Річиця (Rzeczyca) – українське село колишнього Рава-Руського повіту (Закерзоння)

Річиця (Rzeczyca) – українське село колишнього Рава-Руського повіту. Тепер належить до гміни  Ульгівок (пол. Gmina Ulhówek)  Томашівського повіту Люблінського воєводства (Польща). Село знаходиться за 23 км на схід від Томашова. За даними Володимира Кубійовича в 1939 р. у селі проживало  2 540 осіб: 2 200 – українців, 60 – поляків, 90 – латинників, 190 – євреїв.

У с. Річиця 7 березня 1946 р. народилася моя мама – Марія в сім'ї Олега Сабаля (Соболя) (уродженця с. Улазова Любачівського повіту) та Ганни Кулешка (уродженки с. Річиця). В селі народилися моя баба Ганна, вуйко Павло (воїн УПА, убитий поляками 1947 р.), мої прадіди, прапрадіди, прабаби, прапрабаби і т.д.

У травні 1946 р. все сімейство Кулешків, разом з ними Олег з Ганною і дочкою Марією були депортовані. Вся велика родина прибула потягом в Радянську Україну, всіх переселенців висадили на станції «Сихів». З Сихова через Великий ліс родина добралася до с. Чишки. Чишки – польське село (колись було українським), поляків з нього було переселено до Польщі, а їхні будинки займали українці (Кулешкам «попалася» старенька польська хата, кращі будинки вже були заселені переселенцями).

Після депортації, в умовах сталінських репресій, мій дід Олег змінив прізвище Сабаль на Соболь (заміна букви «а» на букву «о»). Це було зроблено вимушено, щоб НКВС не зміг встановити родинні стосунки між братами Олегом і Юрієм, адже Юрій воював в лавах УПА.

*Моя баба – Соболь (Кулешка) Ганна Іванівна (7 січня 1923 р. с. Річиця Рава-Руського повіту – 29 липня 1985 р. м. Винники).

*Мій прадід – Іван Кулешка (помер 1962 р. у с. Чишки).

*Моя прабаба – Теодозія Кулешка (померла 1973 р. у с. Чишки).

Троє дітей Івана і Теодосії померли у малолітньому віці.

Брати та сестри моєї баби:

*Петро (1923 р. н.) – проживав, помер і похований в с. Чишки.

*Михайло (1929 р. н.) – проживав, помер і похований у Винниках.

*Агафія – проживала з сім’єю сестри Марії, померла і похована у с. Чишки.

*Марія (1932 р. н) – проживала з сином Володимиром (1964 р. н.) та його сім’єю у Чишках. Померла у 2016 р.

*Павло (3 грудня 1926 р. — 1 жовтня 1947 р.); псевда: «Горобець», «Діброва» — стрілець     сотні «Месники-2» (сотня «Шума»).    У лавах УПА з осені 1945 р. Схоплений солдатами Війська Польського  та засуджений до смертної кари 10 вересня 1947 р. Страчений 1 жовтня 1947 р. у Ряшеві (Польща).

З історії села. Селом тече Коритницький потічок. Вода в ріці була чиста і прозора. Село мальовниче, земля чорноземна родюча, територія рівнинна. Дровами тут ніхто не палив, а лише торфом. Влітку торф копали спеціальними машинами, сушили й розвозили   по домах, заготовляючи паливо на зиму.

На півночі височіє «Глинна (Глиняна) гора». Одну з частин села називали Губинком, іншу – Кути, а ще одну – Майданом. Центр села називався Ринком. До двору належав фільварок Березина та лісничівка Дубина. За часів І Речі Посполитої село належало до королівських дібр і було садибою староства, яке охоплювало Річицю, Губинок, Журавці, Любичу Королівську, Гуту Любицьку, Гребенне і Кам’янку Волоську (Кам’янка Старе Село (тепер Старе Село). У 1760 р. тут був вибранецький лан, на якому господарювали солтиси Яндрух та Яцентій. Згідно привілею Августа ІІІ, даного 26 травня 1755 р., деякі селяни мали право варити пиво і горілку для власних потреб. Тут існував млин з двома жорнами та корчма. В 1765 р. власником села був Андрій Річицький. До ІІ світової війни село належало до Равського повіту. Діяли читальня «Просвіти» і Товариство «Сокіл». В селі часто організовувались концерти, вистави. Перед війною тут перебувала два тижні театральна трупа акторів зі Львова. Артисти ставили вистави, вхід на які коштував 1 злотий. Приміщення читальні в цей час, де відбувалися театральні дійства, було переповнено людьми.

Тогочасна греко-католицька парафія налічувала бл. 1 800 осіб, тут діяло Старше Братство св. Миколая і Молодше Братство Покрови Пресвятої Богородиці. Уперше церква в Річиці згадується у документах під 1531 р. 1687 р. була збудована нова дерев’яна церква свв. Бориса і Гліба (Романа і Давида). 1766 р. її замінила нова, теж дерев’яна будівля з дзвіницею над бабинцем. 1882 р. церкву ремонтував майстер Семен Козак. Окрему дзвіницю звели 1901 р. Церква і дзвіниця згоріли 1944 р. під час акції «Батальонув хлопскіх» на село. Парох о. Омелян Котис разом із донькою Іванкою в червні 1947 р. був ув’язнений в таборі «Явожно», де й перебував до 1948 р. Помер невдовзі після звільнення.

У селі діяли дві початкові школи, три кооперативи, одна з яких називалася «Господарська торгівля», велика молочарня,  де люди здавали молоко, з якого тут виготовляли масло та інші молочні продукти. У селі знаходився і великий панський фільварок. Був тут вітряний млин, шинок, кузня. На старому цвинтарі (при дорозі Ульгівок — Томашів Любельський) збереглася давня цвинтарна каплиця, вимурована в ХІХ ст., квадратна в плані, увінчана банею з ліхтарем, під нею розташовані крипти. На території цвинтаря є кільканадцять кам’яних надгробків, виконаних бруснянськими майстрами. Також зберігся будинок давнього двору, на жаль, в середині 70-х рр. ХХ ст. був сильно перебудований.

У селі є зупинка для рейсових автобусів та бусиків, курсує кілька рейсів до Ульгівка і Томашова Любельського.

Після депортації 1944—1946 рр. та акції «Вісла» 1947 р. польська комуністична влада завершила етнічну чистку теренів Закерзоння від українців. Більшість мешканців Річиці було переселено в с. Зубра та Пасіки Зубрецькі (колись Пустомитівський район, Львівська обл.).