У другій половині ХV ст. в Європі започатковується і набуває розвитку книгодрукування (у тому числі й картодрукування). З’являються численні нові карти – tabula moderna (сучасні карти), авторами яких були знані картографи світу Бернард Ваповський, Себастьян Мюнстер, Герард Меркатор, Вацлав Гродецький, Йодок Гондій, Віллем Блау, Герард де Йоде, Томаш Маковський, Ісаак Масса, Сигізмунд Герберштейн та ін. Зображення території України на стародавніх картах відповідало тогочасним уявленням західноєвропейських картографів про наш край. Тож і не дивно, що деякі з карт мають неточності та помилки при зображенні тих чи інших елементів географічної основи.
За даними Ярослава Дашкевича кількість відомих карт України ХІV–ХVІ ст., враховуючи варіанти, досить значна. їх не менше 220 (біля 120 морських, решта – модерні) [Дашкевич Я. Р. Україна на картах ХІV – ХVІ ст.: Стан і проблема дослідження].
На більшості географічних карт XIV—XVI ст. українське Наддніпров’я позначається як Sarmatia, Ruthenia, Russia, Cumania, Commania та ін.
Документи XV—XVI ст. кажуть про «Україну подільську», «Україну брацлавську», «Україну київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 р. називає Поділля «Ukraina Podolska». З розвитком Козаччини в XVI ст. назва Україна стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини — Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системі Речі Посполитої було розташоване воєводство Київське. У такому значенні термін Україна вживається в писаннях київського католицького єпископа Й. Верещинського (кін. XVI ст.) та ін.
На європейських мапах назва «Україна» не завжди була (філологічно) однакова. На картах латинською мовою писалося Ucrainа або Ukraina, але були і форми написання, як Ucrainia чи Ukrainia. Форма написання Ukrania залишилася й досі в деяких європейських мовах (іспанська, португальська, фламандська). В інших мовах «націоналізовано» закінчення відповідно до мовних звичок, так французькою L’Ucraine (у вимові «Люкрен»); в англійській – Ukraine (інколи Ucraine – у вимові «Юкрейне»); в німецькій подвійна форма: давніша Ukraina, новіша – Ukraine, Ukrajina).
На картах назви «Ukraine» (Україна) та «Cosaques» (Козаки) появляються одночасно. Перша відома карта з такими написами відноситься до 1572 р.
В Арх. Фр. Міністерства Зак. Справ зберігається карта України, зроблена в 1572 році з наказу короля Карла IX для його брата Генриха, кн. Анжуйського. На сій карті територія по обидва боки Дніпра має надпис: «Ukraine» (Україна), захоплюючи і нинішню Харківщину, яка колись звалася Слобідською Україною. Та частина, де нині Кременчук, Єлисаветград, Катеринослав, і нижче має надпис: «Cosaques» (Козаки). З сию картою, по давности вжитку географами назви «Україна», конкурує карта Мотіеля. В Націон. Бібліотеці (Париж) в паперах французького купця Мотіеля є географчіна карта басейну Чорного Моря, зроблена невідомим автором. Мотіель їздив з Франції суходолом в Туреччину через Україну. Виїхав він з дому в 1580 році, а вернувся в 1582 р., пробувши в подорожі 2 роки з лишком. Ясно, що карту, якою він користався в тій подорожі, було зроблено раніше 1580 року. На сій карті територія по обидва боки Дніпра має на собі надпис: «Uckrania» (Україна). На тій території показані міста Овруч, Житомир, Київ, Каменець-Под., Полтава, Чигрин [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
В першій половині XVII ст. назва «Україна», починаючи з Карти Радзивілла (1613 р.),міститься: 1631 р. (Віллем Янсзон Блау); 1638 р., 1650 р. (Маттеус Меріан старший); 1638 та 1639 р. (рукописні карти Боплана); 1640 р. (Ян Віллем Блау та Корнеліус Віллем Блау); 1641 р. (Нікола Сансон); з 1648 р. – друкованих картах Гійома Боплана та в інших картографів.
