Карта "Європа за Карла Великого" (768-814 рр.). Білі Хорвати (предки українців). 1846 р. Карл фон Шпрунер.

Термін "українські племена" ввів М. Грушевський ("Ілюстрована історія України". 1913 р.).

1846 р. Карл фон Шпрунер. Карта “Europa zur Zeit Carl's des Grossen” (Європа за Карла Великого).  Мапа опублікована в атласі “Historisch-geographischer Hand-Atlas zur Geschichte der Staaten Europa's vom Anfang des Mittelalters bis auf die Neueste Zeit von Dr. Karl von Spruner, königlich bayerischem Ober-Lieutenant, correspondirendem Mitgliede der königlich bayerischen Academie der Wissenschaften zu München. Drei und Siebzig colorirte Karten nebst Vorbemerkungen. Gotha: bei Justus Perthes.  1846”.

Ареал поширення Білих Хорватів (Belochrobaten) – від витоків р. Одер до витоків р. Дністер (Карпати, Закарпаття, Прикарпаття).  

Білі хорвати (предки українців) та Хорвати (балканські)

Процеси етногенезу праслов'ян відбувалися в II тис. до н. е. на території Центральної Європи й лісостепу Східної Європи. Автор VI ст. н. е. Йордан писав, що слов'яни походять від одного кореня і відомі під трьома назвами – венедів, антів і склавинів. Так визначаються вони і в працях інших авторів VI ст., зокрема Прокопія Кесарійського, Псевдомаврикія й Менандра Протектора.

  

Крім так званого східного вектора розвитку українства, був ще й західний, не менш важливий, а то й більш значущий для нас, — стверджує історик Святослав Семенюк. — Але про нього в нас чомусь «забули». Тим часом археологів вражає дивовижна ідентичність пам’яток матеріальної культури VII-IХ ст. на всьому величезному просторі від Влтави до Дніпра і від Дунаю до середньої течії Вісли. І то недарма. Адже, крім Київської Русі, існували й Наддунайська, Краківська, Угорська, Моравська, Сілезька, Полабська Русі, які Костянтин Багрянородний об’єднав під назвою Велика Хорватія... Впродовж 2007-2008 рр. учені Харківської криміналістичної лабораторії дослідили геном чи не всіх слов’янських народностей і з’ясували, що найдужче збігаються генетичні коди українців і хорватів. Отже, наші народи найближчі один до одного, фізично й ментально споріднені. І, мабуть, не лише тому, що походять з однієї й тієї самої землі, а й через те, що мали тривалий період спільної історії.» [Василь Мороз. Українці й хорвати колись були карпами, або як був забутий західний вектор розвитку українства].

         Історична довідка. Карл І Великий (часто просто Карл Великий, нім. Karl der Große, лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne; 2 квітня 747 р. — 28 січня 814 р., Аахен) — король франків (768–814), король Ломбардії (лангобардів) (з 774), імператор Заходу (800-814), представник династії Каролінгів. На кайзерський престол його коронував 25 грудня 800 р. Папа Лев III у Римі. Прізвище «Великий» здобув ще за життя. Карла Великого вшановують як національного героя і засновника двох держав — Німеччини та Франції. Створена шляхом завоювань, держава Карла Великого  була надзвичайно різноманітна за етнічним складом. Крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої Галлії до імперії Карла Великого входили сакси, фризи, бавари, алвмани, тюринги, лангобардні  та ін. У 843 р. у Вердені внуки Карла Великого розділили імперію. Молодшій взяв собі західну частину, середній - східну. Старший же, Лотар отримав найбагатші землі вздовж Рейну та Італію. Так Верденський договір заклав фундамент для утворення трьох народів: французького, німецького, італійського. Розділ імперії був лише початком. Кожна з великих частин, своєю чергою, почала розпадатись на дрібні володіння. Королівства перетворились на сукупність графств, герцогств, єпископств якими формально правив король. Насправді ж, великі землевласники самі вершили суд, мали своє військо, оголошували війни один одному і організовували оборону від ворогів. Почався період феодальної роздробленості.

*Байцар Андрій. Географія та картографія Винниківщини. Наукове видання. Винники; Львів: ЗУКЦ, 2020.  640 с.

*Байцар Андрій. УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ НА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЕТНОГРАФІЧНИХ КАРТАХ. Монографія. Львів: ЗУКЦ, 2022.  328 с. 

*Байцар Андрій. (у співавторстві). Сучасні напрямки розвитку географії України: монографія / [за заг. редакцією проф. Лозинського Р. М.. Львів, 2022. 367 с.