1786 р. Опанас Шафонський. Генеральна карта Малої Росії

 

1786 р. Опанас Шафонський. Карта  «Генеральній карті Малої Росії, на 10 полків розділеної» із праці «Чернігівського намісництва топографічний опис… 1786 року». Видано її в Києві допіру 1851 р.. На карті міститься герб Гетьманщини.

   Генерал-губернатор Петро Рум’янцев 1784 року отримав наказ підготувати топографічний опис намісництв для обліку податного населення. Рум’янцев залучив до роботи Шафонського як авторитетного вченого. Опанас поринув у дослідження. Самотужки об’їздив низку міст і повітів, приділяючи особливу увагу архітектурі, пам’ятним місцям та археологічним старожитностям. У монастирях, архівах і приватних колекціях вишуковував та вивчав історичні документи. Уся робота була впорядкована у велику працю під назвою “Черниговского Наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России”. Перша частина книги присвячена опису території Лівобережної України, а також її історії від найдавніших часів до XVIII століття. Друга частина – характеристики природно-географічного середовища, адміністративно-політичного устрою, соціальний та економічний розвиток краю. Також в опусі було чимало свідчень про архітектуру, культуру, побут, звичаї та навіть хвороби місцевого населення. Ця праця містила неабияку цінність як для тогочасної влади, так і для нащадків [Мар'яна Шевелєва. Опанас Шафонський: як українець московитів від моровиці рятував].

    Історична довідка. Остаточному включенню України у російську політичну систему сприяло запровадження в Україні у 1780–1790-х рр.. паралельно з губернською системою намісництв. На Слобожанщині було утворено Харківське намісництво, на території Гетьманщини — Київське, Новгород-Сіверське і Чернігівське намісництва; на півдні України — Катеринославське і згодом Вознесенське намісництво; на Правобережжі, приєднаному до Російської імперії після другого поділу Польщі 1793 р. — Ізяславське (пізніше Волинське), Брацлавське і Подільське намісництва. Намісник мав права генерал-губернатора. 1797 р. намісництва скасовано і відновлено губернський поділ.

 

1830-і рр. «Генеральная карта Малой России, разделенной на десять полков»

Карта показує адміністративно-територіальний поділ Малоросійської губернії в 1764–1775 роках (складалася з 10 полків, адміністративно-територіальних і військових одиниць, успадкованих від Гетьманщини).

21 листопада 1764 р. російська імператриця Катерина ІІ підписала указ «Об упразднении гетманского достоїнства». Останнього гетьмана Кирила Розумовського змусили зректися булави й заборонили перебувати на території Гетьманщини. Так почався кінець цього автономного утворення, що існувало на Лівобережній Україні від середини XVII ст. Катерина II передала Лівобережжя в управління Малоросійській колегії. Процес ліквідації автономії Гетьманщини тривав до 1781-го. Тоді на її території було утворене Малоросійське генерал­губернаторство.

2  048  000 осіб становила приблизна чисельність жителів Гетьманщини на 1764 рік, за підрахунками українського історика Арнольда Перковського. В межах кордонів сучасної України в той час жило близько 8 млн чоловік. Найгустіше населеними в Гетьманщині були Стародубський полк – 344 572 осіб, Лубенський – 294 920, Ніжинський – 288 666, Чернігівський – 203 112. У решті полків чисельність жителів коливалася у межах 140–160 тис. осіб. Полкові міста теж сильно різнилися за кількістю населення. У Полтаві жили близько 7 тис. осіб, у Ніжині – 5217, у Стародубі – 4210, у Переяславі – 1709.

Назва "Україна" на карті «Wandkarte von Europa von H.Berghaus...». Генріх Берґгаус. 1855 р.

Генріх Берґгаус (Heinrich Berghaus; 1797–1884), німецький географ, картограф та етнограф. Автор «Атласу фізичного» (I т. 1845 р. та II т. 1848 р.) та «Атласу Азії». У роботі йому допомагав племінник Герман Берґгаус (1828—1890).

У 1836 р. він заснував географічну школу в Потсдамі. Генріх Берґгаус був другом і соратником великого натураліста і дослідника Александра фон Гумбольдта (1769—1859). Він одним з перших почав включати в карти та атласи дані з метеорології й кліматології, гідрографії, геології, етнографії та інших наукових дисциплін. У 1863 р. він опублікував листування Александра Гумбольдта (Лейпциг). Карти Генріха Берґгауса використано багатьма вченими для складання власних карт, зокрема Карлом фон Шпрунером та ін.

1855 р. Карта «Wandkarte von Europa von H.Berghaus...». Видавництво м. Гота (Німеччина). Центральна Україна (Правобережна та Лівобережна) позначені як Ukraine (Україна). Серед українських історико-географічних земель позначено: Поділля, Волинь, Галичину, Бессарабію, Таврію, Крим. Напис Ukraine накладається на напис Klien Russland (Мала Росія). Південна Україна – Süd Russland (Південна Росія). 

ДЖЕРЕЛА

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020. – 640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022. – 328 с.