Назва окраі(ї)на на картах починає з’являтися на поч. XVII ст. Це територія у верхів’ї Оки та Дону (Рязанщина), інколи "окраїна" на картах це - українсько-татарське прикордоння. Московська «окраїна» не має жодного відношення до України.
Після впровадження Г. Бопланом (1635 р.) назви Україна в європейську географію, вона на тривалий час закріплюється у свідомості європейців. Карти України Г. Боплана – це перші твори західноєвропейської картографії, присвячені спеціально Україні; на них назву «Україна» вперше вжито для всієї української території «від Московії до Трансільванії». Починаючи з карт Нікола Сансона (1641 р.) і аж до кінця XVIII ст. Україна ототожнюється з козаками, як держава або країна козаків.
В тій же Націон. Бібліотеці (Париж. – А. Б.) зберігаються дві географічні карти: одна з 1641 року, перевидана в Римі в 1678 р., а друга з 1657 р., перевидана в Римі в 1688 році. Авторами їх були італійські географи: першої Сансоне (французький географ та картограф Нікола Сансон. – А. Б.), а другої Корнетті. На обох картах територія України має на собі надпис: «Ukraina o Paese de Cosacchi» (Україна або Земля Козаків). Ся територія займає обидва боки Дніпра з Волинею, Поліссям, Галичиною. Назви Русі або Россії — немає. Московію названо Московією [Сергій Шелухін. Назва України: з картами. 1921].
Нікола Сансон є першим європейським картографом, який на карті 1641 р. ототожнив Україну з Козаками Vcraіna o Paese de Cosacchі (Україна або Країна Козаків). А Гійом Сансон (син Ніколи Сансона) вже на карті 1672 р. «Les Estats dela Couronne de Pologne, subdivises en leurs Palatinats, qui comprennent Le Royaume de Pologne, Le Grand Duche de Lithuanie, Le Duches de Prusse, Mazovie, Samogitie, Les Provinces de Volhynie, et de Podolie, ou est compris L’Ukraine ou Pays des Cosaques» (Землі Корони Польської, розділені на воєводства, які охоплюють Королівство Польське, Велике Князівство Литовське, князівства Пруссія, Мазовецьке, Самоготія, Провінції Волинь і Поділля входять в Україну або в Країну Козаків) позначив на картуші (назві мапи) Україну саме як «Країна (земля) Козаків».
На карті 1684 р. італійського географа й картографа Джакомо Кантеллі да Віньола (Giacomo Cantelli da Vignola; 1643-1695) Середня Наддніпрянщина вже показана як Vkraina o Paese de Cosacchi di Zaporowa (Україна або Країна Козаків Запорозьких), а на схід від неї вказана «Україна або Країна Козаків Донських, залежних від Московії» (Vkraina ouero Paese de Cosacchi Tanaiti Soggetti al Moscouita). А у Йоганна Баптиста Гоманна карта 1712 р. вже називається "Україна або Козацька Земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії" (Ukrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis).
В першій половині 1700-х рр. на картах появляється термін «Cosaci Bialagorodski» (Козаки Бєлгородські), а в другій половині - терміни «Kozaci Slobodsczy» (Козаки Слобідські) та «Human Cosaks» (Уманські Козаки). У 1820-х рр. на картах появляється термін «Czernomorische Kosaken» (Чорноморські Козаки). На картах 17-19 ст. позначено й інших козаків - «Козаки Тартарські» (KASAKI TARTARI - з 1620-х рр.) і «Козаки Донські» (Cosaques Donski - з 1680-х рр.) які не мають прямого відношення до УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ.
