Ялина європейська, смерека (Picea abies) — високе вічнозелене дерево (25—40 м) родини соснових (Pinaceae) з яскраво зеленою гостроконусоподібною або пірамідальною густою кроною. Росте ялина у верхньому ярусі хвойних і мішаних лісів. Це важлива лісоутворююча порода, зрідка трапляється в другому ярусі соснових лісостанів. В горах піднімається на висоти до 1 800 м над рівнем моря. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Поширена в Карпатах, рідше у Прикарпатті, місцями в західному та лівобережному Поліссі, західному і волинському Лісостепу. Вона займає 9,9% державного лісового фонду України. Широко культивується по всій країні. У сучасному лісовому покриві Українських Карпат (в геоботанічних межах), утворені ялиною європейською (смерекою), займають біля 50% вкритої лісом площі.
За сприятливих умов смерека досягає висоти 40-50 м. Старі велетенські екземпляри можуть мати 1.5-1.8 м в діаметрі і вік 300 - 500 років. Для того, щоб виросло дерево висотою 35 м, потрібно 100 років. Середній вік хвоїнок - 7 років, після чого вони відмирають і опадають. Плід смереки - шишка. Цвітіння відбувається у травні-червні, насіння достигає у жовтні, але висипається з шишки лише у січні - грудні наступного року. Для проростання насіння необхідно, щоб ґрунт прогрівся до температури біля 20 С, а також достатню вологість. Таких умов насінини можуть чекати до 5 років, не втрачаючи схожості. "Урожайні" на шишки роки трапляються в середньому раз на 7-10 років. Плодоносити дерево починає з пятнадцятирічного віку, а у насадженнях - з віку 25-30 років.
Смеречники (ялинники) Українських Карпат відрізняються гарним ростом і високою продуктивністю. Вони продуктивніше аборигенних ялицевих і букових лісів. Ялинники відрізняються найвищими фактичними середніми приростами та повнотою. Їх загальний приріст на 26% вище середнього узагальненого приросту всіх лісових масивів Карпат. За характером росту карпатські смерекові ліси поділяються на дві групи. До першої належать деревостан, що виростають в смузі змішаних ялицево-буково-смерекових лісів (висотний діапазон - 700-1200 метрів над рівнем моря) і характеризуються швидким ростом і високою продуктивністю; до другої - ялинники, які виростають вище 1200 метрів, відрізняються уповільненим ростом і нижчою продуктивністю і просторово збігаються з смугою чистих ялинових лісів. Найкращі показники зростання властиві ялиновим лісам в межах 900-1000 м н. р. м. За даними Г. Вінцента, на гіпсометричних рівнях 700-900 метрів ялина росте найкраще на західних і північних схилах, а в смузі оптимальних екологічних умов (900-1000 метрів) експозиція схилу не впливає на показники її зростання, а на висотах більше 1300 метрів вона росте краще на західних і південних схилах. Найвищою продуктивністю (Іб бонітет) відрізняються похідні ялинники, створені за межами регіону масового природного поширення ялини. Деревостан змішаних ялинових лісів, субдомінанти яких є ялиця біла і бук лісовий, ростуть переважно по Іа-I бонітетам, а біля полонин чисті, кедрово-смерекові та місцями буково-ялинові ліси ставляться до ІІ-ІІІ бонітету (Природа Українських Карпат / Голубець М. А., Гаврусевич А. Н. Загайкевич І. К. - Київ: Наукова думка, 1988 р. – 208).
Природні смерекові ліси пристосовані до холоднуватої і помірно холодної кліматичній зоні із сумою активних температур від 1000 до 1600 °С, загальною тривалістю вегетаційного періоду не більше ніж 136 днів з сумою опадів до 1500 мм в рік. Ґрунти кислі, дуже щебенисті у верхній смузі ялинового пояса - середньоглибокі і неглибокі, в нижній - глибокі буроземні.
Бонітет лісу показник деревної продуктивності лісу залежно від ґрунтових умов. За продуктивністю лісостани поділяють на 5 класів бонітету, що позначаються римськими цифрами. До І класу відносять найпродуктивніші насадження, до V — найменш продуктивні. Якщо продуктивність лісостанів вища за І або нижча за V клас, то до римської цифри додають літерні позначення (наприклад, Iа, Iб, Vа, Vб тощо).
Формація природних смерекових лісів займає найвищу висотну щабель лісового покриву Ґорган, Чорногори, Чивчинських, Мармароських та Гринявських гір і утворює темнохвойні пояси, що розділяється на дві різні екологічні та ценотичні смуги: верхню - чистих ялинових лісів (у середньому вище 1200 метрів над рівнем моря) і нижню - змішаних ялинових лісів з участю ялиці та другого ярусу бука. Середнє значення нижньої межі суцільного поширення ялинників складає 1030 метрів (мінімальне - 700 метрів), а верхній - 1470 (максимальне - 1680 метрів над рівнем моря).
Рослинна формація — група рослинних асоціацій, в яких панівний ярус утворений одним і тим же видом. Термін «Рослинна формація», введений в 1838 р. німецьким географом рослин А. Грізебахом, довгий час вживався в сенсі, близькому до рослинної асоціації або фітоценозу.
