олександр Михайлович Вільбрехт. Атлас Російської Імперії складається з сорока двох карт і включає сорок одну губернію. Вважається одним із шедеврів російської картографії. Роботи зі складання атласу були ініційовані ще Петром I. Атлас був створений на основі атласу 1792 р. “Российский атлас, из сорока четырех карт состоящий и на сорок два наместничества империю разделяющий”.

Атлас складається з гравірованого титульного аркуша, реєстру карт, що погруповані по кліматичним зонам, і 43-х розкладних аркушів карт, на яких показано рельєф, гідрографію, рослинність (ліси, чагарники), розробки корисних копалин, адміністративні межі суміжних територій, населені пункти та ін Масштаби карт різні. Карти мають градусну сітку з виходом координат по рамці. Всі карти мають ілюстровані картуші в стилі класицизму, гравіровані Р. Харитоновим, В. Колпаковим, Р. Мєшковим, А. Березніковим та ін.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА.

Малоросійська губернія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії на території нинішньої України, яка була створена в 1764 році з частини Лівобережної України після остаточної ліквідації інституту гетьманства та  існувала у 1764–1781 та 1796–1802 роках. Восени 1781 року Малоросійська губернія була ліквідована і розділена на Новгород-Сіверське, Чернігівське та Київське намісництва. У 1802 році з Малоросійської губернії утворені були дві - Чернігівська і Полтавська, які разом становили Малоросійське генерал-губернаторство (було ліквідовано у березні 1836 р.). На території Малоросійської губернії, а згодом і Малоросійського генерал-губернаторства діяли Генеральний Малоросійський суд (1797—1831).

Новоросійська губернія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії на території нинішньої України, яка була створена в 1764 році на місці Нової Сербії і Новослобідського козацького полку (поселення), які, у свою чергу, були утворені на відібраних давніх землях запорозьких козаків у 1753—1754 рр. (Північна і центральна частини нинішньої Кіровоградської області) та  існувала у 1764–1783 та 1796–1802 рр.. В грудні 1796 року указом імператора Павла І створена нова Новоросійська губернія, до якої увійшла більша частина ліквідованого Катеринославського намісництва. Адміністративним центром був Катеринослав (який протягом 1797—1802 років мав назву Новоросійськ). Новостворена губернія займала величезну територію на території нинішньої Південної України від Дністра до Дону з Кримом і колишнім Запорожжям, яке стало ядром цієї адміністративної одиниці.

Слобідсько-Українська (Слобідська Українська) губернія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії на території нинішньої України, яка була створена на місці ліквідованих 1765 р. московським урядом слобідських козацьких полків та  існувала у 1765–1780 та 1797–1835 роках. У 1780 році Слобідсько-Українську губернію було ліквідовано, замість неї створене Харківське намісництво. До намісництва увійшла вся колишня губернія та частина ліквідованої у 1779 році Бєлгородської губернії. У 1835 р. перейменована у Харківську губернію.