Українські (руські церкви) в Речі Посполитій та Австро-Угорщині користувалися завжди старим стилем, тобто Юліанським календарем, адже стояло питання збереження етнічної самоідентифікації українців, їх розрізнення із поляками-римокатоликами, через полонізацію метою якої була культурна асиміляція.
У XX і ХХI ст. день Богоявлення (Водохреща) 6 січня за Юліанським календарем припадав і припадає за світським (григоріанським) на 19 січня, у XIX ст. - на 18 січня, у XVIII - на 17 січня, у XVII та XVI ст.ст. - на 16 січня. Тобто, і православні українці, і греко-католики відзначали Богоявлення на 10-13 днів пізніше за римо-католиків та протестантів. Це було і за поляків, і за австрійців, і в УПА, і в підпіллі за СРСР.
Історія освячення Води над Сяном в Перемишлі - це вікова традиція українців, яку забороняли, викорінювали та хотіли, щоб люди її забули. Але Віра є настільки сильною, що від ХІІІ ст. (згадка в літописі), до сьогоднішнього ХХІ ст. українці зберегли цю традицію. Щоб зрозуміти наскільки важливе Йорданське Водохреща над Сяном для нас, українців, потрібно нагадати собі історію:
«…З найстаршого Галицького літопису знаємо, що вже в XIII столітті відбувалися величаві Водосвяття. В XIV столітті після втрати державної самостійності це свято на Сяні було національною маніфестацією в Перемишлі. З наказу польського короля Ягайла 1412 р. викинено з кафедральної церкви перемиського Владику і заборонено «схизматицькі» процесії в місті. За похід над Сян під час Свят треба було зводити продовж століть формальні бої, а навіть оплачувати адміністраційній владі «копиткове» (вжиток) дороги і вихід поза оборонні мури міста. Перерви в Йорданських водосвяттях на Сяні наступили щойно внаслідок воєнних подій, почавши від 1914 р. Перший раз у часі шестимісячної облоги Перемишля російською армією (від жовтня 1914 р. до березня 1915 р.), другий раз під час польсько-української війни (1918-1919 р.), вже за єпископа Йосафата Коциловського, третій раз з приходом більшовиків до Перемишля в часі ІІ-ї світової війни (1940-1941 рр.). З другим приходом більшовиків у 1944 р. закінчилася історія Йорданських водохрещень на водах Сяну в Перемишлі. Після II світової війни, по насильному вивезенні Владики Йосафата Коциловського до Радянського Союзу і переселення українського греко-католицького населення з міста й цілого Посяння наступила довга перерва у Йорданських водосвяченнях на Сяні. В тому часі водохрещення відбувалося після Богослуження перед церквою.Ту сумну обмеженість наших йорданських торжеств вдалося перервати в 1989 р. заходами о. митрата Теодора Майковича у президента міста Перемишля, який дав дозвіл відбути освячення води на Сяні, але без організування офіційної процесії.
Йорданські святкування у 1990 році були для Перемишля більш щасливішими, тому що воду на Сяні освячував вже наш владика кир Іван Мартиняк, а їх дальшим організатором був отець митрат Теодор Майкович – парох Катедри у Перемишлі. Від 1996 року парохом у Перемишлі був отець митрат Євген Попович (сьогоднішній Митрополит). Завдяки Йому, по сьогоднішній день Йорданські святкування мають величавий прегарний характер…» (з сайту Перемисько-Варшавської Архієпархії УГКЦ, отець митрат Богдан Степан).
Зі спогадів Solomia Rybotytska (ФБ; 19 січня 2023 р.): "19 січня 2017, я перший раз побувала на святі Богоявлення Господнього в Греко - Католицькому храмі Івана Хрестителя в м. Перемишлі та взяла участь у ході для освячення Води над Сяном. Делегація Культурно-суспільного товариства «Надсяння» за організацією голови товариства п. Володимира Середи та делегацією інших товариств, зокрема Лемківщини та Любачівщини, вирушили на Йорданське Водохреще до м. Перемишля. Участь у такому святі - це вже обов’язкова традиція товариств.
Святкування розпочалися Архиєрейською службою Божою при головуванні митрополита Пекремисько-Варшавської УГКЦ Є.Поповичем. На свято були запрошені біскуп Перемиський Й. Міхалік і віруючі римо-католики. У храмі панувала атмосфера Різдва. Ікона Різдва Христового в українському вишитому рушнику, дідух та шопка під іконою, посуд зі свяченою водою, ялинки з синьо-жовтими баньками по обидва боки вівтаря – все вказувало що ми в українському храмі.
Наприкінці літургії були вітання та побажання духовенства. Церковний хор і присутні натхненно співали та колядували.
Після літургії Процесія на чолі з духовенством відправилася на Сян. Людей було багато, процесія розтягнулася, коли духовенство вже було біля Хреста над Сяном, то ще люди були біля мосту. Щоправда, цього року релігійну процесію супроводжувала поліція міста, задля безпеки вірян. Разом з українцями йшли й поляки, молитва звучала двома мовами.
На поверхні крижаного берега зроблено місток для духовенства та хору, з прямокутним вирізом для освячення води. Біля нього стоїть хрест з іконою та вишиваним рушником.
Обряд Великого Йорданського освячення Води відбувся під час молитви й занурення триметрових свічників у воду на їх дихання та потрійне занурення хреста. Після закінчення обряду священники кропили нас освяченою водою, віруючі брали освячену воду до дому, щоб окропити рідних та близьких.
Сян бушував… Від Сяну до Дону… Холодні бунтівні хвилі бігли за течією, і здавалося, що летять роки й століття життя всіх українців, тих, які тут жили, молилися і гинули за Нашу Вільну Україну. І надалі ми боремося за її суверенність. Рушник на хресті розвівався на вітрі, як долі тих людей, які розвіяні по Україні, примусово виселених з рідної, Богом даної землі. Йорданський мороз. Сирість від студеної води. 1944, 1947-2017. Вже пролетіло 70 літ як їх депортували. Ми пам’ятаємо і маємо передати цю пам'ять наступним поколінням. Бо хто, як не ми?".
Тут
зображено, винятковий випадок, коли освячення води відбувалось
безпосередньо коло катедри, а не на березі Сяну. В той час місто
знаходилось в облозі російськими військами і австрійське командування не
рекомендувало проводити традиційну церемонію над рікою, в зв'язку із
небезпекою атак ворожих аеропланів. Це, мабуть, остання світлина
єпископа Чеховича. Через кілька тижнів, після Йордану 1915 року,
Перемишль буде взятий росіянами. Нова влада почне готувати візит царя
Миколи ІІ, який мав оселитись якраз у палатах єпископа. Однак, цар вже
не застав Чеховича живим - він помер буквально напередодні його приїзду.
У перемиському архіві зберігаються залишки записів, які робили члени
греко-католицької капітули під час облоги, зокрема і про долю відомої
"корони Данила", з якої була зроблена одна із митр. На жаль, більшість
із цих записів втрачено.
Немає коментарів:
Дописати коментар