Андрій Байцар: ТАРТАРІЯ на картах першого французького Головного Королівського географа Гійома Деліля. 1700 р. та 1706 р.

Гійом Деліль (Guillaume Delisle; 1675-1726), французький географ та картограф.

1700 р. Гійом Деліль. Карта «L'Asie» (Азія). Велика Тартарія (Grande Tartarie) розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise).

1700 р. Гійом Деліль. Карта «Magnaе Tartariaе» (Велика Тартарія). Велика Тартарія (Grande Tartarie), як і на карті «L'Asie», розділена на ТРИ складові частини: МОСКОВСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНА ТАРТАРІЯ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКА ТАРТАРІЯ (Tartarie Chinoise). Крім того, карта Г. Деліля цікава тим, що на ній поряд з назвою «Московська Тартарія» міститься вельми красномовна назва тої ж самої держави – СИБІРСЬКЕ ЦАРСТВО (ROYAUME DE SIBERIA). Але «царством» може бути названо лише НЕЗАЛЕЖНА держава, а не провінція! Значить, Московська Тартарія XVIII ст. дійсно була абсолютно самостійною, ні від кого не залежною державою, керованою своїм власним царем. Столицею якої в XVIII ст. було м. Тобольськ.

На карті показаний західний кордон Сибірського царства (вона ж Московська Тартарія). Межа між санкт-петербурзькою Росією і Сибірським царством перетинає Волгу біля Нижнього Новгорода, залишаючи за Сибіром безліч великих міст на середній і нижній Волзі: Казань, Симбірськ, Самару, Саратов, Царицин, Астрахань і т.д. До речі, сама назва старовинного російського міста Симбірська (перейменованого сьогодні в Ульяновськ), швидше за все, пов'язана з його колишньою приналежністю до Сибірського царства.

1706 р. Гійом Деліль. Карта «Carte de Tartarie» (Карта Тартарії). Складена на основі карти 1700 р. «Magnaе Tartariaе» (Велика Тартарія).

Тартарія, або Татарія (лат. Tartaria, фр. Tartarie, англ. Tartary, нім. Tartarei), — неісторична географічна назва, яку використовували в західноєвропейській літературі та картографії щодо великих областей від Каспію (навіть від Криму) до Тихого океану і до кордонів Китаю та Індії; у східнослов'янської традиції — землі Монгольської імперії і її дочірніх держав, переважно населених кочовими тюркськими та монгольськими народами, виключаючи землі Московії. Активне використання топоніма простежується з XIII до XIX століття, подекуди — до початку ХХ. У європейських джерелах Тартарія стала найпоширенішим найменуванням Центральної Азії серед негативно забарвлених назв, які не мали зв'язку з дійсним населенням регіону, аж до XIX століття європейські відомості залишалися вкрай мізерними та уривковими.

Отже, існувала величезна країна Тартарія, провінції якої мали різні розміри. Найбільша провінція цієї імперії називалася Велика Тартарія і охоплювала собою землі Західного Сибіру, Східного Сибіру й Далекого Сходу. На південно-сході до неї примикала Китайська Тартарія (Сhinese Tartary) [не плутати з Китаєм (China)]. На півдні від Великої Тартарії була, так звана, Незалежна Тартарія (Independent Tartary) [Середня Азія]. Тибетська Тартарія (Tibet) розташовувалася на північний захід від Китаю й на південний захід від Китайської Тартарії. На півночі Індії перебувала Монгольська Тартарія (Mogul Empire) [сучасний Пакистан]. Узбецька Тартарія (Bukaria) була затиснута між Незалежною Тартарією на півночі; Китайською Тартарією на північному сході; Тибетською Тартарією на південному-сході; Монгольською Тартарією на півдні й Персією (Persia) на південному-заході. У Європі теж були Тартарії: Московія або Московська Тартарія (Muscovite Tartary), Кубанська Тартарія (Kuban Tartars) та ін. На теренах України – Мала Тартарія (Little Tartary), Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartaria Nogaiens, Precopiensis P.), Очаківська Тартарія (Tartares d'Oczakow) та Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak).

Мала Тартарія (лат. Tartaria Minor, італ. Tartaria Piccola, фр. La petite Tartarie) — назва регіону, яку використовували в середньовічній картографії та географії. Містилася на території сучасних південної України та Донщини між річками Дніпро і Дон, з півдня її обмежували узбережжя Чорного та Азовського морів. В склад Малої Тартарії входила – Перекопська Тартарія або Ногайська Тартарія, Очаківська Тартарія та Буджацька Тартарія.

Перекопська Тартарія, або Ногайська Тартарія – етнополітичне утворення татарських ногаїв на лівому березі Дніпра між Перекопом, Дніпром і річкою Бердою. Головним центром було місто-фортеця Перекоп.