Верхня межа лісу (ВМЛ) в Українських Карпатах — смуга елементарних природних систем, що формується на контакті гірсько-лісового і субальпійського поясів і до якої належать лісові ПТК, де дерева мають мінімальну висоту 5 м, мінімальну зімкнутість крон 0,3, проходить природне відновлення деревостану і відбувається середовищетвірна роль лісу. Верхня межа лісу в Українських Карпатах проходить найвище на горі Стайки (ландшафт Чорногора) (на висоті 1680 м н. р. м.) (Байцар А. Л. Еколого-географічні та біоенергетичні особливості Верхньої межі лісу в Українських Карпатах //Експериментальна екологія. Методи, теорія, практика. Вісник Західного центру екології. Випуск 2 — Львів 1999, с. 45-51).
Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах — форми, види ВМЛ, що володіють певними ознаками і характеристиками. В Українських Карпатах трапляється ландшафтна (природна) ВМЛ і антропогенна (господарська) ВМЛ. У залежності від лімітуючого фактору ландшафтна ВМЛ поділяється на вісім підтипів: термічний, вітровий, лавинний, орографічний, біотичний, торфово-болотний, греготний, шлейфовий (Байцар А. Л. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах та їх охорона // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 40. Частина І. — Львів, 2012, с. 101–107).
Середня верхня межа суцільних смерекових лісів у Закарпатті становить 1372 м н.р.м., диз'юнктивних фітоценозів — 1469 м н.р.м., а межа поширення поодиноких дерев з висотою понад 8 м — 1485 м н.р.м. За даними А. Срьодоня, на північному мегасхилі Чорногори середня верхня межа смерекових лісів вища і сягає 1469 м. Верхня межа смерекових лісів у Чивчинах, порівняно з Чорногорою, також дещо вища(Fekete L., Blattny T. Az erdeszeti jelentosegu fak es cserjek elterjedese a magyar allam teruleten. — Selmecbanya, 1913.-1 Bd. — 793 old.; 2 Bd. — 150 old. ; Środoń A. Górna granica lasu na Czarnohorze i w Górach Czywczyńskich. Kraków: Pol. Akad. Umiejętn., 1948. 92 s.).
Варіант верхньої межі лісу в Українських Карпатах — видозміна, різновид ВМЛ, який виділяється за домінантними деревними породами, що формують верхню межу лісу.
У високогір'ї Українських Карпат виділяють два варіанти ВМЛ: буковий та смерековий. Видовий склад деревних порід у зоні ВМЛ обмежений. Ялиновий (смерековий) представлений смерековими (Piceetum abietis), зрідка кедрово-смерековими (Cembreto-Piceetum) деревостани. Крім смереки, сосни кедрової європейської, сосни звичайної, бука, явора, в зоні ВМЛ поодиноко зустрічаються: горобина звичайна (Sorbus aucuparia L), модрина польська (Larix polonica Racib), черемха звичайна (Padus avium Mill), верба сілезька (Salix silesiaca Willd.), порічки альпійські (Ribes alpinum L.), аґрус відхилений (Grossularia reclinata (L.)Mill.).
Ялиновий (смерековий) варіант ВМЛ (за: Байцар А. Еколого-географічні та біоенергетичні особливості Верхньої межі лісу в Українських Карпатах //Експериментальна екологія. Методи, теорія, практика. Вісник Західного центру екології. Випуск 2 — Львів 1999, с. 45-51).
ВМЛ зімкнутих смерекових лісів проходить в Чорногорі в межах 1491–1609 м, а на Чивчині і Гнітесі- 1569–1640 м н. р.м. Вище ландшафтної (термічної) ВМЛ смерека зустрічається в межах високогір'я у вигляді біогруп карликових дерев. Такі «лісові» фації поширені у Чорногорі на південно-східному схилі г. Говерла на висотах 1900 і 1750 м, південно-західному схилі г. Петрос (1750 м), г. Ребра (1990 м), г. Туркул (1930 м), г. Смотрич (1840 м), а також г. Чивчин — 1710м (Чивчинські гори) і т. д. Найвища ВМЛ не лише Чорногори, а й усіх Українських Карпат, проходить на південному схилі г. Стайки на висоті 1680 м в.р.м. Сосна кедрова європейська трапляється в зоні верхньої межі лісу на дуже крутих кам'янистих схилах та малопотужних сильноскелетних ґрунтах у смугах проходження потужних безкарбонатних пісковиків і гравелітів, що важко піддаються звітрюванню (ландшафти Ґорґан, Чорногора).
Досить великі зарості сосни кедрової у Чорногорі на північних схилах урочища «Ґаджина» на висоті 1495–1575 м.р.м. описав Г. Запалович (1889). Л.Мілкіна (1990) зазначає, що сосна кедрова трапляється в п'ятьох ізольованих осередках загальною площею близько 10 га в урочищах «Ґаджина» та «Кедруватий» у кварталах шостого-восьмого Бистрецького лісництва КНПП. А. Сьродонь (1946) повідомляв про проростання поодиноких кедрів на північно-східних схилах урочища «Ґаджина» (1335–1520 м в.р.м.).