На європейських картах XVII-XIX ст. містяться написи: Ukraine Pays des Cosaques (Україна Країна Козаків), Ukraine pays des Cosaqyes (Україна земля (країна) Козаків), VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Вкраїна, або Країна Козаків), D'Ukraine ou Pays Des Cosaques (Україна, або Країна Козаків), Ukrajna o Paese de Cosacchj (Україна, або Країна Козаків), Vcriania o Paese de Cosacchj (Вкраїна, або Країна Козаків), Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії), UKRAYNE COSACKISCHE LANDER (Україна козацька земля), Ucrania Cosaccorum (Україна Козацька), Ukraine ou Cosaquie (Україна, або Козаки), Pays des Cosaqyes (Країна (земля) Козаків), Pays des Cosaqyes Ukraine (Країна (земля) Козаків Україна), Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski (Дике Поле, або Земля Запорозьких Козаків), Terr. Cosaccorum zaporoviensium (Земля Козаків запорозьких), Territ Cosaccorum Zaporoviensium (Земля Козаків Запорозьких), Cosaques Zaporiski (Козаки Запорозькі), Cosaques Сzaporowski (Козаки Запорозькі), Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі), Cosaques Saporowi (Козаки Запорозькі), Zaporog Kosak (Запорозькі Козаки), Dniepri Kosak (Дніпровські Козаки), Kozaci Slobodsczy (Козаки Слобідські), Cosakes de Saporoski (Козаки Запорозькі), Kosaken Ukrainiichen (Козаки Українські), Kosaken Tshernomoricen (Козаки Чорноморські), Human Cosaks (Уманські Козаки), Kozaków Humańskich y Zaporohowskich (Козаків Уманських та Запорозьких), Saporoskiaja Sieza (Запорозька Січ), Osady Zaporohowcow (території Запорозькі), Kosaks Zaporovien ou Haydamaks (Запорозькі козаки або Гайдамаки), Cosaci Bialagorodski (Козаки Бєлгородські) і т. д.
Отже назва “Ukraine Pays des Cosaques” (Україна Земля (Країна) Козаків) проіснувала у французьких джерелах аж до кінця XVIII ст. (в XIX ст. ця назва міститься дуже рідко). Надалі відбулася ситуативна трансформація географічного позначення цього регіону просто слово «Cosaques» (Козаки), «Cosaques Zaporoski» (Козаки Запорозькі), рідше – просто «Україна». Існує величезний масив картографічного матеріалу з терміном «Україна», і саме це, власне, забезпечило популяризацію імені України – саме руками Боплана, Сансона та інших видатних європейських географів-картографів.
Жан Шарден (Jean Chardin; 1643-1713) - французький торговець, мандрівник, історик та географ Здійснив дві подорожі до Персії. Залишив «Щоденник подорожі кавалера Шардена в Персію та Східну Індію через Чорне море та Колхіду, що включає подорож з Парижу до Ісфагану» (вперше виданий 1686 р.; кілька разів перевидавався з доповненнями). Це одна з найкращих робіт західної науки про Персію та Близький Схід.
1672 р. Карта Чорного моря. Дана карта належить до другої подорожі, коли Шарден перетнув Чорне море з Константинополя через Кафу і прибув до Менгрелії. З Кафи він зробив окрему поїздку до Азова. Правобережна Наддніпрянщина - Козаки, Україна (Ucraniаe) та Поділля.
Ігор Полуектов (ФБ, 3 березня 2021 р.). Епізод про Україну з книги 1686 року Жана Шардена:
“Візир дасть послу Польщі, при його від'їзді, 1700 екю для виплати боргів та для повернення, а крім того сім возів. Le Pacha de Silistrie отримав наказ змусити його пройти через землі Тартарії й попросити татар затримати його, поки вони не дізнаються, що турецький посланець, який перебував у Польщі, перетнув кордони й в'їхав до Туреччини. Діван зробив усе можливе, щоб владнати справи з цим послом та уникнути війни з його володарем. Порта мала плани на Персію та Червоне море, і лише силою її повернули до Польщі. Темою розходження стала протекція, яку Великий Султан давав Козакам. Польща вимагала, щоб Його Високість публічно відкликав це заступництво, так само як, Він надав його публічно. Це було необхідно, щоб Козаки злякались та без бою підкорилися Його Польській Величності, і щоб Він легше повернувся у володіння України [l’Ukraine], яку вважав особистим надбанням, і спадщиною його предків.