Джамбуйлуцька орда (Перекопська орда) — одна з ногайських орд. З'явилася на території Північного Причорномор'я після розпаду Золотої орди та переходу ногайських племен із прикаспійських земель у 2-й пол. XVI ст. У XVIII ст. отримує паралельну назву – Перекопська орда. На чолі стояв каймакам, рідше — сераскир. Джамбуйлуцька орда перебувала у васальній залежності від Кримського ханства, брала участь у його нападах на українські та інші землі. У ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. у 1770 р. визнала протекторат Російської імперії і невдовзі була ліквідована. 1771 р. переселена на Кубань, а в 1790 р. — у приазовські степи. Після Кримської війни 1853—1856 рр. джамбуйлуцькі ногаї емігрували до Османської імперії.

1730 р. Матеус Зойтер. «Стисла карта усієї течії Дунаю..». На карті позначено – Мала, Перекопська, або Ногайська Тартарія (Tartariæ Minor, Tartaria Nogaiens., Precopiensis P.) і Крим (Crimea Chersonesus Taurica).

Очаківська Тартарія — сучасна територія південноукраїнських степів між Дніпром, Південним Бугом і Дністром від узбережжя Чорного моря до р. Кодими. Центром був Очаків, який з навколишньою місцевістю підпорядковувався безпосередньо Османській імперії. Решта території Очаківської Тартарії перебувала у васальній залежності від Кримського ханства.

Єдисанська (Очаківська) орда — відгалуження Малої Ногайської орди. На чолі орди стояв каймакам або сераскир. Головні напрями господарства — скотарство, торгівля і частково землеробство. Єдисанська орда брала участь у нападах на українські та інші землі.

В ході російсько-турецької війни 1768—1774 рр. орда визнала протекторат Росії (1770) і невдовзі була ліквідована. Людність переселено на Кубань (1771), а в 1790 р. — у межиріччя Молочних Вод і Берди. Після Кримської війни 1853—1856 рр. єдичанські ногаї емігрували на турецьку територію — у степи Південної Бессарабїї.

1666 р. П’єр Дюваль на своїй карті виділив Очаківську Тартарію (Oczackou Tartares), Буджак (Budziak) та Перекопську або Малу Тартарію (Precopense ov Petite Tartane).

Буджацька Тартарія (Tartares de Bvdziak), або Буджак (Budziak) — сучасна територія південноукраїнських степів між гирлами Дністра і Дунаю. Перебувала у васальній залежності від Кримського ханства і Османської імперії. Заснована у XV ст. тюркськими кочовиками — ногайськими татарами (20 000—30 000 осіб). Проіснувала до XVIII ст.

Білгородська орда (Орда малих ногаїв, або Буджацька та Добруджська орда) — татарська орда, на чолі якої стояв мурза. Назву дістала від міста Білгорода (тепер — Білгород-Дністровський). На початку 1711 р. орда бере участь у поході гетьмана Пилипа Орлика на Правобережну Україну проти російської влади. Але, не витримавши важких умов, татари зрадили гетьмана, що призвело до невдачі всього походу.В 1770 році, після завоювання Південної України і Молдовського князівства російськими військами Білгородська орда перейшла під протекторат Російської імперії. Більшість кочовиків царський уряд переселив у приазовські степи між річкою Кам'янкою і містом Азовом відповідно до Карасубазарського трактату, ліквідувавши цим Білгородську орду.

1672 р. Гійом Сансон та Юбер Жайо виділили Тартарію Буджацьку (Tartares de Bvdziak), Тартарію Очаківську (Tartares d'Oczakow) та Малу Тартарію (Petite Tartarie).

1745 р. Жозеф-Нікола Деліль на своїй карті «Theatrum Belli Ao MDCCXXXVII. a milite Augustae Russorum Imperatricis adversus Turcas Tattarosque gesti. Ex. autographis in Acad. Scient: Petropol» (Карта театру військових дій в Російсько-турецькій війні в 1737 р.) виділив Татар Буджацьких.

Велика Тартарія — територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію). Межі її добре демонструє карта з малюнками 1725—1730 рр., зроблена Вітусом Берінгом (1681—1741) під час першої експедиції на Камчатку за дорученням царя Петра I, метою якої було встановити, як Сибір межує з Америкою. Карта намальована під час мандрівки з Петербурга через Тобольськ, столицю Сибірської Тартарії. Поділяється на ТРИ складові части: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).

Фредерік де Віт (1680 р.) один із перших картографів що виділив Велику Тартарію (Tartaria Magna) – територію від Каспійського моря до Тихого океану (включаючи Центральну Азію).

1700 р. Гійом Деліль, на карті «Азія», один із перших розділив Велику Тартарію (Grande Tartarie) на ТРИ складові части: МОСКОВСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Moscovite), НЕЗАЛЕЖНУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Independante) і КИТАЙСЬКУ ТАРТАРІЮ (Tartarie Chinoise).

На карті «Велика Тартарія згідно з новими спостереженнями» 1700 р. Пітера ван дер Аа Велика Тартарія (Grande Tartarie) – Tartarie Moscovite (Тартарія Московська), Petite Tartarie (Мала Тартарія), Tartarie Independante (Тартарія Незалежна), Tartarie Chinoise (Тартарія Китайська).

