У Середньовіччі вважали, що син князя був князем від народження, натомість королем його мав визнати Папа Римський.
1075 року папа римський Григорій VІІ звів у «королівську гідність» Ярополка Ізяславича, внука Ярослава Мудрого, сина Ізяслава Ярославовича, видавши буллу.
Це був перший київський князь, якого західноєвропейські документи називають королем (rex) був. Ізяслава як руського короля згадує у 1075 р. хроніст Ламберт Герсфельдський. А квітнем того ж року датується лист від папи Григорія VII до Ізяслава. Папа звертався до нього за хрестильним ім’ям князя – Димитрій. В останньому листі Григорій VII також пише про коронацію його сина Ярополка Ізяславича, підтверджуючи за обома королівський статус. Тісні стосунки з Папою римським не обов’язково свідчать про прийняття князем Ізяславом західного християнства, тим більше що на 1075 р. розмежування східної та західної церков ще не вважалося остаточним. Так само це не обов’язково свідчить і про васалітет князя щодо Папи, хоча відповідна думка має підстави, оскільки Папа Григорій VII намагався стати сюзереном своїх прихильників для подальшої боротьби з імператорським двором.
Ізяслав Ярославич (при хрещенні Дмитро; 1024 — 3 жовтня 1078) — Великий князь київський (з 1054). Син Ярослава Мудрого та Інгігерди. Коронація 1075 р.
Ізяслав Ярославич.
Regi RuscorumЯрополк Ізяславич (у Св. хрещенні — Петро; ? - 22 листопада 1087) — Святий, князь Вишгородський, Волинський і Турівський. Третій син Великого князя Київського Ізяслава Ярославича та польської княжни Гертруди, сестри короля Казимира, онук великого князя Київського Ярослава Мудрого, одружений з Кунеґундою-Іриною фон Орламюнде, дочкою графа Оттона. Спадковий господар Королівства Руси.
Про клопотання Ярополка перед папою зберігаються документи у Трірському псалтирі (Psalterium Trevirense, Codex Gertrudianus, 1078-1087), у якому є мінятюрний портрет Ярополка та його дружини Ірини. Папа Григорій видав буллу, на початку якої мовилось:
«Дмитру (ім'я надане при хрещені Ізяславу), королю руському, і королеві, дружині його… Ваш син під час відвідування Апостольського престолу хотів отримати королівство як дар святого Петра з наших рук… Ми зійшли до його прохань і прагнень, оскільки вони здалися справедливими, і, крім того, з огляду на вашу згоду передали йому управління вашим королівством як частиною володінь святого Петра». Отож, Папа коронував у Римі короною Ярополка Ізяславовича і надав йому лен Святого престолу на Руське Королівство (булла папи від 17 квітня 1075), за якою влада в Києві повинна була належати Ізяславові та його синові Ярополкові.
Ярополк Ізяславич Regi Ruscorum
Данило Романович (також Король Данило або Данило Галицький), (давньорус. Данило Романовичъ; 1201 — 1264) — руський король з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Є національним героєм України. Князь волинський (1238—1264), галицький (1238—1264), київський (1240), король Русі (з грудня 1253/січня 1254). Син князя Романа Великого та (як припускають) візантійської принцеси, доньки імператора Ісаака ІІ Ангела — Єфросинії-Анни. Належить до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династії Романовичів (Рюриковичів).
У грудні 1253 р. посланець Папи Римського Інокентія ІV абат Опізо прибув до Дорогочина над Бугом — міста на західній околиці Галицько-Волинського князівства. Дорогою абат оприлюднив папську буллу, яка закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор”я та Пруссії до хрестового походу під проводом князя Данила Галицького проти монголів. Опізо привіз Данилові королівські клейноди: корону, скіпетр і державу. Упродовж попередніх п”яти років Данило двічі відмовлявся коронуватися. Уперше — через те, що посольство з короною застало його не в Галицько-Волинській державі — він тоді саме прибув до Кракова. Удруге — через те, що папа надіслав корону, не оголосивши хрестового походу проти монголів.