За правління короля Казимира, месьє Ratzieuski приїхав просити про ратифікацію Трактату Хотинського, який укладався між Польщею та Туреччиною, та інші речі. Порта відповіла, що ратифікує це без застережень, якщо це не торкнеться Козаків. Месьє Ratzieuski помер в Адріанополі під час цих переговорів. Його секретар, яким був цей месьє Witzosky, був призначений послом королем-наступником Казимира, і йому було наказано представити, що Україну король вважає своєю особистою власністю, там правив, Й.В. має подвійний інтерес у прагненні повернутись туди. Порта відповідала, що вона не буде заважати Його Польській Величності ввійти туди, і що він може мати власні плани проти Козаків, але Великий Султан тримається свого слова і не може відкликати протекцію, яку Він публічно надав їм.
Месьє Witzosk був різким чоловіком, не хотів прийняти ні цього варіанту домовленості, ні всіх інших, що були йому запропоновані. Він голосно сказав в присутності всього Дівану, що: “коли його король, сенатори і республіка повинні прийняти просту ратифікацію, він заважав би їм це зробити, силою, якою він володів як польський шляхтич”. Візир побачив цю гординю та отримав звістку, що король Польщі просунувся з армією до Львова, а тому Він почав готуватись до війни.
Коли король та сенат побачили, що Великий Султан знову зацікавився ними, і що навесні вони, безперечно, матимуть його у володіннях Польщі, всі вони були здивовані й розгублені. Сам посол не знаходив собі місця. Ошуканий чутками про арабське повстання, розорення Мекки, а також запевненнями, які, як кажуть, месьє de Nointel дав йому, що Його Архихристиянська Величність відправляє п'ятдесят Vailseaux на l'Archipel, керуючись цим, він завжди писав Республіці, щоб були твердими і не поступалися ні в якому разі, бо Великий Султан скоро матиме собі багато великих воєн з різних сторін. Для Польщі було б краще тоді, щоб не відвернути Його Високість від задумів щодо Азії...”.
Як ми знаємо, далі була велика і тривала війна Польщі і Туреччини 1672-1676-их років.
Але про це французький оповідач вже не пише, а продовжує свої нотатки цікавими спостереженнями з Криму та інших країн. Описує історію давньої Кафи (яку ми знаємо як Феодосію; де прожив майже 40 днів), а також Азова і т.д.
Описуючи Чорне море і Босфор, Жан називає народи, які тут між собою борються за місце під сонцем: Turcs, Cosaques, Polonois, Moscovites.
Його наступні нотатки з Кавказу можуть бути цікаві всім, хто цікавиться тим регіоном.
Вже перебуваючи в Персії, при дворі шаха, Шарден зафіксував і цікаві спостереження про послів з Московії. Як заведено, в європейській науці, він їх називає московитами (Moscovites).
Так, зображуючи послів на званому обіді у шаха, він повідомляє одну цікаву особливість тодішніх московитів: незвичка до вживання вина. Коли на високому обіді, всі інші присутні пили вино, послу московитів подавали горілку. Автор з’ясував причину. Йому розповіли про випадок, що стався в 1664 році з московитськими послами в Персії. Покликані до двору, вони за обідом до того напилися п'яні, що їх почало нудити, і один з них, не знайшовши кращого місця, підставив для цієї мети свій капелюх. Присутні, боячись гніву правителя, почали робити знаки послу скоріше вийти; але той, переляканий, поспішно натягнув на голову капелюха і облив вмістом голову і плаття. Це змусило шаха розсміятися і він назвав московитів «франкськими узбеками». Шарден пояснює це так: «Він хотів сказати, що як поміж мусульманами немає більш брудного, здичавілого і неосвіченого народу за узбеків, так і між європейцями за дурним тоном немає народу гіршого за московитів».
Француз, як і перси, невисокої думки про московитів, часто висловлює презирство до них і пише, як про народ низьких моральних якостей, неосвічений, грубий, хитрий, з нахилами до хуліганства та алкоголізму тощо".
Немає коментарів:
Дописати коментар