Московська Тартарія (Російська) – колишні Астраханське та Казанське ханства та прилеглі землі. На деяких картах XVIII ст. Московська Тартарія – це територія Сибіру, аж до Тихого океану. Московська Тартарія зі столицею в Тобольську, згідно з Британською Енциклопедією (Encyclopaedia Britannica) 1771 р., була найбільшою державою світу. Розділ «Географія» Британської Енциклопедії містить вельми цікаву таблицю, в якій перераховані основні країни тодішнього світу із зазначенням їх площі, назви столиці, відстані від столиці до Лондона, і різниці в часі в порівнянні з Лондоном («Encyclopaedia Britannica», с. 682-684). Головні міста: Астрахань, Тобольськ.

Незалежна Тартарія (Tartarie Independante) – територія Тартарії яка не включена до складу Китайської та Російської імперій. У XVIII ст. — Центральна Азія. До Незалежної Тартарії належали землі калмиків, узбеків, туркестанців і т. д. Головне місто: Самарканд.

На карті Азії 1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн виділив Незалежну Кочову Тартарію (Tartaria Vagabundomni Independent), яка простяглася від Амуру до Каспію, включаючи всю Моголію, Киргизію й Туркестан.

Китайська Тартарія — Тибет, Східний Туркестан, Монголія, Маньчжурія. На багатьох картах добре видна китайська стіна, і власне Китай знаходиться за нею, а до неї розташувалася територія Китайської Тартарії. Головні міста: Ласса, Шеньян.

Кубанська Тартарія – Кубань («Kuban Tartars» позначена на карті Європи 1771 р.; Британська енциклопедія).

Гійом Деліль (Guillaume Delisle; 1675-1726), французький географ та картограф. Був учнем астронома Жана-Домініка Кассіні, який навчив його точного визначення положення за допомогою спостереження точок на небі. Перші карти видав у 1700 р. (світу, Америки, Африки, та Азії). З 1702 року був пов'язаний з Французькою Академією Наук. 15 березня 1702 р. він став учнем астронома Жана-Домініка Кассіні (Jean-Dominique Cassini) в Королівській академії наук.

З 1716 р. – ад’юнкт (позаштатний помічник астронома), з 1 червня 1718 р. був її членом (асоційований астроном).

Він викладав географію молодому Людовіку XV і в 1718 році отримав титул «Premier Géographe du Roi» (Головного Королівського географа), створений з цієї нагоди. Одже, став першим вченим який отримав цей титул.

У той час, коли Деліль проводив свої картографічні дослідження, престиж картографа і авторитетність його карт залежали від правдивості джерел, тобто докладних відомостей, що надавалися дослідниками і мандрівниками європейським географам і картографам. За дорученням Петра I склав карту Каспійського моря, на якій вперше дав його справжні положення і конфігурацію.

У 1700-1714 рр. видав всесвітній атлас на основі нових матеріалів, критично переглянувши картографічні уявлення того часу; повністю переробив карту Африки; вперше дав більш вірні пропорції Середземного моря, усунувши помилку в довготі, яка збереглася на географічних картах ще з часів К. Птолемея. Багато топонімів, які він дав, досі використовуються. Серед іншого він є автором карти Західного моря, де вперше з’являється топонім «Гудзонова затока». Його Карта Луїзіани та течії Міссісіпі (1718) є першою детальною картою цього регіону.

Батько – Клод Деліль (викладач географії та історії), брати: Жозеф Ніколя Деліль (академік в Парижі та Петербурзі, увійшов в історію тим, що таємно надсилав до Франції копії російських карт, до яких мав доступ в Академії наук); Симон – історик; Луї – астроном (помер 1741 р. на Камчатці).

Деліль завжди наносив на свої мапи градусну сітку. За декретом французького уряду 1634 р. французькі мапи приймали за нульовий меридіан острів Ферро (Ферро – крайній західний острів групи Канарських островів, в період 1634–1884 рр. меридіан острова Ферро (17°39’51”) на захід від Гринвіча приймався за початковий).

Пошуки Деліля щодо точності та інтелектуальної чесності призвели його до судової суперечки в 1700 році з Жаном-Батистом Ноленом (1657—1708), колегою-картографом. 8 березня 1700 року Деліль звинуватив Нолена (спочатку не називаючи його імені) у копіюванні картографічної інформації з рукописного глобуса, який він зробив для канцлера Бушера, який знаходився в кабінеті сина останнього. Цей глобус містив інформацію, яку Деліль навмисно не друкував, як-от «Море Заходу», тому що, за словами самого Деліля, він не хотів зробити її доступною для конкурентів Франції. Деліль писав про Західне море. Він подав на Нолена до суду, щоб довести його плагіат. Зрештою Деліль переконав присяжних вчених, що Нолен знав лише старі методи картографії та, мабуть, викрав інформацію з власного рукопису Деліля. Карти Нолена були конфісковані, і він був змушений сплатити судові витрати по справі.

Висока наукова якість роботи, виконаної родиною Деліль, контрастувала з майстернею Сансона. Тоді як Сансон свідомо публікував застарілі факти та помилки, Деліль працював над тим, щоб представити сучасні знання.