У 1940-их - 1960-их рр. Дошка пошани знаходилася на куті фабрики, біля пам'ятника В. Леніну, по вул. Леніна (біля неї стояли лавочки, росли дерева, на поч. 1990-их рр. ця територія була забудована рядом магазинів (від міської ради до вул. Шевченка). У 1970-их - 1980-их рр. - біля головного входу на фабрику, по вул. Т. Шевченка. Як правило, на цьому стенді містилися імена й світлини достойних працівників, але були й виключення.
Дошка пошани — агітаційно-пропагандистський винахід радянської влади, що являв собою стенд з іменами й світлинами передовиків виробництва, який, зазвичай, розташовували біля прохідної або у вестибюлі підприємства. Своєю метою дошка пошани мала підвищення продуктивності виробництва, заохочення. У перші роки радянської влади називалася червоною дошкою, при цьому на противагу їй існувала чорна дошка (у подальшому — дошка ганьби), на яку заносилися п'яниці, прогульники та ледарі. Дошка пошани передбачалася «Правилами внутрішнього трудового розпорядку», що регламентували трудовий розпорядок у радянських установах, підприємствах і організаціях. Крім того, існували міські, районні, обласні, крайові та республіканські дошки пошани. Після ліквідації СРСР і зміни політичного й економічного ладу на початку 1990-х років використання дощок пошани на законодавчому рівні припинилося.
1957 р. Дошка пошани (з архіву Юрія Карманчука)1960-і рр. Дошка пошани (з архіву Світлани Лазуркевич).
1968 р. Дошка пошани (з архіву Юрія Карманчука)
1970-і рр. Дошка пошани
Немає коментарів:
Дописати коментар