Жан Шарден (Jean Chardin; 1643-1713) - французький торговець, мандрівник, історик та географ Здійснив дві подорожі до Персії. Залишив «Щоденник подорожі кавалера Шардена в Персію та Східну Індію через Чорне море та Колхіду, що включає подорож з Парижу до Ісфагану» (вперше виданий 1686 р.; кілька разів перевидавався з доповненнями). Це одна з найкращих робіт західної науки про Персію та Близький Схід.
1672 р. Карта Чорного моря. Дана карта належить до другої подорожі, коли Шарден перетнув Чорне море з Константинополя через Кафу і прибув до Менгрелії. З Кафи він зробив окрему поїздку до Азова. Правобережна Наддніпрянщина - Козаки, Україна (Ucraniаe) та Поділля.
Ігор Полуектов (ФБ, 3 березня 2021 р.). Епізод про Україну з книги 1686 року Жана Шардена:
“Візир дасть послу Польщі, при його від'їзді, 1700 екю для виплати боргів та для повернення, а крім того сім возів. Le Pacha de Silistrie отримав наказ змусити його пройти через землі Тартарії й попросити татар затримати його, поки вони не дізнаються, що турецький посланець, який перебував у Польщі, перетнув кордони й в'їхав до Туреччини. Діван зробив усе можливе, щоб владнати справи з цим послом та уникнути війни з його володарем. Порта мала плани на Персію та Червоне море, і лише силою її повернули до Польщі. Темою розходження стала протекція, яку Великий Султан давав Козакам. Польща вимагала, щоб Його Високість публічно відкликав це заступництво, так само як, Він надав його публічно. Це було необхідно, щоб Козаки злякались та без бою підкорилися Його Польській Величності, і щоб Він легше повернувся у володіння України [l’Ukraine], яку вважав особистим надбанням, і спадщиною його предків.
За правління короля Казимира, месьє Ratzieuski приїхав просити про ратифікацію Трактату Хотинського, який укладався між Польщею та Туреччиною, та інші речі. Порта відповіла, що ратифікує це без застережень, якщо це не торкнеться Козаків. Месьє Ratzieuski помер в Адріанополі під час цих переговорів. Його секретар, яким був цей месьє Witzosky, був призначений послом королем-наступником Казимира, і йому було наказано представити, що Україну король вважає своєю особистою власністю, там правив, Й.В. має подвійний інтерес у прагненні повернутись туди. Порта відповідала, що вона не буде заважати Його Польській Величності ввійти туди, і що він може мати власні плани проти Козаків, але Великий Султан тримається свого слова і не може відкликати протекцію, яку Він публічно надав їм.
Месьє Witzosk був різким чоловіком, не хотів прийняти ні цього варіанту домовленості, ні всіх інших, що були йому запропоновані. Він голосно сказав в присутності всього Дівану, що: “коли його король, сенатори і республіка повинні прийняти просту ратифікацію, він заважав би їм це зробити, силою, якою він володів як польський шляхтич”. Візир побачив цю гординю та отримав звістку, що король Польщі просунувся з армією до Львова, а тому Він почав готуватись до війни.
Коли король та сенат побачили, що Великий Султан знову зацікавився ними, і що навесні вони, безперечно, матимуть його у володіннях Польщі, всі вони були здивовані й розгублені. Сам посол не знаходив собі місця. Ошуканий чутками про арабське повстання, розорення Мекки, а також запевненнями, які, як кажуть, месьє de Nointel дав йому, що Його Архихристиянська Величність відправляє п'ятдесят Vailseaux на l'Archipel, керуючись цим, він завжди писав Республіці, щоб були твердими і не поступалися ні в якому разі, бо Великий Султан скоро матиме собі багато великих воєн з різних сторін. Для Польщі було б краще тоді, щоб не відвернути Його Високість від задумів щодо Азії...”.
Як ми знаємо, далі була велика і тривала війна Польщі і Туреччини 1672-1676-их років.
Але про це французький оповідач вже не пише, а продовжує свої нотатки цікавими спостереженнями з Криму та інших країн. Описує історію давньої Кафи (яку ми знаємо як Феодосію; де прожив майже 40 днів), а також Азова і т.д.
Описуючи Чорне море і Босфор, Жан називає народи, які тут між собою борються за місце під сонцем: Turcs, Cosaques, Polonois, Moscovites.
Його наступні нотатки з Кавказу можуть бути цікаві всім, хто цікавиться тим регіоном.
Вже перебуваючи в Персії, при дворі шаха, Шарден зафіксував і цікаві спостереження про послів з Московії. Як заведено, в європейській науці, він їх називає московитами (Moscovites).
Так, зображуючи послів на званому обіді у шаха, він повідомляє одну цікаву особливість тодішніх московитів: незвичка до вживання вина. Коли на високому обіді, всі інші присутні пили вино, послу московитів подавали горілку. Автор з’ясував причину. Йому розповіли про випадок, що стався в 1664 році з московитськими послами в Персії. Покликані до двору, вони за обідом до того напилися п'яні, що їх почало нудити, і один з них, не знайшовши кращого місця, підставив для цієї мети свій капелюх. Присутні, боячись гніву правителя, почали робити знаки послу скоріше вийти; але той, переляканий, поспішно натягнув на голову капелюха і облив вмістом голову і плаття. Це змусило шаха розсміятися і він назвав московитів «франкськими узбеками». Шарден пояснює це так: «Він хотів сказати, що як поміж мусульманами немає більш брудного, здичавілого і неосвіченого народу за узбеків, так і між європейцями за дурним тоном немає народу гіршого за московитів».
Француз, як і перси, невисокої думки про московитів, часто висловлює презирство до них і пише, як про народ низьких моральних якостей, неосвічений, грубий, хитрий, з нахилами до хуліганства та алкоголізму тощо".
Немає коментарів:
Дописати коментар