Карликові екземпляри трапляються тут на висоті 1626 м в.р.м. Найбільший у Чорногорі осередок сосни кедрової зберігся на дуже крутих сильно- кам'янистих схилах урочища «Кедруватий». Місцеве населення називає це місце Довбушевим Сідлом. Верхня межа лісу тут проходить на висоті 1560 м.
На дуже крутих зсувних схилах північної експозиції хребта Кедровата Погорілка верхню межу лісу на висоті 1530–1560 м н.р.м. утворюють кедрово-смерекові угруповання. Вище поширені гірська сосна і вільха зелена. В урочищі «Ґаджина» трапляються тільки поодинокі кедри. На південно-східних схилах г. Шпиці вони зовсім не збереглися, хоча А. Сьродонь (1946) зазначав, що вони проростають на висоті 1445 м в.р.м.
А. Златник в 30-х рр. ХХ ст. спостерігав поодинокі відмерлі смереки кущової форми на висоті 1880 м на схилах г. Піп Іван Мармароський (1940 м). В. І. Комендором (1966) на північному схилі г. Петрос (ландшафт Чорногора) на висоті 1700 м у заростях вільхи зеленої було знайдено 14 екземплярів сосни кедрової європейської. В. І. Комендар 14 екземплярів кедра знайшов у заростях вільхи зеленої на північному схилі г. Петрос на висоті 1700 м в.р.м., кілька особин — на північно-східному схилі полонини Гармонєска на висоті 1400 м в.р.м.
Збереження сосни кедрової у приполонинських ПТК Горган є наслідком відсутності з давніх часів практично природних полонин (субальпійські ПТК покриті переважно греготами), і як наслідок — виключення з господарської діяльності верхньогірсько-лісових геосистем. На північно-східних схилах Ґорґан кедр поширений до висоти 1630 м (Sulma,1929); на південно-західних- до 1495 м -г. Тавпіш, хребет Тавпіширка (Jakob, 1937 ; Hilitzer, 1932).
Розповсюджені кедрово-смерекові ліси у ландшафтах Горган всіх експозицій в межах висот 1180–1500 м н. р. м. До висоти 1600–1650 м проростають лише поодинокі біогрупи кедру. Колись приполонинські природні комплекси з сосною кедровою займали значно більші площі, ніж сьогодні, але внаслідок антропогенної діяльності зазнали сильних змін, а сам ареал сосни кедрової дуже звузився (у високогірних районах гуцули використовують вершки кедра у весільних обрядах).
Субедифікаторами в змішаних ялинових лісах можуть виступати бук лісовий, ялиця біла, сосна кедрова, а компонентами - явір, клен гостролистий, в'яз гірський, береза бородавчаста, рідше - сосна звичайна, ясен звичайний, модрина польська. Домінантами чагарникового ярусу стають жимолость чорна, гадючник в'язолистий, бузина червона, горобина звичайна. Формація ялини в Українських Карпатах розділяється на шість субформацій: чистих ялинових, кедрово-ялинових, буково-ялинових, ялицево-ялинових, ялицево-буково-ялинових і буково-ялицево-ялинових лісів (Природа Українських Карпат / Голубець М. А., Гаврусевич А. Н. Загайкевич І. К. - Київ: Наукова думка, 1988 р. – 208).
Джерела
Байцар А. Типи верхньої межі лісу в Українських Карпатах та їх охорона // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 40. Частина І. — Львів, 2012, с. 101–107.
Байцар А. Ландшафтний метод у дослідженні верхньої межі лісу // Вісник Львів. ун-ту серія географ. — Вип. 48. — Львів, 2014. — С. 150—156.
Байцар А. Верхня межа лісу в ландшафтах Українських Карпат, її охорона та оптимізація // Вісник Львів. ун-ту серія географ. — Вип. 45. — Львів, 2014. — С. 166—177.
Байцар А. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. — Львів, 2014. — С. 10-16.
Колищук В. Г. Верхняя граница леса в Украинских Карпатах, ее современное состояние и динамика. Автореферат. К., 1960;
Комендар В.Растительность горного хребта Черногора в Восточных Карпатах и ее значение в народном хозяйстве. Автореферат. К., 1954;
Комендар В. I. Характер верхньої межі, лісу на хребті Чорногора в Радянських Карпатах. — Ботанічний журнал АН УРСР, т. XII, № 4. К-, 1955;
Комендар В. І. До питання про динаміку рослинних поясів у Східних Карпатах. — Ботанічний журнал АН УРСР, т. XIX, № 4, К-, 1957;
Комендар В. И. Форпосты горных лесов. Ужгород, «Карпати», 1966;
Природа Українських Карпат / Голубець М. А., Гаврусевич А. Н. Загайкевич І. К. - Київ: Наукова думка, 1988 р. – 208
Plesnik Р. Horna hranica lesa. Vyd. Slov. AV Bratislava, 1971.
Немає коментарів:
Дописати коментар